Методи наукових досліджень

     Головною  метою методології науки є  дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єкт наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність. За допомогою прийомів і методів суб’єкт пізнання виконує певні дії для досягнення заздалегідь поставлених цілей, що можуть бути як практичними, так і теоретичними, пізнавальними.

     В процесі наукових досліджень переважно вирішуються пізнавальні проблеми, які, відповідно, можна поділити на емпіричні і теоретичні, оціночні, методичні та методологічні. Кожна наукова проблема вимагає використання відповідних засобів і методів для її вирішення, але це не означає, що в кожному випадку необхідно розробляти особливі нові методи.

     Потрібно  зазначити, що в будь-якій науці можна виокремити певну сукупність засобів, прийомів і методів дослідження, які виправдали себе у практичній науковій діяльності. Поряд з цим існують методи дослідження, що є загальними для більшості галузей знань. Крім цього, існують універсальні або майже універсальні методи пізнання, до яких належать діалектичний метод, методи формальної логіки і математики.

     Методологія науки розглядає найсуттєвіші особливості й ознаки методів дослідження, тобто розкриває ці методи за їх загальністю і глибиною, а також за рівнями наукового пізнання. Отже, вона вивчає насамперед можливості та межі застосування цих методів у процесі встановлення наукової істини.

     Під методологічною основою наукового дослідження треба розуміти основні, вихідні положення, на яких воно базується. Методологічні основи науки завжди існують поза нею і не виводяться із самого дослідження.

     Необхідно також зазначити, що результати наукової і практичної діяльності людей залежать не лише від того, хто діє (суб’єкт пізнання) або на що спрямована пізнавальна діяльність (об’єкт пізнання), а й від того, якими способами, прийомами і засобами здійснюється пізнавальний процес. Мова йде про вирішення проблеми методу наукового пізнання або дослідження, котра завжди була і є в центрі уваги науковців.

     Поняття “метод” у широкому розумінні  означає “шлях до чогось” або спосіб діяльності суб’єкта в будь-якій її формі. Інакше кажучи, метод – це спосіб, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів і принципів, що регулюють практичну і пізнавальну діяльність людей (суб’єктів). Отже, метод зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів і норм пізнання та дії. Це визначена система приписів, принципів, вимог, яка повинна орієнтувати суб’єкт пізнання на вирішення конкретного науково-практичного завдання для досягнення певного результату в тій чи іншій сфері людської діяльності.

     Загалом, методика дослідження – це сукупність прийомів і способів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним (емпіричним) матеріалом. Основне призначення методики дослідження полягає у тому, щоб на основі відповідних принципів (вимог, умов, обмежень, приписів тощо) забезпечити успішне вирішення визначених мети і завдань наукового дослідження, практичних проблем.

     Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирирівневу структуру, зокрема: фундаментальні, загальнонаукові, конкретнонаукові принципи, конкретні методи, що використовуються для вирішення спеціальних завдань дослідження.

     Багатоманітність  людської діяльності обумовлює множинність  методів наукового пізнання, які можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від ролі і місця в процесі наукового пізнання розрізняють методи формальні (методи формальної та математичної символьної логіки) і змістовні. До основних видів змістовної методології належать методи філософські, загальнонаукові, загальнологічні та спеціально-наукові.

     Виокремлюють  також емпіричні і теоретичні, фундаментальні та прикладні, методи дослідження та методи викладення результатів. Отже, в сучасних умовах успішно використовується багаторівнева класифікація методів наукового пізнання, відповідно до якої за ступенем загальності та сферою застосування методи наукового пізнання поділяються на: загальнофілософські, загальнонаукові, спеціально-наукові, дисциплінарні та міждисциплінарні.

     Загальнонаукові методи дослідження, які є своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретико методологічними положеннями спеціальних наук. На основі загальнонаукових понять і концепцій формуються відповідні методи і принципи пізнання, що забезпечують зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціальними науковими знаннями та методами.

     До  загальнонаукових методів пізнання належать системний, структурно-функціональний, кібернетичний, імовірностний методи, моделювання, формалізація та ін.

     Варто зазначити, що в структурі загальнонаукової методології найчастіше виокремлюють три рівні методів і прийомів наукового дослідження:

• методи емпіричного дослідження;
• методи теоретичного дослідження;
• загальнологічні методи наукового дослідження.

     2.2 Типологія методів наукового дослідження 

     У науковому дослідженні функціонує складна, динамічна, цілісна, субординована система методів різних рівнів, сфер дії, спрямованості, котрі завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов.

     Метод дослідження  це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкований вирішенню конкретного завдання. Формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод є вихідним пунктом та умовою майбутніх досліджень.

     У кожному науковому дослідженні  можна виокремити два рівні:

     1) емпіричний, на якому відбувається  процес накопичення фактів;

     2) теоретичний – досягнення синтезу  знань (у формі наукової теорії).

     Згідно  з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на

три групи:

     • методи емпіричного дослідження;

     • методи, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях;

     • методи теоретичного дослідження. 

