Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

                                             План

 

Вступ

1. Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)
2. Наукові досягнення шумерів
3. Мистецтво шумерів
4. Правова діяльність шумерів
5. Основні гілки політичної історії Шумеру
6. Господарство і економіка шумерів
7. Зовнішній вигляд і побут шумерів

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Аккад (Аккаде чи Аґаде) — історічне місто і область північного Межиріччя, розташоване на лівому боці річки Євфрат, між Сіппаром та Кішем (в сучасному Іраку, приблизно 50 км на північний захід від центру Багдада, 33.1° N 44.1° E). Точне розташування міста не відоме. Аккад досяг розквіту між 24 та 22 століттями до нашої ери, коли близько 2360 року став столицею величезної держави Саргона Древнього. Пізніше назва перейшла на усю північну частину Південного Межиріччя, на противагу південній частині Шумеру. Область Аккаду протягнулася від району на північ від Ніппура до Сіппара. Вавилонські царі іменували себе царями Шумеру та Аккаду при цьому малося на увазі не місто, а уся область. Розташований в найвужчій частині Межиріччя Аккад був центром перетину річкових та сухопутних торгівельних шляхів, що вели з півночі на південь — з Вірменії до Перської затоки, та зі сходу на захід — з Іранського нагір'я до Середземного моря чи Малої Азії. Завдяки цьому місто контролювало торгівлю великого регіону та постачало сировиною Шумер. Вважається, що це відіграло означну роль в семітизації шумерського півдня. Біля 2200 року до нашої ери Аккад розгромили гутії. Надалі місто втратило колишнє значення, і головним центром Південного Межиріччя став Вавилон.

 Аккадським  періодом звичайно називається  епоха в історії Межиріччя,  що тривала півтора сторіччя, починаючи приблизно з першої  згадки про Аккад у середині 24 століття до нашої ери і  до розгрому міста гутіями на межі 23 та 22 сторіч. На цей час припадає царювання п’яти царів династії Саргонідів. Деякі дослідники додають ще 40 років до цього періоду, включаючи ще двох царів міста-держави Аккад, існування яких ще не підтверджене археологами. Першим відомим царем цієї країни був Саргон, який заволодів значною частиною Дворіччя після перемоги над царем Урука Лугалзагесі (або Лугал-Заге-Сі) та при'єднання Шумеру (на південь від Аккаду) до своєї держави [1]. Саргон значно поширив межі держави, завоювавши багато з навколишніх областей та створивши імперію, яка простяглася від Середземного моря і Анатолії до узбережжя Перської затоки.

Шумер — історична область на півдні Месопотамії, названа за народом — шумерами, які мешкали в ній вже близко 5 тисячоліття до н.е.. Шумер відомий найдавнішою в історії писемністю, що датується не пізніш як 3500 до н.е..

В Шумері існували міста-держави, кожне з яких мало храм особливого бога-покровителя. Найбільші  з них: Еріду, Кіш, Лагаш, Урук, Ур і  Ніппур. Із розвитком вони боролися за панування в регіоні, майже безперервно протягом тисячоліття воюючи між собою. Військові вожді окремих міст-держав почергово добивалися гегемонії над сусідніми містами. Найдавніші з відомих — правителі I-ї династії Кіша, І-ї династії Урука (28-27 ст. до н.е.), потім Ура, Лагаша тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)

Державу, в якій володарювала III династія Ура, називають  Царством Щумеру і Аккаду. Проіснувала  вона недовго, трохи більше 100 років, але дослідників вражає не її короткий вік, а навпаки, її довголіття. Розвалитися вона мала, на думку істориків, раніше, адже являла собою взірцевий "колос на глиняних ногах".

Царі ІІІ  династії Ура породили безприкладного в історії Месопотамії бюрократичного монстра — "високо централізовану, майже тоталітарну державу". Колишні самоврядні міські обшини стали намісництвами й контролювалися царськими чиновниками. Царі користувалися всією повнотою влади, їх ще за життя обожнювали. Економіку країни було повністю одержавлено. Вся земля, в тому числі храмова, стала неподільною власністю держави. Купувати й продавати землю категорично заборонялося, як і вести будь-які комерційні операції. В країні створювалися великі державні господарства, тваринницькі ферми, царські майстерні. Контролювали функціонування єдиного царсько-храмового господарського комплексу полчища чиновників. Повсюдно вівся най прискіпливіший бухгалтерський облік.

