Політико-географічне положення Руминії

Судді призначаються Президентом  Республіки за пропозицією Вищої  ради магістрату. Призначені таким  чином судді незмінні. Голова і  інші судді Верховного суду призначаються  строком на 6 років. Їх можна повторно призначати на посаду. Висунення, переклад і покарання суддів входять в компетенцію тільки Вищої ради магістрату³².

Згідно ст.133 Конституції  Вища рада магістрату представляє Президентові Румунії кандидатури для призначення  на посаду суддів і прокурорів, за винятком тих, що стажуються, в рамках закону; у таких випадках роботою керує міністр юстиції без права вирішального голосу. Вища рада магістрату виконує також роль дисциплінарної ради суддів; у цих випадках роботою керує голова Верховного суду.

Вища рада магістрату складається  з 15 магістратів, що обираються строком на 4 роки Палатою депутатів і Сенатом на спільному засіданні з числа суддів Верховного суду, прокурорів, суддів і обвинувачів Апеляційного суду Бухареста³³.

Конституційний суд (КС) в  Румунії не входить в загальну систему судів. Як орган контрольної влади він повинен забезпечувати баланс між основними органами влади і перевіряти їх рішення. Основна функція КС полягає в перевірці відповідності законодавства Конституції. Він вирішує питання про конституційність законів до їх промульгації, регламентів палат парламенту - до їх застосування, а також законів, що набули чинності, і ордонансів в порядку процедури заперечення (по запиту суду, що розглядає конкретну справу). При цьому вирішення КС в першому випадку не є остаточним. Закон або регламент, визнані КС неконституційними, передаються для перегляду. Якщо закон приймається в тій же формі більшістю принаймні 2/3 члени кожної палати, то заперечення проти неконституційності усувається і промульгація стає обов'язковою.

КС також стежить за дотриманням процедури обрання Президента Румунії і підтверджує результати виборів; констатує наявність обставин, реабілітуючих тимчасовість виконання посади Президента Румунії, і доводить до зведення Парламенту і Уряду свою думку; дає висновок на пропозицію усунути з посади Президента Румунії; стежить за дотриманням процедури організації і проведення референдуму і підтверджує його результати; перевіряє, чи були виконані умови для здійснення законодавчої ініціативи громадянами; ухвалює рішення у зв'язку з оскарженнями, предметом яких є конституційність якої-небудь політичної партії.

КС складається з 9 суддів, призначених на 9 років; цей термін не може бути продовжений або відновлений. Суддів призначає Палата депутатів, Сенат і Президент Румунії. Судді  КС обирають таємним голосуванням її голови строком на 3 роки. КС оновлює свій склад - 1/3 свої судді - кожні 3 року в порядку, передбаченому органічним законом Палати³⁴.

Захист по кримінальних справах  здійснюється адвокатами - членами  Румунської асоціації адвокатів, яка  функціонує незалежно від Міністерства юстиції.

Контроль за дотриманням  і захист прав свобод громадян здійснює румунський аналог омбудсмана - Адвокат Народу. Він призначається Сенатом строком на 4 роки. Закон про Адвоката Народу був прийнятий тільки в 1997 р., в тому ж році перший румунський омбудсман був призначений і приступив до роботи³⁵.

Отже, Румунія  являється досить стабільною країною, для якої характерна багатопартійність, однак, деякі партії займають домінуючі  позиції. Головою держави є президент, що обирається на термін в п’ять років. За підсумками останніх президентських виборів, перемогу отримав Траян Бесеску. Також важливе місце в управлінні державою належить парламенту, що складається з двох палат: палати депутатів та сенату. Найвищий орган судової влади Румунії – Верховний суд. Його члени призначаються президентом по висунутій пропозиції Верховного суду. Система звичайних судів в Румунії включає: Верховний суд; апеляційні суди; окружні суди і Суд Муніципалітету Бухареста; суди першої інстанції.

РОЗДІЛ 3 МІСЦЕ РУМУНІЇ НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ

За Конституцією Румунія є суверенною державою. Зовнішня політика Румунії має елементи спадкоємності, але новизна її ґрунтується на консенсусі, політичному і народному рівні щодо пріоритетів, що проводяться на міжнародній арені. Членство у міжнародних організаціях — ООН (Організація Об’єднаних Націй), ОБСЄ (Організації з безпеки і співробітництва в Європі), РЄ (Рада Європи), СОТ (Світова Організація Торгівлі), МБРР (Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку), МВФ(Міжнародний Валютний Фонд), МФЧХіЧП (Міжнародна Федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця), НАТО (Організація Північноатлантичного Договору), ЄС (Європейський Союз)³⁶.

