Еволюція від традиційної до постіндустріальної економіки: національні моделі історичного досвіду та їх осмислення економічною наукою (на

     До часів французької колонізації на території Канади жили індіанські племена різних господарсько-культурних типів і стадій розвитку родоплемінних відносин. Природно-кліматичні умови визначили рід занять аборигенів, специфіку побуту й соціальної організації. Західне узбережжя Тихого океану заселили осілі рибалки; прерії, Схід та Північ сприяли розвиткові мисливства; по берегах Великих озер поширювалося землеробство. На Арктичному узбережжі сформувалась ескімоська етнокультурна єдність. В умовах суворого клімату основною діяльністю її представників були мисливство й рибальство.

     Краща озброєність, наявність сільськогосподарського знаряддя праці, більш високий рівень соціального розвитку — все це дало змогу французам відтіснити індіанські племена на північ і захід Нової Франції. Але темпи колонізації були значно повільнішими порівняно зі швидким розвитком англійських колоній на Атлантичному узбережжі.

     Це насамперед зумовлювалося специфікою заселення «новофранцузької» території. Франція на той час була феодально-абсолютистською державою. Власні ціннісні пріоритети вона не пов'язувала з прискореним розвитком північноамериканської колонії. Остання була «заповідником хутра», а також, у межах англо-французького суперництва за світове панування, — територією французького домінування в Західній півкулі. 

     Франція у період промислового буму

    Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він  розпочався пізніше, ніж в Англії, і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789—1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані "національною катастрофою".

    Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805—1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи. Особливу роль у текстильній галузі промисловості відіграли верстат Жаккара, створений у 1804—1808 рр., який виготовляв тканини з візерунком, та машини Жирара (1810 р.), що здійснювали хімічно-механічну обробку льону. Щоправда, ці винаходи поширилися у французькій текстильній промисловості лише у 40-х роках. У цілому інженерно-технічна думка у Франції відставала від англійської.

    Континентальна  блокада Англії, яку проводив Наполеон у 1806 р., закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, створила великі економічні труднощі для Англії. Вона прискорила становлення і розвиток деяких галузей французької промисловості (суконної, хімічної, металообробної). Проте ті галузі промисловості, які працювали на колоніальній сировині (бавовняна, цукрова), переживали занепад. У цілому прагнення Наполеона створити умови для панування французької промисловості на континенті негативно позначилися на ході промислового розвитку. Франція на довгі роки була позбавлена англійських машин, металовиробів та вугілля, необхідних для механізації виробничих процесів. Сільське господарство Франції страждало через припинення експорту зерна, вин та інших продуктів. Континентальною блокадою були невдоволені союзники Наполеона.

    На  другому етапі промислового перевороту (1815—1848 рр.) хід економічного розвитку Франції прискорюється. Зростають темпи механізації виробництва. Розвивається текстильна, металургійна, поліграфічна, керамічна та інші галузі промисловості. У 20-х роках зароджується французьке машинобудування. За обсягом виробництва промислової продукції в середині XIX ст. Франція займало друге місце у світі після Великобританії. Однак її технічний рівень і конкурентоспроможність залишалися низькими. У Франції зберігалися невеликі мануфактури та дрібне кустарне виробництво. Такий стан деякі історики пояснюють антикапіталістичною атмосферою французького суспільства, характером підприємця: дрібного ділка, людини консервативної, обережної. Торгово-промислова буржуазія не мала достатнього впливу на формування державної політики. Уряд ігнорував її інтереси.

    Вже на етапі промислового перевороту у  Франції сформувалися фінансова буржуазія, яка відігравала значну роль в державі, зате мало опікувалася розвитком промисловості. Вона збагачувалася за рахунок лихварства, фінансових та біржових спекуляцій. Грошовий капітал зростав швидше, ніж промисловий.

