Геноцид в історії людства

Геноцид

Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення  чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій відносяться:

а) вбивство членів цієї групи;

b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;

c) навмисне створення  членам групи життєвих умов, які  розраховані на повне або часткове  знищення групи;

d) дії, розраховані на  унеможливлення народження дітей  в середовищі групи;

 е) насильницька передача  дітей цієї групи іншій групі.

Геноцид — крайня форма дискримінації.

З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні (Конвенція, Стаття II). Офіційна політика винищення у Радянському Союзі за класовим чи соціальним походженням (куркулів, офіцерів тощо) була частково винесена за дужки цього означення геноциду. Проте в початковій версії Конвенції (1946 р.) визначення геноциду включало також злочини, здійснені з політичних мотивів, але в подальшому вони були вилучені під тиском Радянського Союзу через побоювання Сталіна перед відповідальністю[1].

Разом з тим за часів Сталіна щодо українців проводилися цілеспрямовані дії з метою їх повного або часткового знищення (або знешкодження) саме за етнічними (національними) мотивами[2].

Слово винайдене Рафалом  Лемкіним у 1943-му році та походить з  грецької γένος (genos — родина, сім'я, плем'я — саме як в «генетика», тощо) та латинської caedere (вбивати — так як в суїцид, екоцид, «пестицид», тощо).

Проте, хоча суть геноциду полягає  в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення  чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними  мотивами, від інших масових вбивств  людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців.Зміст  [сховати]

1 Інше тлумачення міжнародного  визначення геноциду

2 Приклади геноциду

3 Коріння геноциду

4 Історія геноциду

5 Геноцид стосовно українців

6 Примітки

7 Джерела

Інше тлумачення міжнародного визначення геноциду

Існує й інше розуміння  геноциду, яке відрізняється від попереднього тим, що не надає такого великого значення мотивам геноцидодіїв, а спирається на дії та їх наслідки — знищення спільноти чи її частини. Різнобій у тлумаченні геноциду призводить до застосування інших термінів на позначення реальних історичних подій. Одним з них є «етноцид»[3]. Існують також відмінності тлумачення геноциду між різними країнами, особливо між тими, що є правонаступниками держав, влада яких вчиняла геноцид, та тими, людність яких зазнала геноциду. Крім цього існують суттєві відмінності в оцінці певних дій та їх наслідків з погляду історичних наук і з погляду юридичного.

Приклади геноциду

Геноцид індіанців

Геноцид черкеського народу

Геноцид вірмен в Туреччині  після Першої Світової Війни

Голодомор в Україні 1932—1933

Голокост — геноцид  євреїв нацистами Німеччини під  час Другої Світової Війни

Геноцид у Руанді — найважчий  після світових війн

Геноцид в Сребрениці —  злочин сербських сил проти боснійського мирного населення

Геноцид в Дарфурі —  найновіша трагедія

Коріння геноциду

Коренями геноциду є уявлення про від природи дану чи історично  сформовану суспільну нерівність етнічних, расових, релігійних, культурних, мовних, територіальних, соціально-класових та інших груп і спільнот, а також бажання збільшити життєво важливий природний чи суспільний ресурс однієї спільноти (групи) за рахунок іншої. Одні народи вважаються богообраними, історичними, месіанськими, призначеними для панування над іншими, інші – небогообраними, неісторичними, немесіанськими, призначеними для підлеглості іншим. На основі таких уявлень будуються різні ідеї, гіпотези, концепції, теорії, вчення, що обґрунтовують правомірність, доцільність чи необхідність знищення в той чи інший спосіб певної суспільної групи, виправдовують і схвалюють геноцид[4].

