Декабристський рух

Тема  № 17 «Декабристський  рух в Україні».

План

Вступ…………………………………………………………………………………… 2

1. Причини виникнення прогресивно - революційних рухів в Росії та Україні на поч. ХIX ст. Українське питання в документах декабристських організацій. ………… .3

2.Повстання декабристів в Петербурзі та в Україні. ……………………………… . .5

3. Декабристи та їх вплив на розвиток соціально-політичного руху в Україні. …..11

Висновки ………………………………………………………………………………13

Список  використаної літератури …………………………………………………..14 

 

Вступ

     Минуло 176 років від днів виступу декабристів на Сенатській площі в Петербурзі та повстання Чернігівського полку на Україні. Ці події привертають увагу вітчизняні істориків як видатна віха у розвитку визвольного руху і демократичної культури не тільки в Росії, але і в Україні.

     Період  світової історії від Французької  буржуазної революції до Паризької  комуни відзначений боротьбою проти  монархії та феодального гніту. Це була епоха буржуазно-демократичних рухів  взагалі, буржуазно-національних зокрема, епоха швидкої ломки феодально-абсолютистських  установ, які пережили себе. Визвольний рух в Росії розвивався як складова частина загальноєвропейського  і світового революційного рухів.

     Кожне століття, як зазначав П. Пестель —  керівник та ідеолог Південного товариства декабристів, — має “свою відмінну рису. Теперішнє ознаменується революційними  думками. Від одного кінця Європи до другого видно всюди одне і  те ж, від Португалії до Росії… Дух  перетворень змушує, так би мовити, всюди клекотити… Ось причини, вважаю я, що породили революційні думки  і правила й укорінили їх в умах”.

     Розвиток  визвольних ідей в Росії був підготовлений  ідейними традиціями попередніх поколінь. Прагнення до ліквідації рабства, нерівності, станів штовхало передову дворянську молодь до читання нелегальної російської літератури. В численних свідченнях декабристів зазначається їх захоплення творами М.І. Новикова, Я.Б. Княжина, Д.І. Фонвізіна, В.В. Капніста. Особливо велика роль у поширенні антикрипацьких і антиціристських ідей належить творам піонера революційної думки  О.М. Радищева, які були добре відомі декабристам.

     Передові  представники російського суспільства  уважно стежили за національно-визвольним і революційним рухом в Європі.

     Історичні умови в Росії розвивались  в тому ж напрямку, що і в Західній Європі. В Росії сформувалась передова ланка людей, які в боротьбі проти  реакційних сил прагнули ліквідувати  кріпацтво і самодержавства. 

 

1. Причини виникнення прогресивно - революційних рухів  в Росії та Україні  на поч. ХIX ст. Українське питання в документах декабристських організацій.

 

     1. Декабристи, будучи блискуче освіченими  людьми і патріотами своєї  країни, зрозуміли, що самодержавство  і кріпацтво є головними причинами  відсталості Росії, тому їх  ліквідацію вони вважали основним  завданням, необхідної для порятунку  Батьківщини (звідси назва організацій: "Союз порятунку", "Союз благоденства") .

     2. Вплив війни 1812 р., яка виховала  патріотизм майбутніх декабристів  і зблизила їх з народом  (М. Муравйов-Апостол: "Ми були  дітьми 1812 Жертвувати всім, навіть  життям за благо Вітчизни було  потяг їх серця кожного з  нас") .

      3. Закордонні походи російської  армії 1813-1814 рр.. познайомили майбутніх  декабристів з демократичними  традиціями Французької республіки, західними революційними вченнями  і т. п. 

     4. Розчарування в Олександрі I, який  на початку царювання загравав  з лібералами (проекти реформ  М. М. Сперанського), на початку  війни 1812 р. обіцяв докорінні  перетворення ДЛМ народу, а після  війни присвоїв всі її результати  собі, встановивши аракчеєвських  тивну реакцію в країні і  жандармську диктатуру "Священного  союзу" в Європі.

