Генрик Сенкевич

в нейтральну Швейцарію, де працює, незважаючи на сильний склероз, у

польському Червоному  Хресті.

Він помер у Веве  15 листопада 1916 р., а через вісім  років його тіло

було перевезено в Польщу в кафедральний собор Св. Яна.

При житті Сенкевич одержував  високі оцінки критиків різних країн. У

книзі «Нариси про сучасних романістів» ("Essays on Modern Novelists",

1910) американський критик  Вільям Лайонз Фелпс назвав  його «одним з

найбільших сучасних майстрів реалістичного роману...» Хоча й в даний

час за межами Польщі широко відомий хіба що роман  Сенкевич «Камо

грядеши», письменник усе рівно є класиком польської  літератури. «Місце

Сенкевича в  історії польської словесності  непозитне, писав у 1968 р.

польський дослідник  Мечислав Гергелевич, він не відкрив  нових засобів

вираження, однак  мистецьки сполучив традиційні прийоми, якими володів

віртуозно».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ТВОРЧИЙ ДОРОБОК ПИСЬМЕННИКА.

З ім'ям Генріка  Сенкевича пов'язані досягнення польського історичного роману, а також психологічного роману та новели. 
      Літературну діяльність він розпочав вже у студентські роки.  
      Світоглядні пріоритети раннього Сенкевича формувалися під впливом так званого варшавського позитивізму - ліберальної течії, пов'язаної з процесами капіталізації Польщі у другій половині XIX століття, а також з наслідками поразки польського повстання 1863 року.  
      Перша повість молодого письменника "Даремно" (1872) відбивала настрої, поширені в колах молодої польської інтелігенції після повстання 1863 року. Ліберально-позитивістські тенденції ранньої творчості Сенкевича позначилися, зокрема, в оповіданнях "Гуморески з портфеля Воршілли" (1872), в яких критика аристократії поєднується з ідеалізацією ділків. Проте вже в ранніх оповіданнях, що принесли молодому автору популярність ("Старий слуга" 1875, "Ганя" 1876), відчувається ностальгія за шляхетсько-лицарськими часами.  
      У 1876-1879 роках Сенкевич мандрував містами Європи (Англія, Франція, Італія) та США. Ця мандрівка суттєво вплинула на письменника, сприявши формуванню світоглядної ідейно-ціннісної парадигми його творчості. Скептичне ставлення до цивілізації, заснованої на владі грошей, антипрогресистський песимізм Сенкевича поєднується із звеличенням польського патріотизму як вищої цінності.  
      Так, у своїх "Листах з мандрів" (1876-1878) Сенкевич в цілому схвально ставиться до діловитості й духу підприємницької ініціативи американців, проте, водночас за зовнішньою стороною американського процвітання він зумів розгледіти соціальні протиріччя, злидні та страждання трудящих, засудити з позиції справжнього письменника-гуманіста знищення американськими колонізаторами автентичного індіанського населення. Американські враження знайшли відбиття в його оповіданнях "Орсо", "Сахем", "За хлібом".

Одне з кращих у світовій світовій літературі оповідань - «Орсо» (1882) малює незавидну долю юних артистів бродячого цирку. У новелі «Сахем» (1883) останній з вождів знищеного індіанського племені Чорних Вужів співає під куполом цирку бойовий гімн, устрашаючи глядачів, а потім просить подаяння за виконаний номер.  

Особливе місце в  художній спадщині Сенкевича належить селянській темі, у розкритті якої реалістичне змалювання вбогості й відсталості польського села поєднується з обуренням свавіллям польських чиновників та поміщиків і щирим співчуттям знедоленим селянам. Так у своїх "Ескізах вугіллям" письменник дає гротескно-саркастичну характеристику польських чиновників і поміщиків і водночас розкриває трагедію занапащеної ними селянської родини. Високим гуманізмом проникнуті оповідання про загибель селянських дітей-сиріт "Янко-музикант" (1879) і "Ангел" (1880). Протестом проти насильницького знімечення поляків сповнені оповідання "З щоденника познанського вчителя" (1879) та повість "Бартек-переможець" (1882). Обдурений шовіністичною пропагандою селянин Бартек відважно б'ється в Першій світовій війні. Він повертається з війни як герой Седана і застає свою сім'ю в кабалі у німецьких колоністів, але як тільки намагається вступатися за сина, потрапляє у в'язницю В самій назві розповіді «Бартек-переможець» (1882) сарказм змішаний з іронією, і в такій же тональності, передаючи гіркоту і гнів, написано багато творів Сенкевича. У тому числі - «З щоденника познаньського учителя» (1879), повість про школяра, замученого муштрою в гімназії, і що стала хрестоматійною сумна новела «Янко-музикант» (1879). Страшна доля сільського хлопчика, якого засікли до смерті тільки за те, що, не встоявши від спокуси, він прокрався в панський будинок, щоб поглянути на справжню скрипку, показана не як окремий випадок, а як свого роду закономірність в обстановці дикого свавілля і дрімучого неуцтва. Потрапила б ця обдарована дитина в інші умови, вона могла би перетворитися на геніального музиканта. Ось кінцівка новели :

