Історико – культурні особливості розвитку культури народів Латинської Америки

Міста-держави майя

Структура типового міста-держави  в доколумбовій Мезоамериці X-XVI ст. і на давньому Сході відзначаються дивною схожістю: метрополія та її сільськогосподарські округи, що знаходяться від міста на відстані 15 км; столиця – основне політико-адміністративне, культурно-економічне ядро міста-держави. Це насамперед місце перебування правителя та його наближених, а також храму головного міського божества й пов'язаного з ним жрецтва. Тут же знаходились й представники знаті, воїни, торговці, чиновники, ремісники тощо. Однак основну масу міського населення складали, напевне, общинники, що займалися різними видами сільськогосподарського виробництва.

Підсічно-вогненне землеробство майя здатне було давати сталий додатковий продукт, якого вистачало для  утримання верхівки суспільства, що володарювала, державного апарату та інших груп населення. Археологічні ознаки міста майя – кам'яні палаци та храми, планування споруд навколо  прямокутних двориків та майданів, "акрополі", культ стели-вівтаря, ієрогліфічна писемність і календар представлені у комплексі приблизно  на рубежі нашої ери. Вся повнота  влади всередині майяського міста-держави у І тис. н. е. була зосереджена в руках правителя. Дані письмових джерел кануну конкісти та ряд безумовних археологічних ознак (деякі мотиви класичного мистецтва, заупокійні храми та гробниці з особливо пишним ритуалом) свідчать про наявність у майя культу обожнення царя. Це непрямо вказує на існування вже на той час деспотичної форми правління (схожої на ту, що відома нам у фараонівському Єгипті та в містах-державах Шумеру). Є ряд даних на користь того, що на рубежі нашого віку у майя з'явився культ царських предків, який став з часом загальнодержавною релігією.

Релігійні уявлення пронизували всі  сторони життя давньомайяського суспільства. Пантеон божеств майя був досить обширним і складним, як і в інших ранньокласових суспільствах. Дослідникам відомі десятки імен, які в залежності від їх функцій можуть бути розділені на групи. Це насамперед боги родючості та води, мисливські боги, божества вогню, зірок і планет, смерті, війни тощо.

Всесвіт майя (як і в ацтеків) складався  з 13 небес та 9 підземних світів. У  центрі землі стоїть світове (зелене або перше) дерево, що пронизує всі  шари небес, а в чотирьох її кутках (по сторонах світу) – чотири інших  дерева: червоне (схід), біле (північ), чорне (захід) та жовте (південь). Світове дерево відзначалося місцеперебуванням бога дощу, якого звичайно зображували  із сокирою або з факелами під  дощем. Всі ці атрибути нагадують  про первинний зв'язок його з підсічно-вогневим землеробством.

Характерною рисою релігійних поглядів народів Мезоамерики було уявлення про те, що вся історія Всесвіту ділиться на певні періоди або цикли, які змінюють один одного. Кожний з цих циклів мав за свого правителя те чи інше божество і закінчувався світовою катастрофою: пожежею, повінню, землетрусом та ін. Існуючий світовий цикл мусив також закінчуватися загибеллю сучасного Всесвіту.

Давньомайяські культури характерні складними та витонченими ритуалами, метою яких було, як і в усіх інших релігіях, здобрення божеств і отримання від них різних благ. До таких обрядів належали димлення ароматними смолами, молитви, культові танки та співання пісень, пости і пильнування, жертвоприношення найрізноманітнішого вигляду. В жертву приносилися квіти та різні гілки кущів, плоди, страви, тканини, вироби і статуетки з глини, нефриту, кістки і раковини, пір'я цінних птахів. Регулярно здійснювалися й людські жертвоприношення.

