Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Реферат на тему:

Археографічний аспект в епістолярній спадщині академіка Д.I.Яворницького

Питання – хто, де, коли розшукав ту чи iншу пам`ятку писемностi, а також – хто, де, з якою метою й за якими правилами опублiкував iсторичне джерело – є не менш важливи й цiкавими, нiж безпосереднє дослiдження самої джерельної публiкації. Вченi пiдкреслюють, що успiхи розвитку iсторичної науки завжди пов`язувалися з виданням iсторичних джерел, й що останнє зумовлюється об`єктивними обставинами розвитку iсторичної науки i працi самих iсторикiв [1].

Дослiдження iсторiографiчних аспектiв археографiї cприяє висвiтленню вже накопиченого попереднiми археографами у галузi виявлення, опрацювання i публiкацiї (теорiї й практики) рiзних видiв iсторичних джерел. Що до структури джерельної бази у дослiдженнi зазначеного питання заслуговує на увагу епiстолярна спадщина вчених-археографiв минулого. В даному повiдомленнi спробуємо висвiтлити питання архiної евристики i публiкацiї пам`яток писемностi, що здобули висвiтлення в епiстолярнiй спадщинi академiка Дмитра Iвановича Яворницького (1855-1940 рр.). З одного боку, звернення до цього епiстолярного комплексу сприятиме виявленню нової конкретної iнформацiї з iсторiї розвитку української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст., з iншого боку – визначенню ступені iнформацiйного потенцiалу саме цього архiвного комплексу й саме цього (епiстолярного) виду пам`яток писемностi як джерела у дослiдженнi зазначеного питання. Таким чином, у дослiдницьку орбиту залучаються iсторiографiчнi та джерелознавчi аспекти археографiї.

Звернення до епiстолярної спадщини Д.Яворницького з метою виявлення iсторiографiчних аспектiв української археографiї кiнця ХIХ-початку ХХ ст. вважаємо коректним. Д.Яворницький був одним з провiдних українських археографiв зазначеного перiоду [2]. Ним був виявлений, опрацьований, введений до наукового обiгу (в монографiях, статтях, безпосереднiй публiкацiї) значний масив документiв, передусiм з iсторiї запорозького козацтва [3].

У дiяльностi Д.Яворницького поєднувалися основнi напрямки археографiчної практики: виявлення, камеральне опрацювання (укладання каталогiв, звiтiв, оглядiв тощо) i безпосередня публiкацiя джерел. Дмитро Iванович був широко вiдомий як неперевершений шукач запорозької старовини, в тому числi й пам`яток писемності [4]. Ученому вдалося зiбрати у Катеринославському (з 1926 р. Днiпропетровському) iсторичному музеї, який вiн очолював понад 30 рокiв (1902–1933 рр.), величезну унiкальну колекцiю пам`яток української iсторiї. Останнiм часом в епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького виявленi новi данi щодо археографiчної дiяльностi вченого, а саме його участь в роботi Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства [5]. Найбiльш плiдний етап спiвпрацi ученого в цiй комiсiї припадає на 1897 р., коли Д.Яворницький переїхав на постiйне проживання до Москви й почав викладати в Московському унiверситетi. У груднi 1897 р. вiн, як член Археографiчної комiсiї брав участь в оглядi документiв Московського губернiального архiву давнiх справ [6]. Того ж року Дмитро Iванович здiйснив подорож на Соловки з метою розшуку джерел про ув`язнення в Соловецькому монастирi останнього кошового Вiйська Запорозького Петра Калнишевського. На одному iз засiдань Археографiчної комiсiї Московського археологiчного товариства Д.Яворницький виступив з доповiддю «В пошуках за архiвними документами» [7].

