Дніпропетровщина у 1953-1964 рр

Дніпропетровщина у 1953-1964 рр.

Промисловість. У роки 5 п'ятирічки значна увага приділялася питанням промислового розвитку Дніпропетровщини. Особливо швидкими темпами розвивалася металургійна та горнорудна проми-словість. У 1955 р., порівняно з 1950 р., область збільшила вироб-ництво чавуну у 2,5 рази, сталі – у 2,2, прокату – у 1,9, труб – у 1,5, коксу – у 2,2, залізної руди – у  1,8,  марганцевої – у 2 рази. За цей час у Кривбасі було споруджено 18 шахт, 6 кар’єрів, 5 заводів, серед яких Південний гірничозбагачувальний комбінат. Всього на Криво-ріжжя припадало 87,5 % видобутку всієї руди в Україні та майже 50 % загальносоюзної. Обсяг валової продукції всієї промисловості області збільшився на 98 % порівняно з 1950 р. Понад план про-дукції вироблено на суму 1 млрд. 45 млн. карбованців.

З будівництвом поблизу  Павлограда першої вугільної шахти  „Тернівська” було розпочато освоєння нового вугільного басейну Дніпропетровщини, який дістав назву Західного Донбасу. На кінець 1968 року тут працювало  вже 4 кам’яновугільні шахти. Павлоград поступово перетворився на центр вугільного бассейну й отримав „титул” столиці Західного Донбасу. Навколо шахти „Тернівська”, яка у 1959 р. вже видала нагора перші тонни вугілля, виникло шах-тарське містечко Тернівка. У 1954 р. почалося будівництво смт Шахтарське, яке з 1960 р. дістало статус міста та було перейме нова-не на Першотравенськ. У цей же період розпочалася промислова експлуатація Перещепинського родовища природного газу.

Бурхливе зростання індустріальної могутності Дніпропетров-ська загострило проблему його енергетичного забезпечення. Для її розв’язання у 1952 р. на острові Чаплі, що знаходився на лівому бе-резі Дніпра поблизу міста, розпочалося будівництво Придніпров-ської ДРЕС та міста-супутника Придніпровськ. Перший промисло-вий струм надійшов у 1954 р., а через 12 років, коли повністю було завершено будівництво всіх агрегатів станції, вона вийшла на по- тужність у 2,4 млн. кВт. Придніпровська ДРЕС стала найбільшою на той час тепловою станцією в СРСР і Європі.

У період з сер. 50-х рр. до сер. 60-х рр. значна увага була зосе-реджена на введенні в дію нових об’єктів, серед яких 3 домни (заво-ди ім. Дзержинського, ім. Петровського та „Криворіжсталь”), 3 мар-тенівські печі, конверторний цех („Криворіжсталь”), 5 прокатних станів, кисневі станції (заводи ім. Петровського та ім. Дзержин-ського), 3 трубозварювальних стани (завод ім. К.Лібкнехта), коксова батарея (Баглейський коксохімічний завод), друга черга Південного гірничозбагачувального комбінату, кілька шахт і кар’єрів по видо-бутку залізної та марганцевої руди загальною потужністю 18 млн т  та інші об'єкти. Загальний обсяг капіталовкладень у розвиток мета-лургійної, гірничої, хімічної та інших галузей промисловості краю склав понад 10 млрд крб. На загальносоюзні потреби з області від-правлялося 52 % прокату чорних металів, труб та метизів – 74 %. Підвищувався технічний рівень виробництва. У 1956 р., уперше в СРСР, на заводі ім.  Петровського було організовано виплавку сталі у конверторах із застосуванням кисню. Значно підвищився рівень механізації видобутку залізної і марганцевої руд. Підземна доставка залізної руди була механізована на 97 %, збирання породи при проходці гірничих виробіток – на 83 %, підземна відкатка – на 99 %.

Продукція промислових  підприємств Дніпропетровщини кори-стувалася попитом не лише на теренах СРСР, а й в усіх країнах соціалістичної співдружності, на Кубі, у країнах Азії та Африки, в Англії, Франції, ФРН, Фінляндії, Греції, загалом у 50 країнах світу.

