Наукові школи глобалістики

  Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку», маючи за мету створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалася соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. Із позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики видається наївним, як і його «радянська суб’єктність» глобалістики. [8.3с.]

     Шоста школа – це школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої міститься розвиток економік, історія систем і цивілізацій. І. Уоллерстайн проводить межу між традиційним типом інтеграції локальних суспільств—імперіями і сучасним типом — капіталістичною світ-економікою, що виник у XV—XVI ст. У межах світ-економіки виділяються групи суспільств, що утворюють центр, периферію і напівпериферію системи. Групуються вони не за географічною близькістю, а за характером зв’язків. На внутрішньому рівні центру капіталістичної світ-економіки встановлюються відносини кооперації і конкуренції. Між центром і периферією — відносини експлуатації і залежності. Напівпериферія перебуває з центром і периферією у відносинах змішаного типу. [5.5с.]

     У теорії Уоллерстайна тенденції зсуву  до транснаціональної економіки  і транснаціональної політики трактуються на підставі дихотомічного розрізнення сукупності автономних одиниць і системи зв’язку між одиницями. Суспільні зміни розглядаються переважно як процеси на супранаціональному рівні (виникнення мережі інтернаціональних зв’язків), на рівні національному — зміни не носять радикального характеру (постійність національно-державної визначеності соціальної організації одиниць у системі), на субнаціональному рівні (процеси всередині одиниць) процеси взагалі не розглядаються як системні зміни. [4.234с.]

       Кінець XX століття розглядається цією школою, як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд») з напівпериферією і периферією світу. Для її ідей характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціологічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соціального розвитку приділяється все більша увага.

     Першоджерела  виникнення і очевидного загострення та сучасну пріоритетність глобальних проблем учені визначають по-різному, що обумовлено не в останню чергу їхньою науковою спеціалізацією, тому й спостерігаються відмінності у поглядах учених різних наукових шкіл. Так, економісти у центр дослідницького інтересу ставлять проблеми неспроможності економічного розвитку забезпечити потреби бурхливо зростаючого населення, що демографами трактується як проблема демографічна. Вчені-технократи пов’язують виникнення загострення та невирішеність глобальних проблем не з економічною, а з технологічною неспроможністю людства у пошуку та практичному використанні нетрадиційних джерел енергії, сировини, продовольства, ліків; освоєння ресурсів Світового океану і Космосу, інформатизації тощо. Універсальними у своїх дослідженнях і оцінках є екологи (екологічні проблеми чи не найпершими стали дійсно глобальними) та політологи (про що можна говорити за умов можливого «ядерного» конфлікту із очевидним потенціалом все руйнуючої нової світової війни?).Серед окреслених та інших методологічних підходів найбільш плідною і науково обґрунтованою низкою відомих теорій видається не стільки «економічна неспроможність» вирішення глобальних проблем, скільки соціально-економічна нерівномірність розвитку, яка багато в чому ці проблеми породжує і загострює. Про це, зокрема, наочно свідчать узагальнення і висновки професора С. Сіденко: зосередження 86 % світового ВВП у країнах із 20% населення при 1 % — у 20 % найбіднішого населення, що вочевидь є наслідком концентрації більше 80 % НДДКР і 90 % високотехнологічного виробництва у 10 найрозвиненіших країнах; зростаючий міжкраїновий розрив у рівнях добробуту (на 1/6 жителів планети, в основному Північної Америки, Західної Європи та Японії, припадає 80 % світового доходу при лише 6 % — на 57 % найбідніших). [6.5-7с.]

     Вчені по різному оцінюють глобальні проблеми та не однаково присуджують одним  статус першочергових, а іншим менш важливих, це й визначає розбіжності  у їхніх поглядах та спричиняє  суперечки між представниками різних шкіл.

 Висновки

  На  початку XXI століття глобалістика стала вже «великою» наукою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації. Так, глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному розвитку людської цивілізації. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні загрози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт досліджень цієї світової науки глобалістики. Остання цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, а головне його якості і безпеці.

     Основні школи глобалістики різняться головним чином за своїми поглядами та методами проведення досліджень. Розвиток шкіл закономірно співпав з розвитком та становленням глобалістики, як науки. Однодумці почали об’єднуватися у наукові колективи, потім кращі їх учасники стали засновниками наукових шкіл та розпочали досліджувати процеси глобального характеру.

     Сучасна глобалістика не має і, очевидно, не матиме у близькому майбутньому якоїсь єдиної парадигми. Однак показово, що дедалі більше уваги приділяється закономірностям глобального соціального розвитку, а у центрі дослідницького інтересу постає людина, її природа, сутність і оболонка, обумовлена фізіологією і духовністю, ментально-культурною мотивацією і поведінкою, залежною від потреб і базованою на здоров’ї, соціальному успіху і статусі. 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

   1. Василенко И.А. Политическая глобалистика: Учебное пособие для вузов.- М.: Логос, 2000.

   2.Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура. Пер. З англ.. Переднє слово Ю. Павленка. – К.:Фенікс, 2003. – 584 с.

   3. Проблемы глобалистика и глобальной истории /  - М., Наука, 2002.

   4. Политология: хрестоматия / М.А.Василик, М.С.Вершинин. – М.: Гардарики, 1999.

Internet джерела  

  5.http: \\helen-koppel.narod.ru – сайт Коппель Олени Арнольдівни.

  6.http: \\ www.alcazar.com\ wwwvI_idc\ index.html – питання всесвітнього розвитку.

  7.http: \\ www. socsciresearch. Com – матеріали по загальним питанням суспільних наук, сайт по політології.

  8.http: \\ www. vanderbilt. edu.\ – rtucker\ polisci\ – ресурси по політичним наукам.