Роман Шухевиx

                                   Роман Шухевич

                    (1907-1950)        

Рома́н-Тарас  Йо́сипович Шухе́вич (30 червня 1907[1] — 5 березня 1950) — український політичний і державний діяч, військовик. 

Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941—1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943—1950). Нагородженний званням Герой України посмертно[2]. 

Петро Дужий, ідеолог  ОУН, так писав про Шухевича: 

Боротьба  за волю українського народу, за його суверенне  державне існування  і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту 

Народився Роман  Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок № 7 (сучасна вулиця Довбуша, будинок № 2)[3] 30 червня 1907 року[4] Батьки — Осип-Зиновій Шухевич  та Євгенія Шухевич (дівоче прізвище Стоцька). Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку Краківці на Львівщині. 1914 року його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам'янка-Бузька). Тут  він закінчив початкову школу. Навчання хлопець продовжив у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917—1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщини, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму. Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Йосипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник Євген Коновалець — командант УВО, який у 1921—1922 роках деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника.[5]

Членство  в Пласті

У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман  Шухевич був активним членом «Пласту» (1-ий курінь ім. П. Сагайдачного, 7-ий курінь ім. кн. Льва, 1-ий курінь УСП (Улад старших пластунів) ім. Ф. Черника, 3-ій курінь УСП «Лісові Чорти», 10-ий курінь УСП «Чорноморці») та різних спортивних товариств[8]. Ще гімназистом він був одним із організаторів пластового гуртка «Ясний тризуб» (1922), а пізніше куреня «Чорноморці» (1927)[9].

Військова служба

У 1928—1929 Роман  Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу ж направили на навчання у школу підхорунжих, але через  політичну ненадійність звільнили. Свою військову службу він продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

Діяльність в  Українській Військовій Організації 

У 1925 Роман Шухевич  вступив у ряди Української Військової Організації. Крайова Команда УВО  доручила йому виконати замах на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. 19 жовтня 1926 дев'ятнадцятирічний Шухевич разом із Богданом Підгайним блискуче виконав поставлене завдання.

2 лютого 1929 у Відні була створена Організація Українських Націоналістів. У 1930—1934 рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН. У 1930 він був одним із керівників масових актів непокори — Саботажної акції, що охопила цілу Галичину. Польський уряд у паніці застосував тотальну пацифікацію, що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського націоналізму.

Як бойовий  референт КЕ ОУН Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:

серії експропріаційних актів на польські державні установи, які проводилися з метою залучення  матеріальних засобів для ведення  подальшої національно-визвольної боротьби. Так, 31 липня 1931 року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під Бірчею біля Перемишля.[10] У той же день подібні напади відбулися під Печеніжином біля Коломиї[11] та в Бориславі на Банк людовий (його зробила дрогобицька бойова п'ятірка)[12]. 8 серпня 1931 року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріаційний акт на пошту в Трускавці;

атентату 22 березня 1932 р. на комісара поліції Чеховського  за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;

ексу 30 листопада 1932 р. на пошту в Городку, під час якого загинув Юрій Березинський, брат дружини Романа Шухевича;

атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного Голодомору в Україні 1932—1933 року, влаштованого більшовиками. 21 жовтня замах виконав бойовик ОУН Микола Лемик, убивши в консульстві спецуповноваженого НКВД Олексія Майлова;

атентату на міністра внутрішніх справ Б. Перацького, організатора варварської пацифікації  — масового нищення українських  культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у Варшаві бойовик ОУН Гриць Мацейко — «Ґонта»[13].

Роман Шухевич  — «Дзвін» поряд з іншими діячами  із середовища Академічного дому (Степан Бандера — «Лис», Степан Ленкавський, Ярослав Стецько — «Карбович», Ярослав Старух, Зенон Коссак, Михайло Колодзінський — «М. Будзяк») долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції». Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання. Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога[14].

Роман Шухевич  брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в  ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на еміграції; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоювали «крайовики» — Степан Бандера, Іван Габрусевич, Зенон Коссак, Олекса Гасин, Дмитро Грицай, Василь Сидор та інші, у тому числі й Роман Шухевич[15].

Період ув'язнення

У червні 1934 р. у  зв'язку з убивством Перацького поліція  провела масові арешти серед членів ОУН. 18 червня арештовано Романа Шухевича і згодом, 6 — 7 липня, заслано до концентраційного табору у Березі Картузькій без достатніх доказів вини[16]. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий — на лівому рамені (наприклад, Дмитро Грицай мав № 44). У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі[17]. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони.

На Варшавському процесі над ОУН (18 листопада 1935 — 13 січня 1936) Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити рідною мовою. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 злотих, а за привітання: «Слава Україні!» — наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення[18].