Успішно розвивалася машинобудівна  промисловість області. Дніпропетровський завод пресів, який став до ладу у 1955 р., почав випускати гидравлічні преси зусиллям 200 т, Нікопольський маши-нобудівний завод ім. Леніна – розвантажувачі сипучих вантажів із залізничних платформ продуктивністю 300 т на годину, а криворізь-кий завод „Комуніст” збільшив випуск нового пневматичного об-ладнання для шахт. У 1957-1958 рр. машинобудівні заводи області налагодили виробництво 100 нових типів машин і механізмів.

 У 1958 році була  завершена електрифікація ділянки  залізниці П’ятихатки–Нижньодніпровськ-Вузол, кілька станцій обладнані еле- ктричною централізацією стрілок, здійснена реконструкція колій-ного господарства. Це сприяло прискоренню перевезень народного-подарських вантажів. Лише на Придніпровській залізниці у 1957-1958 рр. вантажообіг збільшився на 23 %.

Продовжувала розвиватися  й оборонна галузь. У Павлограді артилерійський полігон перетворили  на підприємство не лише з ви-пробування, а й з розробки боєприпасів, яке  через 4 роки стало фі-лією Південного машинобудівного заводу.

У 1958 р. на промислових підприємствах  області було внесено понад 45 тис. раціоналізаторських пропозицій, з  яких 28 тис. запро-ваджено у виробництво. Економія від їх застосування склала 140 млн крб.

За роки семирічки (1959-1965 рр.) на Дніпропетровщині були побудовані і введені до ладу 270 промислових підприємств і цехів, в тому числі 5 доменних печей, 6 гірничо-збагачувальних комбінатів, 14 залізорудних, 119 марганцевих шахт та кар’єрів, 11 прокатних станів, 3 вугільні шахти в Західному Донбасі. Першу продукцію у 1960 р. видав Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат. В області було електрифіковано 555 км залізничних колій, на 1 230 км шляху впроваджена тепловозна тяга. Обсяг промислової продук-ції зріс на 88 % замість 80 % за планом. Понад план було вироблено продукції на 800 млн. крб., що дорівнює обсягу всієї продукції в довоєнному 1940 р. У 1965 р. порівняно з 1958 р. випуск чавуну і сталі зріс у 1,9 рази, готового прокату – в 1,8, сталевих труб і залізної руди – в 1,7, марганцевої руди – в 1,2, мінеральних добрив – у 2 рази. Колективи металургійних підприємств області достроково виконали семирічку, виробивши понад план 5,7 млн. тонн чавуну, 7,4 млн. тонн сталі, 3,8 млн. тонн прокату.На заводі ім. Петровського першою в області достроково вико-нала завдання 1954 р. бригада сталевара П.С. Махоти, якому було присвоєно звання „Кращий сталевар Радянського Союзу”. Токар дніпропетровського заводу „Світлофор” А.А. Грищенко, застосо-вуючи швидкісні методи праці, виконував середньомісячні норми на 300-400 %. Тільки на заводі металоконструкцій ім. Бабушкіна до- строково завершили виконання своїх п’ятирічних планів понад 340 робітників.

За досягнуті успіхи 679 металургів та 167 будівельників Дніп-ропетровщини в 1958 р. було нагороджено орденами і медалями СРСР. Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні 32 робіт-ника чорної металургії і 4 будівельника. За підсумками виконання семирічного плану 1959-1965 років було нагороджено орденами і медалями 2,5 тисячі трудівників Дніпропетровська, а 12 удостоєні звання Героя Соціалітичної Праці.

Під гаслами побудови комуністичного суспільства, проголоше-ними у 1961 р. новою  Програмою КПРС, виник і поширився  рух за право називатися колективом комуністичної праці. Ініціаторами ру-ху на Дніпропетровщині виступили комсомольсько-молодіжна бри-гада старшого горнового П.Лигуна доменної печі № 12 з-ду ім. Дзержинського і бригада трубоелектрозварювального цеху з-ду ім. Леніна, керована заслуженим металургом УРСР Г.Ситалом. Першим в області звання „Підприємство комуністичної праці” виборов з-д „Світлофор”.

Тільки на Дніпропетровщині в 1962 р. в русі за комуністичну працю  брало участь 260 тис. трудівників  промисловості і будівницт-ва, а  звання „ударників комуністичної праці” було присвоєно 8,5 тис. осіб, звання „колективів комуністичної праці” – 3 тис. колективів, у т. ч. 3 заводам, 103 цехам і 4 шахтам.