"На інший день повернулися з Італії господа. Разом з ними приїхала і молода людина, яка доглядала за панночкою. Молода людина сказала по-французьки: -        Що за прекрасна країна Італія! -        І що за музичний народ! Яке щастя відшукувати там таланти і допомагати їм,- додала панночка. Над Янко тихо шуміли берези…"

Чиновники, що втратили совість, бездушні шляхтичі для Сенкевича поза моральними критеріями. Позбавлені патріотичних почуттів, вони не можуть не те що полегшити, але і зрозуміти страждання свого народу. Байдужість привілейованих шарів суспільства до доль пригніченої отчизни - лейтмотив оповідань Сенкевича. Безпросвітна убогість виганяє селян в еміграцію. Поневіряння Топорека і його дочки Марисі на шляху в Америку, туга по батьківщині, загибель бездомних шукачів щастя передані з приголомшливою силою в повісті «За хлібом» (1882). Польський повстанець, що біг від репресій, служить сторожем маяка десь на Панамському перешийку. Старий вигнанець коротає дозвілля за читанням «Пана Тадеуша» Міцкевича і… забуває вчасно запалити ліхтар («Ліхтарник на маяку», 1881).

 До значних досягнень реалістичної прози належать оповідання з народного побуту і «американські новели» Генріка Сенкевича (1846-1916), чиї книги ще до Жовтневої революції постійно видавалися для дітей. У 1876 році молодий, але вже відомий письменник відправився в Сполучені Штати кореспондентом «Газети польської» і відтоді довго жив за кордоном, привозячи з кожної подорожі серію подорожніх нарисів. Твори на зарубіжні теми пронизані тією ж патріотичною пристрасністю, що і на теми національні.

Увагу письменника  в рівній мірі привертають страждання поляків на чужині і на польських землях, що відійшли до Німеччини, спочатку після розділів Польщі, потім за рішенням Віденського конгресу (1815).   

У 80-ті роки Сенкевич звертається до історичної тематики. Інтерес письменника до минулого батьківщини не був випадковим. Посилення русифікації в Королівстві Польському в ці роки, національне гноблення поляків спонукали Сенкевича звернутися до героїчних сторінок історії польського народу, надихнути співвітчизників на продовження боротьби за національне визволення. Проте головною рушійною силою національної історії письменник вважав шляхту, відводячи народним масам другорядну роль. Це суттєво обмежувало його розуміння подій минулого та бачення історичної перспективи.  
      Вельми показовим в цьому відношенні є роман "Вогнем і мечем" (1883), який став першою частиною історичної трилогії, до якої пізніше увійшли романи "Потоп" (1886) та "Пан Володиєвський" (1888). У цьому творі чітко виявляється тенденційна позиція автора щодо національно-визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. Всі симпатії Сенкевича на боці польської шляхти, лицарські чесноти якої в романі вкрай перебільшуються та ідеалізуються. Передові представники національної польської культури, зокрема Болеслав Прус, піддали роман "Вогнем і мечем" гострій критиці за відсутність в ньому історичної правди та за ідеалізацію шляхти.  
      Більший історичний реалізм притаманний роману "Потоп", в якому йдеться про боротьбу польського народу проти шведської навали у середині XVII століття. У романі "Потоп" дістають літературно-художнього осмислення глибинні причини подальшого занепаду польської держави - феодальна анархія, зрадницька політика магнатів, свавілля та егоїзм шляхти. Проте в цьому романі, як і в першій частині трилогії, виявилась обмеженість і суперечливість поглядів Сенкевича щодо історії Польщі.  
      Високий художній рівень твору, майстерно написані захоплюючі пригоди, яскраві образи трилогії, зокрема роману "Потоп", сприяли успіху письменника. Образи героїв романів трилогії збагатили польську літературу. Попри схильність до ідеалізації шляхти, Сенкевич зміг відбити в персонажах своїх творів як позитивні, так і негативні риси шляхтичів.  
      Прикладом високого патріотизму й лицарської доблесті є головний герой роману "Потоп" Анджей Кмітіц, антиподом якого виступає старий шляхтич Заглоба - базіка, хвалько, п'яниця, боягуз і брехун - більш типовий представник польської шляхти XVII століття.  
      Попри літературно-художні достоїнства трилогії, романи, що її складають, характеризуються сюжетно-композиційною подвійністю. В основі сюжету кожного з трьох романів колізії долі вигаданої пари закоханих на тлі воєнних подій та діяльності історичних осіб. Розміщення персонажів у всіх трьох романах одноманітне: виводиться образ суперника, який, для надання більшої гостроти сюжету, належить до ворожого табору, всі герої, як правило, поділяються на позитивних та негативних. Розглянута вище трилогія є епопеєю, що поєднує тенденції билинного жанру та історичного роману вальтерскотівського типу - головний літературно-художній здобуток Сенкевича. Вона характеризується ідеалізацією польського лицарства, не позбавлена рис націоналізму (особливо в романі "Вогнем і мечем"). Особливість цієї трилогії - зображення (вельми тенденційне) польських лицарів, що зумовило численні порушення історичної правди на догоду ідеологічним переконанням автора.  
      У психологічному романі "Без догмату" (1869-1890), якого також було створено з метою протидії занепаду національної самосвідомості поляків, Сенкевич дає реалістичний аналіз духовної деградації сучасної йому молодої людини під впливом зростаючого скептицизму та декадентських настроїв. Роман "Без догмату" написано у формі щоденника молодого польського аристократа Леона Плошовського. Людина освічена, розумна, наділена тонким смаком, Плошовський нічим не займається, ні у що не вірить. Його життя позбавлене мети та будь-яких прагнень. Йому притаманне, як і багатьом іншим освіченим молодим людям декадантської доби, відсторонене споглядацько-медитативне ставлення до дійсності, схильність до постійного самоаналізу, роздвоєність, скептицизм. Ці риси були також притаманні так званим зайвим людям в російській літературі. Плошовському в романі протиставляється його тітка, яка твердо дотримується настанов шляхетської моралі. За задумом Сенкевича, самогубство Леона Плошовського мало затвердити ідейну перемогу догматів католицизму та аристократично-шляхетського суспільства. Проте ціннісні настанови, що їх затверджував Сенкевич, виявились недостатньо переконливими ані для герою роману, який пішов з життя, ані для читача роману.  
      Інший роман Сенкевича, що присвячується автором сучасності - це "Родина Поланецьких" (1894). Цей роман значно поступався попередньому як в ідейному, так і в художньому відношенні. Письменник створив ідеалізований образ збанкрутілого шляхтича Станіслава Поланецького, який вдається до підприємницької діяльності, спекулюючи хлібом під час голоду. Збагатившись на цих спекуляціях, Поланецький одружується з нудотно-ідеальною Мариною Правицькою, викуповує її маєток і, осівши у селі, займається господарством і старанно молиться Богові.

Розуміючи, що подібні  добутки, написані їм для дорослих, цілком можуть бути й дитячим читанням, Сенкевич висунув певні вимоги до дитячої книги. Він вважав основними її якостями художність і пізнавальну цінність. Звичайно, автор, що пише для дітей, повинен прекрасно розбиратися й у дитячої психології, володіти даром оповідача. В 1910-1911 роках Сенкевич створив повість для юнацтва «У пустелі й пущі». Польські дослідники (К. Куличковська й ін.) розглядають цей добуток письменника як синтез робінзонади, лицарської балади й фантастичної казки

Добутки Г. Сенкевича були добре відомі дітям у Росії ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вони публікувалися на сторінках дитячих журналів демократичного напрямку - «Дитяче читання», «Сходи» і інші, виходили окремими виданнями. У СРСР неодноразово видавалися для дітей « Янко-Музикант», «Орсо», збірник «Американські новели» і роман «Хрестоносці».

Останній твір "Легіон" (1913 – 1914) так і залишився незавершеним, оскільки вже в 1916 році письменник помер.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ.

 

 

Таким чином, можна сказати, що життєвий шлях Генріка  Сенкевича був досить непростим. Що ж стосується його творчості, то її оцінюють неоднозначно. Проте з  упевненістю можна сказати, що ця постать нікого не залишить байдужим.

Письменник  показав себе майстром історичного  та психологічного роману, новели. Його твори досить різнопланові, тематика широка.Так, перша повість "Даремно" відбивала настрої молодої польської інтелігенції після невдалого повстання 1863 року. Ліберально-позитивістські нахили Сенкевича позначилися на його ранній творчості, зокрема, на оповіданнях "Гуморески з портфеля Воршілли". В таких оповіданнях, як "Старий слуга", "Ганя" відчувається ностальгія письменника за шляхетсько-лицарськими часами, яка не покидає його на протязі всього творчого шляху.