     2.2.1 Методи емпіричного дослідження 

     Спостереження – це систематичне, цілеспрямоване, активне вивчення об’єкта дослідження, котрий перебуває в природному стані або в умовах наукового експерименту з метою отримання первинних даних як сукупності емпіричних тверджень. Основною проблемою, що виникає при використанні цього методу, є забезпечення об’єктивності і достовірності інформації. Для того, щоб спостереження було ефективним, необхідні наступні вимоги:

     • навмисність, яка передбачає, що спостереження  має проводитись для вирішення визначеного, чітко сформульованого завдання;

     • планомірність, тобто проведення спостереження  за планом, який відповідає поставленим завданням;

     • цілеспрямованість, завдяки якій дослідник  зосереджує увагу на тому, що його цікавить;

     • активність спостерігача, яка означає, що він не просто сприймає всі факти, а шукає потрібні відповідно до своїх знань і досвіду;

     • систематичність, яка передбачає проведення спостереження за певною схемою, системою.

     Пізнавальним  підсумком спостереження є опис – фіксація за допомогою мовних засобів (схеми, графіки, таблиці, рисунки тощо) емпіричної інформації про об’єкт дослідження.

     Порівняння  – це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам. За допомогою цього методу виявляються кількісні та якісні характеристики досліджуваного об’єкта, класифікується, впорядковується та оцінюється зміст явищ і процесів. Шляхом порівняння встановлюються відносини рівності та відмінності. Для коректності порівняння необхідно дотримуватися певних вимог. По-перше, порівняння має здійснюватися за наявності об’єктивної спільності між об’єктами, явищами та процесами, а по-друге  за найважливішими, суттєвими ознаками.

     Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниць виміру, система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об’єкта. Його результати виражаються числами, що дає змогу проводити їхню статистичну та математичну обробку.

     Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів, як об’єкт вимірювання, одиниця виміру, спосіб вимірювання, суб’єкт вимірювання – спостерігач. Розрізняють пряме та опосередковане вимірювання, причому останнє вимагає використання математичних методів.

     Застосування  методу вимірювання передбачає фіксацію кількісних параметрів, але вони нерозривно пов’язані з якісною визначеністю об’єкта дослідження; врахування ж якісної визначеності є умовою отримання об’єктивних та достовірних кількісних його характеристик. Кількісні дані, відповідно, є основою для наукового аналізу якісних сторін досліджуваного об’єкта, виявлення його суттєвих властивостей і зв’язків, закономірностей поведінки та розвитку.

     Експеримент (від лат. experimentum  проба, дослід) – це метод емпіричного дослідження, що базується на активному і цілеспрямованому впливі на об’єкт пізнання шляхом створення контрольованих і керованих штучних умов або використання природних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей і зв’язків.

     Експеримент як метод наукового дослідження має наступні особливості:

     • більш активне, ніж при спостереженні, відношення до об’єкта аж до його зміни і перетворення;

     • багатократне відтворення досліджуваного об’єкта за бажанням дослідника;

     • можливість виявлення таких властивостей і зв’язків, які не спостерігаються в природних умовах;

     • можливість “контролю” за поведінкою об’єкта і перевірка її результатів;

     • спрямування експерименту певною гіпотезою, ідеєю, концепцією і використання його для їх перевірки.

     Експерименти  поділяються на природні та розумові. Природні відповідно поділяються на:

• натуральні, коли об’єкт дослідження знаходиться в природних умовах, які можна змінювати за бажанням експериментатора;
• модельні, коли об’єкт дослідження замінюється його моделлю;
• соціальні, котрі спрямовані на вивчення суспільних явищ.

      Розумові  експерименти – це система процедур, що проводяться з ідеалізованими об’єктами. Вони розглядаються як теоретична модель реальних експериментальних ситуацій; при цьому дослідник оперує концептуальними взірцями реальних об’єктів[4]. 

     2.2.2 Методи теоретичних досліджень 

     Ідеалізація (від франц. ideal – досконалість) – це метод наукового дослідження, за допомогою якого подумки здійснюється конструювання поняття про об’єкти, котрі не існують у дійсності або практично не здійсненні, тобто наділення об’єктів нереальними або гіпотетичними властивостями. Отже, в процесі ідеалізації відбувається максимальне відвернення від усіх реальних властивостей предмета або явища з одночасним до змісту створених понять неіснуючих ознак. У результаті цього утворюється так званий ідеальний об’єкт (теоретична модель), яким оперують з теоретичних міркувань при дослідженні реальних об’єктів.

     Цей метод часто розглядається як специфічний вид абстрагування, тісно пов’язаний з методом моделювання.

     Ідеальні  об’єкти є результатом різноманітних розумових експериментів, але не чистими фікціями, котрі не мають відношення до реальної дійсності, а складним та опосередкованим її відображенням. Такі об’єкти  це реальні предмети і явища не за всіма, а лише за деякими фіксованими ознаками, тобто це спрощені і схематизовані образи реальних предметів, що дають змогу пізнавати їх глибше та ефективніше.

     Формалізація  (від лат. formalis  той, що відносить до форми) – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури або властивостей за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики.