Гуситськы війни 1419

Через сто років після  смерті Яна Гуса (1517 року) німецький  католицький священик Мартін Лютер  вивісив на дверях собору у Віттенберзі свої «95 тез проти індульгенцій», які стали початком Реформації, протестантизму і, власне, нового часу, коли Католицька церква втратила в Західній Європі свою винятковість. Надзвичайно істотним у розказаній історії є те, що чехи, які 1418 року, на початку Гуситських воєн вигнали зі своєї країни вище католицьке духівництво й розірвали всі стосунки з папським престолом, зберегли свій католицизм до нашого часу (всупереч могутнім протестантським рухам). Сьогодні лише незначна частина населення країни ідентифікує себе з протестантизмом чи православ’ям. Але ще більш важливим є те, що протягом усіх цих сторіч і релігійних воєн чехи зберегли глибоку повагу до свого національного героя — Яна Гуса, який був проклятий католицьким собором в Констанці.

ГУСИТСЬКА

РЕВОЛЮЦІЯ ТА ГУСИТСЬКІ ВІЙНИ

Звістка про мученицьку смерть Я. Гуса викликала в Чехії хвилю  обурення й посилила реформаторські прагнення суспільства. В країні розпочалася справжня революція: люди захоплювали церковні землі, виганяли з храмів католицьких священиків і замінювали їх на прихильників гусизму, які стали здійснювати відправи по-новому: причащаючи всіх обома видами (вином і хлібом). Раніше так причащалося  тільки католицьке духовенство, що вважалося  ознакою його привілейованого становища. На захист Я. Гуса виступили викладачі  та студенти Празького університету, а від імені різних верств населення була складена "Демократична петиція" (вересень 1415 р.).

Налякані масштабом народного  руху чеські католицькі магнати, міський  патриціат, римо-католицький клір та імператор Сигізмунд об'єднали свої зусилля для наступу проти  гуситів, стали піддавати гонінням гуситських священиків, призначати на державні посади лише противників реформ. У відповідь процесія радикально налаштованих гуситів, очолювана священиком Я. Желівським, рушила до Новомєстської  ратуші, вимагаючи звільнення ув'язнених  однодумців. А коли власті відмовилися  виконати цю вимогу, натовп захопив  будинок ратуші й розправився  з представниками влади. Невдовзі повсталі пражани обрали нову міську раду.

Ці події започаткували, гуситську революцію (1419-1471), в якій необхідно виділити основні етапи: 1419-1437рр. - Гуситські війни; 1437-1471рр. - період розвитку трансформованого чеського суспільства й прагнення до компромісу з навколишнім світом.

Король Вацлав IV змушений був визнати зміну влади. Прага  перетворилася на революційний центр  країни. Після раптової смерті Вацлава IV (16 серпня 1419 р.) на чеський трон став претендувати Сигізмунд (Жигмонд) Люксембург. За цих умов поміркований табір гуситів (переважно представників заможних прошарків), готовий до компромісу з  католицьким кліром та німцями, наприкінці серпня підготував вимоги до Сигізмунда, після виконання яких помірковані гусити погоджувалися визнати його чеським монархом:

1) гарантія причастя мирян  обома видами;

2) свобода "закону Божого" або богослужіння;

3) секуляризація церковного  майна;

4) визнання нової влади  в Празі.

Ці вимоги стали відомі як програма "Празьких артикулів ".

Згодом поміркованих гуситів  стали називати "утраквістами" (каліхстинами), або чашниками. Захищаючи  національні інтереси утраквісти вимагали заборонити іноземцям не лише обіймати в Чехії державні посади, а й  купувати нерухоме майно.

Однак радикальні сили прагнули до подальшого розвитку революції. В  середині жовтня 1419 р. Прагу наповнили  тисячі селян, які прибули до міста  з різних регіонів Чехії. Тоді противники реформації захопили Празький Град і  Малу Страну й розмістили там свої війська. У відповідь гусити 25 жовтня зайняли Вишеград. Королева Софія  мусила втікати з Праги. Й хоча невдовзі було укладено перемир'я, революція  продовжувала свою переможну ходу.

В 1419-1421 рр. гуситська революція  сягнула свого найвищого розмаху. За ініціативою радикальних елементів  у Чехії швидко виникли нові центри гуситського руху: Градец Кралове, Пльзень. У червні 1419 р. на пагорбі Табор  з усіх куточків країни зібралися  майже 40 тис. гуситів, які чекали на друге пришестя Христа. Зрозумівши, що їхні сподівання марні, гусити захопили місто Сезимово Усти (лютий 1420 р.), де створили общину - прообраз рівноправного  суспільства. Оскільки географічне  положення міста не могло забезпечити  його успішного захисту, гусити вибрали  інше місце, де побудували добре укріплену  фортецю під назвою Табор.

