Друкарська спадщина Івана Федорова

Вступ

Поява друкованої книжки мала величезний вплив на пожвавлення  культури, сприяла активізації культурного  життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне  значення діяльності першодрукарів  і видавців.

У наші дні , коли друковане  слово відіграє величезну роль в  житті людей, з особливою вдячністю  згадуємо імена творців стародруків, першопрохідників друкарської справи. Основоположники друкарства східних  слов’ян Швайпольт Фіоль, Франциск Скорина, Іван Федоров, Петро Мстиславець  поправу займають почесні місця  у плеяді європейських першодрукарів.

Для розвитку української  культури виняткове значення мала видавнича  діяльність Івана Федорова - засновника друкарства на Україні.

Творча спадщина Івана  Федорова надзвичайно багатогранна. Першодрукар був не тільки талановитим  техніком – каліграфістом, а й  художником, упорядником тексту і  редактором видань, автором високохудожніх передмов і післямов. Видавнича і  редакторська діяльність першодрукаря започаткували новий етап у розвитку культури масового призначення, відкрили перед нею нові перспективи. І  життя , і творчий шлях, і літературний доробок Івана Федорова ще вивчений недостатньо. В його біографії залишається  чимало “білих плям”, які б повинні  надзвичайно цікавити сучасних істориків. Мабуть тому я обрав дану тему для  курсової роботи.

У процесі підготовки я  зіткнувся з деякими проблемами, головною з яких є недостатня кількість  літератури. Більшість праць і  монографій виявлялись застарілими. З  цього видно , що сучасні історики недосконало вивчили цей період в історії.

Особливо важливим сьогодні для відтворення національної історичної пам’яті українського народу є збирання, дослідження та збереження нових  історичних відомостей про Україну, про видатних українських діячів.

Друкарська спадщина Івана  Федорова є дуже великою, адже він  був не лише талановитою людиною  а й упорядником текстів, а  також автором і редактором видань.

На мою думку, Іван Федоров  був не лише першодрукарем, а й  одним із засновників справжньої Української мови.

Уважне вивчення всіх доступних  примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти  висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій  друкарні він, найбільш ймовірно, поступово  вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які  дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з  досягненнями іноземних друкарів і  митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні  дослідники наголошують на потребі  об’єктивного вивчення культурних і  мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобы изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Небуденні досягнення Івана  Федорова у видавничій справі і літературній творчості стали потрібними тому, що вся його діяльність відповідала  назрілим потребам суспільного розвитку. Саме завдяки цьому Іван Федоров , його співробітники і послідовники вписали яскраву сторінку в історію  України.

Видавнича і друкарська діяльність Івана Федорова стала внеском у демократизацію культури і пожвавлення літературного життя українського народу.

Посіяні визначними слов’янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої оправи, сприяло тому, що книгодрукування кінця ХVІ-ХVІІІст. стало однією з яскравих сторінок української культури, відіграло важливу роль у міжнародних культурних зв’язках.

1. Особистість Івана Федорова та початок його друкарської діяльності. Втеча з Москви

Федоров Іван, Іван Федорович  Москвитин (близько 1510-5(15).12. 1583р., м. Львів), засновник книгодрукування на Україні. За деякими даними навчався в Краківському університеті, де в 1532р. отримав ступінь бакалавра. Сам друкар іменував себе на Україні Іваном Федоровичем. Відомий польський та білоруський громадський діяч Симон Будний знав друкаря як Івана Федорового. Сина Івана Федорова льв"яни називали Іваном Івановичем Друкаровичем, Іваном палітурником. З цього видно, що Федоров - це не родове прізвище. Основним компонентом найменування більшості людей було ім"я, до якого додавали для розрізнення поміж тезками вказівки про ім"я батька або відомості про фах даної особи (Іван друкар), її походження (Іван Москвитин, Петро Мстиславець, Максим Грек). Тому не варто писати "І.Федоров", або просто "Федоров", що оправляє враження, начебто Федоров - прізвище в сучасному розумінні слова.

Форми найменування за іменем батька з суфіксом "ов", яку вживав першодрукар в Росі свідчить, що він був незнатного походження. Лише родовитим феодалам і найбагатшим купцям дозволялося "вичать", - вживати патронімічні форми на “ич” , “ович”.

