Гуситськы війни 1419

Гуситськы війни 1419-1437.-визвольна боротьба чеського народу(прихильників гуса)проти соціального гноблення,католицизму,іноземної агресії на чолі з Яном Жижкою,Прокопом Великим

Гуси́ти — прихильники  реформаторського релігійного вчення доби Середньовіччя (XV ст.) чеського мислителя  Яна Гуса. Засуджували накопичення  багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності»; вважали, що для того, щоб  кожна людина могла зрозуміти  «Закон Божий», богослужіння повинно  здійснюватися чеською/рідною мовою; критикували католицьке причастя для  духовенства хлібом і вином, а  для мирян лише хлібом; доводили, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково. У їхніх  поглядах не було єдності, з них виділилися таборити і чашники.

Той, хто не згорів на багатті

 

Можна бути пророком у своїй  вітчизні. Ян Гус

 

  Клара ГУДЗИК, «День»  

 

ЯН ГУС НА ВОГНИЩІ. МАЛЮНОК  В. КАСІЯНА ДО ПОЕМИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА «ЄРЕТИК»  

 

 

 

ЯН ГУС. СТАРОВИННИЙ ПОРТРЕТ   

 

 

 

 

6 липня Чехія відзначала  державне свято, присвячене людині, яка ось уже шість століть  користується глибокою повагою  свого народу. Це Ян Гус —  втілення кращих рис Людини  і Чеха — таких, як вірність  високим ідеалам, повага до  народу, свідомість свого боргу,  самовідданість і хоробрість. Ян  Гус, його вчення, його життя  і смерть мали величезний вплив  на історію і формування чеського  суспільства. Якби не було Яна  Гуса, — хто знає? — можливо,  що чехи були б зовсім іншим  народом. 

 

Ян Гус народився в  містечку Гусинець, недалеко від баварського  кордону, в селянській родині. Не лише день, але й рік його народження (близько 1369 року) відомі тільки приблизно. Помер же він шостого липня; ця дата вважається також днем народження Гуса. У роки найвищої своєї популярності Гус ніколи не забував, що вийшов із простолюду, і назавжди зберіг особливе співчуття до людей простих, неосвічених і убогих. Навіть напередодні страти Гус писав твір, у якому протестував проти феодального насильства і кріпацтва — захищав своїх земляків.

 

НАВЧАННЯ В ЧЕХІЇ У  ХIV СТОЛІТТІ

 

У дуже ранньому віці Гуса було послано вчитися до Праги. Там  він, як і всі сини бідних батьків, добував собі на прожиток співом і  прислужуванням у храмах. За його власним  свідченням, жилося йому нелегко. Можливо, саме тому він дуже хотів стати  священиком, що було мрією також  його батьків. За словами самого Гуса, думка про священство в юності означала для нього відсутність  голоду. Після закінчення нижчої школи  селянський син Гус поступив до Празького  університету на факультет вільних  мистецтв, що відповідав тоді філософському  факультету. В університеті Гус, як він сам згадує, не ухилявся ні від  чого, беручи участь і «у всьому важливому, і у всьому легковажному», хоча його легковажність обмежувалася досить невинними забавами. В одному з  передсмертних листів Гус, розповідаючи учневі про свою юність, радить не наслідувати  його «поганий приклад» і з дитячою  наївністю розказує, як його тішило пишне магістерське вбрання —  крилатий суконний одяг, капюшон і білі комірці. Згадує й про те, що не цурався бенкетів, які влаштовуються в складчину магістрами, а до того ж був пристрасним шаховим гравцем. «Гра ця, — каже він, — часто доводила мене до спалахів гніву». Сучасники Гуса, однак, писали, що його нрави були суворими, а любов до праці — надзвичайною. 1396 року він закінчив університетський курс зі званням «містра» (магістра); 1400 року став священиком, а незабаром був обраний деканом факультету. Забігаючи наперед, скажемо, що в 1402—1409 роках він був ректором Празького університету.

 

РОКИ СТАНОВЛЕННЯ 

 

Під впливом читання книг, головним чином творів уже покійного  тоді англійського попередника Реформації Вікліфа (ХIV ст.), а також внаслідок  високої поваги до священицького  покликання, Гус із веселого товариша та пристрасного шахіста перетворився майже на аскета. Згодом він писав: «Коли я був дуже молодий і  духом і розумом, я був забобонним і марнославним. Пізнавши Істину, я  зрозумів своє колишнє безумство».

 

Ті роки були для чеського народу часом бурхливих церковно-політичних дискусій і подій — йшла наполеглива  боротьба за владу між Вацлавом IV (чеський король і імператор «Священної римської імперії німецької нації») і католицьким духівництвом. Дійшло до того, що в припадку гніву король велів заарештувати архієпископа Праги та інших високих католицьких прелатів. У результаті дійшло до війни, в якій чеський народ став на бік свого короля й забезпечив йому перемогу. В опозиції до католицького духівництва опинилося і багато священиків, яких особливо обурювала практика поширення папських індульгенцій. Болісним питанням була для громадян Чехії також мова храмових проповідей — на вулицях і біля храмів чехи все голосніше вимагали проповідей не лише латиною або німецькою, але й чеською мовою. Саме ця наполеглива вимога призвела до заснування Віфлеємської каплиці, незабаром прославленої Гусом.