      5. Вплив міжнародних подій: зростання національно-звільниного і революційного руху в Іспанії,. Італії, Греції та інших країнах, на основі а11аліза'которого акдемік М. В. Нечкіна зробила висновок: декабристський рух був типовим проявом "дворянської революційності тих середньорозвинених країн, де буржуазія була ще слабка, а криза феодалізму вже настав. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Українське  питання в документах декабристських організацій.

     1. "Руська правда" Пестеля - зберігала. "Єдину і неподільну" Росію,  в якій жоден народ не отримував  право на відділення, окрім Польщі, якщо вона проведе аналогічні  реформи. Це пояснювалося "необхідністю  централізованого проведення революційних  реформ і запровадження широких  громадянських прав, які нібито  знімуть національні проблеми. За  цим проектом України стала  б однією з 10-ти областей  Росії. 

     2." Конституція "М. Муравйова - Росія перетворювалася на федерацію,  в якій окремі області, або  держав "отримали б широкі права  по самоврядуванню, але утворилися  б штучно за територіальним  принципом без урахування етнічних  кордонів. Так, Україна розділилася б на 2 "держави" Українську - зі столицею в Харкові і Чорноморську - зі столицею в Києві. Влада у всіх державах належала б уряду зборам, члени яких обиралися на-основі високого майнового цензу. У результаті: обидва проекти явно недооцінювали національне питання.

     3. "Товариство об'єднаних слов'ян" - демократична федерація держав, в яку Україна увійшла б  як рівноправний член разом  з Росією, Угорщиною, Молдовою, Польщею  та іншими країнами. Парламент  федерації повинен був складатися  з представників усіх народів  і видавати лише основні закони  для все! федерації, у той  час, як кожен народ отримав  би широке самоврядування.

     4. "Малоросійське товариство" - виступало  за національну незалежність  Україні і відділення від Росії. 

 

2. Повстання декабристів в  Петербурзі та в Україні.

     Раптова смерть Олександра І, який не мав нащадків, спричинила династичну кризу. Царський престол повинен був наслідувати  його старший брат Костянтин, який перебував  у Варшаві. Але ще за два роки до кончини Олександра було обумовлено, що право на престол передається  молодшому братові Миколі. Це рішення  трималося у суворій таємниці. Микола вагався виконати волю померлого  брата без офіційної відмови  Костянтина, а звістка з Варшави  затримувалася. В цей період міжцарства армія принесла присягу Костянтинові. Нарешті, через деякий час все  з’ясувалося: Костянтин присяги  не прийняв і підтвердив свою відмову  від престолу. На 14 грудня була призначена “переприсяга” імператорові Миколі І.

     Активна діяльність Північного товариства розгорнулась з того самого дня, коли стало відомо про смерть Олександра І. Розпочалось  обговорення плану виступу. На квартирі К. Рилєєва, яка стала штабом по підготовці повстання, щоденно відбувалися  засідання. Деякі частини попереднього плану повстання, розробленого Південним  товариством і схваленого Північним, втрачали силу. Вирішено було не гаяти  часу і готуватися до відкритого виступу  в Петербурзі. Призначили його на день присяги імператорові Миколі І –  на 14 грудня 1825 року.

     Програмним  документом революційного перевороту став написаний напередодні виступ “Маніфест до російського народу”, який передбачали опублікувати негайно  після повстання. Його текст в  закінченому вигляді не дійшов до нас: після поразки повстання  він був знищений самими декабристами. Лише в стислому викладі він був  знайдений при обшуку в паперах  С. Трубецького.

     В цьому найважливішому документі  декабристів перед громадянами  викладалась мета революційного  перевороту і напрям тих перетворень, які мали здійснитися в державному і соціальному житті країни в  разі його успішного завершення.

     “Маніфест”  оголошував “знищення колишнього правління”, тобто царський уряд позбавлявся  влади, самодержавство ліквідувалось. Встановлювалась “рівність всіх станів перед законом” – знищувалось  кріпацтво. В “Маніфесті” говорилось також про встановлення свободи  слова, друку, вірувань, занять, про  ліквідацію рекрутчини, військових поселень, подушного податку.