Історія геноциду

Історія геноциду — 1) напрямок історичних досліджень, що розвивається в Україні і світі, 2) реальні події суспільного буття, що класифікуються як явище геноциду. Геноцид здійснювався в різних частинах світу і в різні часи. Упродовж останніх 100 р. до найчисельніших жертв геноцид призвів на територіях тоталітарних політичних режимів (зокрема, в умовах фашистської Німеччини, комуністичних СРСР, Китаю, Кампучії, під час правління Саддама Хусейна в Іраку, в Туреччині в часи Першої світової війни). Упродовж останніх десятиліть, у 1980 – 1990 рр. геноцид учинявся під час т. зв. «етнічних воєн» та «етнічних чисток» в Африці, Азії й Європі. Найближчі до України території, де нещодавно провадилася політика геноциду — боснійсько-герцеговинська частина колишньої СФРЮ та кавказький регіон колишнього СРСР. Одним із напрямів зовнішньої політики України є запобігання геноцидові[5].

Геноцид стосовно українців

Стосовно української  людності політика геноциду й етноциду активно здійснювалася у ХХ ст. Ознаки геноциду мають дії урядів різних країн стосовно кримських татар, українських німців, українських поляків, українських циган, українських греків, українських болгар, українських росіян. Але наймасовішим було вбивство голодом етнічних українців СРСР (в УРСР та РРФСР) у 1932—1933 роках. Це тривалий час замовчувалося і не визнавалося. Тепер про нього більше дізналися широкі верстви українського суспільства. Голодомор поволі визнається іншими націями саме геноцидом. Інший геноцид на території Європи, що призвів до масових жертв, вчинено стосовно євреїв, зокрема українських євреїв. Він відбувався в інший спосіб (розстріл, спалення) і відомий як «голокост». Отже обидва наймасовіші геноциди у Європи ХХ ст. відбувалися на території сучасної України стосовно українських громадян (української нації)[6].

Сучасна Російська Федерація (на відміну від Німеччина й  Польщі) не визнає злочинних дій  уряду Радянського Союзу стосовно українців. Антиукраїнська політика в  різних суспільно-політичних умовах за різних міжнародно-політичних обставин проявляється по-різному. Раніше — у цілеспрямованій організації голодомору, в тепер — в його невизнанні. На жаль певна частина українського суспільства ставиться до геноциду українців байдуже.

Геноцид черкеського народу — цілеспрямоване знищення та переселення за межі історичної Батьківщини більше 90 % черкесів (адигів), здійснене військовим і політичним керівництвом Російської імперії в ході Кавказької війни 1763—1864 років. Черкесія була заселена російськими селянами, козаками, греками та вірменами. Щороку 21 травня черкеси всього світу відзначають день пам'яті жертв черкеського геноциду.

21 травня 1864 року після закінчення російсько-кавказької війни почалася масова депортація черкесів (адигів) у Османську імперію. На Кавказі залишилося менше 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витиснені, багато хто потонув у Чорному морі при переправі до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря.

Зараз згідно з офіційними даними закордоном живуть близько 2,9 мільйонів (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині всього 700—800 тисяч.

Уряд Російської Федерації не визнає геноцид і знищення адигів. Продовжується приховування фактів та документів на цю тематику. Факти геноциду підтверджуються наявними європейськими, арабськими, турецькими документами. Черкеси домагаються відновлення історичної справедливості і засудження історичної колоніальної політики Російської імперії і сьогоднішньої політики Російської Федерації, спрямованої проти інтересів черкеського народу на їхній батьківщині і в діаспорі. [1]

У жовтні 2006 року 20 адигських  громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сірії, США, Бельгії, Канади і Німеччини звернулися в Європарламент з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їх історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не тільки захоплення території, але і повне знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в  Адигеї було підняте на початку 2006 року у зв'язку з пропозиціями про об'єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Вже у січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся в ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Офіційно день пам'яті  жертв черкеського геноциду не відзначається  в Російській Федерації. Його щороку відзначають в трьох республіках: Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї. А також вся черкеська діаспора світу. Проводяться різні заходи, хода, покладання квітів до пам'ятників, запалювання вогню пам'яті.

