Методи наукових досліджень

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

з дисципліни: Актуальні  проблеми країнознавчих досліджень 

за темою: Методи наукових досліджень 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ, 2011 
 
 

ЗМІСТ

1. ПОНЯТТЯ НАУКИ  ..........…................................................................................3

     1.1 Характеристики наукової діяльності ………..….……………………5

     1.1.1 Особливості індивідуальної наукової  діяльності:..….…..................5

     1.1.2 Особливості колективної наукової  діяльності: ...………………….6

2 МЕТОДИКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ…..……………………………….8

2.1 Поняття про методологію наукових досліджень…………………...9

     2.2 Типологія методів наукового дослідження………………………….12

     2.2.1 Методи емпіричного дослідження…………………………………12

     2.2.2 Методи теоретичних досліджень…………………………………..15

2.2.3 Загальнологічні  методи, що застосовуються на емпіричному і теоретичному рівнях дослідження……………………………………….18

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………….……………..………………..…………24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..…..……...25 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ПОНЯТТЯ НАУКИ 

 

     Поняття «наука» має кілька основних значень. По-перше, під наукою розуміють сферу людської діяльності, спрямовану на вироблення і теоретичну схематизацію об'єктивних знань про дійсність. У другому значенні наука виступає як результат цієї діяльності - система отриманих наукових знань. По-третє, термін "наука" вживається для позначення окремих галузей наукового знання.

     Безпосередні  цілі науки - це отримання знань про  навколишній світ, передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, які нею відкриваються. У широкому розумінні її мета - теоретичне відображення дійсності. Наука створена для безпосереднього виявлення істотних сторін всіх явищ природи, суспільства і мислення. До основних завдань науки можна віднести:

     1) відкриття законів руху природи,  суспільства, мислення і пізнання;

       2) збір, аналіз, узагальнення фактів;

      3) систематизація отриманих знань; 

       4) пояснення суті явищ і процесів;

       5) прогнозування подій, явищ і процесів;

       6) встановлення напрямків та форм практичного використання отриманих знань[1].

     Не  кожне знання можна розглядати як наукове. Не можна визнати науковими ті знання, які отримує людина лише на основі простого спостереження. Правильність наукового знання визначається не тільки логікою, але, перш за все обов'язковою перевіркою його на практиці.

     Будучи  невід'ємною, від практичного способу освоєння світу, наука як виробництво знання являє собою досить специфічну форму діяльності, відмінну як від діяльності в сфері матеріального виробництва, так і від інших видів духовної діяльності

     На  відміну від видів діяльності, результат яких найчастіше відомий заздалегідь або заданий до початку діяльності, наукова діяльність правомірно називається такою лише тому, що вона дає приріст нового знання, тобто її результат принципово нетрадиційний.

     Розвитку  науки властивий кумулятивний характер: на кожному історичному етапі вона підсумовує в концентрованому вигляді свої минулі досягнення, і кожен результат науки входить невід'ємною частиною в її загальний фонд, не перекреслюючи подальшими успіхами пізнання, а лише уточнюючи і переробляючи.

     Сучасна наука характеризується прагненням до цілісного і багатостороннього охоплення досліджуваних об'єктів. Для сучасної науки стає все більш характерним перехід від предметної до проблемної орієнтації, коли нові галузі знання виникають у зв'язку з висуненням певної великої теоретичної або практичної проблеми. Науку можна розглядати як систему, що складається: з теорії, методології, методики і техніки досліджень; практики впровадження отриманих результатів. Розвиток науки йде від збору фактів, їх вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірностей до пов'язаної, логічно чіткої системи наукових знань, яка дозволяє пояснити вже відомі факти і передбачити нові.

     Процес  пізнання включає накопичення фактів. Без систематизації й узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати жодна наука. Але хоча факти - це необхідний матеріал для вченого, самі по собі вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, коли вони виступають в систематизованому, узагальненому вигляді.

     Факти систематизують і узагальнюють за допомогою  найпростіших абстракцій - понять (визначень), які є важливими структурними елементами науки. Найбільш широкі поняття  називають категоріями. Це найбільш загальні абстракції. Важлива форма  знань - принципи (постулати), аксіоми. Під принципом розуміють вихідні положення якої-небудь галузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань.

     Найважливішою складовою ланкою в системі наукових знань є наукові закони, що відображають найбільш істотні, стійкі, повторювані, об'єктивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві і мисленні. Зазвичай закони виступають у формі певного співвідношення понять, категорій.

     Найбільш  високою формою узагальнення та систематизації знань є теорія. Під теорією  розуміють вчення про узагальненому досвіді (практиці), що формулює наукові принципи і методи, які дозволяють узагальнити і пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних чинників і запропонувати рекомендації щодо використання їх у практичній діяльності людей. 

     1.1 Характеристики наукової діяльності  

     Опис  характеристик наукової діяльності варто почати з її особливостей.