     Для розв’язання питання про майбутній  політичний устрій скликались Установчі  збори. Тут мала вирішуватись і подальша доля царя та його родини. Установчі  збори повинні були вирішити також  питання про землю для селян.

     Цей маніфест мав бути обнародуваний  за згодою і від імені Сенату, який у крайньому разі треба було змусити це зробити. Обнародування  цього документа, без сумніву, викликало  б вибух революційного ентузіазму в армії і народі.

     На  перехідний період до скликання Установчих зборів у країні створювався тимчасовий революційний уряд з кількох осіб, якому надавалася вища виконавча  влада. До складу тимчасового уряду  пропонувалися П. Пестель, С. Трубецькой, М. Сперанський, М. Мордвинов, Г. Батеньков.

     Повстання 14 грудня в Петербурзі царському  уряду вдалося придушити. У відповідь  на повстання в столиці збройна  боротьба проти царизму була продовжена на півдні, на Україні, де Південне товариство чекало з хвилин на хвилину сигналу  з півночі про початок виступу.

     Після арешту П. Пестеля керівники Васильківської управи інтенсивно готувалися до збройного  виступу. Хоч з’єднання двох товариств  не було завершено у 1825 році, але  був розроблений загальний план збройного повстання і досягнута  тверда домовленість про одночасність виступу.

     Перша звістка про поразку повстання  в Петербурзі була одержана 25 грудня. Вона глибоко вразила членів Південного товариства. Склалась непередбачена  ситуація захоплення влади не відбулося, повстання в Петербурзі не протрималось до початку повстання на півдні, війська присягнули новому імператорові Миколі І. Але стало ясно, що таємна організація декабристів на півдні викрита урядом і неминуче буде знищена. Вже заарештовано С. Муравйова-Апостола, одержано наказ про арешт М. Бестужева-Рюміна. І все ж сповнені рішучості  члени Південного товариства наважуються  підняти повстання, щоб врятувати  честь і справу декабристів.

     29 грудня в селі Триліси члени  таємної організації визволили  з-під арешту С. Муравйова-Апостола. Солдати 5-ї роти Чернігівського  полку, що була розташована  у цьому селі, криками “ура”  вітали звільненого командира  батальйону. Так почалося повстання  Чернігівського полку. На чолі  сміливого виступу солдатів стали  керівники Васильківської управи Південного товариства С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін.

     Серед членів таємних товариств керівники  Васильківської управи відзначались глибокою переконаністю і відданістю революційній справі. Вони активно вели переговори з польськими революціонерами про  спільні дії проти царизму, були ініціаторами з’єднання південного товариства з “Товариством об’єднаних слов’ян”. Протягом 1823 – 1825 років брали  найактивнішу участь в розробці планів збройного повстання на півдні, вели революційну пропаганду серед солдатів і офіцерів. Прихильники рішучих  дій, вони без вагань очолили повстання.

     З села Триліси повстала рота рушила до села Ковалівки, де з’єдналась ще з  однією ротою. Керівники повстання  одразу ж з розкрили перед солдатами  республіканські лозунги, під якими  готувалось і проходило повстання.

     30 грудня повсталі роти на чолі  з С. Муравйовим-Апостолом рушили  на Васильків.

     Намагання офіцерів Чернігівського полку, що перебували у Василькові й залишилися вірними  урядові, захистити місто від  повстанців залишилося марними. Авангард повсталих рот без пострілів  увійшов до міста. Підрозділи решти  Чернігівського полку відмовилися  стріляти у своїх товаришів. Солдати  і більшість офіцерів перейшли на бік повстанців. Саме в цей час  до Василькова прибув зв’язківець  з Північного товариства, який нарешті  привіз звістку про рішення розпочати  повстання в Петербурзі. “Скоріше він не міг діяти, — зауважує М. В. Нєчкіна, — але як пізно і  з якими труднощами встановився  зв’язок”. [7, 360]