Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 21:44, реферат
Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім доАйзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.
1)Мартін Лютер;
2)Біографія;
3)Реформатерство;
4)Сім’я
5)Переклад Біблії;
6)Мартін Лютер як новатор:
1. Памфлети;
2. Новинна балада;
3.Ксилографія;
7)Історичне значення діяльності Лютера;
Ма́ртін Лю́тер (нім. Martin Luther; *10 листопада 1483, Айслебен — † 18
2)Біографія;
3)Реформатерство;
4)Сім’я
5)Переклад Біблії;
6)Мартін Лютер як новатор:
1. Памфлети;
2. Новинна балада;
3.Ксилографія;
7)Історичне значення діяльності Лютера;
1) Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім доАйзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.
Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиряавгустинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію уВіттенберзькому університеті.
2) 18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу». Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517 року в 95 тезах[1]. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцському. Варто додати, що виступи проти папства були і раніше. Однак вони носили дещо інший характер. Очолені гуманістами виступи проти індульгенції розглядали проблему з точки зору людяності. Лютер же критикував догми, тобто християнський аспект вчення. Чутки про тези поширюються блискавично і Лютера викликають в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з'являється, незважаючи на долю Яна Гуса, і в диспуті висловлює сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев X піддає Лютера анафемі, в1520 році буллу прокляття склав Пієтро з дому Аккольті[2] (в даний час католицька церква планує його «реабілітувати»[3]). Лютер публічно спалює у дворі Віттенберзького університету папську буллу Exsurge Domine про відлучення його від церкви і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації» оголошує, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.
Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, — рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навітькурфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера (18 квітня 1521 р.). Від нього вимагають зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенберзі він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.
За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенберзі, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займаєАдріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.
У цей час в Німеччині лицарство піднімає повстання, а в 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.
За іншою версією під час Селянської війни 1524—1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників, написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян» (Wider die räuberischen und mörderischen Rotten der Bauern), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.
Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-х річний Лютер робить несподіваний крок — він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.
Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби знайти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.
В 1529 році Лютер складає Великий і Малий Катехізис, які були покладені в основу Книги Злагоди.
У роботі Аугсбурзького рейхстагу 1530 року Лютер не брав участь, позиції протестантів на ньому представляв Меланхтон.
Наприкінці ХХ століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ був реабілітований.
3) 13 липня 1525 року, Мартін Лютер одружився із Катаріною фон Бора (29.01.1499 — 20.12.1552), однією з 12 чорниць бернардинського монастиря, яким він допоміг втекти в квітні 1523 року. Катаріна фон Бора походила із шляхетної саксонської родини. Ще дівчинкою батьки відправили її до монастирябернардинців, де вона пробула, аж до втечі у бочках з оселедцями, організованої Мартіном Лютером. Про свою дружину Мартін Лютер в серпні 1526 року писав: «Моя Кеті, така люб'язна і добра до мене, що я не проміняв би свою бідність на усі скарби Креза».
Після одруження,
пара переїхала жити в колишній монастир августинців поблизу В
4) У Вартбурзі Мартін Лютер залишався до 1 травня 1522 року inkognito як «Поміщик Йорг». Він переклав восени 1521 Новий Заповіт на німецьку мову. Це йому вдалось зробити за 11 тижнів. Для цього оригіналом йому слугував екземпляр грецької Біблії Еразма Роттердамського,[4] Він використовував також латинський переклад Біблії, а також Vulgata. Переклад Мартіна Лютера вийшов у вересні 1522. 1523 році світ побачила також його першу частину перекладу Старого Заповіту; обидва переклади вижили до 1525 вже у 22 видань й 110 перевидань. Таким чином до третини усіх німців, які були здатні читати, мали цю книжку у себе вдома.[5] У 1534 році М. Лютер переклав залишок Старого заповіту із тодішнього знайдених рукописів Мазорету. Обидва Заповіти утворюють знамениту Біблію Мартіна Лютера.
Цим перекладом Мартін Лютер зробив зміст зрозумілішим простому народові. Щоправда, до цього були вже 14 верхньонімецьких й середньонімецькі видання Біблії. Але ці переклади завдяки своїй високопарній німецькій мові були важко зрозумілим для людей.
