Дмитро Іванович Яворницький як історик

Міністерство освіти і науки  України

Дніпропетровський національний університет  ім. Олеся Гончара

Історичний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

 

«Дмитро Іванович Яворницький як історик»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець:

студентка гр. ІІ-09-4       О. А. Сміянова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

 

ВСТУП

 

Дмитро Іванович Яворницький є  однією з найяскравіших постатей не тільки української, але й загальноєвропейської культури: вчений-енциклопедист, натхненний дослідник у різноманітних галузях  гуманітарних наук: історії, археології, етнографії, фольклористиці; талановитий  письменник; невтомний діяч національного  суспільного та просвітницького  руху, справжній український патріот; неперевершений збирач та хранитель  пам’яток старовини, фундатор одного з найкращих музеїв України; багатогранна особистість, людина, що гідно пройшла  непростий життєвий шлях, з його злетами та падіннями, успіхами та невдачами.

Історія життя, творчість видатного  українського вченого Дмитра Івановича  Яворницького останнім часом набула більш широкого висвітлення в  публікаціях науковців, журналістів, перевидаються спогади про нього  його сучасників. Історіографічній долі Д. І. Яворницького ще за його життя  притаманна була суперечливість, що проявилась у створенні ще в дореволюційну  добу двох контраверсійних образів історика. Перший, компліментарний, що функціонував у суспільній свідомості відносно Яворницького-людини. Другий, гостро критичний, з боку вузькопрофесійних істориків, переважно українського «історіографічного походження». Така ж строкатість характерна і для післяжиттєвої історіографічної долі Дмитра Івановича Яворницького. Від фактичного зникнення з обігу його імені як історика в 40-50-ті рр., з поступовим поверненням інтересу до нього у 60-ті рр. Навіть наприкінці 60-х – початку 70-х можна говорити про піднесення зацікавленості до постаті вченого: виходять спогади про нього І. М. Шаповала, бібліографічний покажчик із вступною статтею І. М. Гапусенка… У 1972 р. вийшла і перша наукова монографія про М. М. Шубравської-Олійник. Авторка проаналізувала переважно праці вченого в галузі етнографії та фольклористики, розглянула його життєвий і творчий шлях. М. Шубравська і С. Абросимова були найкращими яворницькознавцями, саме вони провели найбільш грунтовні дослідження з різних аспектів його діяльності.

 

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ  Д. І. ЯВОРНИЦЬКОГО

 

Народився Дмитро Іванович Яворницький (Еварницький) 1855 р. у с.Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії (нині - с.Борисівка) у родині бідного сільського псаломщика Івана Якимовича Яворницького (1827-1885), який незадовго до смерті став дяком. Мати - Ганна Матвіївна Терновська (? - 1917) - була простою селянкою.

Походження свого прізвища історик  пояснював від слова "явор" або "яворник". За свідченням Дмитра Івановича, згодом дехто з Яворницьких почав писати своє прізвище з букви "Є", більшість - із букви "Я". Самому вченому ще в школі "перевернули" прізвище - спочатку Єварницький, а потім Еварницький.

На переважній більшості друкованих праць ученого стоїть прізвище Еварницький. Уперше прізвище Яворницький зустрічається в статтях 1890 р., що були надруковані із подвійним підписом: "Эварницкий – Яворницкий». Але ще 1886 р. у листі до редактора "Киевской старины" Ф.Лебединцева Дмитро Іванович висловлював прохання, щоб його статті підписували так: "Д.И.Эварницкий (Д.И.Яворницкий)", і пояснював: "Я хочу сказать этим, что я не лях, а украинец". За радянських часів Дмитро Іванович іменує себе тільки Яворцицьким. За спостереженнями М.Олійник-Шубравської, у листуванні вчений почав вживати підпис Яворницький набагато раніше (ще у 1884 p.), ніж у друкованих працях.

Сім'я Яворницьких, хоча й зазнавала  матеріальних нестатків, проте жила дружно. Вечорами, особливо взимку, родина збиралася в хаті, мати з бабусею  пряли і співали пісень, батько читав по складах книжки. Дмитро із сестрою Горпиною із захопленням  слухали його. Саме батьківське читання  безсмертного твору М.Гоголя "Тарас  Бульба" запалило в душі 6-річного  хлопчика невгасиму любов до Запоріжжя. Образ мужнього козака Тараса глибоко вразив Дмитра. Відтоді й назавжди закохався Дмитро в історію легендарної Запорізької Січі.

