Законы, закономерности и принципы социальной географии

  Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківського  національного університету ім. В. Н. Каразіна 

Геолого-географічний факультет

Кафедра соціально-економічної географії  і регіонознавства 
 
 

Реферат 
 

Зміст

    Вступ

    1. Класифікації СГ законів та  їх характеристика.

    2. Закономірності соціальної географії.

    3. Принципи соціальної географії.

    Висновки

    Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

    Кожна самостійна галузь знань ґрунтується  на власних законах і закономірностях, які є наслідком її розвитку.

    Проблемам законів суспільної географії присвячені праці сучасних відомих українських  вчених М. Паламарчука, М. Пістуна, О. Шаблія, Я. Олійника, А. Степаненка.

    Оскільки  закони та закономірності суспільної географії, а в її межах і соціальної географії розкривають зміст  цих галузей знань, то їх відкриття  і вивчення — це надзвичайно актуальне  завдання, адже вони формують основу теоретичного багажу. Сформульовані в межах  конкретної галузі знань, закони називаються  науковими. Як зазначає О. Шаблій, науковий закон — "це відображення з допомогою  понять і категорій істотних і  необхідних зв'язків, що існують у  навколишній дійсності і у  мисленні". І соціальна географія, і регіональна соціальна географія ґрунтуються на системі законів[1].

    На  думку Пістуна ядром теоретичногоого знання виступає науковий закон, що відображає загальні, істотні й необхідні для даної предметної області знання, об′єктивні відношення і процеси між явищами дійсності. Науковий закон - це відображення в свідомості людини об′єктивних процесів матеріального світу. Однак він не мже охопити всіх форм свого прояву. Кокретне явище завжди багатше, ніж закон. Абстрагування від окремих, випадкових властивостей і зв′язків явищ дає змогу осягнути їхню внутрішню сутність. Людина, пізнаючи цю сутність, поступово наближається до неї за допомогою абстракції, понять, законів, наукової картини світу тощо. Кожен науковий закон повинен базуватися на таких основних критеріях, як необхідність і універсальність, на їх співвідношенні.

      З категорією закону дуже пов′язана   категорія закономірності, яка виражає  сукупну дію багатьох спеціальних  законів, тобто відображує цілу  систему загальних, стійких і  необхідних відношень, кожне з  яких становить окремий закон. Є міркування, що відмінність між поняттями закону та закономірності суто гносеологічна: на початкових ступенях пізнання відповідна залежність між речами виступає як закономірність [2].

    1.Класифікації  СГ законів та  їх сутність.

    Отже, необхідні, істотні, стійкі, такі, що постійно повторюються, відношення між явищами  в природі та суспільстві, — це реальні закони, а відображення реальних законів системою понять тієї чи іншої  галузі знань — це наукові закони.

    Розрізняють три основні групи законів:

    1. Всезагальні, або універсальні.

    2. Великі, або загальні для великих  груп явищ.

    3. Специфічні, або часткові.

    Кожна з трьох основних груп законів  поділяється на три типи:

    — закони, які діють незалежно від  волі людей;

    — закони і нормативні акти, що діють  у конкретній державі, тобто створені людьми;

    — закони взаємовідносин між людьми [3].

    О. Шаблій називає ще один вид класифікації законів: їх поділ на дві групи  — часові та просторові. Часові закони відображають істотний зв'язок явищ і  процесів, що виступають одні стосовно інших як причина і наслідок з  вираженою часовою послідовністю, а просторові закони відображають такі зв'язки, як відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і  процесів. На думку деяких вчених, ця класифікація умовна, оскільки відношення взаєморозташування, співіснування явищ, предметів і процесів постійно змінюється в часі.

    Існує ще такий вид законів як динамічні та статистичні. Динамічні відображають зв′язок між станами об′єкта або між явищами, предметами і процесами однозначно. Відповідно, статистичні закони відображають суттєві і необхідні статистичні зв′язки і відношення.

    Для СГ, яка трактує різноманітність  явищ певної території, їхню просторову організацію як випадковість, характерні головно статистичні закони і  закономірності. Прикладом може бути закон Кларка, який розкриває залежність щільності населення міста від  відстані від його центру.

    З огляду на це слід виділити три особливих  групи статистичних законів.

    Перша група – це закони, які характеризують усю досліджувану сукупність і не можуть застосовуватися до її окремих  елементів. Друга група характеризує деяке статистично середнє значення окремих елементів сукупності.Третя  група статистичних законів описує досліджувану сукупність у цілому; і такі закони можуть відображати  окремі її елементи з певною ймовірністю.

    Ще  один вид класифікації законів – це іх поділ на емпіричні та теоретичні, залежно від способу їх обґрунтування.

    Емпіричні закони – такі, що обґрунтовуються на підставі даних спостереження, експерименту. А теоретичні з допомогою процедур узагальнення, ідеалізації. Наприклад, закон територіального поділу праці є типовим теоретичним законом [1].

    Шаблій  виділяє також закони ТОС. Типи законів  ТОС: генетичні, структурні, відповідності та функціональні.

    Генетичні закони як відображення суттєвих геопросторових відношень і процесів між факторами( чинниками) ТОС і результатами – самою ТОС. Групи і типи чинників ТОС: природні, суспільні, в тому числі екологічні, демографічні( трудоресурсні), географічного положення тощо. Фактори науково-технічного прогресу і часу. Генетичні закони у СГ: закон геопросторової диференціації територіального поділу праці в економічній географії та закон геопросторової інтеграції. Закономірність територіальної спеціалізації і комплексності. Закон територіальної агломерації. Суспільно- і економіко -географічні форми( країна, зона, район, економічний вузол) як результати дії зазначених законів і закономірностей.

    Генетичні закони відображають зв′зки між чинниками  геопросторової організації суспільства  і самою цією організацією.

    Закон географічного поділу праці (ГПП)- це суттєві зв′зки процесу зосередження господарства у місцях, де для цього існують найсприятливіші прородні і суспільні передумови, а також обміну результатами зосереджених видів людської  діяльності між окремими територіями. В основі ГПП лежить більш фундаментальний закон вартості. ГПП буде існувати, якщо вартість виробництва одиниці продукції однієї території і її транспортування в іншу територію буде меншим, аніж вартість її виробництва у іншій, у яку транспортують продукцію території.

    Закон географічного об′єднання( інтеграції) праці  – це відображення у термінах і поняттях науки суттєвих, необхідних і всезагальних зв′язків між чинниками та формуванням і розвитком геопросторових утворень.

    Геопросторові єдності формуються не лише на основі поділу праці. Вони є у демографічній( наприклад, це « нації» , де об′єднавчим  фактором є не поділ чи інтеграція праці, а спільність мови, культури й історичної долі населення певної території), соціальній, релігійній чи політичний сферах.

    Закони  територіальної структури  і відповідності.

    Приклади  цих законів у СГ: закон територіальної структури Й.Тюнена («кільця Тюнена»), закон відповідності систем розселення територіальним системам господарства.

    Тобто закони структурності відображають необхідні і всезагальні зв′язки  економічних, соціальних, демографічних  та інших просторових відмін. Відповідно закони відповідності можна вважати  окремим класом двох попередніх, коли, наприклад, територіальна організація і розміщення господарства так чи інакше корелюється з розміщенням чинників, які цю організацію визначають.

    Закон кілець Й.Тюнена. Цей закон відкрив німецький учений Й.Тюнен у 1826р. у книзі «Ізольована держава в її відношенні до національної економії». У цій праці він уперше обґрунтував модель територіальної спеціалізації головної галузі економіки початку 19ст. – сільського господарства – у вигляді концентричних кілець навколо єдиного центру споживання – столичного міста(«ізольована держава»). Окрім того, допускається, що геопростір цієї «ізольованої держави» однорідний.

    Й.Тюнен  брав до уваги три чинники, які  суттєво впливають на вартість виробництва  сільськогосподарської продукції: вартість землі( вона знижувалася унаслідок  переходу у віддалені від центру держава місця), вартість робочої  сили і вартість транспортування ( вона прямо пропорційна відстані від  окремих місць виробництва до центру споживання). Комбінації значень  вартостей цих трьох показників зумовлюють формування, функціонування і постійне відтворення своєрідних зон товарної спеціалізації с/г  у вигляді кілець. Такими послідовними зонами є:

    - перша: «вільне» приміське господарство ( городництво, виробництво молока тощо);

    - друга: лісове господарство;

    - третя: інтенсивне шестипильне  землеробство і стійлове скотарство;

    - четверта: зернове господарство;

    - п′ята: трипільне зернове господарство;

    - сьома: натуральне господарство.

     У цій геопросторовій структурі  шість кілець – це зони товарного  господарства, а сьоме- натурального( само визначального). Поступово з першої до шостої зони знижується інтенсивність сільського господарства і набір його галузей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

          Рис.1 Схема закону «кільця Тюнена»[8].

    Закон граток В.Кристалера.

    Німецький учений В.Кристалер обґрунтував  закономірне розміщення поселень у  вигляді решіток. У цьому випадку  найоптимальнішою вважається гексагональна  структура. Тобто цей закон розкриває  теорію центральних місць.

    Закон гексагональності сформований на таких  постулатах:

    1) у системі розселення формуються різні групи поселень за людністю. Людність будь-якого поселення визначається кілкістю центральних функцій, які воно виконує;

    2) чим більше поселення, тим менша  кількість йому подібних у  системі розселення. Кількісні співвідношення  між поселеннями сусідніх груп  становить сталу величину – 3:1; отже, якщо маємо чотири рівні, то загальна кількість поселень становитимиме 1+2+6+18+54=81.

    3)поселення  розміщуються регулярно, що названо  гексагональною структурою. Території,  які формуються підсистемами  поселень, мають вигляд шестикутників.  У вершинах певного шестикутника  знаходяться сумарно шість поселень, які тяжіють до «свого» центрального місця.

    Закон нестрогого поділу територіальних систем на субсистеми.

    Припустимо, що територіальні субсисеми строго входять у системи вищого ієрархічного рівня. Виявляється, що така ситуація в  реальності трапляється надзвичайно  рідко, тобто вона не є необхідною, а скоріше випадковою. Отже, закономірним є нестроге входження субсистем  у систему. Це простежується і  у системах розселення,і у системах сфери послуг, у територіально-виробничих чи соціально-економічних комплексах.

    Системи, про які йдеться, зазвичай, моделюються  графами з дерево-подібною структурою, де чітко фіксують ієрархічні рівні. Найпростішою і ідеально строгою

    Закони  функціонування суспільно-географічних систем.