Духовно – просвітницька діяльність Іова Залізо

    Але Іов діждався і кращих часів. Недалеко від Почаєва проживала благочестива родина, — Федір і Єва Домашевські. Ігумен Іов напевне добре з ними знався, бо вони багато давали пожертв на Почаївський монастир. А пізніше Іов вмовив їх поширити, малого манастиря, і року 1649-го вони поставили своїм коштом мурованого Собора на честь Пресвятої Тройці. Звичайно, у цьому була велика заслуга й самого Іова, і повстав величний Собор, як окраса всієї Волині. І це в той час, коли так лютувала унія, — Почаївський манастир був для неї найбільшою перепоною. Це тому, що вже вся Україна, під проводом Богдана Хмельницького, повстала проти унії, тому ніхто не насмілився перешкодити праці Федора Домашевського.

Апологетична діяльність і літературна праця

    Преподобний Іов набув собі широку богословську освіту, поважну для свого часу. Ще в Угорницькому монастирі він багато й постійно навчався, і набув собі все, що потрібне монахові. Можливо, що він навчався і від славного о. Іова Княгиницького. Час був такий, що треба було багато знати, щоб належно боротися з ворогами Православної Церкви, які зі всіх сторін стікалися до неї.

    У Дубинському монастирі, де Іов пробув 20 років, о. Желізо написав кілька творів проти католиків, уніатів та протестантів, які всі разом кидалися тоді на українську віру, віру православну. Але ближче цих творів не знаємо, — вони зберігалися в Дубинському монастирі та видані не були.

    Історик С.Соловйов розповідає в своїй “Історії Росії” (X т.), що ігумен Іов Залізо займався в Дубинському монастирі перекладом писань Св.Отців, а також переписуванням їх. Життєписець Досифей підкреслює, як чеснотність Іова, його довге переписування потрібних книжок, чим він здобув собі пошану та розголос.

    Деякі автори, пишучи про Іова, зазначають, ніби він заклав у Дубинському монастирі друкарню, — це не відповідає дійсності, бо в Дубні взагалі друкарні не було.

    Так само не було друкарні і в Почаєві, — 1618 року о. Ставровецький мав свою похідну друкарню, в якій і видав своє “Зерцало богословія”. І того ж року Ставровецький виїхав у Рахманів зі своєю друкарнею.” А “Зерцало богословія” Київський Собор заборонив, як неправославне.

    Напевно, копії зі своїх праць о. Іов Залізо забрав зі собою, відходячи в Почаївський монастир. Тут, у Почаєві, о. Залізо так само писав проповіді, науки, писав полемічні статті проти ворогів Православної Церкви. Писання Іова, — з широко задуманим планом та зі знанням справи. З усього видно, що о. Залізо був добрим богословом.

    Одна книга Іова довго береглася в архіві Почаївського монастиря, вона називалася: “Книга блаженнаго Іова Залізо, ігумена Почаевскаго, власною рукою єго писанная”. Довго цієї книжки ніхто не друкував, і тільки 1885 року її видав у Почаєві проф. Київської Духовної Академії Н.І.Петров під назвою: “Пчела Почаевская”, видав у перекладі, а не в оригіналі. У цій книзі ігумен Іов дає уривки з творів Св. Отців про Православну Віру, а також десять своїх повчань проти латинян, уніатів та протестантів, разом до 80 творів. Проф. Н.Петров вважає, що ці “проповіді ігумена Желізо, хоч і не цілком самостійні, проте займають почесне місце серед полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII століття”.

    Ця книга довгі роки зберігалася в Почаївському архіві (№127), але 1932 року була забрана до митрополичого дому у Варшаві, і там пропала.

    Писав о.Іов Желізо тодішньою українською літературною мовою з домішком церковних слів. Писав просто й зрозуміло, місцями пригадуючи писання його сучасника, Івана Вишенського. На жаль, твори о.Желізо не видані в оригіналі, але із сильно виправленою мовою на церковний стиль. Це змінює о.Іова, бо він був чистим українцем і писав українською мовою.