Внаслiдок багаторiчної евристичної дiяльностi учений зiбрав значну за обсягом, видовим, хронологiчним, географiчним i тематичним дiапазонами власну збiрку писемних пам`яток, репрезентативна частина якої сьогоднi зберiгається, окрiм Днiпропетровського iсторичного музею, в Росiйському державному архiвi лiтератури та мистецтва [8]. В останньому, в колекцї Д.Яворницького зберiгаються оригiнальнi документи кiнця ХVП – 30-х рр. ХХ ст., зокрема листи I.Мазепи, Г.Орлова, П.Панiна, М.Репнiна, Миколи I, М.Костомарова, Г.Надхiна, П.Столипiна, В.Липенського, Ф.Мовчановського, I.Нечуя-Левицького та iн.

До найбiльших археографiчних надбань Д.Яворницького належать тематичнi збiрники документальних публiкацiй, передусiм «Сборник материалов для истории запорожских козаков» (СПб., 1888), «Источники для истории запорожских козаков» (2 тт., Владимир, 1903), «До iсторiї Степової України» (Дніпропетровськ,1929). Окрiм документальних матерiалiв, дослiдувач здiйснив публiкацiю й наративних джерел [9]. Багато й наполегливо працював Д.Яворницький в архiвах. Так один з московських архiвстiв I.Беляєв писав йому: «Вы такой же труженик, как и наш брат архивист» [10]. В одному з листiв до Ф.Лебединцева Д.Яворницький пише, що на початку 1885 року вiн розшукав в московських архiвах близько 500 запорозьких справ [11]. Того ж 1885 р. в приватному зiбраннi одного петербурзького аристократа Д.Яворницький знайшов декiлька невiдомих творiв нiмецькою, французькою та iталiйською мовами про запорозьких козакiв, й тодi ж зробив переклад з нiмецького твору фон Гендловiна, який тривалий час перебував на Запорожжi [12].

Пошукова й едицiйна дiяльнiсть Д.Яворницького припала на перiод значної активiзацiї археографiчної науки в Українi, про що яскраво свiдчить зокрема дiяльнiсть Київської археографiчної комiсiї [13], з провiдними дiячами якої Д.Яворницький пiдтримував творчi стосунки. Що до об`єкту нашого дослiдження – епiстолярної спадщини Д.Яворницького – зазначимо, що переважна бiльшiсть її зберiгається в Днiпропетровському iсторичному музеї й вже набула певною мiрою археографiчного опрацювання [14]: (укладено каталог цiєї колекцiї, здiйсненi фрагментарнi публiкацiї - листи окремих кореспондентiв), розроблена й поступово реалiзується програма комплексного видання епiстолярiї вченого [15].

Як свiдчить творча спадщина Д.Яворницького, учений розшукував, збирав й використовував у своїх дослiдженнях усi типи iсторичних пам`яток, надаючи однак прiоритет писемним джерелам [16]. Епiстолярiя вченого мiстить данi щодо розшуку документiв, книг, а також про «долю» документiв, пiдготування останнiх до публiкацiї.

На особливу увагу заслуговує iнформацiя, що висвiтлює роль широкого аматорського загалу у розшуку, збираннi та зберiганнi пам`яток писемностi, що, у свою чергу, сприяє бiльш повному уявленню про соцiальну мережу археографiчної науки. В листах службовцiв, викладачiв, лiкарiв, простих селян, військових, дiячiв культури, священикiв, представникiв аристократiї йдеться про розшук та колекцiонування пам`яток писемностi. Багато аматорiв, на кшталт сiльського краєзнавця з Верхньоднiпровського повіту Катеринославської губернії А.Вержбицького, пiд впливом Д.Яворницького, «одшукували та збирали шматочки нашої старовини» [17].

В листах до Д.Яворницького цитуються фрагменти документiв, репродукуються маргiналiї, що були на книжкових аркушах, написи на iконах, на предметах дрiбної культової пластики та некропольної культури тощо. Деякi кореспонденти надсилали вченому оригiнальнi документи, котрi до останнього часу зберiгалися разом iз супровiдними листами i були поза межами наукового обiгу. Саме листування допомагає висвiтлити «зовнешнє» iнформацiйне поле (легенду, «долю», «мiграцiйний шлях») того чи iншого документа (чи комплексу документiв), що зберiгається в музейному зiбраннi. Й тодi стає зрозумiлим, як й чому той чи iнший документ (чи документальний комплекс) надiйшов до музею. З листiв дiзнаємося, що двi оригiнальнi царськi грамоти на гетьманство Д.Апостолу (1728 та 1730 рр.) [18] надiслав Д.Яворницькому генерал О.Синельников (1850 -?) – нащадок гетьмана [19]. Документи родинних архiвiв надiслали до музею нiкопольський купець Н.Бурдимов, нащадок запорозького полковника I.Косинського – В.Косинський, нащадок козацького роду С.Гатцук та iн. [20]