    У Франції XIX ст. повільними темпами зростало населення, попит на товари і продукти залишався низьким- Ця негативна тенденція поглиблювалася відносинами на селі, складною та суперечливою структурою аграрного сектора економіки країни. У сільському господарстві Франції домінували дрібні селянські господарства, які з ростом сільського населення все більше подрібнювалися. Переважання дрібних селянських господарств стримувало капіталістичний розвиток французького села. Навіть незважаючи на державну митну політику, яка більше сприяла аграріям, ніж підприємцям, і тим самим гальмувала розвиток промисловості, рівень розвитку сільського господарства порівняно з іншими європейськими країнами залишався низьким.

    Третій  етап промислового перевороту у Франції відбувся після революції 1848—1849 рр. і тривав до кінця 60-х років. У цей період фабрично-заводське виробництво охопило більшість галузей промисловості. Загальний обсяг промислової продукції за 1851—1865 рр. зріс майже вдвічі. Кількість парових двигунів у промисловості й транспорті збільшилася з 7,7 до 27,8 тис. Протяжність залізниць досягла 17,4 тис. км.

    За  прикладом Англії було проголошено  свободу торгівлі, ліквідовано обтяжливі  мита. Успішно розвивалася кредитна справа, а біржа, банки і акціонерні товариства досягли небувалої сили і значення- Такі успіхи у розвитку економіки країни були досягнуті завдяки зваженій ліберальній політиці Наполеона ІІІ та його уряду.

    Отже, в результаті промислового перевороту французька економіка остаточно  перейшла на шлях індустріального розвитку. Однак на відміну від Англії у господарстві Франції значну роль відігравало лихварство. [174 - 182;1], [4] 

Економічний розвиток Франції  у міжвоєнний та повоєнний  періоди

    Загальний рівень французького промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилось на 1/3, обсяг експорту знизився на 50 %. Матеріальний збиток, завданий господарству країни, оцінювався у 200 млрд. франків. Частково він був компенсований переможеними країнами (головним чином Німеччиною). На основі положень Версальського договору до Франції відійшли промислово розвинені області — Ельзас і Лотарингія, на термін до 15 років — вугільна Саарська область(з 1920 р. Саар перебував під управлінням Ліги націй). Разом з іншими територіальними здобутками (частина колоніальних володінь Німеччини), а також великою контрибуцією це створило основу для досить успішного розвитку народного господарства країни у післявоєнний до-кризовий період (1919—1930). Для Франції цього періоду були характерні найбільш високі порівняно з іншими країнами-лідерами (крім СІЛА) темпи економічного зростання. Успішний розвиток економіки Франції базувався на швидкому зростанні промислового сектору, перш за все нових і старих галузей, тісно пов´язаних з державними військовими замовленнями.

    До 1934 р. за допомогою державних субсидій було відновлено 8 тис. промислових підприємств, побудовано нові заводи, електростанції, залізниці. Значно гіршим залишалось становище у легкій промисловості й сільському господарстві, які не отримали державної підтримки.

     У ході стабілізації виникли і стали  наростати фінансові труднощі. Причиною їх стала окупація разом з Бельгією Рурської області усічні 1923 р. в розрахунку на отримання дешевого кам´яного вугілля для французьких металургійних заводів. "Пасивний опір" німців призвів до призупинення добування вугілля у Рурі, а це, у свою чергу,— до зростання витрат Франції на окупацію Руру. Труднощі спричинили також колоніальні війни у Марокко і Сирії, які вимагали великих коштів і тим самим збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка падав.

     Уряд  Франції для стабілізації валюти провів фінансову реформу. З метою стабілізації бюджету було підвищено непрямі податки, тарифи на залізничний і водний транспорт, скорочено платню державним службовцям і пенсії інвалідам війни. У грудні 1926 р. було проведено девальвацію франка до 1/5 його довоєнної вартості, що сприяло деякій його стабілізації.

     Наприкінці 20-х років знову посилюється державне регулювання економіки. Для цього створюються спеціальні координаційні органи — Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу якої входили і значні підприємці. Державний банк "Національний кредит" здійснював розподіл субсидій на відновлення і розвиток зруйнованих війною районів. Досить активне втручання держави зумовлювалось не лише нестійким політичним балансом сил у Європі, а й намаганнями монополій Франції домогтися лідерства на зовнішніх ринках, необхідністю освоєння заново придбаних територій, нестійкою внутрішньополітичною рівновагою під впливом зростання популярності соціалістичних і комуністичних рухів, низкою інших факторів.

     Економічний розвиток сучасної Франції

  Франція - одна з провідних західних держав - належить до числа найбільш великих країн Європи (територія 551 тис. кв км, населення 57 млн. чол., З них працюючих - 25.4 млн. чол.). На долю Франції припадає 17% промислового і 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

     Економіка Франції об'єднує сучасні капіталістичні методи управління з великим урядовим втручанням. Уряд зберігає значний вплив за ключовими часткам кожного сектора, воно має контрольні пакети акцій залізниці, електростанцій, повітряного сполучення та телекомунікаційних компаній. Щоправда, починаючи з 1990-их років, уряд поступово послаблює контроль над цими секторами. Уряд повільно розпродає частину своїх акцій в France Telecom, в Air France, у страхуванні, банківській справі, і в різних галузях промисловості. Тим часом, завдяки великим площам родючої землі плюс застосуванню сучасних технологій, Франція стала провідним сільськогосподарським виробником в Західній Європі. Але в той же час в країні спостерігається постійно високий рівень безробіття.  
Процеси концентрації і централізації капіталу і перебудови економіки Франції відбуваються одночасно з процесом інтернаціоналізації виробництва і капіталу, які призводять до створення величезних по потужності ТНК. Так, «Иметаль» об'єднує 62 товариства, що діють в 25 країнах. У автомобілебудівної компанії «Рено» - майже 45% виробничих потужностей і 25% робочої сили зосереджені на закордонних підприємствах і т.д. [208;2] 
Централізація капіталу на національному і міжнародному рівні призвела до зміцнення цілого ряду французьких компаній у світовому виробництві. Хімічна компанія «Пешине» перетворилася на світового лідера пакувальної продукції, поліграфічна фірма «Ашет» - у ведучого видавця журналів у світі, фірма «Кабль де Ліон» вийшла на перше місце в світі з виробництва електричних кабелів. 

     Банки беруть активну участь у діяльності промислових компаній через систему участі у володіннях акціонерним капіталом, використовуючи в тому числі холдингові компанії, інвестиційні фонди, особисту унію.  
Процес переплетення капіталу призвів до того, що вся економіка охоплена декількома фінансовими групами, що мають широкі міжнародні зв'язки.  
Торговий і платіжний баланс Франції традиційно зводиться до негативним сальдо. Дефіцит утвориться головним чином за рахунок мінеральної сировини, частини хімічних і споживчих товарів, включаючи побутову електроніку. В останнє десятиліття погіршилося сальдо торгівлі промисловими товарами. Великі розриви утворяться в торгівлі з Німеччиною і Японією.

     Функціонування економічної системи відбувається під могутнім впливом держави на відтворювальний процес. За ступенем розвитку ГМК, проявляється в активній участі держави в регулюванні і програмуванні економіки, у поширенні державної власності Франція виділяється серед найбільших промислово розвинених країн. У 80-і рр.. відбулася зміна основних напрямків економічної політики від дірежізма до неолібералізму, до посилення ролі ринку. 

     Державний сектор, займає базові, інфраструктурні і галузі обробної промисловості. У ньому забезпечується 70% виробництва енергії, він включає близько 60% транспорту і зв'язку, понад 80% авіакосмічної промисловості, дає 40% автомобілів і т.д. Державний сектор є важливим інструментом економічної політики. Оновлення основного капіталу, забезпечення умов відтворення в багатьох галузях господарства безпосередньо зважується державою. 

     Регулююча роль держави знаходить своє яскраве вираження в державному програмуванні і плануванні, що одержало широкий розвиток у перші післявоєнні роки. З цією метою були створені офіційні органи, серед яких виділяється Комісаріат плану. Розроблені плани орієнтували французьку економіку на освоєння нових технологій, структурну перебудову, посилення науково-дослідних робіт. [416;3]