Болонский процес

 

Тема: «Україна як повноправний учасник Болонського процесу.»

 

Вступ. ……………………………………………………………………2 стр.

1. Формування європейської  вищої освітию…………………………. 2стр.

2. Учасники Болонського  процесу…………………………………….. 3стр.

3. Система вищої освіти  України. ………………………………………6 стр.

4. Особливості Болонського  процесу в Україні……………………….. 7стр.

5. Перспективи вищої освіти  та Болонського процесу в Україні…….. 9стр.

Висновки…………………………………………………………………. 12 стр.

Список використаної літератури………………………………………...13стр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Процес об'єднання Європи, його поширення на Схід і на Прибалтійські  країни супроводжується формуванням  спільного освітнього і наукового  простору та розробкою єдиних критеріїв  і стандартів у цій сфері в  масштабах усього континенту. Цей  процес дістав назву Болонського  від назви університету в італійському місті Болонья, де було започатковано  такі ініціативи.

Інтеграційний процес у науці  й освіті має дві складові [1]: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum) [2], та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього  процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й  урядів країн Європи для істотного  підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також  для підвищення ролі цієї системи  в суспільних перетвореннях.

1. Формування європейської  вищої освіти

Понад 300 європейських навчальних закладів та їх представницьких організацій  зібралися 29-30 березня в Саламанці  з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої  освіти країн, які брали участь у  Болонському процесі. Учасники домовились про цілі, принципи та пріоритети.

Вищі навчальні заклади  Європи підтверджують свою підтримку  положень Болонської декларації та рішучість  створення Європейського простору вищої освіти до кінця цього десятиріччя. Вони надають створенню Європейської асоціації університетів у Саламанці  як символічного, так і практичного  значення, чітко висловлюючи свою позицію в уряді та суспільстві, тим самим забезпечуючи собі підтримку  в розбудові власної освіти та входженні у Європейський простір  вищої освіти.

Конкуренція у вищій освіті сприяє якості, навчання не виключає співпраці  та не зводиться до комерційного її розуміння. У деяких країнах Європи університети ще не можуть конкурувати  на рівних і стикаються з небажаним  відпливом умів на користь інших  європейських закладів.

Європейський простір  вищої освіти має будуватися на таких  європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходячи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврського та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя людини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.

Вища освіта, що ґрунтується  на наукових дослідженнях . Оскільки дослідження - рушійна сила вищої освіти, створення  Європейського простору вищої освіти має йти пліч-о-пліч з формуванням  Європейського простору дослідницької  діяльності[7, c. 54-55].

Європейській вищій освіті властиве розмаїття у галузі мов, національних систем, інституційних  типів та їх орієнтацій, а також  спрямованості програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності  ефективно організувати це цінне  розмаїття для отримання позитивних результатів, а не труднощів; гнучкості, а не навпаки. Вищі навчальні заклади  бажають ґрунтувати свою діяльність на зближенні, зокрема на спільних ознаках, наявних у різних країнах у  цій галузі, та розглядати розмаїття  як надбання, а не як мотив для  невизнання чи винятковості. Вищі навчальні  заклади поставили за мету створення  достатнього самообмеження для  забезпечення мінімального рівня узгодженості та інтеграції з тим, щоб їх зусилля  на шляху наближення не зазнали краху  через надмірну невідповідність  та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних учених ступенів та якісних критеріїв.

Європейський простір  вищої освіти, виправдовуючи сподівання своїх засновників, має керуватися основними академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Оцінюючи якість, слід ураховувати цілі і  призначення навчальних закладів та їх програм. Потрібно досягти гармонійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної  обґрунтованості, послідовності навчального  плану та свободи вибору для студентів. Заклад об'єднує викладання та наукову  роботу, займається керівництвом та організацією, розуміє потреби студентства  та надає позаосвітні послуги. Якості самої по собі недостатньо, її треба  продемонструвати і гарантувати, щоб  вона була визнана й отримала довіру студентства, партнерів та суспільства  в Європі та світі.

Якість - це головна основоположна  умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості  в Європейському просторі вищої  освіти[1, c. 4-5].

2. Учасники Болонського  процесу

Після прийняття Болонської декларації було створено офіційні структури, в основу яких покладено дві групи: "велику" і "малу робочу". До першої групи увійшли представники (по 1-2 особи) від кожної країни, що підписала  декларацію. До другої, яку називають  Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени від держав, що головують  в ЄС у період між зустрічами міністрів (1999 рік - м. Болонья; 2001 рік - м. Прага; 2003 рік - м. Берлін); її називають "розширеною трійкою ЄС" (Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, представник від Чеської Республіки - країни, яка приймала міністрів у 2001 році; 2) члени Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій - Асоціації європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС (Confederation of EU Rektors' Conferences).

На засідання обох груп запрошують членів різних неурядових організацій, які відображають інтереси університетських і студентських спільнот.