Соціальна сфера. Зовнішньою ознакою змін після похорон Сталіна стало те, що ім’я „великого вождя” водночас зникло з назв населених пунктів, районів, колгоспів, площ, вулиць. Були зняті пам’ятники все-могут-ньому керманичу, яких в області нараховувалося кілька сотень.

Відносне потепління політичного  клімату після смерті Сталіна  призупинило вакханалію беззаконня та свавілля, розпочавши довго-очікуваний процес реабілітації безвинних жертв сталінізму. Але лі-бералізація була відносною. Як і раніше, будь-яка критика дій влади вважалася „ворожими випадами”. Нерідко замість ув’язнення обме-жувалися  „профілактичними бесідами” та „виховною роботою”. Так, кілька студентів фізико-технічного факультету ДДУ за прослу- ховування передач закордонних радіостанцій і переказ змісту почу-того товаришам були вигнані з університету. Аналогічні виховні заходи були застосовані до студентів інших інститутів.

Попри все, реформи М.С. Хрущова хоча й не виправдали пов’язані з ними сподівання, але закладена в них демократизація сприяла покращенню економічного життя.

У 1956-1958 рр. в області  було введено в експлуатацію понад 1,3 млн кв. м житла. Тільки у Дніпропетровську з сер. 1950-х рр. до 1964 р. житловий фонд збільшився у 2 р., сягнувши 5 млн. кв. м.Щоб вирішити житлову проблему в області був запроваджений індустріально-поточний великопанельний метод будівництва, при якому застосовувався збірний залізобетон замість традиційної цег-ли. Одним із перших в країні засвоїв виробництво типових п’яти-поверхових будинків домобудівні комбінати №№ 1, 2. Вагомий вне-сок у розбудову обласного центру зробили трест „Дніпроміськбуд”, металургійні з-ди ім. Петровського, ім. К.Лібкнехта, „Південмаш” і шинний з-д. У 1957 р. почалася газифікація промислових та кому-нальних підприємств, установ і квартир у Дніпропетровську, Криво-му Розі, Дніпродзержинську.

З кожним роком в області розширювалася  мережа закладів охорони здоров’я. Їх кількість з 1950 р. по 1964 р. збільшилася май-же на 100 лікарень (171 проти 265), а число ліжок у  них – більше, ніж удвічі. Значна увага приділялася розвитку освіти. У 1964/1965 навчальному році на Дніпропетровщині було 1646 шкіл, в яких навчалося майже 470 тис учнів і працювало 25,5 тис вчителів. У тому ж році в 11 вищих навчальних закладах області здобували освіту понад 65 тис студентів, а у 63 технікумах – майже  76 тис.

Сільське господарство краю відроджувалося значно повільні-ше, ніж промисловость. Так, у 1953 р. колгоспами і радгоспами ос-воєння посівної площі було відновлено у порівнянні з 1940 р. майже на 98 %, проте виробництво зернових відставало на 17,6 %. Урожай-ність зернових складала 13,7 ц з га, що також було нижчим на 1,1 ц за довоєнні показники. Особливо низькі врожаї збирали в Апосто-лівському, Верхньодніпровському, Межівському, Петриківському та Петропавлівському районах. Відставали господарства області й у вирощуванні картоплі та овочів (відповідно у 2,5 і 2,2 рази).

Повністю відновилося тваринництво. Поголів’я корів, свиней, кіз, овець значно зросло та перевищувало показники 1940 р. Серед-ній удій молока на одну корову сягав 1 497 кг на рік, хоча у гос-подарствах Верхньодніпровського, Межівського, Петриківського та Царичанського районів ці показники були значно меншими.

Масштабні зміни потягнуло за собою  будівництво у 1950-1955 рр. Каховської ГЕС. Під час заповнення водосховища  безслідно зникли унікальні природні масиви, першими з яких стали знамениті  Дніпровські плавні. Каховське море затопило території Томаків-ської, Підпільненської, Микитинської, Базавлуцької та Чортомлиць-кої Запорозьких Січей, знищивши тим самим важливу частину пам’яток національної історії.