Говорячи  про особливості наукової діяльності, необхідно розрізняти індивідуальну  наукову діяльність - як процес наукової роботи окремого дослідника - і колективну наукову діяльність - як діяльність всього співтовариства вчених, що працюють в даній галузі науки, або як роботу наукового колективу дослідного інституту, наукових груп, наукових шкіл і т.д.  

     1.1.1 Особливості індивідуальної наукової діяльності:  

     1. Науковий працівник повинен чітко  обмежувати рамки своєї діяльності  і визначати цілі своєї наукової  роботи. У науці, так само як  і в будь-якій іншій галузі  професійної діяльності, відбувається  природний поділ праці. Науковий  працівник не може займатися «наукою вцілому», а повинен виокремити чіткий напрямок роботи, поставити конкретну мету і послідовно йти до її досягнення. Але дослідник ризикує відволіктися від основної суті своєї наукової роботи, зайнятися вивченням побічних для його дослідження явищ і фактів, за якими відкриються нові явища і факти, цей процес безкінечний. Робота в такий спосіб «розпливеться». У результаті не буде досягнуто жодних результатів. Це є типовою помилкою більшості дослідникі. Однією з найголовніших якостей наукового працівника є здатність зосередитися тільки на тій проблемі, якою він займається, а всі інші - «побічні» - використовувати тільки в тій мірі і на тому рівні, як вони описані в наявній на сьогоднішній день науковій літературі.

     2. Наукова робота будується «на роботі попередників». Перш ніж приступати до будь-якої наукової роботи з якої-небудь проблеми, необхідно вивчити в науковій літературі, що було зроблено в даній області попередниками.

     3. Науковий працівник повинен освоїти  наукову термінологію і строго вибудувати свій понятійний апарат. Справа не тільки в тому, щоб писати складною мовою і як часто вважають багато початкових науковців: чим складніше і незрозуміліше, тим нібито краще. Перевагою кваліфікованого вченого є те, що він пише і говорить про найскладніші речі простою мовою.

     4. Результат будь-якої наукової  роботи, будь-якого дослідження має  бути обов'язково оформлений в  «письмовому» вигляді (друкованому  або електронному) - у вигляді  наукового звіту, наукової доповіді, реферату, статті, книги і т.д. 

     1.1.2 Особливості колективної наукової діяльності  

     1. Плюралізм наукової думки. Оскільки  будь-яка наукова робота є творчим  процесом, то дуже важливо, щоб  цей процес не був «зарегламентованим».  Природно, що наукова робота кожного  дослідницького колективу може і повинна плануватися , причому досить суворо. Але при цьому кожен дослідник, якщо він досить грамотний, має право на свою точку зору, свою думку, які повинні поважати.

     2. Комунікації в науці. Будь-які  наукові дослідження можуть проводитися  тільки в певному співтоваристві вчених. Це обумовлено тією обставиною, що будь-якому досліднику, навіть найкваліфікованішому, завжди необхідно обговорювати з колегами свої ідеї, отримані факти, теоретичні побудови - щоб уникнути помилок.

     Ще  однією умовою наукового спілкування для будь-якого дослідника є його безпосереднє і опосередковане спілкування з усіма колегами, які працюють в даній галузі науки - через спеціально організовані наукові та науково-практичні конференції, семінари, симпозіуми (безпосереднє або віртуальне спілкування) і через наукову літературу - статті в друкованих та електронних журналах, збірниках, книги і т.д. (опосередковане спілкування).

     Результати  окремих досліджень публікуються в  тезах, статтях, потім вони узагальнюються в книгах, брошурах, монографіях як суто наукових публікаціях, а потім у ще більш узагальненому, скороченому і систематизованому вигляді потрапляють в вузівські підручники[2].  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Методика  наукових досліджень

 

     Формою  існування і розвитку науки є  наукове дослідження. Науково-дослідницька діяльність визначена як діяльність, спрямована на одержання і застосування нових знань.

     Мета  наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених в науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом. Об'єктом наукового дослідження є матеріальна або ідеальна системи, а предметом - структура системи, взаємодія її елементів, різні властивості, закономірності розвитку.

     Результати  наукових досліджень оцінюються тим  вище, чим вище науковість зроблених  висновків і узагальнень, чим  достовірніші вони й ефективніші. Вони повинні створювати основу для нових наукових розробок.

     Однією  з найважливіших вимог, що пред'являються  до наукового дослідження, є наукове  узагальнення, яке дозволить встановити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити  наукові висновки. Чим глибше висновки, тим вище науковий рівень дослідження.

     Наукові дослідження класифікуються за різними  ознаками. Виділяються фундаментальні та прикладні дослідження. Під фундаментальними науковими дослідженнями розуміють  експериментальну або теоретичну діяльність, спрямовану на отримання нових знань про основні закономірності будови, функціонування і розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища. Прикладні наукові дослідження визначаються як дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань. Також, наприклад, за тривалістю наукові дослідження можна розділити на довгострокові, короткострокові та експрес-дослідження. 

Поняття про  методологію і методику наукових досліджень 

     Методологія (від грец. methodos  спосіб, метод і logos – наука, знання) - це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо[3].