Характеристика міжнародних відносин країни Китаю

Враховуючи  ту особливість, що міжнародні фінансові  інституції виконують певні специфічні функції наднаціонального характеру  з координації та регулювання  міжнародних фінансів, їхня діяльність розглядається саме під таким кутом зору в цьому розділі. Наступний розділ присвячено аналізу діяльності найважливіших міжнародних економічних організацій як суб'єктів міжнародних фінансів.

Наднаціональна  координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їх мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі та міжнародного й регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу  роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАЛ) та Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції  ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав діяльність з березня 1947 р. Місцезнаходження — Вашингтон.

Згідно зі Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву  та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ  є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків  країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті та 75 % та у національній валюті певної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % у вільно конвертованій і 77,3 % у національній валюті.

У194 7 р. членами  МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд. дол. США. Найбільші квоти належали Сполученим Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. На сьогодні оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США (212 млрд. СПЗ). Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 3.1).

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажання  стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ  є 181 країна.

Співробітництво Китаю з Україною: стан й перспективи розвитку

Після розпаду СРСР почався новий період у розвитку ділових зв'язків між  Китаєм та Україною. За цей час було закладено договірно-правову базу їх майбутнього співробітництва. У  даному зв'язку необхідно згадати  двосторонні візити на вищому рівні, у ході яких було підписано більш як 60 важливих документів про співробітництво у різних сферах. В основному за ці роки створено інфраструктуру двосторонніх відносин, яка включає ряд важливих компонентів.

1. Активно  працюють посольства двох країн, а також міжурядова змішана Комісія з торговельно-економічного співробітництва, яка вже провела по черзі 6 засідань у Пекіні та Києві.

2. Функціонують  такі міжвідомчі двосторонні  комісії, як Комісія з науково-технічного  співробітництва і Комісія з  співробітництва у космічній галузі, які успішно сприяють розвиткові українсько-китайського співробітництва за галузевою ознакою.

3. Розвиваються  міжпарламентські зв'язки на рівні  парламентських груп дружби та  розширюються зв'язки громадських  організацій, у першу чергу, товариства "Україна - Китай" і Китайського товариства дружби з народами зарубіжних країн, а також Пекінської асоціації українознавства.

4. Налагоджуються  міжрегіональні контакти, результатом  яких стало побратимство більш  як 15 областей України та провінцій КНР, а також великих міст двох країн; формуються прямі торговельно-економічні зв'язки між підприємствами і компаніями двох країн.

5. Стає  помітним обмін між українськими  та китайськими ВНЗ і науковими  установами як на міждержавному,  так і на регіональному рівнях. Важливого значення набуває культурний обмін творчими колективами, художніми та іншими виставками, а також двосторонній туризм, який останнім часом дедалі більше позбавляється однобокого "човникового" бізнес-туризму.

Оцінюючи  роботу у цьому напрямі, можна сказати, що на сьогодні вже створено всі необхідні передумови для взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва і взаємодії за всіма найважливішими напрямами. Це відповідає вимозі глобалізації світової економіки, коли мирне співіснування та спільний розвиток стають стратегією для всіх країн. Більшість з них розглядають прогрес своїх економік та підвищення їх ефективності як гарантії національної безпеки і прагнуть вирішувати будь-які міждержавні суперечності та конфлікти шляхом взаємних поступок. КНР однією з перших у світі визнала незалежність України і сприяла наданню відповідних гарантій у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї. Політична заінтересованість двох країн у підтримці власних зусиль щодо зміцнення свого становища у світовому співтоваристві підкріплювалася активною підтримкою одна одної як постійних членів Ради безпеки ООН. Послідовна і принципова підтримка Україною позиції КНР у так званому "тайванському питанні" та "питанні про права людини", у свою чергу, сприяла виведенню двосторонніх політичних відносин на рівень стратегічного партнерства. А це створювало міцну базу для розвитку взаємних економічних зв'язків. [3, c. 34-39]

Між Китаєм та Україною встановилося рівноправне  довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію у XXI ст. Нині політичні відносини між двома країнами розвиваються за висхідною, що, безумовно, стимулюватиме і розвиток економічного співробітництва. Позитивні результати досягнуті також з точки зору міжнародного поділу праці, забезпечення взаємних економічних інтересів. Динаміка і структура торговельно-економічних відносин між Китаєм та Україною нині набувають характеристик географічної, промислової та технологічної взаємодоповнюваності. Переваги української економіки пов'язані з наявністю потужної хімічної, металургійної та авіакосмічної індустрії. Китай же залишається країною, що розвивається, з відносною відсталістю у цих галузях промисловості. Хоча слід підкреслити, що у Китаю є чимало своїх технологічних переваг, пов'язаних з легкою і текстильною промисловістю, культивуванням, збиранням та переробкою сільськогосподарських продуктів, з виробництвом агроустаткування. Все це сьогодні може бути використано для пожвавлення економіки України. [2, c. 47]

Найбільш  показовою для розвитку двосторонніх зв'язків є, насамперед, динаміка взаємної торгівлі.

Стає  очевидним, що подальший розвиток торгівлі між Китаєм та Україною вимагає удосконалення  структури товарообороту. Основними  товарами експорту з України до Китаю  були чорні метали, продукція машинобудування, електротехнічне обладнання. У незначній кількості експортувалися до Китаю також продукція вітчизняного приладобудування, вироби елементної бази радіоелектронної промисловості, медична апаратура, спеціальна техніка .

У структурі  китайського експорту до України, в основному займали місце товари народного споживання, вироби легкої та текстильної промисловості, взуття, мінеральні добрива (карбонат магнію), тютюнова сировина, машини та електротехнічні товари, а також вогнетривкі матеріали (магнезит). Це означає, що нинішній стан двосторонньої торгівлі значною мірою не відображає реальних можливостей, попиту і потенціальної економічної вигідності взаємних відносин.

