Джерела вивчення культури стародавніх слов'ян

Виявилось, що стародавнім  слов'янам довільно приписувались археологічні культури, що були знайдені на окремих  територіях, заселених слов'янськими народами від пізнього середньовіччя  й донині. Пізніші культури розглядалися як чергові ланки в ланцюгу  історичного розвитку слов'янства. Подібні теоретичні побудови довелось відхилити, оскільки вони у світлі нових  відкриттів виявились неспроможними.

Відкриття поселень празької, колочинської, пеньківської й дзєдзіцької  культур V—VII ст. вдалося пов'язати  з письмовими відомостями про  слов'ян. Густа мережа слов'янських  поселень мала величезну географію, що подекуди виходила за межі Східної  Європи. Знайдені пам'ятки слов'янської  культури V—VII ст. грунтовно вивчаються, що дає можливість заповнити хронологічну нішу в ланцюгу пам'яток слов'янської  культури першої та другої половини І  тисячоліття.

Питання про історію та витоки української культури є складним і дискусійним. Одні дослідники вважають, що розвиток української культури почався  в епоху середньовіччя, а до того культуротворчий процес не раз руйнувався внаслідок активних міграційних  процесів та нападів різних завойовників. Інші твердять, що витоки культури треба  шукати з епохи бронзи (II тис. до н. е.).

Безумовно, впродовж тисячоліть населення України не залишалось етнічно і культурно однорідним. Міграції племен, їх контакти з іншими народами були явищем досить поширеним. Але ці процеси не приводили до повної асиміляції племені, абсолютної руйнації його історичної пам'яті та культури. Окремі етноси можуть виникати і гинути, розквітати і занепадати, але культурні надбання, принаймні  якась їх частина, зберігаються і  передаються, примножуючись, у спадок новим поколінням. Спадкоємність  є закономірністю розвитку культури.