У Таборі виникла комуна - "товариство братів і сестер ", де була зроблена спроба ввести спільність майна. На вулицях стояли діжки, куди всі, хто приходив до міста, складали своє майно для спільного користування. Діяло правило: "В Таборі немає  ані "мого", ані "твого", але  всі мають порівну, в усіх все  завжди має бути спільним, і ніхто  не має права мати що-небудь для  себе одного". Населення Табора ділилося на "общину працюючих вдома" та "общину працюючих на ратному  полі". Послідовники Я. Гуса - "таборити" - у своєму віровченні відкидали  все, на що не було прямих посилань у  Священному Писанні: поклоніння іконам і мощам, різні церковні обряди, вчення про чистилище.

У селянсько-плебейському осередку таборитів не було єдиних програмних вимог з питань перетворень суспільства. Однак більшість із них вимагали скасування всіх феодальних поборів, оброків і панщини. Вони виступали за ліквідацію станових привілеїв, вважаючи всіх людей рівними. Самих себе таборити називали "братами і сестрами". Саме з цього осередку вийшли найуславленіші гуситські вожді - Ян Жижка, Прокоп Великий, Прокоп Малий.

У 1419-1437 рр. у Чехії тривали  гуситські війни, в яких, з одного боку, чеським реформаторам протистояли  захисники католицького кліру та чеські магнати, а з іншого - чехи-гусити вели боротьбу проти католицької  реакції, очолюваної Римською курією, та іноземних інтервентів.

Утраквісти були готові на певних умовах визнати королем Сигізмунда Люксембурга, який вирішив силою  зламати опір чеських "єретиків". Благословення на початок хрестового походу надійшло від папи Римського  Мартина V (1417-1431) у березні 1420 р. Вже  наприкінці червня численне військо  Сигізмунда підступило до Праги. На горі Вітков 14 липня 1420 р. сталася вирішальна битва, в якій на допомогу пражанам прийшли таборити. Військо під  проводом Яна Жижки (бл. 1360-1424) завдало  поразки хрестоносцям і змусило  їх відступити. В битві яскраво  проявився полководницький талант таборитського ватажка. Ян Жижка  походив з родини південночеських  дрібних шляхтичів. Усе життя  він займався військовою справою  й дослужився до чину гетьмана (капітана) королівської охорони. Дотримуючись досить поміркованих поглядів, Я. Жижка не поділяв вимог радикального селянсько-плебейського осередку таборитів. Навесні 1420 р., коли таборитів очолили чотири гетьмани-шляхтичі, які не поділяли хіліастичних уявлень, представники радикалів, очолюваних проповідником Мартинеком Гускою, були оголошені порушниками порядку й дисципліни. В подальшому, із загостренням стосунків між поміркованими і радикалами, Я. Жижка нерідко вдавався до крайніх заходів - фізичного знищення радикалів-таборитів. Все це призвело до ліквідації революційно-плебейської комуни.

Незважаючи на свою поразку, Сигізмунд після коронації у  соборі Св. Віта став чеським королем. Проте уже в червні 1421 р. на сеймі  в місті Чеслав він був позбавлений  чеської корони. Сейм проголосив "чотири празькі артикули" земськими законами. Другий хрестовий похід, який розпочався наприкінці серпня під керівництвом Сигізмунда, як і перший, закінчився повним розгромом хрестоносців у  січні 1422 р.

Водночас і в стані  гуситів посилились розбрат і  чвари. В березні 1422 р. в Празі  загинув один із найпослідовніших прихильників Я. Гуса - Я. Жидівський; із його загибеллю  завершився радикальний період гуситської революції.

Новий етапреволюції ознаменувався  відходом Я, Жижки від Табора (1423), а також: початком

війни між гуситами і чеськими католиками. Доки гуситські війська  очолював Я. Жижка, вони завжди перемагали. Після його смерті (1424) розстановка  сил у Таборі гуситів різко  змінилася.

Після позбавлення Сигізмунда чеської корони на сеймі в Чеславі  влада у країні перейшла до так  званої Адміністрації. До її складу входили: по п'ять представників від магнатів, шляхти й рицарства і десять - від міст (у т. ч. двоє таборитів  і четверо пражан). Залучення представників  міст до керівництва державними справами було не лише визнанням їхнього значення, а й важливою віхою в історії  чеських земель.

По суті чеські міста виступали  як головна рушійна сила гусизму, саме з них надходили потужні  імпульси цього руху. В 1421 р. у Празі  був утворений Великий союз, до якого в період найбільшого свого  піднесення входили понад 20 королівських і феодальних міст Центральної та Східної Чехії. Водночас у південних  та західних чеських землях навколо  Табора виник ще один союз, до якого  ввійшли сім міст. Однак згодом у Празі й у Таборі (зокрема  після того, як останній покинув  Я. Жижка), після певного перегрупування сил відбулися суттєві зміни. На сході Чехії, в Хебі, утворився  новий міський союз, спрямований  проти Празького. Водночас гуситів  продовжували підтримувати багато чеських  королівських міст, за винятком таких  як Пльзень, Чеське Будейовіце та деяких інших. Незважаючи на зусилля католицької  реакції, придушити гуситський рух  та приборкати "єретичну" Чехію  не вдалося. 1426 р. головним гетьманом  таборитів став Прокоп Голий (Великий) (1380-1434) - представник поміркованого  крила таборитів. Виходець із патриціанської родини, він закінчив університет, мав  неабиякі військові й дипломатичні здібності. Новий гетьман очолив гуситську Чехію в нелегкий час. У червні 1426 р. відбувся третій хрестовий похід під проводом саксонського курфюрста. Він, як і попередні, завершився поразкою, воєнні дії були перенесені за межі Чехії. Невдалим виявився й наступний - четвертий - хрестовий похід. Зосереджені поблизу гори Тахов, війська хрестоносців при наближенні таборитів на чолі з Прокопом (серпень 1427 р.) просто розбіглися. Гусити розгромили також загони союзу чеських магнатів.

