Етапи розвитку Рекламного бізнесу в Україні

       Існує припущення, що вулиця Боричів  Тік у Києві дістала свою  історичну назву як місце, де  боричі (бірючі) виступали з оголошеннями  перед народом (ток, токовище  — місце спілкування й обговорення;  і в наш час кажуть: ток-шоу).

     Характерним для ринків Київської Русі було спорудження  на них або біля них храмів. По-перше, це було викликано тим, що храми були місцем найбільшого скупчення людей  — потенційних покупців (як бачимо, давні бізнесмени вже тоді по-своєму розумілися на маркетингових комунікаціях); по-друге, згідно зі статутом князя Володимира саме церкві було віддано нагляд за мірами і вагами в містах — церкви мали берегти їх справедливість, "не умножати, ані умаляти".

     Значне  місце в економіці Київської  Русі займало ремісниче виробництво. На ринках Києва були дуже популярні вироби гончарів — горщики, миски, корчаги, амфори київського типу, світильники, облицювальні плитки. Кожен гончар, дбаючи про репутацію і рекламуючи свою продукцію, ставив на своїх товарах спеціальне клеймо (зараз ми називаємо це фірмовим знаком, торговою маркою). Традиційно кожен гончар на Русі мав своє клеймо.

     З другої половини XIX ст. в Україні  починають виходити спеціалізовані рекламні видання — газети і журнали:

     • 1857 р. — виходить "Газета киевских достопримечательных видов и  древностей" — перше рекламне туристичне та краєзнавче видання в  Україні;

     • у 1872-1881 pp. виходила рекламна газета "Киевский листок объявлений". Відомі й 10 номерів цього видання за 1906 p.;

     • 1897 p. — починається видання торгового  бюлетеня "Киевская биржа". Виходив  щонеділі до 1916 p.;

     • у 1897 р. під час проведення промислової  та сільськогосподарської виставки в Києві виходить рекламно-інформаційна газета "Выставочный листок". Відомі 68 номерів цього видання. До речі, перша Всеросійська промислова виставка відбулася також у Києві —  в 1913 p.; у 1898-1900 pp. двічі на тиждень виходила "Газета объявлений киевских торговых и промышленных фирм";

     • 1899 р. — побачило світ перше щорічне  інформаційне видання довідника "Весь Київ". У 1904-1916 pp. він виходив під  назвою "Календарь, адресная и справочная книга города Киева". У книзі  друкувалися адреси установ, магазинів, торговельних і промислових підприємств  міста; У 1905 році під тиском громадськості царський уряд змушений був певною мірою послабити цензурний тиск і дозволити видання окремих українських книг і газет. Так, 12 листопада 1905 р. у м. Лубни, що на Полтавщині, з'явилася перша в Російській імперії українсько-мовна газета "Хлібороб". Невеличке двошпальтове друковане видання відкрило нову еру в історії української преси. "Хліборобом" відразу зацікавилась публіка, він швидко розходився п'ятитисячним накладом.

     Поряд із матеріалами політичного та соціального  характеру в газеті друкувалися  і рекламні оголошення. Зухвалий лубенський первісток викликав переполох у  влади, вірнопідданих царя-батюшки. Навіть журнал "Вільна Україна", що нібито репрезентував українську соціал-демократію в Петербурзі, виступив проти газети. Почалася масована обструкція цього  невеличкого видання. Після кількох  конфіскацій, на п'ятому номері, що вийшов у січні 1905 p., "Хлібороб" закрили.

       Однак прогресивна українська  інтелігенція не опускала рук.  Наприкінці 1905 р. В. Леонтович  (В. Левенько) отримав ліцензію  на видання щоденної політичної, економічної та літературної  газети "Громадська думка". Публікуючи  оперативні матеріали про життя  народів всієї України і твори  українських письменників І. Франка, О. Маковея та ін. "Громадська  думка" по праву претендувала  на роль загальноукраїнського  видання.

     1.3. Рівень розвитку реклами в колишньому СРСР і окремо на Україні

     Рівень  розвитку реклами в колишньому СРСР і окремо на Україні, 
по оцінці багатьох фахівців, існував на, безумовно, низькому рівні. Взагалі, саме поняття реклама, як ефективний засіб просування товарів і послуг характерно лише для ринкової економіки.

     Основною  причиною слабкого розвитку реклами  в СРСР була монополізація всього виробництва в руках держави. Відповідно, відсутність всякого  роду конкуренції між послуго- або  товаровиробниками (існував всього один виробник – держава).

