Історико – культурні особливості розвитку культури народів Латинської Америки

Подив конкістадорів, які зіткнулися з цим майже магічним світом ацтекської культури, не мав меж. Нескінченна  кількість пірамід, скульптур і  фресок, багатство храмів, наповнених золотом, алмазами та рідкісним пір'ям, здалося їм швидше сном, ніж реальністю. Те, що ми сьогодні звемо просто мистецтвом стародавньої Мексики, є засобом, що дозволяє народові пізнати давні ідеали та концепції культури, насамперед релігії. Мистецтво помістило ці ідеали та концепції у пластичні символи і викувало, викарбувало їх у твердому камені та золоті навіки і для всіх поколінь.

Мистецтво доколумбової Мезоамерики – "квіти й пісні", його поетичні метафори та символи дозволяють людині знайти відповіді на фундаментальні питання свого існування, в якому все є сон, все нетривке, подібно до пір'я птаха кецаль. Народжені в серці художника "квіти та пісні" супроводжували людину все життя. І все життя погляд людини не відривався від пірамід і храмі". покритих фресками й орієнтованих на чотири сторони світу, покоївся на статуях богів і символах, вирізьблених на предметах повсякденного побуту, на прикрасах і обручках із золота й срібла, на незліченних предметах з кераміки. Створений митцем світ мистецтва був піднесений до божественної висоти, надаючи тим певний сенс людському життю і смерті.

Важливе місце у культурі ацтеків  належало календареві, що висловлював  ацтекське розуміння космосу. З  ним пов'язані поняття часу й  простору, притаманні тодішній епосі, у ньому знайшли відображення уявлення про богів і сфери  їх діяльності, а також обов'язкові ритуали. Згідно з цим календарем (існував також інший, сонячний календар, що складався з 18 двадцятиденних місяців  та 5 додаткових днів) рік налічував 260 днів, він ділився на 20 періодів по 13 днів кожний, позначених певними  знаками та числами. Правили ними ті чи інші боги та богині. Число днів протягом року ділили також на чотири великих ансамблі, кожний з яких налічував 65 днів й був пов'язаний з однією стороною світу. Подібним чином  були пов'язані зі сторонами світу  боги і люди.

Ця концепція розподілу часу і простору – надзвичайно важливий компонент релігійного світогляду ацтеків, що впливає як на життя окремої  людина, так і на долі всього людства. Новонародасейому давали ім'я дня, коли він з'явився на світ, а цей день підкорювався певному божеству, тому що входить до одного з чотирьох 65-денних ансамблів, котрі, в свою чергу, були пов'язані з певною стороною світу і правлячим ними божеством. Усі ці обставини визначали майбутнє нової людини, "програмуючи" саме такий, а не інший хід життя. Таке бачення світу зафіксоване на календарному камені ацтеків, чиї форми та символи свідчать про грандіозну концепцію всесвіту, створену стародавніми народами Америки.

Держава інків

На значно вищому рівні культури знаходилися інки, які створили гігантську імперію в Південній Америці, що також загинула під ударами  іспанських конкістадорів, шукачів  золотого Ельдорадо. Розповідь про  культуру "синів Сонця" (так  звали себе правителі інків) не можна не почати з імперії інків – найкрупнішої імперії індійців із столицею Куско, "Римом" давньої Америки. Під час її розквіту на території в 1 млн. км2 проживало від 8 до 15-16 млн. чол., а її простір з півночі на південь дорівнював 5 тис. км. Первинною, основною ланкою суспільства імперії були айлью – великі сім'ї, роди чи то сільські общини, члени якої вважалися родичами. Усі айлью Перу об'єднувалися у дві половини, що складали провінцію держави інків. Декілька провінцій входили до однієї з чотирьох "чвертей імперії", або ж "сторін світу". Кордони всіх частин імперії сходилися в її золотій столиці Куско. Тут брали початок чотири найважливіші військові магістралі імперії, які вели до чотирьох зазначених частин держави.

Виникає питання: чому інки змогли створити чітко налагоджену  гігантську машину імперії, перевершивши інші народи Південної Америки? Річ  у тім, що успіхи інків корінилися в надзвичайних організаторських талантах "синів Сонця" і були результатом  майже школярськи педантичної послідовності в досягненні участі кожного у загальних справах. Людина стала гвинтиком механізму державної активності, і жоден підданий імперії не був забутий її правителем. Ніхто не повинен був лишатися і не лишався осторонь. Усім належало виконувати дві основні задачі., адресовані правителями імперії кожному громадянинові: працювати на благо держави й виконувати військовий обов'язок.

За тим, щоб прості люди – громадяни імперії – ці майже  безправні гвинтики такого досконалого  механізму – чесно виконували свої обов'язки перед державою, слідкував  численний контрольний апарат правління  Інків. Чотири "чверті імперії" керувалися губернаторами, які майже завжди були родичами правлячого Інкі. Разом з кількома іншими сановниками вони складали державну раду країни, яка могла висловити Інкі свої пропозиції та ідеї. Остаточне рішення, однак, ухвалював сам Інкі. З родини правлячого Інкі завжди призначався і Верховний жрець, який воссідав на чолі жрецтва.