Суттєвий  вплив справила на сенкевича мандрівка  європою та США – йому притаманне скептичне ставлення до цивілізації, заснованої на владі грошей, антипрогресистський  песимізм та захоплення й звеличення польського патріотизму.

Особливе  місце в художньому спадку письменника  належить селянській тематиці, де автор  висловлює своє обурення свавіллям  панів та поміщиків і щиро співчуває  знедоленим польським селянам.

Вже у 80-х роках  сенкевич звертається до історичної тематики. . Проте головною рушійною силою національної історії письменник вважав шляхту, відводячи народним масам другорядну роль. Це суттєво обмежувало його розуміння подій минулого та бачення історичної перспективи. Саме цій проблемі присвячена трилогія романів: "Вогнем і мечем", "Потоп", "Пан Володиєвський". Проте, всі симпатії Сенкевича на боці польської шляхти, лицарські чесноти якої в романі вкрай перебільшуються та ідеалізуються. Саме тому передові представники національної польської культури, зокрема Болеслав Прус, піддали роман "Вогнем і мечем" гострій критиці за відсутність в ньому історичної правди та за ідеалізацію шляхти. Високий художній рівень твору, майстерно написані захоплюючі пригоди, яскраві образи трилогії, зокрема роману "Потоп", сприяли успіху письменника. Образи героїв романів трилогії збагатили польську літературу. Попри схильність до ідеалізації шляхти, Сенкевич зміг відбити в персонажах своїх творів як позитивні, так і негативні риси шляхтичів.

Отож, виходячи з усього вище сказаного можна  зробити висновки, що письменник Генрік Сенкевич був не пересічною постаттю в історії польського народу. Своїм  талантом він не тільки здобув славу  собі, а ще й примножив культурні  здобутки свого народу чим заслужив його любов до себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

1. Горский И. К. Исторический роман Сенкевича/И. К. Горский. – М., 1966. – 215 с.

2. Лауреати Нобелівської премії: Енциклопедія/ Пер. з англ.– М.: Прогрес,

1992. – 549 с.

3. Літературний журнал „Всесвіт”. – 1992. - №4.

4. Фемилиди А. М. Г. Сенкевич. Его литературная эпоха, жизнь, труды и мысли/А. М. Фемилиди. - СПб., 1972. – 216 с.

5. Http://www.LiveInternet.ru

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ.

Цікаві факти з життя.

Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володиєвський» Сенкевич став польським письменником з найбільшими доходами (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тисяч рублів). 
Творчість Генріка Сенкевича високо цінував Л. М. Толстой. Письменники навіть вели переписку. 
Назва «Камо грядеши» (Куди йдеш) пов 'язано з епізодом з життя св. Петра. Рятуючись від гонінь імператора Нерона на християн, Петро вночі таємно покинув Рим. За міською стіною йому явився Христос. Петро спитав його: «Quo Vadis, Domine?»( Камо грядеши, Господи?) Христос відповів: «В Рим, щоб знову бути розп 'ятим». В цей момент Христос вознісся на небо, а Петро, сприймаючи його слова як знак своєї мученицької смертї за віру, повернувся в Рим, де його розп' яли на хресті. 
Г. Сенкевич зображений на польській банкноті 500 000 злотих 1990 року.

Бібліографія

Старий слуга [Stary sługa] (1875) 
Ганя [Hania] (1876) 
Селім Мірза [Selim Mirza] (1876) 
Очерки вугіллям [Szkice węglem] (1877)  
Янко-музика [Janko Muzykant] (1879) 
Зі щоденника познанського учителя [Z pamiętnika poznańskiego nauczyciela] (1879) 
За хлібом [Za chlebem] (1880) 
Бартек-Переможець [Bartek Zwycięzca] (1882) 
Вогнем і мечем [Ogniem i mieczem] (1883—1884) 
Потоп [Potop] (1884—1886) 
Пан Володиєвский [Pan Wołodyjowski] (1887—1888) 
Без догмату [Bez dogmatu] (1889—1890) 
Сім 'я Поланецьких [Rodzina Połanieckich] (1893—1894) 
Камо грядеши [Quo vadis?] (1894—1896) 
Хрестоносці [Krzyżacy] (1897—1900) 
На полі слави [Na polu chwały] (1903—1905) 
Вир [Wiry] (1910) 
В пустелі і пущі [W pustyni i w puszczy] (1912) 
Легіони [Legiony] (1914) незавершений.