19 січня 1935 р.  Шухевича відправлено на слідство  до Львова, де він сидів у  тюрмі «Бриґідки» на вул. Городоцькій[19]. На Львівському процесі над  ОУН (25 травня — 26 червня 1936) йому інкримінували державну зраду та звинувачували у належності до Крайової Екзекутиви ОУН. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько Степан Шухевич. Члени ОУН, проти яких поліція не мала достатньо доказів, у тому числі Шухевич, повинні були послідовно заперечувати свою причетність до організації. При цьому всі вони заявляли, що за своїми переконаннями є українськими націоналістами. Романа Шухевича було засуджено на три роки ув'язнення з урахуванням слідчого арешту. На підставі проголошеної у 1935 р. урядової амністії він вийшов на волю 27 січня 1937 р., пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі[20].

Діяльність  у Карпатській  Україні

У жовтні 1938 р. на Закарпатті постала незалежна Карпатськоукраїнська держава. Роман Шухевич організував  фінансову допомогу для уряду  Карпатської України, висилає членів ОУН для діяльності в Карпатській  Січі.

Наприкінці грудня 1938 р. разом з Іваном Бутковським — «Гуцулом» нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і добрався на Різдво 1939 р. до міста Хуст[22]. Тут він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. В обов'язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях, і лише чудо врятувало його від неминучої смерті[23]. 

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. Угорщиною Шухевич через  Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами  Проводу ОУН, яким доповів про  свою діяльність у Карпатській Україні. Провід ОУН доручив йому справи зв'язку із Західною Україною, зокрема конспіративний зв'язковий пункт у Данціґу[24].

Діяльність  напередодні Другої світової війни

Восени 1939 р. Роман  Шухевич разом із родиною проживав у Кракові. Він виконував функції  референта зв'язку у Проводі Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником Андрієм Мельником, зокрема організовував нелегальні переходи кур'єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур'єрів, які прибували з України.

Нова політична  ситуація вимагала нових форм боротьби за державну незалежність, та між ОУН в Україні й Проводом Українських Націоналістів (ПУН) за кордоном, що його очолював полковник Андрій Мельник, не було єдиного узгодженого погляду з цього приводу. Незважаючи на довгі переговори, різниця в думках щодо тактики Організації призвела до розколу на дві ОУН — під керівництвом полковника Мельника та під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на конференції ОУН 10 лютого 1940 р. у Кракові, на якій було створено Революційний Провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноокраїнних українських землях, що за пактом Молотова — Рібентропа відійшли до Німеччини (Підляшшя, Холмщина, Надсяння та Лемківщина).

Під керівництвом Шухевича із членів ОУН, які приходили  із УРСР, була створена міцна організаційна  мережа, яка стала базою для  підготовки підпілля в Україні[25]. Особливу увагу Крайовий Провідник приділяв військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська. Шухевич брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р.[26]

Останні роки життя

З січня 1943 р. в  житті Романа Шухевича почався новий  етап діяльності як Провідника й Командира  національно-визвольної боротьби проти  німецьких і російських окупантів. Після втечі з-під німецької  варти він зв'язався з Проводом ОУН та приєднався до боротьби, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН був обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним командиром УПА.

Під час німецької окупації України Роман Шухевич переховувався переважно в лісах, а від серпня 1944 р. з приходом радянської влади — у селах. Спочатку Провідник мешкав в Улашківцях біля Чорткова, а восени та взимку 1944 — 1945 рр. — в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини в околицях сіл Бишки — Потік — Конюхи — Августівка — Жуків — Рай. У с. Августівці він перебував з осені 1944 до весни 1945 р. Улітку 1945 р. Головний командир УПА мав криївку в с. Рай.

Черговим місцем постою було с. Пуків на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945-го на 1946 р. Від жовтня 1946 р. до 21 вересня 1947 р. Р. Шухевич мешкав у с. Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у с. Грімне (нині Городоцького району) на Львівщині. Ця криївка проіснувала до осені 1947 р.

Зиму 1947 — 1948 р. Р. Шухевич провів у Львові, в будинку  на вул. Кривій. Від весни 1948 р. до загибелі Головний командир УПА перебував  у с. Білогорща[39].

Діяльність  в Українській  Повстанській Армії

Пам'ятна дошка, присвячена Романові Шухевичу, на стіні польської середньої школи у Львові

За керівництва  Шухевича відбулася подальша еволюція ідейно-програмних засад націоналістичного  руху, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. У них підкреслено, що ОУН бореться:

проти всіх видів  тоталітарних систем;

за побудову демократичного державного порядку  в Українській державі;