    У Дубенській обителі та її околицях він своїм словом і прикладом  підтримував дух народної відданості Православній вірі, а тому його обитель  у той час була одною з твердинь Православ'я на Західній Україні. При сприянні та покровительстві князя Дубенського ігумен одразу ж виступає на захист гнобленого Православ'я. Преподобний розумів, що першим засобом має бути церковна просвіта в дусі чистої віри, а тому докладає усіх зусиль до переписування та поширювання книг духовно-релігійного змісту. З цією метою він зібрав навколо себе ціле братство, яке за його вказівками вивчало та перекладало слов'янською потрібні книги та переписувало їх для поширення у великій кількості.

    У XVI столітті в Західній Україні поширювалися різні протестантські погляди (зокрема соцініанські), які проповідували монотеїзм в іудейській формі і ставили Мойсейові книги вище Євангелія. Ці єретики відкидали догмат Святої Трійці, Божество Ісуса Христа, втілення та викуплення, а також Пріснодівство Божої Матері і християнські Таїнства. Ця єресь прийшла і на Волинь, де проживав єресіарх Ігнатій Косой. Там він мав чимало громад із своїми школами, вчителями та проповідниками. Природно, що преподобний Іов не міг бути байдужим спостерігачем діяльності сектантів. У його книзі знаходимо апологетичні тлумачення найважливіших догматів Православ'я — про Св. Трійцю, про Божество Іісуса Христа, про істинну Божественну та людську природу Його, про Пресвяту Богородицю, про хрещення та все те, що відкидалося єретиками.

    Однак, борючись з протестантськими сектами, Преподобний не випускав з поля зору і латинство. В слові на Великий четвер зустрічаємо його виступи проти католиків, які відправляють таїнство Євхаристії на опрісноках, зневажаючи цим приклад Самого Христа та передання всієї Церкви. Видання слав'янської Острозької Біблії, цієї величної пам'ятки просвіти XVI ст., не обійшлося, зрозуміло, без порад та благословіння Преподобного. Обороняючи Православ'я від іновірців, преподобний Іов насамперед пильно виконував також свої обов'язки настоятеля монастиря, дбав про зовнішнє та внутрішнє впорядкування його життя, що знаходилось у крайньому занепаді не тільки в Хрестовоздвиженському, але й у всіх південно-західних монастирях того часу. Сучасник преподобного Іова, ігумен Троїце-Сергієвої Лаври, старець Артемій, писав наступне: «о общежительном чине обретохом писано от святих, яко прежде многих лет разрушися таковое жительство». Намагаючись відновити порядок у монастирі Преподобний звернувся до Студійського уставу, який засновники монастиря поклали за взірець. Зрозуміло, що при тодішньому становищі спільножитнього устрою Преподобний помітив багато відхилень від основного уставу ввіреного йому монастиря.

    Преподобний Іов, звичайно, перш за все піклувався про піднесення духу монашеського життя в монастирі та найбільшого його наближення до того високого прикладу, який було покладено за основу. З турботою про духовність обителі Преподобний звертає також увагу на підняття внутрішнього духового життя у ввіреній йому обителі. За статутом настоятель кожну седмицю декілька разів повинен був повчати братію або сам, або через кого-небудь іншого. Так, наприклад, у перші шість тижнів Великого посту, за винятком субот і неділь, у Хрестовоздвиженському монастирі для братії проводились читання з «Лєствиці» преподобного Іоана Синайського. Між рукописами обителі збереглася ця книга сучасна преподобному Іову, з вказівками читань із неї протягом шести седмиць Великого посту на кожний день тижня, за винятком субот і неділь. Після Лазаревої суботи повчальні читання не припинялися, але вже набували іншого характеру, — складалися зі святоотецьких і власних слів, бесід Преподобного, висвітлюючи найважливші моменти та таємниці глибин нашого покаяння. Сам Преподобний ревно виконував усі вимоги статуту, являючи собою взірець монашеського життя.