Документи архiву Коша Запорозької Сiчi та особового архiву гетьмана К.Розумовського подарував Д.Яворницькому С.Дроздов – завiдувач бiлоцеркiвського архiву, колекцiонер, член багатьох наукових товариств [21]. 1928 р. С.Дроздов надiслав документи, що торкалися дiяльностi князя Г.Потьомкiна в Українi, а у 1931 р. – документи кошових I.Малашевича, П.Iванова, П.Калнишевського, гетьмана К.Розумовського та Н.Розумовської [22]. З далекого м. Скобелева Ферганської областi у липнi 1910 р. вiд М.Юдiна був надiсланий до музею «квиток» сотниковi Потапову за пiдписом генерала П.Текелi [23]. За повiдомленням ще одного кореспондента Д.Яворницького – В.Безпальчева, в архiвi роменського собору зберiгалися документи про будiвництво П.Калнишевським церкви в селi Пустовойтiвцi, звiдки кошовий був родом. В.Безпальчев також надiслав свiтлини з євангелiй та iнших речей, що були вкладенi кошовим у роменську Покровську церкву[24].

Окрiм оригiнальних документiв, в листах до Д.Яворницького подибуємо багато копiй, що їх було зроблено кореспондентами з оригiналiв як власних архiвiв, так й рiзних вiдомчих архiвiв. В листi Й.Кравцова (1896 р.) – нащадка полкового старшини Чорноморського вiйська А.Кравченка – мiститься копiя сенатського наказу вiд 22.12.1784 р.

Давня знайома Д.Яворницького графиня С. фон Таль (1842-?; уроджена Синельникова), пiд його вливом, почала дослiджувати генеалогiю свого роду, що мав родиннi зв`язки з Апостолами, Селецькими, Комстадiусами та iн. [25] В родиннному архiвi С. фон-Таль розшукала мемуари С.I.Селецької (правнуки гетьмана Д.Апостола), фрагмент з яких вона наводить у своєму листi до Д.Яворницького (30.01.1897 р.), в якому йдеться про правнукiв гетьмана (дiтей його онука Данила Петровича) Петра, Михайла та Марiю Данилiвну Апостол (у замiжжi – Селецьку). В цьому листi наведено також фрагмент тестаменту (заповiту) Петра Даниловича Апостола, за яким Марiя Данилiвна Апостол-Селецька одержала у спадок маєток Жуклю в Сосницькому пов. Чернiгiвської губ.[26]. В наслiдок родинного спадкоємства це село з часом припало на М.М.Комстадiуса (1864-?)- сина графинi С. фон-Таль вiд першого шлюбу. М.М.Комстадiус також захопився розшуком сiмейного архiву (не обiйшлося без впливу Д.Яворницького) й навiть здiйснив подорож в Швецiю, звiдки походили його предки (по батькiвськiй лiнiї) Комстадiуси. Бiльше того, М.М.Комстадiус спонсорував видання книги про iсторiю села Фалiївки-Садової (родинного маєтку Комстадiусiв), яку написав Д.Яворницький i в якiй було опублiковано 50 документiв за 1790-1890-тi рр.[27]
С. фон-Таль пропонувала Д.Яворницькому продовжити публiкацiю матерiалiв її родинного архiву, зокрема мемуарiв С.Селецької. В листi до iсторика С. фон-Таль писала: «Отчего бы не начать Ваших записок «По Запорожью» с Жукли – этой старинной слободки бригадира Петра Даниловича Апостола. Списываю с записок Софии Ивановны Селецкой: [далi подається текст документу. – С.А.]… Можно сократить лишнюю болтовню подлинника записок Соф. И. Селецкой, дочери Мар. Дан., перейти к церкви, которую построил гетман. Упомянуть древние книги, которые Вы видели […]. Далее Вы переходите к Фалевке и, наконец, к Херсону и памятнику Ивану Максимовичу [Синельникову. – С.А.], и в том месте поместить ту замечательную историческую заметку, которую Вы нашли в архиве и для переписки которой я выслала 15 руб. вчера на Ваше имя» [28]. Змiст цього та iнших листiв С. фон-Таль до Д.Яворницького дозволяє зафiксувати «колективну» археографiчну працю (евристичну та едицiйну) ученого та його однодумцiв-аматорiв. Листування Д.Яворницького з М.Комстадiусом та С. фон-Таль вiддзеркалює деякi особливостi в розвитку вiтчизняної археографiї наприкiнцi ХIХ cт.