Один з інків – Тупак  Юпанкі – зміг на практиці здійснити "доктрину", згідно якої весь світ, усі народи мусили об'єднатися під мудрою владою інків. Саме для цього він провів цілий ряд грандіозних військових походів, у результаті яких досяг можливого для індійців Перу максимуму. Меч інків виблискував відтепер всюди: у північній та південній частинах Південної Америки, у джунглях річки Мараньон і біля берегів Тихого океану. Тупака Юпанкі, напевне, можна порівняти лише з єдиним полководцем Старого Світу – Олександром Македонським. У підсумку численних військових походів він втілив у життя ідею свого батька про світове панування, і за його правління скінчилася військова експансія інків.

В південноамериканській  імперії виключну роль відігравало  золото, що виконувало в цій "золотій  країні" найрізноманітніші функції, крім однієї – воно не було засобом  оплати. Інки прекрасно обходилися без грошей, оскільки одним із основних принципів їх суспільства був  принцип самозабезпечення. Вся імперія, в тому числі алью і провінція, була єдиним натуральним господарством. Однак існувала й зовнішня торгівля, що забезпечувала привілейовані шари суспільства різними предметами розкошу, недоступними або навіть забороненими для простого народу.

У імперії інків рівні  життя народу та панівного класу  були діаметрально протилежними. Якщо життєвий рівень вельмож був досить високим, то простих інків – дуже низьким. Рядовий, особисто вільний  мешканець імперії мав тільки прожитковий мінімум. Він їв двічі  в день страви з картоплі та кукурудзи, іноді м'ясо морських свинок. Таким  же одноманітним був і одяг: короткі  брюки та сорочки без рукавів  у чоловіків, довгі вовняні сукні, на ногах – сандалії з вовни  лам – у жінок. Сім'ї індійців мешкали в примітивних житлах без вікон і будь-яких меблів.

У імперії вирізнялося  десять вікових категорій громадян. У чоловіків до перших трьох класів входили діти до 9 років; четверта група  містила хлопчиків від 9 до 12 років, до п'ятої належали юнаки від 12 до 18 років. Ці молоді люди головним чином  пасли худобу. До шостого класу  входили молоді чоловіки від 18 до 25 років, які перебували на військовій службі та були кур'єрами відомої  поштової служби імперії. Найгрунтовнішою і найбільшою віковою категорією була сьома, що складалася з чоловіків від 25 до 50 років, бо ж саме вони сплачували податки державі. Аристократія та жрецтво імперії податків не сплачували. Практично весь державний устрій утримувався представниками сьомої категорії, адже вони сплачували податок у вигляді праці та виробів. Щоправда, чоловіки працювали і коли переходили до восьмого класу, який містив чоловіків від 50 до 80 років, їхня праця була значно легшою – вони виховували дітей свого селища. Чоловіки ще більш похилого віку належали до категорії "глухі старі", і вже така назва свідчить про їх заняття.. До останньої, десятої категорії, яка не мала точного вікового обмеження, належали різні хворі та немічні люди, які все одно мали трудовий обов'язок перед імперією. Дещо інша класифікація була в жінок, але принцип залишався таким же.

Як видно, за віковою класифікацією  громадян імперії Ніхто з них  не був забутим. Але якщо з однієї категорії до іншої громадянин країни "синів Сонця" переходив поступово, то від низького життєвого рівня  до високого практично не міг перейти  ніхто.

У імперії докладалися  всі зусилля, щоб попередити будь-які  соціальні невдоволення. Жоден її громадянин не був обійдений під  час отримання того мінімуму, який йому забезпечував елементарне існування. У мирний час доросла здорова  людина сама турбувалася про задоволення  своїх потреб. Однак турботи про  старих і хворих, вдів і сиріт, калік, і особливо про ветеранів війни, брала на себе держава. До того ж  вона робила все досить послідовно, намагаючись ні про кого не забути. Той, хто не міг працювати, мав  право отримувати все необхідне  для життя, тобто основні продукти харчування, одяг, взуття. з фондів імперії, з її засік та комор, з розміщених усюди складів ремісничих виробів. Рівень життя у всіх був майже  однаковим. Такий "індійський соціалізм" досить далекий від справжнього.

Проста людина була позбавлена права самостійно вирішувати свою долю: система влади, розгалужений державний  апарат, ще тиснули на громадянина  величезною вагою і подібно до жахливого вампіра висмоктували з нього соки, були нав'язані їй зверху. Людина мусила виконувати те, що їй наказували, і вона дійсно виконувала все бездоганно. I після цього  дехто намагається зробити висновок про соціалістичний характер держави і суспільства "синів Сонця".