     Була  відсутня зацікавленність держави до розповсюдження продукції в межах країни, бо всі державні органи, включаючи і торгову мережу, мали плановий вигляд постачань і замовлень. Небажання радянського уряду переймати досвід функціонування реклами із-за рубіжу (конфліктність принципів) , а також не маючи чітко висловленого рекламного бізнесу на території СРСР привело до повної відсутності наук, пов'язаних з рекламним бізнесом.

     Однозначно  сказати, що в СРСР реклами не було, як особливого вигляду діяльності не можна, бо високого рівня досягла  політична реклама. Радянські пропагандисти  і агітатори достатньо професійно зарекомендували себе, освітлюючи хід  політичної реклами в СРСР. Відбувалося  вербування "компетентних і відповідальних осіб", до яких була повага в колі спілкування. Після цього кандидати проходили спеціальні курси навчання оратарській справі, за допомогою курсів вони відмінно реалізовували поставлені вказівки згори.

     Відсутність комерційного виду реклами відкинуло  назад як саму цю галузь, так і  зв’ язані з нею галузі. Так  упаковочні цехи могли десятки років  виробляти без впровадження найдрібніших іновацій, як  технічну сторону, так і зовнішній вигляд продукції. Хоча чинник постійності зіграв важливу роль. З роками, у людей виник стереотип зв'язаний з тієї або іншою упаковкою ( якість продукції даного виробника була постійною, більш-менш однаковою), тобто людина, купуючи товар в знайомій йому упаковці, вже зазделегідь могла очікувати якість до якої вони звикла.

     У 1935 році в Києві вийшов перший номер рекламно-нформаційного часопису "Торгово-информационный бюллетень" (загалом вийшло 35 номерів).

     У 1951 р. в Києві почав працювати  телецентр— третій в СРСР після  Москви і Ленінграда. З 1969 р. телепередачі транслюються в кольоровому зображенні. У 1987 р. на телебаченні з'являються  перші рекламні оголошення.

     У 1951 р. у видавництві "Росторгиздат" вийшла книга В. Васильєва "Советская  торговая реклама" — перше ґрунтовне  видання з реклами за радянських часів. Рекламу як дисципліну було включено до навчальних програм торговельних інститутів і технікумів, для забезпечення навчального процесу було видано підручники: Шерешевский М. Г. "Реклама  во внешней торговле" (М.: Внешторгиздат, 1960), Беклешов Д. В., Воронов К. Г. "Реклама  в торговле" (М.: Международные  отношения, 1968), "Справочник по торговой рекламе" (М.: Экономика, 1972), Глазунова  В. В. "Торговая реклама" (М.: Экономика, 1976 р.), Усов В. В. "Торговая реклама" (М.: Знание, 1976) та ін.

     Статті  з питань рекламного забезпечення торгівлі регулярно друкувалися на сторінках  часописів "Реклама" і "Советская  торговля".

     У 60-70-х роках в Україні були створені спеціалізовані рекламні організації: "Торгреклама" та "Українське рекламне агентство" при Міністерстві торгівлі, при Міністерстві побутового обслуговування — "Побутреклама", в Укоопспілці  — "Коопреклама".

     З 1973 році в Україні почала діяти Торгово-промислова палата (створена на базі відділення Всесоюзної торгової палати, яка існувала ще з 1944 року). У 1974 р. створено Київську торгово-промислову палату.

     У травні 1964 р. в Україні при Державному комітеті по пресі були створені видавництво "Реклама" і фабрика друкованої реклами, при Міністерстві зовнішньої торгівлі — виробниче об'єднання "Зовніш-торгреклама". Тоді ж у Києві і практично в усіх регіонах були створені виробничі рекламні підприємства.

     У Києві та обласних центрах виходила велика кількість суспільно-політичних газет і часописів, але тривалий час поява реклами на їхніх  сторінках була великою рідкістю. Лише з 1973 році реклама в газетах почала друкуватися регулярно і були створені спеціалізовані рекламні газетні видання "Київ-рекламний", "Харківська реклама" "Одесская реклама" та ін.

     Втім, попри те, що існувала централізована і розгалужена служба реклами, її роль у розвитку і діяльності торгівлі недооцінювалася. Насамперед це було пов'язано  з дефіцитом більшості товарів  широкого вжитку і відсутністю потреби  в рекламі — товари мали попит  за будь-яких умов.

     Існував також ідеологічний підхід до реклами, який грунтувався на тому, що в капіталістичному суспільстві реклама є засобом  обдурювання народних мас і пропаганди капіталістичного способу життя.