Зрозуміло, що жерці займали почесне  місце в суспільстві майя, причому  вони, як і жерці інших народів  Мезоамерики, складали спеціальні корпорації; серед них панувала сувора ієрархія: від верховного жерця до юнаків-прислужників. Жерці майя, подібно жерцям інших культур давнього світу, займалися дослідженнями навколишнього середовища, нагромаджували наукові знання. Розвиток наукових знань у майя досяг значного рівня, хоча, здебільшого, знання було тісно пов'язане з релігією.

Стародавні майя приділяли увагу  вивченню календаря та літочислення, математики, астрономії, медицини та історії. Крім того, вони володіли деякими практичними  знаннями з географії, геодезії, метеорології, кліматології, сейсмології та мінералогії. Однак всі ці галузі позитивних знань  були тісно переплетені з релігійними  вченнями про демонів, божества, знамення та передрікання. До того ж нагромаджені знання викладалися на заплутаній та перевантаженій міфологічними натяками мові. Великим досягненням майя в  галузі математики була розробка в  період останніх віків до нашої ери  позиційної системи ліку і математичного  поняття нуля. Ці два поняття були значним кроком уперед в історії  математичного мислення, адже в Індії  вони були розроблені приблизно в VIII ст., а до Європи потрапили лише в XV ст.

В жодного з народів стародавньої Америки не було такого високорозвинутого календаря і системи літочислення, як у давніх майя класичного періоду (300 – 900 рр.). Практичні потреби сільського господарства викликали до життя найточніший календар, який став у руках жерців могутньою зброєю ідеологічного впливу на маси. Визначаючи найзручніші строки для землеробських робіт (відхилення від них в умовах тропіків й за тодішньої системи сільського господарства означало б справжню катастрофу), жерці оточували це складною містичною символікою й супроводжували пишними релігійними церемоніями. Точне літочислення, що виникло спочатку з календарних потреб, пізніше було пов'язане з суто релігійними вченнями про зміну богів, які керували всесвітом, і з культом правителя міста-держави.

Найвідомішими галузями культури майя були архітектура і образотворче мистецтво, які були безпосередньо  пов'язані з певною датою чи астрономічним  явищем. Споруди будувалися через  певні проміжки часу. І кожна з  них набувала не тільки функцій житла  або ж храму, а й календаря. Культура стародавнього царства, що існувала в центрах Вашактун, Тикаль, Копан, Паленке та Нового царства, характерна для Чичен-Іца, Ушмаль та Майяпан, були "скульптурним обумовленням хронології майя. Археологічні дані свідчать, що регулярно, через кожні 52 роки, майя заново облицьовували свої піраміди каменем або штукатуркою, кожні 5 років зводили стелі, а дані, що містилися на них, завжди були пов'язані з певними подіями.

Значного розвитку досягла у  майя література. Такі літературні  жанри, як епічні перекази про долі тих чи інших племен, міфи та казки, трудові, військові та любовні пісні, загадки, прислів'я були вже в  глибокій давнині. До нашого часу зберігся відомий епос "Пополь-Вух", у якому йдеться про створення світу і подвиги двох божественних близнят. "Пополь-Вух" має паралелі в таких літературних пам'ятниках Старого Світу, як "Теогонія" Гесіода, перші книги Біблії, "Калевала", інші епічні твори народів Європи та Азії.

Великим визнанням і любов'ю  користувалися у стародавніх  майя драматичне мистецтво, більшість  драматичних творів були тісно пов'язані  з танком і являли собою своєрідні  балети з обширним текстом. До нас дійшла драма "Рабіналь-ачі", яка за своєю формою досить близька до давньогрецької трагедії. Це свідчить про наявність певних суворих закономірностей розвитку цього мистецтва. Танки у майя були нерозривно пов'язані не лише з драматичним мистецтвом, а й з музикою.

Давня культура майя не зникла безслідно, не дивлячись на всі зусилля іспанських завойовників та монахів. Вона значно впливає сьогодні, як і в минулому, на культуру народів латиноамериканських  країн, а значить, вносить свій вклад  у скарбницю світової культури.