Чим була викликана  така надмірна, доведена до абсурду  централізація шумеро-аккадського  суспільства наприкінці III тис? Злою волею царів-деспотів? Певно, що ні. Згадаймо, що завойовники кутії, здається, доклали всіх зусиль, аби перетворити в руїну квітучу месопотамську економіку. Відбудувати економіку, залікувати рани, завдані шумеро-аккадській цивілізації цими забродами, було під силу лише централізованій державі. Проте, коли закінчився відбудовчий період, слід було лібералізувати суспільне життя, а цього ніхто не став робити. Суспільство, таким чином, руками владних структур загнало себе в глухий кут, потонуло в "паперах", що їх запопадливі канцеляристи наплодили неймовірну кількість (кожен третій клинописний документ, відомий ассиріологам, датується саме кінцем III тис до н. е.).

Якою вимальовується з джерел соціальна структура  Царства Шумеру та Аккаду?

Майже все трудове населення країни стало підневільними робітниками і робітницями (гурушами та нгеме) уніфікованого царсько-храмового господарства. Гуруші і нгеме об’єднувались у робочі загони, жили, точніше — животіли, в трудових таборах, працювали без вихідних і, здається, не мали права заводити сім’ю на період виконання примусових робіт. Характерно, що тривалість примусової праці для гурушів і нгеме строго регламентувалася кількома місяцями на рік; робітникам, яких адміністрація затримувала в трудових таборах понад встановлений строк, платили як найманим.

Історики по-різному  оцінюють соціальний статус гурушів  і нгеме. Одні вважають їх фактичними рабами і рабинями, інші ж не бачать для цього ніяких підстав, адже, наголошують  вони, в Царстві Шумеру й Аккаду ні тих, ні інших офіційно рабами не називали, навіть протиставляли їх рабам-урду (аккадською —вардум).

Рабська праця  в шумеро-аккадському суспільстві  наприкінці ПІ тис. до н. е., як і раніше, відігравала незначну роль у системі  суспільного виробництва, особливо в державному секторі. Проте сама кількість рабів, головно приватних, помітно зросла. Рабів іноді тримали пастухи, ковалі, музиканти та інший незаможний люд. У рабство потрапляли боржники, діти, продані своїми батьками, тощо. У країні велася й торгівля рабами. Жилося приватним рабам усе ж краще, аніж гурушам і нгеме. Вони навіть користувалися певними громадянськими правами (могли, зокрема, поскаржитися на свого власника до суду), їм дозволялося мати сім’ю, самим тримати рабів.

У Царстві Шумеру і Аккаду рабовласницька знать остаточно злилася з державним апаратом. Чиновники вели власні господарства, займалися підпільно лихварством та земельною спекуляцією. Майнове та соціальне розшарування зайшло в суспільстві так далеко, що царська влада мусила втручатись у делікатну сферу суспільних відносин, щоб запобігти соціальним конфліктам, про що свідчать закони Шульги (раніше їх неправильно приписували Ур-Намму), законодавство міста-держави Ешнунна тощо, зорієнтовані на врегулювання домашнього рабства та захист приватної власності.

На міжнародній  арені царі III династії Ура, особливо син Ур-Намму Шульга, намагалися проводити активну політику. Шульга водив своїх вояків у Вавилон, в Елам, у гори Загроса, в Східну Анатолію, у верхів’я Тігру. Проте  могутність його забюрократизованої держави була більше показною, аніж реальною.

У XXI ст. до н. е., за останнього царя III династії Ура  — Іббі-Суена, із сірійського степу  в Месопотамію забрели зі своїми вівцями пастушачі племена семітів-амореїв (аморитів), яких погнала в мандри засуха. Вони зручно розташувалися на родючих месопотамських землях, але, не маючи ні бажання, ані вміння управлятися зі складним дворовим господарством, швидко зруйнували його. Скориставшись моментом, на Месопотамію вчинили спустошливий набіг еламці. Іббі-Суен потрапив до них у полон і, напевно, розпрощався з життям. На руїнах Шумеро-Аккадського царства виник ряд дрібних князівств, де володарювали аморитські вожді та намісники еламського царя. Через кілька століть, коли на історичній карті з’явилося Вавилонське царство, шумери спробували відродити свою державність, проте обидва їхні повстання потопив у крові вавилонський цар. Надалі шумери остаточно семітизувалися, їхня мова повсюдно вийшла з ужитку.

Характерно, що про трагічну загибель Шумеро-Аккадського царства зберегла інформацію не стародавня хроніка, а народна пісня-плач. У цьому зв’язку на пам’ять приходять байронівські рядки:

Таков удел деяний прежних лет,

Когда гранит и  летопись безмолвны,

Простая песнь  их сохраняет след.