20 травня 2011 року Парламент  Грузії ухвалив резолюцію про  визнання геноциду черкеського  народу царською Росією під час війни 1763-1864 років. "За" проголосували 95 депутатів, у присутності представників черкеської діаспори, запрошених на засідання. Проти ухвали виступила парламентська опозиція

 

 

Геноци́д вірме́н в  Туре́ччині — геноцид, здійснений турками в 1915—1918 роках в Османській імперії (зокрема — на території сучасної Туреччини).

1914 року, до Першої світової  війни і геноциду, на світі  було близько 4 100 000 вірменів. 2 100 000 жили на території Османської  імперії, 1 700 000 — у Росії (на території Східної Вірменії, що належала до Російської імперії, жили 1 300 000 вірменів), 100 000 у Персії, і 200 000 — в інших країнах світу. Наслідком геноциду стала загибель понад двох мільйонів вірменів і повне зникнення корінного населення з історичних районів західної Вірменії. Геноцид спричинив розсіювання вірменів, що сьогодні переважно живуть за межами історичної батьківщини, з тягарем вигнання і викорінювання.

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60% громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Голоко́ст (від англ. holocaust , з дав.-гр. ὁλοκαύστος — «всеспалення») — переслідування і масове знищення євреїв у Німеччині під час Другої світової війни; систематичне переслідування і знищення європейських євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933 — 1945 років; геноцид єврейського народу в часи Другої світової війни. Під жертвами Голокосту часто розуміються також інші етнічні та соціальні групи, яких нацисти переслідували і знищували за приналежність до цих груп (цигани, геї, масони, безнадійно хворі тощо)[1]. Тобто, у більш широкому розумінні, голокост — систематичне переслідування і знищення людей за ознакою їх расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих

Геноци́д у Руа́нді (1994) (руанда Itsembabwoko ry'u Rwanda ry'1994)  — дії тимчасового уряду Руанди, що прийшов до влади в результаті військового перевороту 6-7 квітня, етнічної більшості країни  — народності хуту), керованої тимчасовим урядом армії і загонів «Інтерахамве» і «Імпузамугамбі» проти представників етнічної меншини країни — народності тутсі, і проти хуту, що дотримувалися поміркованих політичних поглядів, направлені на повне знищення і тих, і інших. Число убитих за 100 днів склало, ймовірно, близько 800 тисяч чоловік[1], з них приблизно 10% склали хуту.

Швидкість вбивств перевищувала в п'ять разів швидкість вбивств  в німецьких концтаборах в  роки Другої світової війни. Вбивствам тутсі поклало кінець просування Руандійського патріотичного фронту .

6 квітня 1994 року при наближенні  до Кігалі з ПЗРК був збитий  літак, на якому летіли президент  Руанди Жювеналь Хаб’ярімана  і президент Бурунді Нтаріаміра. Літак повертався з Танзанії, де обидва президенти брали участь в міжнародній конференції. Після аварії відбулися збори вищого військового керівництва під керівництвом полковника Теонеста Богосори. На зібранні був також присутній голова місії UNAMIR Ромео Деллер. На зібранні була відкинута пропозиція Богосори про перехід влади до військових, проте не була прийнта ідея про співпрацю з чинним прем'єр-міністром Агатою Увілінгіїмана.

Прем'єр-міністр Агата Увілінгіїмана була вбита наступного дня, 7 квітня. Вранці цього дня 10 бельгійських і 5 ганських миротворців ООН, що прибули до дому прем'єр-міністра були оточені солдатами президентської гвардії Руанди.

Різня у Сребрениці — один з найжахливіших і наймасштабніших воєнних злочинів у сучасній європейській історії, скоєний у ході Боснійської війни 13—22 липня 1995 року, що полягав у планованому масовому вбивстві боснійськими сербами близько 8 000 боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років. Різанину було вчинено в районі боснійського міста Сребрениця після його захоплення військом Республіки Сербської під командуванням генерала Ратка Младича за співучасті воєнізованого формування «Скорпіони» під контролем Міністерства внутрішніх справ Сербії.