Наукові школи глобалістики

     Загалом скептики не погоджуються з усіма основними твердженнями гіперглобалістів, вказуючи на те, що на початку XX століття рівні економічної взаємозалежності були порівняно вищими, а географічний простір світової економіки - ширшим. Вони відкидають поширений "міф", що владу національних урядів або державний суверенітет сьогодні підривають економічна інтернаціоналізація або глобальне врядування.

Основні тези та погляди трансформаціоністів

     В середині трансформаціоністської тези лежать переконання, що на межі нового тисячоліття глобалізація є центральною рушійною силою, яка стоїть за швидкими соціальними, політичними та економічними змінами, які надають нових форм сучасним суспільствам і всьому світовому порядкові. Згідно з поглядами прибічників такої думки, сучасні процеси глобалізації є історично безпрецедентними, такими, за яких уряди та спільноти на всій планеті мають пристосуватися до світу, в якому вже нема чіткої відмінності між національним і міжнародним, справами внутрішніми і зовнішніми. Для Розенау, зростання "міжвнутрішніх" ("intermestic") справ визначає "новий рубіж", розширення політичного, економічного і соціального простору, в якому вирішується доля суспільств і спільнот. В такому розумінні глобалізація постає потужною трансформаційною силою, відповідальною за "масоване зворушення" суспільств, господарств, інституцій урядування і світового порядку.

     Однак у трансформаціоністському підході напрям цього зворушення залишається невизначеним, оскільки глобалізація розглядається як, за своєю сутністю, непередбачуваний історичний процес, насичений суперечностями. Залишається дискусійною динамічна й відкрита концепція стосовно того, чи можна вважати глобалізацію провідною тенденцією і який тип світового порядку вона може представляти. Порівняно зі скептиками й гіперглобалістами, трансформаціоністи не висловлюються щодо майбутнього напряму розвитку глобалізації, не намагаються вони й оцінювати сучасний стан порівняно з якимсь сталим ідеальним типом "глобалізованого світу", світового ринку чи глобальної цивілізації. Трансформаціоністські судження радше наголошують глобалізацію як історичний процес, в якому відбиті суперечності і який значною мірою сформований кон'юнктурними чинниками.

     Така обережність щодо подальших конкретних форм глобалізації узгоджується із переконанням, що сучасні форми глобальних економічних, мілітарних, технологічних, екологічних, міграційних, політичних і культурних потоків є історично безпрецедентними. Як пише Ніроп, "мабуть, нині усі країни світу, якщо не всі частини їхньої території й усі сегменти їхнього суспільства, функціонально є частиною більшої (глобальної) системи в одному чи в кількох аспектах" [3.64с.]. Але існування єдиної світової системи для трансформаціоністів не є свідченням глобального зближення або появи єдиного світового суспільства. Навпаки, трансформаціоністи асоціюють глобалізацію з новими моделями глобальної стратифікації, за якої деякі держави, суспільства і спільноти стають дедалі вагомішими, тоді як інші дедалі більше відступають на узбіччя. Вважають, що викристалізовується нова конфігурація глобальних владних відносин, оскільки поділ на Північ і Південь поступається новому міжнародному поділові праці, а отже "знайома піраміда ієрархії центр - периферія вже є не географічним, а соціальним поділом світової економіки". Говорити про Північ і Південь, про "перший світ" і про "третій світ" — значить не побачити, яким чином глобалізація змінює традиційні форми інтеграції та деінтеграції, виковуючи нові ієрархії, які охоплюють і включають усі суспільства і регіони світу. Північ і Південь, "перший світ" і "третій світ" не є такими, що "десь подалі"; вони присутні в усіх великих містах світу. Найточніше традиційну аналогію щодо піраміди світової соціальної структури можна уявити у вигляді трьох концентричних кіл, що їх репрезентують відповідно еліти, верства заможних і ті, хто перебуває на узбіччі життя [2.30].

     Виникнення нових форм глобальної стратифікації пов'язане з подоланням територіальної замкненості щодо економічної діяльності, оскільки виробництво і фінанси дедалі більше потребують глобальних і транснаціональних вимірів. В економіці, що глобалізується, системи транснаціонального виробництва, обміну і фінансів ще міцніше переплітають долі спільнот і господарств на різних континентах.