     Вважалося, що капіталістична реклама надто  дорога і витрати на рекламу сприяють зубожінню населення. Виходячи з  цього рекламні витрати в СРСР становили 0,04-0,05 % від загального товарообігу (для порівняння — у США цей  показник був тоді на рівні 7-8 %). Це пояснює  низький професійний рівень текстів  радянської реклами: рекламні звернення  були примітивними і сірими — "Пийте  томатний сік", "Літайте літаками Аерофлоту" тощо.

     З переходом до нових умов господарювання і ринкових економічних відносин ставлення до реклами та рекламної  діяльності докорінно змінилося. 

     1.4. Нова ера української реклами

     Початком  нової ери української реклами можна вважати 2 грудня 1988 року — день, коли у Києві вийшов перший номер рекламно-інформаційної газети "Посредник" — першого в Україні комерційного рекламного видання нової формації (до речі, воно було першим виданням такого типу і в колишньому СРСР). Створив газету київський журналіст Владлен Новожилов. Газета багато років утримувала провідні позиції серед рекламних комерційних видань. Газета "Посредник" започаткувала вихід в Україні багатьох принципово нових рекламно-інформаційних видань і ділових газет: 
• У січні 1990 р. в Києві починає виходити рекламно-інформаційна газета "Авізо". 
• У вересні 1990 р. у Львові виходить газета "Галицькі контракти" — провідне рекламно-інформаційне та ділове видання західного регіону і України.

     • У грудні 1991 р. в Києві виходить перший номер рекламно-інформаційного видання "РІО" (реклама, інформація, оголошення) — газети принципово-нового напрямку: вона безкоштовно надходить  у кожну поштову скриньку. Тираж  газети "РІО" найбільший в Україні  — до одного мільйона примірників. 
• У січні 1992 року починає виходити газета "Ділова Україна". 
• У грудні 1992 р. вийшов перший номер рекламно-інформаційної газети "Блиц-информ", яка з 1 грудня 1993 р. почала виходити як ділова газета "Бизнес" — "орган української буржуазії". За даними журналу "Маркетинг в Україні", станом на 1 січня 2001 р. газета "Бизнес" має найвищий рейтинг серед ділових видань.

     Питаннями розвитку рекламної справи в Україні  займаються громадські організації  — Спілка рекламістів України, Національна  спілка журналістів України, Всеукраїнська  рекламна асоціація, Українська асоціація  маркетингу.

     У 1995 р. Спілка рекламістів України  разом з іншими творчими спілками України організувала Українське відділення всесвітньої асоціації рекламістів (УАА), Асоціацію зв'язків з громадськістю  (PR).

     Ринкова економіка була і є стимулюючим  фактором розвитку рекламного бізнесу  в Україні. Попит породжує пропозицію і за 10-12 років на теренах нової  української держави були закладені  основи сучасної рекламної індустрії.

     Вже в теперешній час вітчизняні товаровиробники  залюбки грають на добрих іменах радянських товаровиробників. Наприклад, черкаський молокозавод, що виробляє морозиво "Каштан", відмовився змінювати назву продукції на інші варіанти західного зразка, мотивуючи це відмінною репутацією своєї продукції, що створилася при СРСР.

     Наведемо  деякі дані і цифри, що характеризують рівень розвитку реклами.

       • у Києві функціонує 20 спеціалізованих  маркетингових організацій —  серед них "GB Ukraine", "Pro Studio", "Інфотерра", "Консалтинг Україна", "Корпорація Інформаційні системи України", "Соціс", "Українська медіа-панель" та інші; випускаються ділові газети та часописи — "Бизнес", "Посредник", "Вісті — діловий випуск", "Ділова Україна", "Діловий вісник", "Зеркало рынка" — всього 39 видань; виходить 37 рекламно-інформаційних газет — найвідоміші з них "Aviso", "Hot Line", "Євромаркет", 
"Київ на долонях", "Реклам-клуб", "РІО"; працює 14 радіостанцій, 23 телекомпанії та телестудії, з рекламодавцями працюють 230 рекламних агенцій та бюро, рекламну продукцію виготовляють більш 792 фірм.

     • у Львові та області виходить 27 суспільно-політичних і ділових газет, 20 рекламно-інформаційних  газет і спеціалізованих видань, працює 27 рекламних агенцій і 9 фірм — виробників рекламної продукції;

     • у Донецьку та області виходить 21 суспільно-політична та ділова газета, 11 рекламно-інформаційних газет, працює 25 рекламних агенцій і 50 фірм —  виробників рекламної продукції;

     • у Харкові та області виходить 25 суспільно-політичних газет і ділових  видань, 23 рекламно-інформаційні газети, працює 37 рекламних агенцій та 75 фірм — виробників рекламної продукції.