Уже сьогодні до Болонського  процесу залучено багатьох фізичних та юридичних осіб. Склад учасників  постійно розширюється. Це збільшує шанси  на успіх процесу, але, зрозуміло, не полегшує вирішення завдань, спрямованих  на досягнення його цілей. Болонський процес іноді називають процесом консалтингу зі зближення політиків  і провайдерів, студентів і роботодавців. Це - "сузір'я" виробників вищої  освіти, її користувачів та менеджерів, або - форма загальноєвропейського  соціального діалогу.

Від відповідальних осіб на всіх рівнях вимагають ґрунтовних знань  сучасних ролі та потреб вищої освіти в наростаючому динамізмі змін та умов невизначеності, що поширюються.

Як визнають зарубіжні  експерти, головне в Болонському  процесі - діяльність незалежних агентств поза офіційними структурами. Саме вона є сутністю змін. Найбільш інноваційним їх елементом є поточний діалог між  урядовими колами і спільнотою вищої  школи. В одному з коментарів Болонської декларації йдеться про те, що вона "...визнає вирішальну роль освітньої  спільноти в успіху Болонського  процесу". У ній заявлено, що співробітництво  між урядами має здійснюватися  у взаємодії з "неурядовими  європейськими організаціями, компетентними  у сфері вищої освіти". Уряди  очікують від університетів позитивного  відгуку та значного внеску в успіх  їх прагнень. Зрозуміло, що вищі навчальні  заклади мають унікальну можливість формувати своє майбутнє в Європі і відігравати вирішальну роль у  розвитку та реалізації Болонського  процесу[3, c. 10-12].

Університети та інші вищі навчальні заклади - суб'єкти, а не об'єкти формування постболонського  простору. Активно долучається до процесу національні студентські  спілки Європи. На зустрічі міністрів  у Празі схвалено ініціативу європейських студентів щодо участі їх у структурній  реформі як "компетентних, активних і творчих партнерів". У Гетеборзькій декларації студентів від 25 березня 2001 року проголошено, що "участь студентів  у Болонському процесі є одним  із ключових кроків до постійного та більш  упорядкованого залучення студентів  у всі структури, що приймають  рішення, та в дискусійні форуми з  питань вищої освіти на громадському рівні".

Конструктивні агенти розпочатої реформи такі:

• Асоціація європейських університетів;

• Європейська асоціація  університетів (EAU), створена в Болоньї 2000 року;

• Національні студентські  спілки Європи (ESIB);

• Європейська асоціація  міжнародної освіти (EAIE);

• Конфедерація спілок ректорів ЄС;

• Союзи ректорів Данії, Іспанії;

• Асоціація студентів  Австрії;

• Французький національний фонд освіти у сфері управління (FNEGE);

• Асоціація політичних інститутів Фінляндії;

• Європейське товариство інженерної освіти (SEFI);

• Європейська асоціація  вищих навчальних закладів - коледжів, політехнічних інститутів та вищих  навчальних закладів професійної освіти (EURASHE);

• Генеральна дирекція ЄС з  освіти та культури;

• Університет у м. Саламанка;

• Європейська мережа організації  контролю якості (ENQA);

• робочі групи мережі NARIС/ENIC за підсумками Болонської декларації тощо.

Модернізація системи  вищої освіти в Україні (Закон "Про  вищу освіту" та ряд нормативних  актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з  Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю  напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано  з тим, що вихідні концепції такої  модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи  освіти в Європейський простір. Вони більшою мірою мали "внутрішній" характер і переважно зводилися  до "прилаштування" системи вищої  освіти до нових внутрішніх реалій. На сучасному етапі концепцію  реформування вищої освіти слід докорінно  переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.

Уряд України має прийняти усвідомлене політичне рішення, яке б ґрунтувалося на потребі  проведення зазначених реформ та було покладено в основу рішучої зовнішньої політики держави, спрямованої на інтеграцію вітчизняної системи вищої освіти в Європейський простір[14, c. 68-69].

3. Система вищої  освіти України

Структура вищої освіти України  розбудована відповідно до структури  освіти розвинених країн світу, яка  визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою  системи освіти України, що визначена  Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних  рівнів акредитації на основі: базової  загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних  рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у  вищих навчальних закладах може проводитися  з відривом (очна), без відриву  від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих  спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих  навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності  навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу  вищих навчальних закладів встановлено  чотири рівні акредитації:

• перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
• третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади  здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні  заклади першого рівня акредитації;

бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого  рівня акредитації;

спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації[5, c. 27-29].

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних  рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури  вищої освіти, її перший ступінь  передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади  певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які  забезпечують навчальні заклади  нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади  державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети)

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 вищих навчальних заклади, у тому числі 593 державної форми власності  та 71 інших форм власності, із загальною  чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації  налічує 315 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед  них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національного  мають 48 університетів та академій. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів, серед  них здобувають вищу професійну освіту 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків  до загальної чисельності студентів.