В епiстолярнiй спадщинi Д.Яворницького мiститься значна iнформацiя евристичного характеру. Архiвна евристика щодо запорозьких документiв обговорювалася в листах Й.Кравцова, С.Борового [29].В листi I.Попова з Новочеркаська йдеться про рукописнi документи з iсторiї Росiї першої половини ХIХ cт.[30]. Про запорозькi документи Московського архiву мiнiстерства закордонних справ, зокрема про листування гетьмана Скоропадського i канцлера Головкiна йдеться в листах П.Короленка – iсторика i архiварiуса Кубанського козацького вiйська, автора працi «Предки кубанских казаков на Днепре и Днестре» [31].

Про знахiдки писемних пам`яток в мiсцевих архiвах та приватних колекцiях повiдомляли Д.Яворницького Г.Беляєв, священик Г.Волошин, херсонський колекцiонер А.Пiотровський (про документи ХVIII ст., зокрема акт переяславського магiстрату 1717 р.), селянин з Петрикiвки Новомосковського пов. Катеринославської губ. М.Кулябка (про євангелiє 1794 р., що зберiгалося в сiльськiй церквi) та iн.[32]. Власник маєтку Шандрiвка Павлоградського пов. Катеринославської губ. М.Лалош виявив в цьому повiтi декiлька листiв Т.Шевченка до помiщика Хорольського повіту Родзянка та оригiнальну грамоту гетьмана К.Розумовського М.Родзянковiй (грамота на пергаменi з печаткою в срiбнiй оправi) [33]. Киянин С.Чернявський подарував музею iм. О.Поля декiлька актiв продажу i купiвлi крiпацьких душ й копiю аркуша Остромирового євангелiя [34]. Ще один київський колекцiонер С.Дусанський пропонував Д.Яворницькому колекцiю автографiв письменникiв i громадських дiячiв [35].

З листiв лiтературознавця I.Айзенштока довiдуємося, що в його приватному архiвi (у Харковi) зберiгалася значна кiлькiсть рукописiв катеринославського письменника-фольклориста I.Манжури. I.Айзенштоковi цi рукописи передала дружина академiка О.О.Потебнi (тiтка I.Манжури) [36].

Українська наукова громадскiсть (зокрема В.Антонович, В.Горленко, Д.Яворницький) надавала великого значення збереженню такого наративного джерела, як-от «Записки» гетьманича П.Д.Апостола, що зберiгалися у вiдомого катеринославського помiщика, мецената й колекцiонера генерала Г.Алексєєва. В.Горленко в листах до Д.Яворницького (1888 р.) наполягав на тому, щоб Дмитро Iванович доклав зусиль до вилучення цього цiнного джерела з колекцiї Г.Алексєєва й зберiг цю пам`ятку для нащадкiв. В.Горленко благав: «Ради всего святого действуйте на него [Г.Алексєєва.- С.А.] в том смысле, чтобы он скорее отдал подлинник, французский. Антонович был глубоко взволнован, когда я передал ему сцену нашего посещения Алексеева. Действуйте на него, действуйте чем можно!» [37]. I далi, вже в iншому листi: «Где Алексеев? Ради всех святых, не упускайте его из виду и не забывайте, что Украина вся надеется только на Вас для вырыванья у этого зверя и напечатания в подлиннике записок Петра Апостола» [38]. Цiкава до нашої теми деталь - Г.Алексєєв планував самотужки зробити переклад цiєї пам`ятки й опублiкувати її. На той час (1888 р.), як зазначив в своєму листi В.Горленко, три зшитки «Записок» П.Апостола (з п`яти) , було вже втрачено [39].