Мартін Лютер менше перекладав дослівно, а намагався перенести на німецьку мову біблійні вирази (sensus literalis) за їхнім значенням. Стиль його письма впливав на стиль і словотвір німецької мови століттями. Таким чином він вигадав такі слова, як Feuertaufe — бойове хрещення, Bluthund — кровопивця або лягавий собака, Selbstverleugnung — самозречення, самовідданість, Machtwort — вирішальне слово, Schandfleck — клеймо, пляма ганьби, Lückenbüßer — неповноцінний заступник, Gewissensbisse — докори сумління,Lästermaul — обмовник та Lockvogel — приманка. Його авторству належать також такі метафори як «Perlen vor die Säue werfen» — розкидувати перлини перед свинями, «ein Buch mit sieben Siegeln» — таємниця за сімома печатками, etwas ausposaunen — щось розтрубити, «im Dunkeln tappen» — блукати у темряві, «ein Herz und eine Seele sein» — жити душа в душу, «auf Sand bauen» — будувати на піску, «Wolf im Schafspelz» — вовк в овечій шкурі.
Хоча й написані латиною, 95 тез негайно викликали жваве обговорення: спочатку в учених колах Віттенберга, а згодом і далі за межами цього міста. У грудні 1517 року їх друковані видання у формі памфлетів і листівок одночасно з'явилися в Лейпцигу, Нюрнберзі й Базелі. Їх було випущено коштом друзів Лютера, яким той надіслав примірники. Невдовзі з'явилися й переклади німецькою, доступні для читання серед ширшого загалу, а не лише для вчених і кліру, які знали латину. Друг Лютера Фрідріх Міконіус пізніше писав, що «не минуло й 14 днів, як про ці тези знали по всій Німеччині, а за чотири тижні з ними ознайомився майже весь християнський світ».
Це неочікуване, але стрімке поширення 95 тез показало Лютеру, як передаване від людини до людини повідомлення може незабаром дійти до широкого загалу. «Їх друкують і розповсюджують так, як я собі уявити не міг», — писав він у березні 1518 року до нюрнберзького видавця, який опублікував німецький переклад тез.
На відміну від книжок, виготовлення яких займало тижні, а то й місяці, памфлет можна було надрукувати за день-два. Перші примірники видання, ціна яких майже дорівнювала ціні курки, спочатку розповсюджували в місті, де їх було надруковано. Прихильники Лютера рекомендували їх своїм друзям. Їх рекламували власники книгарень, ними торгували книгоноші. Крамарі, купці та проповідники перевозили примірники до інших міст, і, якщо вони викликали достатній інтерес, місцеві друкарі випускали власний наклад.
Це був один з найкращих та найпростіших способів швидко та масово розповсюдити власні ідеї. Наприклад, перший памфлет «Проповідь про індульгенції та милість», було перевидано 14 разів лише 1518 року накладами принаймні в тисячу екземплярів. Із 6 тис. різних памфлетів, виданих у німецькомовних державах у 1520—1526 роках, майже 1700 були виданнями праць Лютера. Загалом з майже 6-7 млн памфлетів, які було надруковано в перше десятиріччя Реформації, понад чверть належала його перу.
У багатьох памфлетах автор закликав читача обговорювати зміст з іншими й читати їх уголос неписьменним. Люди читали й обговорювали памфлети в родинному колі, серед друзів, у заїжджих дворах і шинках. У цих суперечках брали участь найрізноманітніші люди: від англійського короля Генріха VIII, якого за трактат проти Лютера, написаний спільно з Томасом Мором, папа назвав «захисником віри», до нюрнберзького шевця Ганса Сакса, який написав низку шалено популярних пісень на підтримку Лютера.
Памфлети Лютера спровокували у світі полеміку. Зокрема, продавець індульгенцій Тецель був одним із перших, хто вступив у друковану полеміку з Лютером, відповівши йому власною добіркою тез. Інші також вдалися до нового формату — памфлета, щоб долучитися до дискусії, підтримавши або спростувавши Лютерові аргументи. Сильвестр Маццоліні виступив на захист папи у своєму «Діалозі проти зухвалих тез Мартіна Лютера». Називав Лютера «прокаженим із латунними мізками та залізним носом» і заперечував усі його докази, виходячи з непогрішності папи. Лютер, який не залишав без відповіді жодного виклику, витратив лише два дні на те, щоб видати власний памфлет. «Тепер мені шкода, що я зневажав Тецеля», — писав він. «Хоч би яким незграбним він був, але писав він дотепніше за вас. Ви не наводите жодної цитати зі Святого Письма. Ви не даєте жодних пояснень».