 

Віфлеємська каплиця створювалася спеціально для проповідей чеською  мовою. Король Вацлав не лише дозволив відкриття каплиці, але й домігся  на це архієпископської згоди, хоча проти  цієї каплиці повстали всі німецькі магістри та каноніки. Кожен виступ чеських проповідників збирав у  каплиці і біля каплиці юрби народу, особливо в ті дні, коли там проповідував Гус. (Його політичні та релігійні  переконання до того часу вже склалися, а свою мову він довів до досконалості). Без перебільшення можна сказати, що Віфлеємська каплиця стала  тоді центром Чехії, а Ян Гус —  першою людиною країни.

 

Основою всіх усних і письмових  виступів Гуса була критика численних  церковних зловживань того часу. Як відомо, Католицька церква перебувала тоді в не кращому, скажімо так, стані  — розкол, корупція, чехарда негідних пап (один із них навіть був корсаром)... Особливо обурювали всіх індульгенції — можливість купити за гроші письмове відпущення гріхів як на цьому, так  і тому світі. Гус не лише викривав церковні зловживання, але й критикував також деякі теологічні положення  католицизму. Його ідеї, популярність, красномовство тоді помітнo вплинули також на чеську писемність — реформи  Гуса зводилися, головним чином, до спрощення  правопису, що робило писемність доступною  для всіх.

 

На перших порах проповіді  Гуса зустрічали схвалення не лише бюргерів і селян, але й великих  світських феодалів, а також самого короля-імператора Вацлава IV. Всі були єдині в тому, що церкві належить повернутися до «євангельської простоти»  й відмовитися від величезних земельних володінь на території  Чехії.

 

Коли Ян Гус став ректором Празького університету, його головне  завдання полягало в тому, щоб забезпечити  керівну роль чеських учених. І 1409 р. король Вацлав IV поступився — надав  чехам управління університетом. Німецькі ж викладачі, втративши своє пануюче становище, покинули Празький університет і створили власний у Лейпцигу.

 

ПРОТИСТОЯННЯ

 

 Католицьке духівництво,  очолюване празьким архієпископом,  не могло довго миритися з  таким станом справ і публічно  виступило проти Гуса, звинувативши  його в підриві церковного  авторитету та влади, а також  у поширенні єретичних учень.  Більше того — Гуса і його  прихильників відлучили від церкви. Незважаючи на це, Гус продовжував  проповідувати в Віфлеємській  каплиці, а число його прихильників  зростало, поповнюючись городянами  та селянами-кріпаками з усієї  Чехії. Тоді архієпископ вжив  крайнього і дуже рідковживаного  заходу — наклав на Прагу  так званий інтердикт. Це означало  тимчасове (до покаяння всіх  громадян) відлучення Праги від  церкви, яке забороняло здійснювати  в храмах міста будь-яке богослужіння  та обряди (скасовувалися, зокрема,  літургії, причастя, укладення шлюбів, заборонялося відправляти похорон  та інше). Але цей захід викликав  нову хвилю обурення в усій  Чехії і ще більше народне  піднесення, що, однак, зовсім не  сподобалося «батькам міста». Розширення  церковно-реформаторського руху, гострота  конфлікту між Гусом і католицькою  церквою, інтердикт Праги налякали короля та великих феодалів і від політики нейтралітету вони перейшли до репресій.

 

1412 р. Гус виступив проти  оголошеного папою Іваном XXIII публічного  продажу індульгенцій у Чеській  державі (між іншим, Католицька  церква незабаром визнала Івана  ХХIII «антипапою»), що спровокувало  велике занепокоєння. Люди вийшли  на вулиці, влаштовували походи, спалювали папські булли. Це  спричинило каральні заходи з  боку світської влади — три  учасники антипапських протестів  були страчені, багато хто потрапив  до в’язниці. Гуса не зачепили, але вислали з Праги. А через  короткий час його звинуватили  в єресі та пригрозили віддати  церковному суду. У ті часи  це означало лише одне —  смертний вирок. 

 

Суд над Яном Гусом відбувся в німецькому місті Констанці, де тоді засідав Собор Католицької  церкви (1414—1415), що обрав Римського  папу Мартіна V (замість трьох «пап», що правили перед тим одночасно). Імператор Священної римської імперії  Сигізмунд I (Вацлав до того часу був  позбавлений імператорського престолу) послав Гусу особисте запрошення з’явитися  на Собор, пообіцявши йому свій захист і недоторканність. 11 жовтня 1414 року Гус покинув Чехію і в супроводі  багатьох чеських лицарів попрямував до Констанцу. Сучасники пишуть, що він добре розумів, що йде на смерть. Дорогою Гуса бурхливо вітало населення не лише чеських, але й багатьох німецьких сіл і міст. Після прибуття в Констанц Гуса було заарештовано й кинуто до міської в’язниці, звідки його переправили до монастирської в’язниці домініканського монастиря. В’язень писав своїм друзям: «Мене мучить зубний біль, кровохаркання, болить голова, завдають страждань каміння в печінці, але саме тепер я осягаю цінність страждань Христа...».