У Сонцівці Д.Яворницький здобув початкову освіту й у 1867 p. вступив до харківського повітового училища, по закінченню якого у 1874 р., за сімейною традицією, продовжив освіту в харківській духовній семінарії. Однак священицький сан, закляклість і схоластика, що панували в семінарії, не приваблювали романтичного допитливого юнака, закоханого в історію рідного краю. Тому залишити семінарію і у 1877 p. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Там відбувалося становлення Д. Яворницького як вченого під впливом прогресивних учених цього закладу, передусім українських патріотів Олександра Потебні та Миколи Сумцова.

Майже з початку навчання в університеті мрії Д.Яворницького були спрямовані на дослідження українського фольклору. На момент його закінчення (1881 p.) Д.Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме - дослідженню історії запорізького козацтва. Як обдарований студент, він був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Ще в студентські роки він почав студіювати тему: "Виникнення та устрій Запорізького Коша", що належала до крамольних і за яку його було позбавлено стипендії. Проте молодий учений не відмовився від обраної теми. Д.Яворницький почав інтенсивно збирати джерела, намагаючись залучити до свого дослідження писемні, фольклорні, етнографічні, зображувальні та археологічні пам'ятки. Йому вельми імпонувало положення М.Костомарова про те, що історію треба вивчати не тільки за друкованими джерелами, а й за народними переказами та піснями.

За порадою своїх учителів Д.Яворницький  вирушив у Південну Україну, на Катеринославщину та Херсонщину, де свого часу існувала Запорізька Січ. Згодом ареал наукових подорожей ученого поширився й на Полтавщину. Насамперед Д.Яворницький мав на меті висвітлити топографію Запоріжжя та побут степових лицарів. Для цього він розпочав ретельне дослідження місцевостей колишнього Запоріжжя. Починаючи з 1882 p., учений майже щороку мандрував запорізькими землями, провадив археологічні розкопки, записував пісні, розповіді нащадків запорізьких козаків, місцевих старожилів, оглядав приватні колекції, досліджував ландшафт і взагалі природні умови запорізького краю, передусім його окрасу - дніпрові пороги. Дослідник вважав, що писати історію будь-якого народу, "живущего на известной территории, не изучив і не осмотрев предварительно топографии края, это значило тоже, что писать историю в воздушном пространстве, а не на земле".

Супутником і приятелем Д.Яворницького у його мандруванні землями колишніх Запорізьких вольностей був історик, фольклорист, археолог, етнограф, педагог  із Олександрівська Яків Павлович Новицький (1847-1925)

Із перших кроків наукової діяльності Д.Яворницький залучав до пошуків  та збору пам'яток широкий аматорський  загал. Усі вони "постачали" необхідну історикові інформацію, повідомляли про археологічні знахідки, розшукували пам'ятки, записували з вуст народу пісні, думи, перекази, прислів'я.

Результати дослідження знайшли  відображення в серії його статей у харківській та катеринославській  періодиці, а також у журналі "Киевская старина", де 1883 р. була надрукована одна з перших статей Дмитра Івановича "Жизнь запорожцев по рассказу современника-очевидца". У тому ж році в "Харьковских губернских ведомостях" побачила світ його стаття "Топографический очерк Запорожья", що мала історико-географічний характер. Творчі здобутки молодого дослідника не залишилися поза увагою наукової громадськості. У січні 1883 р. Д.Яворницького обрали членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, що надало йому нового імпульсу для подальшої праці.

На підставі виявлених джерел Д.Яворницький  підготував серію публічних лекцій на тему: "Про запорізьких козаків", з якими виступив 1884 р. у Харкові.

Важливою подією у творчості  Д.Яворницького у харківський період став археологічний з'їзд, що відбувся у 1884 р. в Одесі. Уперше вчений прочитав два реферати перед високим науковим форумом Російської імперії, що отримали до високу оцінку і, за свідченням самого вченого, зробили йому гучне ім'я.

Повернувшись до Харкова, історик  почав готуватися до магістерських  іспитів. Проте над ним вже  збиралися "хмари". Реакція 1880-х  pp. позначилася на житті й Харківського університету, переслідувань зазнали усі демократичні елементи, зокрема і Дмитро Іванович.

Незважаючи на скрутні моральні й матеріальні обставини, в яких опинився молодий історик, він не припинив наукових студій і в грудні 1884 p. вирушив до Москви для розшуку  в архівах джерел з історії запорізького козацтва. Повернувшись до Харкова, історик намагався поновитися в університеті, проте ці наміри не здійснилися. 1885 року Яворницький переїжджає до Петербурга. Цей рік був вельми трагічним в особистому житті історика: в липні, помер його батько, стався розрив із першою дружиною. Крім того, під час розкопок влітку 1885 р. він ледве не загинув, притиснутий землею. Над ним уже почали читати молитву. Ці трагічні події так вплинули на Дмитра Івановича, що він мало не збожеволів, проте передчасно посивів.

