МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 

Реферат

на  тему: 

Форсування  Дніпра 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента І-го курсу

Групи: Менеджмент організацій

Ковтуна Богдана Станіславовича 
 
 
 
 
 

Київ 2011

Зміст

      Вступ.......................................................................................................................3

1. Передумови......................................................................................................4
0. «Східний  вал»..........................................................................................................5
0. Сили сторін..............................................................................................................5
2. Форсування Дніпра.........................................................................................7
0. Чернігово - Прип’ятьськая операція......................................................................7
0. Дніпровська повітряно - десантна операція..........................................................8
0. Мелітопольська операція........................................................................................9
0. Запорізька  операція................................................................................................11
0. Київська наступальна операція.............................................................................11
0. Кінець  битви...........................................................................................................13
3. Героїзм..............................................................................................................13
4. Втрати...............................................................................................................14

Висновок.................................................................................................................16

Література...............................................................................................................17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Відомо, що битва за Дніпро та Київ увійшла  в історію війни проти фашизму  як складова частина зусиль нашого народу в здобутті Перемоги. Значною  мірою вона вплинула на подальший  хід воєнних дій і сприяла  розгрому ворога. Водночас ці події  надто загероїзовані, в їх горнилі поклали голови, часто даремно з вини командування всіх рівнів, сотні тисяч людей, здебільшого молодих. Саме їх, необстріляних, "зелених" у першу чергу кидали в бій. Кидали часто без обмундирування, відповідного озброєн-ня, навіть без прийняття присяги, без відпо-відної артпідготовки, підтримки танковими частинами. Їх призивали так звані польові військкомати, які діяли в складі частин, що наступали. Ці військкомати мобілізовували всіх здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних хлопців. Відразу після визволення того чи іншого села або населеного пункту нашими військами від фашистів, туди і заходили так звані польові військкомати, що складалися як правило зі взводу солдатів і кількох офіцерів. Починалися фактично облави по хатах. Шукали молодих хлопців і при цьому ніхто не питав їх паспорти, не цікавився віком. Вирішували офіцери, вирішували на око кому скільки приблизно років, не слухаючи навіть батьків, в основному матерів, бо чоловіки були на фронті, які намагалися доказати цим недолюдкам, що їх дітям не має ще 18-ти років і що вони нездатні поки до військової служби, тим більше відразу йти в бій. Були серед мобілізованих і колишні військово-полонені Південно-Західного фронту, яких у кількості понад 270000 відпустили в 1941 році, на клопотання родичів, німці. Вони жили зі своїми сім'ями і ніяких злочинів проти радянської влади не чинили. Але де там! Для військкоматників вони були потен-ційними зрадниками, так само і для коман-дування військових частин, що визволяли Лівобережну Україну. З цього приводу письменник А. Дімаров пише: "Не забуду, поки житиму, одну атаку взимку сорок третього... Німець засів за цегляними мурами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник, і його комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку кількасот новобранців, яких не встигли ще й обмундирувати та як слід озброїти. Вони висипали на лід водо-сховища величезним натовпом, і німці, підпустивши їх майже впритул, викосили до ноги. Вся крига стала криваво-чорною від трупів" 
 
 
 
 
 
 

1. Передумови

     Перемога радянських військ під Сталінградом дала змогу вступу частини               1-ї гвардійської армії генерала Кузцнецова у Варошиловградській області в грудні 1942 року. Наприкінці січня - початку лютого 1943 радянське командування поставило завдання звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня - 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили території північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 мала своїм результатом визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ             19 лютого - 25 березня 1943 року змусили радянські війська покинути Харків, північно-східні території Донбасу. Радянські війська відступили за Сіверський Донецьк. Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму, окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано у південно-західний напрямок. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України, силами цих фронтів було взято праві береги Дніпра.

     Після Сталінградської і Курської битв розпочався розгром німецьких військ безпосередньо на території України. Гітлер розумів, що його війська не зможуть стримувати радянський наступ, принаймні якщо союзники утримаються від значних суперечок. З метою виграшу часу він наказав будівництво міцної лінії фортифікації для вповільнення наступу Червоної армії приділяючи особливу увагу природним рубежам, з яких найважливішими були великі ріки. Особливого значення німецьке командування надавало лінії захисту на р. Дніпро, яку воно вважало основою так званого «Cхідного валу». Гітлер вимагав утримання позицій на Дніпрі будь-якою ціною. Німецьке командування намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст - Дніпропетровськ, Кременчуг, Полтава - була розорена й спалена. Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. З радянської сторони, Сталін вимагав подальшого відвойовування окупованих територій із самого початку року. Українські промислові регіони вважались найважливішими завдяки великому населенню, запасам вугілля та металевих руд, що надавали важливих ресурсів для радянської держави. Тому основна лінія атаки була зосереджена на південному напрямку фронту.

     1.1 «Східний вал»

     Після поразки під Курськом німецьке командування розробило план оборони «Вотан», який передбачав створення так званого «Східного валу» від Балтійського до Чорного моря по лінії Нарва - Псков - Гомель і далі по Дніпру. Цей добре укріплений рубіж повинен був, за задумом німецького керівництва, зупинити просування радянських військ на захід.