 

Від празького «відступника»  вимагали одного — розкаяння і  зречення. Але Гус твердо заявив, що готовий відмовитися від своїх  переконань тільки в тому випадку, якщо йому доведуть, що вони, переконання, суперечать Священному Письму. Судді, однак, зовсім не хотіли влаштовувати диспут із таким  поінформованим і талановитим оратором — їм потрібно було лише розкаяння. Виснаженого численними безплідними  допитами Гуса знову й знову відправляли  до темниці. Тим часом усі колись могутні його захисники відмовилися  від Гуса — він залишився повністю на самоті. Зрадив його також імператор  Сигізмунд, який клятвено обіцяв свій захист; більше того — на Соборі він  заявив, що вважає Гуса «найбільшим  єретиком». У в’язницю до в’язня часто  приходили духовні та світські люди і старалися переконати його в  необхідності зречення. Потрібно зазначити, що безстрашність Гуса, вірність своїм  переконанням, а також незвичайна привабливість його особистості  викликали в багатьох, навіть у  суддів, повагу та співчуття. Багато хто  щиро намагався врятувати цього безстрашного, чесного і всіма покинутого чоловіка від страшної страти. Але Ян Гус залишався непохитним. Листи, які він писав у останні дні свого життя, дихають простою дитячою вірою та мужньою готовністю постраждати за Христа. Один із його останніх листів закінчується словами: «Написано в кайданах в очікуванні смерті на багатті».

 

Страта відбулася 6 липня 1415 року. У присутності всіх учасників  Собору папський суддя зачитав вирок, згідно з яким Гуса, як непоправного грішника та єретика, позбавляли сану священика й передавали до рук  світської влади для відповідного покарання — це був смертний вирок. Яна Гуса спалили на багатті, недалеко від міста, на луці: підняли його на купу дров, прив’язали до стовпа і, перш ніж запалити багаття, востаннє запропонували сказати одне- єдине  слово: «Зрікаюся!». Гус мовчки заперечливо  похитав головою. Його попіл було кинуто в річку Рейн — для того, щоб чехи не зробили з його праху  предмет поклоніння.

 

1846 року Тарас Шевченко  написав поему «Єретик», присвячену  Янові Гусу, його правді, мужності  і стражданням. До вуст мученика  поет вкладає слова: 

 

«О, Господи милосердний,

 

Що я заподіяв оцим людям?

 

Твоїм людям! За що мене судять!

 

За що мене розпинають?

 

Люди! Добрі люди!

 

Молітеся!…Неповинні — І

 

 з вами те буде! Молітеся!

 

Люті звірі Прийшли  в овніх шкурах

 

І пазурі розпустили…»

 

(Поему «Єретик» перекладено  чеською мовою.)

 

ГУСИТСЬКІ ВІЙНИ 

 

Страта Яна Гуса не пройшла, як це часто трапляється в подібних випадках у інших країнах, безслідно. 1419 р. відбулося повстання в Празі; на горі Табор зібралося 42 тисячі озброєних  селян — почалася збройна боротьба між гуситами (послідовниками Яна  Гуса), з одного боку, і католицькою  церквою та чеською королівською владою, з іншого. Вся Чехія піднялася, щоб продовжити справу Гуса — почалися гуситські війни. Вони тривали майже  двадцять років і вийшли далеко за межі Чехії, наводячи жах на багатьох курфюрстів, князів церкви й самого Німецького імператора. Проти гуситів  навіть збиралися (як у ранньому середньовіччі) так звані хрестові походи, в яких брали участь феодали зі своїми військами  з багатьох країн Європи. Але майже  всі ці походи були відбиті гуситами. Закінчилися війни лише 1436 року, істотно змінивши життя Чехії. Так, чехи перестали тоді платити Римському  престолу податки та визнавати абсолютний авторитет папи; католицька церква втратила в Чехії всі свої володіння, королівську владу було обмежено сеймом (земським парламентом).

 

Однак, гуситські війни  — то вже інша чудова історія.

 

ВЧЕННЯ ГУСА

 

У своїх поглядах Гус багато в чому відходить від парадигм свого часу. Наприклад, що стосується віри, то тут він відводить почесне  місце розуму й особистому переконанню, стверджуючи, що розум і самостійне логічне мислення є такими ж джерелами  пізнання істини, як і Прозріння. Більше того — саме Прозріння може бути досягнуте лише за допомогою розуму. Для тих часів це була дуже смілива  думка. Гус твердив також, що помилятися не може лише Бог; однак, навіть цілий  собор ієрархів може не лише помилятися, але, що значно гірше, силою примушувати  інших вірити в свої помилки. Тому покора церковній владі має бути умовною — якщо ця влада йде  проти вчення Христа, їй потрібно чинити опір. У тих випадках, коли духовна  влада поганить храми і грабує народ, світські правителі мають  повне право виганяти таких пастирів із храмів і навіть конфісковувати неправильно привласнене церковне майно та майно, яке марнується.