Стратегічним  пріоритетом румунської зовнішньої політики є приєднання до Європейського  Союзу. Як член Євросоюзу, Румунія бере активну участь в стратегії будівництва  політики загальної безпеки ЄС³⁷. Румунія буде, також, брати участь в культурному і інституційному будівництві Європи. Румунія досягла помітних успіхів у зовнішній політиці насамперед завдяки використанню динамічної національної ідеології, яка має певні ознаки прихованого націоналізму та єдності. Це дає змогу їй досягати поставлених цілей.

Румунія посідає важливе місце у зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено багатьма факторами. Зокрема, суміжним кордоном, спільністю орієнтирів на європейську інтеграцію, широкими потенційними можливостями для розвитку взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, а також проживанням у цих країнах, відповідно, української та румунської меншин³⁸.

У системі зовнішньополітичних  координат відносини Румунії  з Україною завжди були пріоритетними. Кульмінаційними моментами в  їхньому розвиткові стали 1997 рік, коли було укладено Базовий українсько-румунський договір, 2003 рік - підписання Договору про режим державного кордону між двома країнами і рік 2009, коли, за рішенням Міжнародного суду, було проведено розмежування морських просторів у Чорному морі. Здавалося, після цього проблемні моменти з порядку денного відносин Києва і Бухареста знято. Проте останнім часом істотного поліпшення в українсько-румунському діалозі не спостерігається³⁹.

Більше того, на шляху розвитку такого діалогу  не з вини української сторони  виникають перешкоди. Наведемо лише кілька промовистих фактів. У лютому було скасовано офіційний візит до України президента Румунії Траяна Бесеску. Кілька днів по тому в Бухаресті публічно оголошений персоною нон-грата український військовий аташе. Починаючи з серпня минулого року, коли Міжнародний суд у Гаазі почав розгляд питання щодо статусу острова Зміїний, румунська преса активно мусувала тему належності шельфу, який примикає до нього. Антиукраїнські настрої розпалюють коментарі румунських офіційних осіб і ЗМІ щодо законного права України на відновлення глибоководного ходу «Дунай - Чорне море».

Важливе місце  в зовнішній політиці Румунії  відіграє Молдова⁴⁰.

Президент Румунії  Траян Бесеску на чолі представницької  делегації нещодавно відвідав Молдову, де провів низку зустрічей з вищим  керівництвом республіки. Ця подія, яка  на перший погляд, вписується лише в рамки двосторонніх відносин Кишинева і Бухареста, насправді має більш широкий контекст, що лежить у площині інтересів не тільки країн Південно-східної та Східної Європи, але й політики всього Європейського Союзу. Адже розвиток румуно-молдовського діалогу в останні роки став об’єктом зацікавленості багатьох держав, які побачили в ньому фактор, що може вплинути на стабільність цілого регіону. Тож, нинішній візит румунського лідера до молдавської столиці – перший за багаторічну перерву – викликав значний інтерес міжнародної спільноти.

Між тим, відносини  Румунії і РМ є предметом пильного спостереження з боку України. Насамперед через те, що з обома державами  ми маємо спільний кордон, тому будь-які  політичні, економічні та інші зміни  в сусідніх країнах не залишаються без уваги офіційного Києва.

Відносини Кишинева й Бухареста, які останніми роками переживали "важкі часи" через  взаємні докори, після падіння  комуністичного режиму в РМ набули кардинальних змін. Прихід у другій половині 2009 року на вищі керівні посади в Молдові колишніх опозиційних політиків з точністю "до навпаки" розставив акценти у відносинах з Бухарестом, які до цього вважалися проблемними. Зокрема, нова влада змінила погляди на процес видачі румунських паспортів населенню Молдови, що категорично не сприймала адміністрація колишнього президента РМ Володимира Вороніна. Крім того, молдавське керівництво поступово відійшло від вимог обов’язкового підписання з Румунією базового політичного договору та договору про державний кордон, які при В.Вороніні вважалися "ключовими" документами для встановлення двостороннього співробітництва⁴¹.

Після численних  контактів молдавської влади  з румунським керівництвом, які передували візиту, в цілому стало зрозуміло, що сторони відшукали загальні погляди  на розв’язання колишніх проблем. Однак приїзд румунського президента в Молдову мав розставити всі крапки над "і" тепер вже на офіційному рівні.

Ще до відльоту з Бухареста Т.Бесеску встиг  зробити кілька заяв. "Мета візиту – наближення Молдови до ЄС, завершенням чого стане її інтеграція до Європейського Союзу... Ми обговоримо й безпосередню допомогу, яку Румунія може надати Республіці Молдова. Йдеться не тільки про політичну, але й безпосередню підтримку", - наголосив Бесеску. Визначальним у цьому контексті став наголос румунського керманича на допомозі Кишиневу в наближенні до ЄС. Очевидно, в Бухаресті всерйоз вирішили взяти на себе роль "адвоката" для Молдови в рамках її євроінтеграційних зусиль.