Суспільний устрій в імперії  інків захищався не лише армією і  релігією, а й законами. Хоча закони інків не фіксувалися письмово, в  основу юстиції були покладені точні  та чіткі принципи. До їх числа можна  віднести, наприклад, принцип, згідно якого  кримінальний злочин, здійснений представником  еліти, кваліфікувався більш серйозною  провиною, аніж провина простої людини. Існував і такий принцип: якщо злочин був здійснений не за ініціативою  правопорушника, а за вказівкою іншої  особи, покаранню підлягав ініціатор  порушення закону, а не сам злочинець. Судді виголошували, як правило, досить суворі вироки (смертна кара, ув'язнення  до "камер смерті", які кишіли отруйними зміями та хижаками, тортури, батожіння, вигнання, публічна ганьба тощо), адже будь-яке правопорушення, навіть зовсім незначне, розцінювалося володарями й правителями держави, які були єдиними законодавцями, як замах на священні, недоторкані підвалини імперії, як загроза її внутрішньому спокою. Закони інків були дуже ефективними, правопорядок, що його запровадили "сини Сонця", дотримувався майже усіма.

Могутність правителів імперії  інків, окрім армії та юстиції, спиралася  також на релігію. Релігійні погляди, як і сама релігія, зрозуміло, не були власним витвором інків. Поклоніння Сонцю в Деру та все, що з його культом пов'язане, сягає корінням у доінську історію. Інки ж тільки пристосували релігійні уявлення попередників до власних цілей. У відповідності з їх релігійними поглядами сонце займало головне положення серед богів та керувало усім наземним світом, а тому "сини Сонця", тобто володарі Куско, істотно, були покликані керувати ходом життя на землі. З цього логічно витікало, що порядок, встановлений "синами Сонця", був священним хоча б тому, що він освячений божественним походженням правителів країни чотирьох сторін світу.

Геліоцентрична релігія  інків, у якій до рангу головного  бога було зведено Інті, бога Сонця, була офіційною вірою, державною ідеологією їх імперії. Вона стала дієвим засобом підкорення, духовної конкісти у ставленні до інших південноамериканських народів, яких інки вважали варварами, тому що вони не вклонялися сонцю. Не випадково, що національний храм у Кориканчу був присвячений від початку богу Інті, його головна святиня була прикрашена золотим диском. Цей диск було спрямовано на схід таким чином, щоб його торкалися перші промені сонця, що сходить.

У святилищі Кориканча, поблизу від образу бога Сонця, а також округлих зображень інших богів на тронах, виготовлених з чистого золота, посідали мумії померлих Інків. Тут же перебував і трон у той момент царюючого Інкі, він сидів на ньому під час свят, присвячених Інкі. Серед усіх визначених пам'яток Куско Кориканча посідає абсолютно виключне місце. Саме до нього прилягав сад інків, що був у країні чотирьох сторін справжнім чудом із чудес.

Сад, про який ми розповідаємо, по праву вважався золотим, оскільки все, що в ньому росло, квітло, все, що його "заселяло", було зроблене з чистого золота, яке було для інків символом небесного Батька, символом великого Сонця. Все, що мешканці імперії Сонця спостерігали навколо себе, було відтворено, в цьому саду з золота: латки перуанських ланів, маїс, недозрілі качани якого були сплетені, з срібної, проволоки, стада лам з їх дітьми, далі – дві дюжини індійських пастухів, а також статні індійські дівчата, котрі, як колись Єва в раю, зривали золоті плоди із золотих яблунь. Поруч розташовувалися виготовлені із золота інші дерева і кущі, на гілках яких сиділи золоті птахи Перу. Землею плазували золоті змії з очима із темних дорогоцінних каменів, на яких сиділи метелики або ж снували золоті жуки. Золотий сад в Куско був найфантастичнішим витвором, який будь-коли створювався людською культурою. Це унікальне створення інків викликало захоплення не тільки нечуваною вартістю обробленого золота, а, що значно важливіше, видатною художньою майстерністю своїх творців.

Золоте багатство Куско досягає свого апогею в час правління Уайна Капака (початок XVI ст.). Цей Інка облицьовує золотом не лише стіни своїх власних палаців та стіни храмів небесного батька – позолотою вкривається буквально все місто. Віднині двері споруд у Куско обрамляються золотими рамами, крім того, їх прикрашають яшмою або ж кольоровим мармуром. Столичний палац Уайна Капака відтоді заповнили зроблені з золота змії, черепахи та ящірки, такі ж, як і в золотому саду біля Корнканчі. На стіни казкового житла Інкі злетіли золоті метелики.

Під час урочистих церемоній 50 тис. воїнів Уайна Капака озброюються зброєю з чистого золота. Для власної персони і знову ж таки для Сонця цей владика наказав спорудити з золота подобу небесного трону, вкритого накидками з пір'я папуги, на якому посідало золоте зображення Сонця. За наказом Інкі трон цей було встановлено в центрі столиці на головній площі перед палацом-резиденцією.