Протягом 1885-1892 pp. він написав і опублікував 56 статей і 7 монографій, здійснив плідні археологічні дослідження, виявив унікальні пам'ятки, записав безліч пісень та іншого фольклорного матеріалу, значно поповнив власну колекцію старожитностей. 1885 р. Д.Яворницького обрали членом-кореспондентом Московського археологічного товариства, а у березні 1886 р. - дійсним членом Імператорського російського археологічного товариства.

Улітку кожного року історик  перебував в Україні, переважно  на Катеринославщині, Полтавщині та Херсонщині, де провадив археологічно-фольклорні дослідження, в яких йому допомагали друзі.

У 1887 р. Дмитро Іванович здійснив подорож  на Соловецькі острови у пошуках  джерел, що висвітлювали перебування  там останнього кошового отамана  Запорізького війська Петра Калнишевського.

Внаслідок дослідницьких подорожей  землями Запорізьких вольностей Д.Яворницький зібрав велику кількість матеріалу історико-географічного характеру.

Результатом багаторічних подорожей  Д.Яворницького стала перша двотомна монографія "Запорожье в остатках старины и преданиях народа", що побачила світ у квітні 1888 р. у Петербурзі. Ця праця видана завдяки матеріальній підтримці В.Тарновського. У художньому оформленні книги брали участь відомі живописці І.Рєпін та О.Сластьон. Вона вийшла накладом у 1550 примірників. Творчий задум цього твору виник у Дмитра Івановича ще у 1883 p. Джерельну базу, на якій ґрунтується ця книга, становлять - речові, зображувальні і фольклорні пам'ятки. Текст книги насичений оповіданнями запорізьких старожилів, діалогами автора з ними, що подаються українською мовою. Це стало головною причиною заборони цього твору цензурою. Тільки завдяки клопотанням впливових знайомих, книга побачила світ. Наукове співтовариство цю книгу зустріло неоднозначно. Суворої критики зазнав Д.Яворницький із боку І.Житецького, який головними недоліками книги вважав відсутність критики джерел і систематичного викладення матеріалу.

Одночасно із "Запорожьем..." учений видав "Сборник материалов для истории запорожских козаков" - результат його копіткої евристичної праці в архівах. Містить 118 документів, значна частина яких зберігалась у приватних колекціях. Хронологічні їх рамки: 1748-1829 pp. У вступній статті подається класифікація документів за їх походженням і змістом. Це - акти вищих органів влади Російської імперії та Гетьманщини, Коша і полкових канцелярій. Змістовний діапазон їх досить широкий, проте переважають ті, що висвітлюють зовнішні стосунки Запоріжжя з татарами, донськими козаками, слов'яно-сербськими поселенцями, політику наступу російського уряду на права і свободи запорожців, соціально-економічні стосунки на Січі. Блок документів стосується перебування кошового П.Калнишевського у Соловецькому монастирі. Наукова громадськість високо оцінила цю працю Д.Яворницького.

Значну увагу вчений приділив дослідженню  географічного фактора у формуванні запорізького козацтва, у його заняттях та способі життя. Цей аспект знайшов  висвітлення у серії статей ученого  і в спеціальній монографії "Вольности запорожских козаков" (СПб., 1890), яку автор визначив як історико-топографічний нарис. У цій книзі Д.Яворницький уперше в історіографії на комплексній джерельній основі докладно висвітлив географію запорізького краю в його історичному розвиткові: кордони Запорізьких вольностей, розташування січей, клімат, рослинний і тваринний світ, водяні та сухопутні шляхи, ліси, балки, байраки, перевози, річки, озера, кордони паланок, родючість ґрунту, заняття козаків землеробством, городництвом, мисливством, рибальством, бджільництвом, ремісництвом, торгівлею тощо. Особливу увагу історик приділив дослідженню Дніпра, його порогів, узбережжя, дослідив історію походження топонімів та гідронімів, описав історичні події, пов'язані з тією чи іншою географічною реалією. Цю книгу вчений планував подати на здобуття магістерського ступеня.

1889 р. у Петербурзі побачила  світ нова книга Д.Яворницького "Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края", що є науково-популярним виданням і містить 11 нарисів, де розповідається про бойові подвиги козаків, про їх побут, одяг, зброю, клейноди тощо. Написані вони легко, популярно, жваво, з художнім хистом автора.

Усі розглянуті вище книги й статті Д.Яворницького являли собою своєрідний "підготовчий матеріал" для  повної історії запорізьких козаків, 1-й том якої побачив світ у 1892 р. у Петербурзі. Там, за визначенням самого автора, висвітлюється "внутрішній побут запорозької общини".

Окрім викладацької й наукової діяльності, Д.Яворницький поринув у культурно-громадське життя української колонії в Петербурзі.