Утім, щодо "адвокатських" можливостей Румунії в багатьох експертних колах є сумніви. В Брюсселі подейкують, що після останньої хвилі розширення ЄС (приєднання Румунії та Болгарії) значно додалося проблем як в економічному плані, так і на рівні настроїв населення країн європейської унії.

Між тим і  в Бухаресті, і в Кишиневі повірили в можливість потужного "тандему". Тож, і після протокольних урочистостей в аеропорту Кишинева, обидва лідери продемонстрували близькість позицій, відправившись далі в одній машині⁴².

Першою в  програмі візиту стала зустріч глав держав, по завершенню якої заяви робив, переважно, румунський гість з притаманними йому лідерськими властивостями та харизматичністю. "Цей візит має повністю "розкрити" відносини між Румунією і Республікою Молдова, для якої так важливе наближення до Європейського Союзу",- наголосив Т.Бесеску. "За ці п’ять місяців, коли в Молдові діє нова влада, ми переконані, що можемо співпрацювати з РМ для її наближення до ЄС, оскільки молдавани – європейські громадяни від народження", - підкреслив він.

Цікаво зазначити, що подібна "канва" розмов румунського президента з акцентом на перспективи євроінтеграції РМ простежувалася і в переговорах з іншими молдавськими керманичами – прем’єр-міністром Владом Філатом та мером столиці Доріном Кіртоаке. Останній після зустрічі взагалі заявив, що "за допомогою Румунії Молдова приєднається до Євросоюзу до кінця 2011 року". Отже, стає остаточно зрозумілим, що стратегія розвитку оновленого діалогу між Кишиневом і Бухарестом, принаймні на офіційному рівні, окреслюється спільними зусиллями Румунії та РМ в євроінтеграційних устремліннях Кишинева.

Інтеграція  до Північноатлантичного альянсу стала  великим успіхом в історії  Румунії після 1985 року. Входження  до НАТО відбувалося на основі національної єдності й означало приєднання до євроатлантичної сім’ї, яка поділяє спільні цінності, цілі та інтереси. Членство в НАТО – це набуття гарантій безпеки і стабільності набагато вищого рівня проти того, що Румунія мала протягом усієї своєї історії. Звичайно, це позитивно позначається на добробуті країни, її престижу та вагомості на міжнародній арені. Вступ до НАТО фундаментально змінив статус Румунії на європейському й міжнародному рівні⁴³.

Членство в  Альянсі дало Румунії змогу безпосередньо  впливати на процес ухвалення економічних  рішень на євроатлантичному просторі. Для політичних і бізнесових кіл інтеграція Румунії до НАТО означала міжнародне визнання та успішність започаткованого у 1989 році процесу демократичної трансформації країни в політичній, військовій та економічній сферах. Набувши членства в Альянсі, Румунія продемонструвала, що вона є демократичною державою, яка є економічно й політично безпечною, передбачуваною та стабільною. Для бізнесменів це стало індикатором того, що їхні інвестиції в Румунії будуть захищені, тож можна не хвилюватися за їхню долю⁴⁴.

Починаючи з 1990 року, інтеграція до НАТО визначалася як стала мета румунської зовнішньої політики, що мала підтримку як населення, так і політикуму. Значних успіхів у інтеграційному процесі вдалося досягти завдяки змінам, проведеним у румунському суспільстві – довгим рокам важкої праці, присвяченим реформам у політиці, армії, економіці, громадянській сфері. У післяінтеграційний період покращення в Румунії відзначало 85% населення. Такі високі показники можна оцінювати як результат того, румунські громадяни вважали природним повернення Румунії до євроатлантичної спільноти та цінностей, які ми поділяли довгий час, до моменту встановлення в  країні комуністичного режиму. Процент підтримки євроінтеграційного процесу дещо знизився після вступу Румунії до Альянсу, зокрема через те, що громадську увагу та енергію було змінено в площину інтеграції до Європейського Союзу⁴⁵.

Приєднання  до НАТО спричинило процес модернізації та реструктуризації промисловості  відповідно до засад ринкової економіки. Деякі компанії, неспроможні раніше адаптуватися до законів ринкової конкуренції, були реструктуризовані й у такий спосіб домоглися прибутковості.

Досягнення  натовських стандартів допомогло Румунії  наблизитися до ЄС, оскільки обидві організації сповідують спільні  цілі, принципи та критерії поведінки. Розвиток демократичного суспільства, визнання верховенства права, існування функціональної ринкової економіки, боротьба з корупцією, захист прав національних меншин, – це саме ті критерії, що їх мають поділяти кандидати на членство як у НАТО, так і в Європейському Союзі⁴⁶.