Спорудження Каховського гідровузла потребувало затоплення Кінських та Базавлуцьких плавнів, хоч вони й мали винятково важливе значення для сільського господарства регіону. У 1951 р. за колгоспами Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської областей була закріплена частина плавнів для випасання худоби, під сіножаті та як рілля: в Кінських плавнях – 35 140 га, у Базавлуцьких – 13 009 га. Ці площі забезпечували кормами 70 тис. голів худоби, а в посу-шливі роки в плавнях випасали близько 100 тис. голів. Спочатку проектування гідровузла під тиском громадськості плани захисту плавнів були складені, але їх неодноразово переглядали з метою зде-шевлення. Долю плавнів обговорювали кілька років, протягом яких час було втрачено. Внаслідок затоплення утворилося мілководдя на площі 70 тис. га. Були пропозиції обвалувати мілководну ділянку дамбою та збудувати насосну станцію, щоб зменшити шкоду від затоплення. Ці заходи могли б повернути в сільськогосподарський обіг більшу частину угідь, але вони так і залишилися на папері.

Досить гостро постали питання, пов’язані з переселенням, які  вчасно не продумувалися, а сам механізм переселення часто зали-шався незрозумілим для населення. Мешканці сіл, що відселялися, згодні були оселятися навіть на островах, що утворювалися вгаслі-док затоплення, аби залишитися на старих місцях проживання. Так, жителі сіл Романкове і Аули Криничанського району у 1960 р. напи-сали листа Л.I. Брежнєву, в якому провели паралелі між кампанією переселення та війною: „Ми пережили війну, рани ще не загоїлися, але нас спіткає інша біда, ще страшніша, як, наприклад, у 1961 році село буде заливатися водою, а ми сидимо на місці. Скільки це принесе нам горя, нещасть”.

Відомий український кінорежисер  О.П. Довженко свої вражен-ня від будівництва  Каховської ГЕС втілив у кіноповісті  „Поема про море”, де порушив проблеми взаємодії науково-технічної революції та людини, суперечливої єдності «вимог часу» та інтересів особис-тості, суспільного та індивідуального. За допомогою художніх засо-бів авторові вдалося показати драматизм ситуації, коли перед людь-ми постають усі принади цивілізації, але заради них їй треба відмо-витися від чогось надзвичайно дорогого. Народ швидко відреагував на появу Каховського водосховища фольклором, який виступає найкращим проявом суспільної свідомо-сті і завжди оперативно відтворює реалії буття. Й до сьогодення в мові мешканців придніпровських сіл побутують прислів'я – „Кому Каховське море, а кому – горе”, „Збудували море людям на горе” та інші. У щоденнику О.П.Довженка є запис від 31 липня 1956 року: «...Згадую С.Н. та його дружину і слова „Нове наше море – нове наше горе”. Так народ говорить про море”.

Аналогічне становище спіткало населення області й у 1961 р., коли почало заповнюватися Дніпродзержинське  водосховище. У зв’язку з цим  були знесені околиці міста Верхньодніпровська, такі, як Чернече, Заріччя, частина вулиці Петровського – всього до 600 дворів. Водночас переселилися в інші місця і жителі придніпров-ських сіл Верхньодніпровського р-ну, які частково чи повністю мали зникнути під водами нового рукотворного моря.

Взагалі, період сер. 1950-х – поч. 1960-х рр. був надзвичайно бурхливим і різнобарвним від реформ та різноманітних перетворень як економічних, так і соціальних.У 1955 р. партійне керівництво країни виступило з ініціативою збільшити виробництво продуктів тваринництва, організувавши  шефську допомогу колгоспам та  МТС з боку промислових підпри ємств області. Наприклад, комунальники Дніпропетровська ремон-тували та електрифікували свиноводчеські ферми, встанавлювали вагони для підвозу кормів, здійснювали зрошення ланів.  Підприєм-ства Дзержинського району Кривого Рогу лише за 1956 р. у під шеф-них колгоспах побудували 5 коровників, 6 телятників і свинарників, механізували 6 тваринницьких ферм, виконали різних робіт і пере-дали матеріалів на суму понад 2 млн крб. Взагалі, допомога сільгоспартілям та МТС обладнанням та будівними матеріалами бу-ла здійснена на суму майже 30 мільйонів карбованців, а колективи промислових підприємств лише Дніпропетровська шефствували у 1958 р. над 50 колгоспами області.