Доколумбова Мезоамерика являє собою мозаїку народів, мов і культур. Однак вона мала характерні загальні культурні елементи. До них належать: ієрогліфічне письмо, ілюстровані книги (кодекси), календар, жертвування людей, обрядна гра у м'яч, віра в життя після смерті й складний шлях померлого у потойбічний світ, ступінчаті піраміди та ін. Долина Мексики займає особливе місце у Мезоамериці, бо тут розвивалися і формувалися прадавні культури середньої частини Мексики. Тут виникла найбільша у регіоні Мезоамерики держава ацтеків, яку описували в багатьох іспанських хроніках як справжню імперію, тут розташувалася її столиця Теночтітлан, яка викликала подив конкістадорів своєю величчю, красою та вигодами міського життя (столиця налічувала 300 000 жителів).

Перехід до осілості та розвинутого  землеробства відбувся, напевне, між 2300 – 1500 рр. до н. е., цей період є переломним в історії доіспанської Мексики. Творцями прадавніх землеробських культур були народи, які походили з різних груп мисливців та збирачів й поступово переходили до осілого способу життя. На своїх землях вони вирощували кукурудзу, квасолю, різновиди дині та перцю, а також займалися мисливством та рибальством. Доступність і різноманітність засобів здобуття їжі та необхідних матеріалів (каміння, деревина, кістки, черепашки, бавовник та ін.) сприяли розповсюдженню осілості та розвиткові культури.

Ацтеки

Під час взаємодії місцевих культур  Мексики поступово виникли такі високі культури, як тольтекська та ацтекська. Остання багато що запозичила з культури тольтеків, і особливу зацікавленість являє у зв'язку з цим міфологічний цикл тольтеків про Кецалькоатля. Це – стародавній бог народів Мексики з виключно складною міфологічною біографією. У тольтекській традиції він швидше є культурним героєм, легендарним владикою Х ст., засновником тольтекської столиці Тула, любителем та вчителем мистецтв і релігії, духовним наставником і моральним вождем, ворогом кривавого, що вимагав людських жертв, культу Тескатліпокі. Для тольтеків Кецалькоатль як бог або герой був насамперед символом мудрості Ометеотла, подвійного бога, бога-гермафродита.

Ометеотль – це взаємодоповнюючі та взаємодіючі начала чоловічого – Ометекутлі – "Владика двоїстості" та жіночого – Омецухуатль – "Владичиця двоїстості". Ометеотль – космічна творча сила, що має витоки сама в собі, принцип Всесвіту. Це надто важко було уявити, як і місце перебування Ометеотля – Омейокан ("Місто двоїстості"); це був бог, якому не приносили жертв.

Кецалькоатль вважався ацтеками за великого вчителя свого народу, під час його правління Тула та її околиці були казковою країною. Палаци для жерця-правителя побудовані з дорогоцінного каменю, срібла, різнокольорових черепашок і прекрасного пір'я. Земля приносила Щедрі дари, рясні плоди, народжувала незвичні рослини. Однак Кецалькоатль не тільки турбувався про благоденство своїх підданих та розвиток ряду мистецтв і ремесел, а й присвячував багато часу внутрішньому самовдосконаленню, молитвам, роздумам і духовним вправам. Але настав час, коли скінчилося щастя Кецалькоатля і тольтеків, виступили проти нього три чародії й примусили покинути Тулу. Коли Кецалькоатль покидав своє місто, він обіцяв повернутися, і віра індійців Мексики у його повернення драматично відбилася на їхній долі, коли вони прийняли Кортеса за бога Кецалькоатля.