Ряд дослідників  шукали батьківщину Івана Федорова в різних частинах Росії. Особливо була поширена версія про його калузьке походження. Справа в тому, що назву  церкви Миколи Гостунського, де Федоров  був дияконом, пов’язували з селом  Гостунь Калузької губернії. Існує  також гіпотеза , що Іван Федоров походив з с. Новгорода . Московський митрополит Макарій оточував себе освіченими новгородцями. Відомий російський дослідник геральдики В.К. Лукомський доводив, що Іван Федоров походив з білоруської шляхетної родини Рогоз. Єдиним доказом на користь цієї гіпотези е схожість гербового знака, який Іван Федоров вживав у своїх українських виданнях , з шляхетським гербом Рогоза. Існує також припущення про походження Івана Федорова з білоруського містечка Петкевич.

Під час  перебування на Україні і в  Білорусії Іван Федоров залюбки  називав себе Москвитином, "друкарем з Москви". Без сумніву , він  був патріотом своєї батьківщини, пишався, що походив з Росії. Від’їзд  з Росії був для нього виїздом "От земля й отечества й рода нашого". На мій погляд, саме по собі це не є вирішальним аргументом на користь тези (хоч вона є цілком вірогідною) про московське походження Івана Федорова.

По-перше, до Білорусії і  України він прибув з Москви І  міг назвати себе іменем того міста, де він став відомим як фахівець, а не того міста, з відкіля він  походив. Отже вважають, що походження Івана Федорова з міста Москви або з близьких околиць досить ймовірно . У післямовах московських  видань Іван Федоров названий дияконом. Після від"їзду з Москви Іван Федоров  не іменував себе дияконом, не згадано  цей сан і з його епітафії. Припускають, що друкар втратив духовний сан ще до від"їзду з Москви, бо овдовів. Але цікаво, що український дослідник  старовини дерманський архи-мандрит  Ерофій Лобачевський мав, ймовірно, документ, в якому Іван Федоров названий дияконом вже під час перебування  на Україні (Лобачевський вказує, що з 1575р. "строителем" Дерманського монастиря  став "диякон Іоанн", хоч нічого не згадував про його видавничу діяльність). Мабуть, дияконське звання було надане друкареві для того, щоб він  міг мати певне становище в  суспільстві якісь постійне джерело  прибутків, але не виключена можливість і того, що дияконом він став ще перед  початком своєї друкарської діяльності.

Вже кілька поколінь Істориків  намагаються встановити, де навчався Іван Федоров друкарської майстерності. Не тільки Російські книгознавці ХІХст. , але навіть деякі вчені першої половини ХХст. писали, що Федоров був учнем датського друкаря Ганса Мессенгейма-Богбіндера.

Уважне вивчення всіх доступних  примірників першодрукованих російських книжок дало підставу книгознавцям дійти  висновку, що Іван Федоров освоїв основи друкарської техніки від майстрів Анонімної друкарні, що саме у цій друкарні він, найбільш ймовірно, поступово вдосконалив свою майстерність. Водночас не слід ігнорувати і джерела, які дають змогу зробити висновок про знайомство Івана Федорова з досягненнями іноземних друкарів і митців. Відкидаючи властиву буржуазній науці "теорію впливів", сучасні дослідники наголошують на потребі об"єктивного вивчення культурних і мистецьких зв’язків. У післямові Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуванні у Москві друкарні планувалося "какобьі изложити печатние книги, якоже в Греках й Венеции”, в цитованому "Сказаний" йдеться про рішення "тако...в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Джім  Флетчер прямо писав, що друкарський  верстат і літери привезли до Москви з польської держави. Це твердження цитує Е.Л. Немировський на доказ своєї гіпотези, що в 30-тІ роки УІст. Іван Федоров міг працювати у краківській друкарні Ф. Унглера. В одному з видань цієї друкарні (Івана Львів"янина "Історичне пояснення животворних страстей Христа", Краків 1538р.-латинською мов. Е.Л. Немировський вважає запис про те, що в 1532р.ступінь бакалавра отримав Іван Федір Москвитин, красноставський канонік. В книзі запису вступників до університету 1529р. згаданий Іван син Федора з Пієтковиць Краківської єпархії, а в актах 1533-34р.р. «Фігурує бакалавр Теодор (Федір). Вказівка про те, що "Іван Федір" став пізніше красноставським каноніком, дописана Іншою рукою. На думку Е.Л. Немировського, це могло статися випадково: Федора начебто спутали з Томою, родом з Красного Ставу. Названі в акті про запис Пионтковіце це мабуть в Південній Польщі. Менш ймовірне припущення, що йдеться про Петкевичі в Білорусії, а назва єпархії вказана помилково.

Так чи інакше, Іван син Федора, який вчився в Кракові, походив з Польщі, або Великого князівства Литовського. А для першодрукаря Івана Федорова переїзд до цих країн означав виїзд "в старни незнаеми".