    Преподобний також і сам займався складанням книг. Він робив виписки з творів святих отців і складав повчання та бесіди. Така діяльність ігумена, його слава та святість приваблювали до себе віруючий народ та робили його широко відомим. «Сего ради, — оповідає Досифей, — начаша вся окрестния страны совирдясь, чєстию и похвалами стужати ему». Це було не до душі смиренному інокові, бо не того він шукав, прийшовши до монастиря ще в ранні роки.

    Тому  в преподобного Іова виникає бажання  залишити Дубенський монастир і шукати собі іншого місця для подвигів, подалі від слави людської. На той час князь Острозький, змагаючись з католицизмом, бажав перетворити усі монастирі на своїх землях у спільножительні за уставом святого Василія Великого, що скасовувало можливість самітницького життя, до якого з дитинства прагнула душа Іова. Тому-то і пішов він на гору «от древле светлостию чудес многих сияющую», бо бажав спасатися тут в тиші безмовного пустельництва. 
 
 

Висновок

    Значення Преподобного Іова Почаївського в історії Української Церкви величезне, — власне це він сильно обороняв Православ’я саме тоді, коли на нього зі всіх сторін жорстоко кидались і католики, і уніати. Своїм глибоко чеснотним та праведним життям і своїми чудами по смерті ігумен Іов став широко відомий в народі, і всі брали з нього приклад, і твердо стояли в Православній Вірі. Преподобний Іов був ревний і твердий православний, — і він сіяв скрізь по Волині й по Галичині міцну прив’язаність до Православної Віри. І що цих земель не змогли цілком захопити уніати, це ми завдячуємо головно великим впливам преподобного Іова як живого, так і спочилого. Він сильно стримував уніатський похід, і цим спас Україну, як православну націю.

    Народ численними натовпами ходив на прощу до Почаївського монастиря, і оповідання про чуда, які відбувались від мощів преподобного, розносилися не тільки по всій Волині й Галичині, але й по всій Україні, а навіть і по всій Росії. І за тяжких часів уніатського гоніння це власне голосна слава Іова тримала всіх при Православ’ї, це вона давала українському народові бадьорого духа витримати ці гоніння до кращих часів.

    Преподобний Іов був міцно пов’язаний з Чудотворною Іконою Божої Матері, і чуда творили вони обоє, і народ так само міцно пов’язав їх. І це довго берегло Почаївський монастир в Православ’ї, і тільки 1721 року він попав у полон уніатів. Іов широко знаний в народі власне як твердий і безкомпромісний борець за Православ’я проти унії, а це і всіх українців робило такими ж.

    Належно оцінити працю преподобного Іова можна тільки на тлі тодішнього часу, на тлі історії, — при жорстокім гонінні на Православ’я він був крицевим прикладом стійкості для всієї України. Преподобний Іов — це чисто український святий, який усе довге трудяще життя своє міцно боронив саму душу свого народу, — його віру українську, віру православну. 

    Література

    1. За матеріалами: Іларіон (Огієнко), митроп. Преподобний Іов Почаївський.- Вінніпег, 1957. З деякими змінами і виправленнями.

    2. Деякі дослідники, — за Пом’яником, що зберігається в Почаєві, — подають, що батько Іова звався Іван, а мати Агафія, що жили вони недалеко від Коломиї. Родина була заможна й шляхетна. Життя Іова, написане його учнем Досифеєм. подає тільки: “Родом бі от преділ Покутських, в землі Галицькой, от родителей правовірних і христолюбивих”. У той час прості селяни звичайно прізвищ не мали, а мали їх тільки шляхтичі. Батьки Іова прізвища мали, Желізо, а це піддає думку, що вони були шляхтичі.

    3. Слова князя до передмови Біблії 1581 року.

    4. Агапіт, 17. Йов Почаївський, 18. Ігор Святославич, 19. Лев Данилович // Золота книга української еліти. — К., 2002. -Т. 1 — С.44, 658, 676; Т. 2. — С.22, 464.

    5. Н. Й. Петров. Пчела Почаевская