     Основу трансформаціоністської версії становить віра в те, що сучасна глобалізація перевстановлює або "переінженерує" владу, функції та повноваження національних урядів. Не піддаючи сумніву те, що держави досі не позбавились вищих правових претензій на "ефективне верховенство над тим, що відбувається в межах їхніх власних територій", трансформаціоністи вважають, що тут різною мірою наявне протиставлення щодо юрисдикції інституцій міжнародного управління, а також обмежень і зобов'язань, які випливають з міжнародного права. Це особливо помітно в Європейському Союзі, де суверенна влада поділена між міжнародними, національними й місцевими органами влади. Це так само очевидно в діяльності Світової організації торгівлі (СОТ) [2.31с.]. Однак, навіть якщо суверенітет ще залишається недоторканим, держави більше не мають монопольної влади (якщо взагалі таку мали) на те, що проникає крізь їхні власні територіальні кордони. Складні глобальні системи (від фінансових до екологічних) з'єднують долі спільнот, розташованих у певних місцевостях, з долями спільнот у віддалених регіонах світу. До того ж, глобальні інфраструктури зв'язку і транспорту запроваджують нові форми економічної і соціальної організації, які перетинають національні кордони без будь-якого негативного впливу на продуктивність й ефективність управління. Глобалізація в такому розумінні поєднується з трансформацією.

     Цікаво, що жодна з цих трьох шкіл безпосередньо не відбиває традиційні ідеологічні позиції чи світогляди. У таборі гіперглобалістів неоліберальні тлумачення глобалізації можуть існувати поруч із марксистськими оцінками, серед скептиків подібні концепції та висновки стосовно характеру сучасної глобалізації поділяють як радикали, так і консерватори.

     Серед гіперглобалістів, скептиків і трансформаціоністів існують серйозні розбіжності в методологічних підходах і нормативних засадах. Однак, попри такі розбіжності, кожна із цих перспектив відбиває основні аргументи і висновки щодо глобалізації стосовно її:

• концептуалізації;
• динаміки причинових зв'язків;
• соціально-економічних наслідків;
• її значення для державної влади та врятування;
• історичної траєкторії.

     2.Наукові школи глобалістики за класифікацією О. Білоруса

     У контексті теоретичного пояснення  виникнення, існування і вирішення  ключових сучасних глобальних проблем  розвитку особливий інтерес викликають окремі парадигми сучасної глобалістики, у рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Відомий дослідник глобалізації професор О. Білорус виділяє шість основних шкіл. Це школи «Межі зростання», «Сталого розвитку», універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контрольованого глобального розвитку та школа світ-системного аналізу.[3. 78с.]

     Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968 р.). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!»

     Досягнення  цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної  динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин:

     1. населення;

     2.капіталовкладення;

     3.використання  не відновлювальних ресурсів;

     4.забруднення  навколишнього середовища;

     5.виробництво  продовольства.

     Була  висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність  глобальної системи. У ході її перевірки  автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства, таких як панування і жорсткий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет усе більш численних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині, А. Печчеї запропонував глобальну Програму Нового Гуманізму, суть якої полягає саме в «людській революції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль з планування і управління заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь-якого майбутнього. І сьогодні ця глобальна стратегія гуманізму не втратила свого значення. Ми вважаємо її альтернативою ідеології та стратегії «нелюдської глобалізації», яку нав’язують світу деякі лідери силової глобалізації в інтересах елітарних країн. [1. 147с.]

     Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Ця парадигма розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який виробив низку проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН ухвалила спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987), згіздно з якою сталий розвиток повинен був стати керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ.Основні положення:

     1. Визнають існування планетарних меж економічного зростання;

     2. Роблять висновок про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок демографічного зростання;

     3. Вважають, що критичний поріг сталого зростання світового суспільства пройдений, так як людство споживає більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем4. Необхідно зупинити демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепцію економічного зростання західного типу;

     5. Вища мета програми – пошук шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди, а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, аніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

     Дещо  однобічний екологічний ухил цього  напряму призводить до його певної обмеженості. Разом із тим приваблює  запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищу мету програми сталого розвитку її ініціатори вбачають у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатися передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 1990-ті рр. і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і нині.В Україні ми підтримуємо його в наших дослідженнях. [3.83с.]

     Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеєва на базі вчення В.Вернадського про ноосферу. Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їхнє розуміння ролі природи як пасивної та її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

     Ця  школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвитку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про  сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, який при наближенні небезпеки ховає голову в пісок.

     Сумісний  розвиток глобального людського  суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і  ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, які відкривають шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і репрезентувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, ядерної зброї і ядерної зими, а також соціологію глобального компромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об’єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобальних інститутів згоди», які можуть добиватися стабільних і ефективних компромісів. Ми вважаємо, що положення школи універсального еволюціонізму органічно ввійдуть до парадигми глобалістики ноосфери. [6.7с.]

  Четверта  школа – це школа мітозу біосфер, певною мірою не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою під час переходу до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (1969) (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея цієї школи полягає в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатехс» — тип нової культури, що має діапазоном розповсюдження весь планетарний ринок. Факт експансії «глобатехсу» в Космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту. [6.8]