Безумовно, беручи до уваги основний науковий iнтерес Д.Яворницького, а саме – iсторiю запорозького козацтва, переважна бiльшiсть iнформацiї археографiчного характеру стосується саме цiєї теми. В цьому планi на особливу увагу заслуговують листи воєнного iсторика з Одеси, члена Росiйського Воєнно-iсторичного товариства А.Корсуна (родом з Кубанi), який , працюючи по рiзних архiвах, повiдомляв Д.Яворницького про свої архiвнi знахiдки. Так, 1911 р. вiн дослiджував документи Коша Запорозького й виявив «манiфест» Петра I 1708 р. гетьмановi Скоропадському, в якому йшлося про Костя Гордiєнка [40].Особливо вiдзначив А.Корсун справу № 130 пiд назвою «Статистика», що мiстила iменний перелiк козакiв (куренi, перевози та iн.), пiдкреслив значення цього документа як джерела з iсторiї української антропонiмiки [41]. Окрiм iнформацiї евристичного характеру, А.Корсун надiслав Д.Яворницькому копiї унiверсалiв гетьмана К.Розумовського (1755 р.), копiї рапортiв кошового отамана Г.Федорова тому ж гетьмановi К.Розумовському (1755 р.) та iн.[42]. Розумiючи велику цiннiсть виявлених документiв, А.Корсун порушував питання про їх видання.

Активну дiяльнiсть щодо розшуку запорозької старовини, зокрема писемних пам`яток, розгорнув у Новомосковському повiтi Катеринославської губ. громадський дiяч i колекцiонер П.Сочинський [43]. В його приватнiй збiрцi зберiгалися запорозькi документи 1749 р. та документи полтавської полкової канцелярiї [44]. В архiвi новомосковського священика Iоанiкiя П.Сочинський розшукав листування запорозького полковника Опанаса Колпака з кошовим отаманом Петром Калнишевським (1771 р.). Цей епiстолярний комплекс П.Сочинський пропонував Д.Яворницькому опублiкувати в збiрнику на пошану О.Поля. Спiльно з катеринославським дiячем Майдачевським, П.Сочинський розiбрав листування О.Колпака з П.Калнишевським, зробив копiї листiв, нумерацiю аркушiв, зафiксував усi позначки, додав опис печатки. Пiдпис П.Калнишевського П.Сочинський скопiював за допомогою перебивного паперу. В архiвi того самого священика Iоанiкiя П.Сочинський розшукав документ про будування Новомосковського собору [45] – цiєї перлини української церковної дерев`яної архiтектури ХVШ ст. У 1906 р. П.Сочинський сприяв ознайомленню Д.Яворницького з рукописами етнографа Г.Залюбовського, що їх зберiгав Майдачевський [46]. Багато рукописiв i стародрукiв подарував П.Сочинський катеринославському музею iм. О.Поля. Оригiнальнi рукописнi пам`ятки пропонував музею iм. О.Поля й вiдомий київський колекцiонер, археолог, нумiзмат, музейник К.Болсуновський, який володiв документами з iсторiї України ХVП-ХVШ ст., зокрема з iсторiї Нової Сiчi (оригiнали з печатками, латинською мовою), з iсторiї церкви ХVШ ст., а також автографами вiдомих осiб. Деякi пам`ятки з колекцiї К.Болсуновського експонувалися на виставцi ХШ археологiчного з`їзду у Катеринославi (серпень 1905 р.), зокрема автографи Софiї Потоцької) [47].