Перемоги над чеськими прибічниками католицизму й хрестоносцями  дали змогу гуситському війську  перейти в 1428- 1433рр. від оборонної  тактики до наступальних дій. У цей  період окремі гуситські загони здійснили  ряд походів до сусідніх країн. Під  час цих воєнних експедицій гусити вели активну пропаганду своїх ідей серед населення. Проте й вороги гусизму не припиняли спроб знищити  ненависний їм рух. Так, улітку 1431 р., з  благословення папи Римського розпочалася  підготовка до чергового хрестового походу. До Чехії майже з усієї  Європи прибували рицарі та шукачі пригод. 14 серпня 1431 р. під Домажліце  армія хрестоносців підступила до гуситських військ. Проте й цього разу хрестоносці  не зважилися вступити в бій, і  кинулися втікати. Варто зазначити, що й наступальні операції гуситів  не відзначалися оригінальністю, проте  в оборонній тактиці їм не було рівних.

Під час походів гуситів  до сусідніх країн наочно виявилася  обмеженість реформаторського руху. Гусизм здобув підтримку переважно в Чехії, тому противники реформації ототожнювали його виключно з чехами. Але насправді, як критично-реформаторський, а відтак і революційний рух, гуситство ніколи не обмежувалося лише чеським середовищем. Серед його прихильників було чимало іноземців, зокрема німецький священнослужитель і політик Мікулаш із Дрездена, відомий дипломат - англієць П. Пейн та ін.

Заручившись підтримкою королівської влади й особисто короля Сигізмунда Римська курія доклала всіх зусиль для ізоляції Чехії, неодноразово піддавала  гуситів прокляттю. Зокрема, вдалося  ізолювати Празький університет  від інших європейських університетів. Громадськість країн, що межували з  Чехією, була налаштована здебільшого  антигуситськи. Цьому, зрештою, сприяла  й поведінка самих гуситів, які  іноді не дуже замислювалися при  виборі засобів досягнення своєї  мети.

Після невдалого хрестового походу 1431 р. чеський католицький  клір-запропонував гуситам розпочати  переговори. Проте відверто вороже ставлення до гуситів на соборі в  Констанці не викликало ентузіазму в гуситського проводу на чолі з П. Голим. Нове запрошення взяти  участь у роботі Базельського собору надійшло влітку 1431 р. Згоди вдалося  досягти тільки після досягнення домовленостей про надання гуситам  певних гарантій стосовно того, що в  дискусіях до уваги братиметься (як "третейський суддя") лише текст  Біблії, а також практика ранньохристиянських общин та церковної організації того періоду.

У січні 1433 р. в Базелі розпочалися  слухання (окремі статті обговорювалися кілька місяців). Однак консенсусу досягти  не вдалося й собор припинив свою роботу. Відсутність результатів  не влаштовувала обидві сторони. Було вирішено продовжити переговори в Празі. На Базельському соборі представники Римської курії намагалися скористатися з відсутності єдності та чварами  між різними гілками гуситського  руху, й досягти послаблення гусизму. Це їм зрештою вдалося. У той час, коли радикальні гусити (таборити) не бажали поступатися своїми вимогами, помірковані  виступали лише за "чашу", нехтуючи іншими пунктами. Так утворилася т. зв. "панська коаліція" чашницької та католицької шляхти, яка почала готуватися до вирішальних битв. Гусити на чолі з П. Голим ЗО квітня 1434 р. поблизу містечка Ліпани (в районі Праги) зазнали поразки від армії "панської коаліції".

Результати битви відкривали шлях до компромісу: делегати церковного собору визнали причастя під обома  видами, проте інші статті прийняли із застереженням. З цим рішенням погодилися помірковані утраквісти, особливо коли Сигізмунд запевнив їх, що ресекуляризації церковного майна  не відбудеться й церкві не повернуть  відібрані маєтності. Ця угода дістала  назву "Базельських (Празьких) компактатів", які урочисто проголосили на сеймі  в Іглаві 5 липня 1436 р. Згодом їх схвалив  Сигізмунд, який підтвердив також цілу низку інших земельних прав і  привілеїв. На сеймі в Іглаві Сигізмунда було проголошено чеським королем. Після його смерті (грудень 1437 р.) припинила своє існування й Люксембурзька династія, а чеський престол залишився вільним.