 

2. Наукові досягнення шумерів

Говорити про  шумерської науці не можна з кількох причин. По-перше, історія шумерів припала на час матеріально-практичного освоєння світу, коли найважливіше були розробка технології при виготовленні виробу і закріплення досвіду при освоєнні землі. Все, що не стосувалося насущного і повсякденного, накопичувалося у відчуттях, спостереженнях і інтуїтивних здогадках, розвивати які довелося вже іншим народам. По-друге, шумерські тексти не містять ані елементів абстрактного аналізу, ні строгих формальних розробок – навпаки, вони гранично синтетичні, насичені образами, повні асоціацій. З цього випливає, що з самого своєму складу шумери тяжіли швидше до мистецтва, ніж до науки. По-третє, шумерські тексти наукового змісту почали складати дуже пізно, тільки до епохи III династії Ура. Тому цілком можливо, що здебільшого шумерські наукові прозріння до нас і не дійшли. Але з того, що збереглося і було розвинене згодом вавилонянами, можна зробити обережний висновок щодо спеціалізації шумерів в науці. Основні їх прозріння стосуються спостережної астрономії, прикладної математики, траволікування й історіографії. Вельми значний також внесок шумерів в педагогіку і методологію освіти.

 

3. Мистецтво шумерів

Діяльна, продуктивна  натура шумерського народу, що виріс  в постійній боротьбі з важкими  природними умовами, залишила людству безліч чудових досягнень у сфері мистецтва. Однак у самих шумерів, як і в інших народів догрецької давнини, поняття «мистецтво» не виникло через суворої функціональності будь-якого виробу. Всі твори шумерської архітектури, скульптури та гліптики мали три основні функції: культову, прагматичну і меморіальну. Культова функція включала участь вироби в храмовому або царському ритуалі, його знакову співвіднесеність зі світом мертвих предків і безсмертних богів. Прагматична функція дозволяла виробу (наприклад, печатки) брати участь в поточній соціального життя, показуючи високий суспільний статус його володаря. Меморіальна функція вироби полягала у зверненні до потомству з закликом вічно пам’ятати своїх предків, приносити їм жертви, вимовляти їх імена і шанувати діяння. Таким чином, будь-який твір шумерського мистецтва було покликане функціонувати у всіх відомих суспільству просторах і часи, здійснюючи знакова сполучення між ними. Власне ж естетична функція мистецтва в той час ще не виділилася, і відома з текстів естетична термінологія жодним чином не пов’язана з розумінням краси як такої.

Шумерське мистецтво починається  з розпису керамічних виробів. Уже  на прикладі кераміки з Урука і  Суз (Елам), яка дійшла від кінця IV тисячоліття, можна побачити основні риси переднеазиатского мистецтва, для якого характерний геометризм, суворо витримана орнаментальність, ритмічна організація твору і тонке відчуття форми. Іноді посудину прикрашений геометричним або рослинним орнаментом, в деяких же випадках ми бачимо стилізовані зображення козлів, собак, птахів, навіть вівтаря в святилище. Вся кераміка цього часу розписана червоним, чорним, коричневим і фіолетовим візерунком по світлому фону. Синього кольору ще немає (він з’явиться тільки в Фінікії II тисячоліття, коли навчаться отримувати фарбу індиго з морських водоростей), відомий лише колір каменю лазуриту. Зелений в чистому вигляді теж не був отриманий – шумерська мова знає «жовто-зелений» (салатний), колір молодої весняної трави.

Що означають зображення на ранній кераміці? Перш за все, бажання людини опанувати чином зовнішнього світу, підпорядкувати його собі і пристосуватися до своєї земної мети. Людина хоче вмістити в себе, як би «в’їсться» за допомогою пам’яті і навички те, чим він не є і що не є ним. Відображаючи, древній художник не допускає і думки про механічне відображенні об’єкта, навпаки, він відразу включає його у світ власних емоцій і роздумів з приводу життя. Це не просто оволодіння і облік, це практично відразу системний облік, приміщення всередину «нашого» уявлення про світ. Об’єкт буде симетрично і ритмічно розміщений на посудині, йому вкажуть місце в порядку розташування речей і ліній. При цьому власна особистість об’єкта, за винятком фактури і пластики, ніколи не береться до уваги.

Перехід від орнаментального  розпису судин до керамічного  рельєфу відбувається на початку III тисячоліття у творі, відомому як «алебастровий посудину Інанни з  Урука». Тут ми бачимо першу спробу перейти від ритмічного та безсистемного  розташування предметів до якогось прообразу розповіді. Посудина розділений поперечними смугами на три регістра, і «розповідь», представлений на ньому, треба читати по регістрах, знизу вгору. У самому нижньому регістрі – якесь позначення місця дії: річка, зображена умовними хвилястими лініями, і чергуються колосся, листя і пальми. Наступний ряд – хода домашніх тварин (довгошерстих баранів і овець) і потім ряд оголених чоловічих фігур з судинами, чашами, стравами, повними фруктів. Верхній регістр зображує заключну фазу ходи: дари складені перед вівтарем, поряд з ними – символи богині Інанни, жриця в довгому одязі в ролі Інанна зустрічає процесію, і до неї прямує жрець в одязі з довгим шлейфом, який підтримує наступний за ним людина в короткій спідничці .