Порівнюючи  післямову, самостійно написану Іваном Федоровим у Львові, з післямовами  самостійних віденських видань Петра  Мстиславця, доходимо висновку, що за літературним хистом Іван Федорі набагато перевищував  свого колегу. Отже , хоч обидва зони були визначними майстрами друкарства і обидва брали участь у редагуванні тексту московських видань, не випадково Івана Федорова названо всюди на першому місці. Друге видання московського “Часовника” - завершення Іваном Федоровим та Петром Мстислацем 29 жовтня 1565р., а вже 8 липня 1568р. обидва першодрукарі розпочали друкування “Евангелія учительного” в Білоруському містечку Заблудові . Враховуючи час, потрібний на: підготовку до роботи друкарні на новому місці, слід визнати, що майстри виїхали з Росії незабаром після закінчення Часовника, наприкінці І566р. або на початку І567р. Вимушений з не добровільний характер свого від"їзду підкреслював І сам Іван Федоров. Він згадував, що його вигнано "презьлнаго ради озлоблення" представників панівної верхівки - "многих начальник й священноначальник й учиучителей", які обвинувачували друкарів, "хотячи благое в зло превратити й божие дьло в конец погубити, якож обьычай єсть злонравннх й ненаучоных й неискуоньїх в разумь человек".

Отже, сказано досить чітко: переслідування першодрукарів походили як від світських "начальників", так від "священноначальників" - верхівки православної церкви. Під  згаданими у тексті учителями  слід розуміти також ідеологів офіційного православ"я. Іван Федоров твердить, начебто цар був непричетний  до репресій щодо нього, але це писалося, без сумніву з дипломатичних  міркувань. В тодішніх умовах неможливо  собі уявити, щоб хтось наважився  переслідувати керівників державної  друкарні всупереч волі самодержавця. Якщо навіть ініціаторами репресій були представники боярської опозиції Івана  Грозного -, то цим людям вдалося  настроїти проти друкарів І самого царя.

Ряд авторів доводять, що основною причиною обвинувачень в єресі  було втручання друкарів у текст  священних книг. Проти цього припущення висувають той аргумент, що виправлені першодруковані тексти повторювалися у наступних московська виданнях санкціонованих державною владою. Але відсутність майже у всіх примірниках “Апостола” 1564р. вкладних записів 60-80-х років може пояснюватися не централізованим способом поширення, а якраз тим, що книга спершу викликала незадоволення влади, і тираж деякий час лежав без руху на окладі.

Так чи інакше, першодрукарям довелося виїхати "в ины страны незнаемы" - до Великого князівства Литовського. Як згадувалося, "незнаемым" краєм воно було для Івана Федорова, який писав ці рядки. Для Петра Мстиславця виїзд до білоруських земель Великого князівства Литовського був поверненням на батьківщину. Ось чому науковці припускають, що коди вияснилася неможливість займатися книгодрукуванням у Москві, саме Петро Мстиславець переконав Івана Федорова обрати для дальшої роботи Велике князівство Литовське.

2. Заблудівський період

Невідомо, чим займалися першодрукарі в перші місяці після переїзду до Великого князівства Литовського. Сам  Іван Федоров згадував пізніше: "Вьоприяаа  нае любезио бяагечеотивуй гееударь Жикгимонт Август, король польокий й великий князь литовокий,русе кий,прусе кий,жемойтокий, мазоветокий о воеми панн радн евоея". Припускають, що вони зустрілися на одному з сеймів Великого князівства Литовського, який відбувся між 1566 і 1568р.р. Однак пани-рада (сенат князІвства) збиралися не тільки в час сеймів, а тому не можна мати повної впевненості щодо дати прийняття друкарів королем і панами-радою.

Важливий факт біографії Івана  Федорова і Петра Мстиславця у  цей період - зустріч з Симоном  Будним, одним з найактивніших  діячів реформаційного руху в Білорусії. Як відомо, Будний критикував догматику  і практичну діяльність католицької  і православної церков. Розмова між  ним і російськими друкарями, як видно з контексту згадки про неї, була дружньою, отож є підстави припускати наявність у їх світогляді певних збіжностей.

Незабаром після приїзду Івана Федорова і Петра Мстиславця їх запросив до себе на службу Григорій Ходкевич, який з 1555 р. був київським воєводою, а  з 1566р.- великим гетьманом литовським. Ходкевич походив з боярського київського роду Ходьковичів. Він залишився  усе життя прибічником православ’я  і рідної мови, сприяв культурним взаєминам  України і Білорусії з Росією. Дружина гетьмана Катерина Вишневецька, родом з України (сестра засновника замку на Малій Хортиці Дмитра Вишневецького), також брав участь у  культурно-освітній діяльності.