Міфологічний тольтекський цикл про Кецалькоатля був сприйнятий ацтеками, котрі у XIII ст. прибули з північного заходу нинішньої Мексики до регіону землеробських і високоурбанізованих культур Долини Мексики. Прибувши із своєї напівлегендарної прабатьківщини Ацтлан (місце чаплі), вони поселилися на одному з островів озера Текскоко й заклали невелике місто Теночтітлан. У ході перетворення їх культури під впливом давніх культур Долини стабілізувалося і становище ацтеків, зміцнилася їхня позиція й зросла могутність. Це дало можливість збільшитися й розквітнути Теночтітлану, котрий пізніше перетворився на відому столицю ацтекської імперії. [4;

Ацтеки запроваджували свою політику таким чином, щоб посісти домінуючу  позицію серед сусідніх народів  й висунути на перше місце у  пантеоні божеств свого малозначущого  племінного бога Хунцилопочтлі, якого затьмарювали головні боги Кецалькоатль і Тескатліпока, які брали участь у створенні наступних сонць. Зовнішнім виявом зусиль, що так цілеспрямовано доклалися до підвищення позиції та рангу ацтеків і шанованих ними богів, було між іншим, підкреслення зв'язків із тольтеками, культура яких продовжувала вважатися найбільшим досягненням, особливо в галузях мистецтва та "механічних" ремесел. Тому включення до кола богів-творців власних богів, насамперед Хунцилопочтялі, бога сонця, війни та захисника воїнів, мало велике значення.

У культури ацтеків дві ідеї божества протистояли одна одній у результаті конфронтації двох традицій: тольтекської, що сягала в глибини минулого культур Мезоамерики, та ацтекської, яка ще не втратила духу релігійної племінної ментальності войовничих кочівників. Дві релігійні традиції протистояли одна одній із своїми міфологіями – Кецалькоатль та Хунцилопочтлі. Про першу традицію вже зазначено вище, культ Хунцнлопочтлі вимагав кривавих людських жертв. Найчастіше у жертву приносили військовополонених, іноді рабів і навіть власних дітей. Щоб забезпечити для богів достатню кількість людських жертв, ацтеки вимушені були часто воювати. Як правило, жертовний обряд полягав у вириванні серця, яке приносили у дар богам, однак були й більш жорстокі та витончені обряди: на честь бога Каіпе-Тотека жерці здирали шкіру з живої людини й носили її протягом багатьох днів. Про розміри таких обрядів жертвопринесення свідчить факт посвячення в 1487 р. великого храму, під час якого було здійснено ритуальне вбивство 20 тис. чоловік. Ці жертви необхідні були, щоб дати сонцю животворний напій, або кров. Від цього залежав рух сонця небом, а значить, і існування світу.

Таким чином, релігійна мета перепліталася  з прагненням ацтекської держави, що являла собою прекрасно організовану імперську машину. На чолі імперії  ацтеків у період її розквіту (половина XV ст. – іспанські завоювання) стояв  володар, якого в хроніках називають царем. В управлінні імперією йому допомагав вельможа, який був наділений дивним за звучанням для нас титулом "Жінка-Змія" і виконував функцію, згідно з нашою термінологією, прем'єр-міністра. Одночасно з ним і верховною царською радою існували свого роду спеціальні "департаменти", що займалися судовими, господарськими та військовими справами. Керували ними високопоставлені сановники за допомогою армії чиновників-адміністраторів.

Ієрархічну систему мала також  жрецька каста, що складалася із жерців різного рангу і статусу. Очолювали  її два верховних жерці, різнозначного  положення та Статуту і одного титулу – тлатоані. Ними були жрець бога Хунцилопочтлі та жрець бога Тлалока; вони мали свої рівноправні храми, зведені на одній піраміді – підставі, й разом звалися "Величним Храмом". У момент прибуття у Теночтітлан Кортеса тлатоані був Великий імператор Монтесума. У своїй хроніці Бернал Діас дель Кастільо описав цього імператора і поведінку вельмож його оточення. Він звернув увагу на суворий етикет, що підкреслював відстань, яка відмежовує імператора від його підданих, а вони опускають погляд перед його величністю. Цей етикет красномовно свідчить про шлях ацтеків від кочового способу життя до народу, який засвоїв високі форми витончених культур інших народів Мексиканської Долини.