       «Східний вал» почав зводитися ще взимку 1941-1942 рр., коли у зв'язку з провалом операції «Тайфун» і переходом Червоної Армії в наступ, німецькі війська були відкинуті від Москви в середньому на 250 км. Над групою армій «Центр» нависла загроза повного знищення. У ставці ОХВ Гітлер і його фельдмаршали розглядали заходи, які повинні були зупинити просування радянських військ. І рішення було знайдене. 8 грудня 1941 року Гітлер підписав директиву № 39 про повсюдний перехід німецьких військ до оборони і вимагав від солдатів «з фанатичною завзятістю обороняти займані позиції». Саме з цієї миті і почав зводитися «Східний вал».

       Укріплення зводилися уздовж  всього берега Дніпра, але надії  на забезпечення надійної і  масованої оборони за такий  короткий термін невеликі. Як наслідок, «східна стіна» не була однаково міцною по всій довжині фронту. Найсерйозніші укріплення були сконцентровані в місцях найвірогіднішої переправи радянських військ: у Кременчука і Нікополя, а також в Запоріжжі.

       На додаток до оборонних заходів,  7 вересня 1943 року сили СС і вермахту отримали наказ повністю спустошувати території, з яких доводилося відступати, з тим, щоб уповільнити просування Червоної Армії і спробувати ускладнити постачання її з'єднань.

     «Східний  вал» (OSTWALL) — стратегічний оборонний рубіж німецьких військ на радянсько-німецькому фронті, створений до осені 1943 р. на лінії р. Нарва, Псков, Вітебськ, Орша, р. Сож, середній перебіг Дніпра, р. Молочна (у вересні 1943 р. був розділений на рубежі «Пантера» і «Вотан»).

1.2 Сили сторін

     24 серпня 1943 року радянські дивізії  почали рух по всьому 1 400-кілометровому  фронту, що розтягнувся від Смоленську  до Азовського моря. Це була  великомасштабна операція, в якій було задіяно 2 650 000 чоловік, 51 000 гармат, 2 400 танків і 2 850 літаків, розбитих на п'ять фронтів:

• Центральний фронт (командуючий - генерал армії К.К. Рокосовський, 20 жовтня перейменований в 1-й Білоруський фронт)
• Воронезький фронт (командуючий - генерал армії Н.Ф. Ватутін, 20 жовтня перейменований в 1-й Український фронт)
• Степовий фронт (командуючий - генерал армії І.С. Конєв, 20 жовтня перейменований в 2-й Український фронт)
• Південно-західний фронт (командуючий - генерал армії Р.Я. Малиновський, 20 жовтня перейменований в 3-й Український фронт)
• Південний фронт (командуючий - генерал армії Ф.І. Толбухін, 20 жовтня перейменований в 4-й Український фронт)

     Всього  в операціях було задіяне 36 загальновійськових, 4 танкових і 5 повітряних армій. Радянським військам протистояли два найбільших німецьких угрупування: групи армій «Центр» (командувач - генерал-фельдмаршал Г.Клюге) і групи армій «Південь» (командувач - генерал-фельдмаршал Е.Манштейн) у складі 62 дивізій, зокрема 14 танкових і моторизованих. Наземні війська підтримувалися силами 4-го і 6-го повітряних флотів. У кількісному складі: 1 240 000 чоловік, 12 600 гармат, 2 100 танків, 2 100 літаків.

     Через три тижні після початку наступу, не дивлячись на величезні втрати радянської армії, стало ясно - вермахт не може стримувати радянські атаки на рівному, відкритому просторі степів, де чисельна перевага Червоної Армії легко забезпечувала їй перемогу. Манштейн запросив в допомогу 12 нових дивізій в останній надії зупинити наступ, але резерви німців і так були небезпечно виснажені. Багато років потому, Манштейн написав в своїх мемуарах:

     «З цієї обстановки я зробив висновок про те, що ми не можемо утримати Донбас силами, що маємо, і що ще більша небезпека для всього південного флангу Східного фронту створилася на північному фланзі групи. 8 і 4 танкові армії не в змозі довго стримувати натиск противника у напрямі до Дніпра.»

  [Манштейн Е. «Загублені перемоги».]

  Як наслідок, 15 вересня 1943 року Гітлер наказав Групі Армії «Південь» відступати до оборонних укріплень на Дніпрі. Битва за Полтаву була особливо кровопролитна. Місто було добре укріплене, а гарнізон, що обороняє його, чудово підготовлений. Після цілого ряду невдалих штурмів, які серйозно уповільнили радянський наступ, генерал Конєв вирішив обійти місто і вийти прямо до Дніпра. Після ще двох днів лютих вуличних боїв Полтавський гарнізон був знищений.

       Ближче до кінця вересня 1943 року радянські війська нарешті  досягли низу Дніпра. Втім, найважчі  бої були ще попереду.

2. Форсування Дніпра

   Основними битвами, сукупність яких і є Битвою за Дніпро, стали:

1. Чернігово - Прип’ятьськая операція (26 серпня - 30 вересня 1943)
2. Дніпровська повітряно - десантна операція (вересень 1943)
3. Мелітопольська операція (26 вересня - 5 листопада 1943)
4. Запорізька операція (10-14 жовтня 1943)
5. Київська наступальна операція (3-13 листопада 1943)
6. Київська оборонна операція (13 листопада - 23 грудня 1943)