Існує ще одне коло проблем - це незначний  обсяг і нераціональна структура  двосторонніх інвестицій. Сьогодні в Україні створено більш як 1 тис. підприємств з китайським капіталом. Є підприємства, які виробляють побутову електроніку, займаються переробкою зерна. Проте більшість підприємств з китайським капіталом - це невеликі комерційні фірми, створені у таких швидкоокупних галузях, як торгівля і сфера послуг (численні магазини, ресторани, фотосалони та ін.). Факторами, які стримують китайські інвестиції у виробничі галузі української економіки, є більш висока (порівняно з Китаєм) собівартість виробництва в Україні та недосконалість її інвестиційного законодавства. [12, c. 6]

Щодо  інвестицій України в економіку  Китаю, то тепер у Китаї поки що діють лише декілька спільних підприємств  за участю українського капіталу. Серед  них такі, як СП "Юаньлікє" з виробництва опалювальної апаратури та мінікотельних, спільна база комерціалізації українських науково-технічних досягнень у місті Шеньчжен та ін. Українські фірми і підприємства також виявили особливий інтерес до будівництва великих об'єктів у галузі енергетики, спорудження метрополітенів та інших об'єктів транспортного будівництва, металургійних підприємств, але поки що не взяли в цьому помітної реальної участі.

Існують і деякі інші проблеми у торговельно-економічному співробітництві між двома країнами. Сюди належить віднести недосконалість форми розрахунків, перевезень і ринкової інфраструктури, договірно-правової бази та практики регулювання питань мит і оподаткування, низьку ефективність заходів щодо взаємного захисту та заохочення інвестицій, а також надто повільне вирішення відповідними судами і арбітражними установами господарських спорів між підприємствами обох країн.

Таку  ситуацію можна пояснити існуванням ще одного ряду причин. Насамперед, це пов'язано з тим, що великі та середні  підприємства наших країн ще не відіграють провідної ролі у взаємній торгівлі, хоча вони, як відомо, і є основою національних господарств. Маючи відносно сучасну техніку, багатий виробничий досвід, кваліфікований персонал і випускаючи продукцію порівняно високої якості, вони, проте, поки що не займають відповідних позицій у торговельно-економічному співробітництві та істотно не впливають на нього.

Сюди  необхідно віднести політичну та економічну нестабільність в Україні, наявність у її економічному і  соціальному житті численних проявів корупції та сваволі, труднощі у платежах з імпорту, існування знецінення гривні - все те, що не стимулює інтерес великих китайських підприємців та інвесторів.

І у  Китаї, і в Україні ще існують  упередження та помилкові думки  відносно двосторонніх торговельних відносин. Деякі китайські бізнесмени, не розбираючись глибоко в суті справи, роблять акцент виключно на українські "безлад", "економічну кризу" та "торговельні ризики", ігноруючи при цьому великі потенціальні можливості двосторонньої торгівлі. Окремі фірми, які зазнали невдач у своєму першому досвіді торгівлі на ринках України, заражують відповідним "страхом" інших підприємців. А існуюче в Україні уявлення про Китай як про виробника низькоякісних товарів народного споживання, у свою чергу, спонукає до тотального бойкоту імпорту китайських товарів. [4, c. 57-61]

Вирішити  перелічені проблеми можна шляхом узгодження дій сторін за такими основними напрямами:

- удосконалення  форми розрахунків у ВКВ при  взаємній торгівлі, поліпшення фінансування і банківського обслуговування;

- удосконалення  товарної структури та подальше  розширення міждержавних зв'язків;

- вирішення  транспортної проблеми;

- поєднання  торгівлі з інвестиційною діяльністю;

- посилення  ролі державного регулювання  торговельно-економічного співробітництва між Китаєм та Україною у виробленні прийнятних правил "гри" та підвищення відповідальності за виконання партнерами взятих зобов'язань.

Китаю та Україні слід було б уже прийняти програму довгочасного стратегічного  партнерства, яка б відображала, на наш погляд, такі моменти. Насамперед, Китай та Україна повинні будувати свої відносини відповідно до своїх реальних економічних можливостей, національної безпеки та економічної вигоди. Адже у наш час з розвитком світового господарства, посиленням глобалістичних тенденцій економічна безпека займає найголовніше місце у відносинах між державами. Вона повинна включати правильну оцінку ролі двосторонніх торговельно-економічних відносин при розробці стратегії ринкового плюралізму, у тому числі - подолання орієнтації на короткостроковий період і закріплення курсу на довгостроковий розвиток китайсько-українського торговельно-економічного співробітництва. У програмі слід повніше врахувати труднощі у розвитку двостороннього торговельно-економічного співробітництва для розкриття реальних можливостей ринкового потенціалу обох країн та його подальшого підвищення у процесі ринкових трансформацій економік. [13, c. 71-75]

Китай та Україна вже створили нову формулу  взаємовідносин - рівноправне довірче  партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію. З вступом у XXI ст. перспективи розвитку китайсько-українського співробітництва ще більше розширяться. Цьому сприятиме ряд об'єктивних факторів:

- по-перше,  посилення взаємодоповнюваності  економічних структур обох країн на тривалу перспективу;

- по-друге,  переваги географічного положення  Китаю та України у стратегічному  відношенні створюють обом країнам  хороший шанс для розвитку  торговельно-економічного співробітництва;

- по-третє,  поглиблення реформ і відкритості  в обох країнах створюватиме необхідні сприятливі внутрішні умови для розширення двосторонніх торговельно-економічних відносин.