Загальна характеристика Житомирської області

Мати поета Меланія Федорівна  проста романівська селянка. Максим Тадейович завжди тепло говорив  про неї, відзначаючи її природний  допитливий розум, спраглий до знань.

Через усе життя проніс він святу  синівську вірність Романівці, материнській пісні, друзям дитинства, з якими ріс, вчився розуміти життя.

І природа рідних місць, і життя  односельчан з піснею, побутом, звичаями, з усіма болями і радощами знайшло  своє відображення в творчості поета.

В будинку, де жила сім’я Рильських,. Було відкрито школу, де Максим Тадейович викладав українську мову, літературу та історію. Саме в цьому будинку в 1988 році відкрито музей-садибу.

В експозиційних залах можна  побачити речові, писемні і фотодокументи  не лише про Максима Рильського, його длизьких і рідних, але й про життєві долі багатьох талановитих людей так чи інакше пов’язаних з родиною Рильських.

Щороку, коли зацвітають бузки, проводитьсяя літературно-мистецьке свято «Романівська весна» - свято краси, рідного слова, рідної пісні, свято шани славному роду Рильських.

 

Отже, розглянувши другий розділ можна  зробити висновок, що на Житомирщині  дійсно є міста, які можуть зацікавити туристів з багатьох країн світу.

Кожне місто має певні індивідуальні  риси, властиві тільки йому одному, те, що відрізняє його від решти міст даного типу. Населені пункти Житомирської області приваблювали не тільки українських діячів культури, а й видатних людей зарубіжжя. Міста, в яких вони жили і працювали, не раз були оспівані з почуттям любові і поваги.

В місті Житомирі екскурсійні бюро організовують понад пятдесят подорожей  до визначних місць області. Завдяки  екскурсоводам можна отримати знання про минуле і сучасне цих місць, ознайомитись з історичними і  культурними памятками.

 

 3.Культурно-історична спадщина Житомирщини

 

3.1 Історичне становлення  Житомира

 

В глибині віків починається  історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в 2 столітті до н. Це підтверджують  виявлені археологами поблизу міста  поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопані також могильники 7 століття та останки давньоруського городища 10-13 столітть.

Роком заснування Житомира вважається 884-й рік.

Як свідчать легенди, свою назву  місто отримало за ім’ям дружинника київських князів Аскольда і Діра-Житомира, який нібито відмовився служити ворогам князів, зник в лісах і оселився на скелі при злитті річок Кам’янки і Тетерева. В інших легендах розповідається, що тутешні жителі здавна торгували хлібом, жили мирно. Дослідники і історики, і серед них відомий чеський вчений-славист Павел Йосеф Шафарик, доводили, що древнє городище - будучий Житомир - виникло як центр племені житичей. Назва міста - мир житичей, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, походить, як важають, від важливої в цьому краї культури. Існують свідчення про те, що в давнину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки. Про місто казали: «Мир і жито», «Мир житичей». Можливо також, що Житомир - скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

В дійсності ж історична доля Житомирщини ніяк не була мирною. Ремісникам не раз доводилось залишати свої оселі, братись за зброю, щоб відстояти  волю і незалежність.

В 1240 році Житомир, як і інші міста  Київської Русі - загальної колиски трьох братніх народів - руського, українського і беларуського, зазнав нападу багаточисельних орд хана Батия. Місто було повністю розорене, мирне населення вбите і забране в рабство.

В 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. В ці ж роки збільшились набіги кочовиків. Місцеве населення будувало оборонні споруди з підземними ходами, на останки яких ще й досі натрапляють будівельники. Міщани мужньо захищались від ворогів. Жорстокі і спустошувальні набіги, як правило, супруводжувались пожежами. В 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Вітовта, захопив і пограбував Житомир. За словами литописця, «…без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар в 1469 році. Вщент розбили місто орди хана Менглі-Герея в 1482 році. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову відроджувався.

В 1444 році Житомир отримав магдебургське  право. Місто поступово зростало, будувалося, розвивались ремесла, торгівля. Його центром і найбільшою спорудою був замок. В 40-х роках 16 століття він був перебудований і укріплений за проектом місцевого архітектора Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонітельнім рвом, який був заповнений водою.

Після Люблинської унії 1569 року Житомир  потрапляє під владу польських магнатів. Жорстока експлуатація зі сторони шляхти, соціальна нерівність і національно-релігійний гніт змушували населення з зброєю в руках виступати проти завойовників.

Коли в 1594-1596 роках вибухнуло  народне повстання під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи, житомиряни мужньо воювали в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала нову хвилю народного руху. В 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом взяло житомитрський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж в місті побував Богдан Хмельницький.

Історичною подією в житті двох братських народів стало з’єднання  України з Росією, проголошене  Переяслівською радою в січні 1654 року. Але шляхетська Польща не змирилась  з втратою українських  земель і почала війну проти Росії; вона тривала більше десяти років. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Житомир знову відійшов до Польщі. Але боротьба проти загарбників не припинилась. Жорстока експлуатація, соціальне безправ’я, панування католицякої церкви не могло не викликати невдоволення населення. В 1702-1704 роках поблизу Житомира діяли повстанські загони Семена Палія. В кінці 60-х років 18 століття на Правобережній Україні вибухнуло селянське повстання (Коліївщина) на чолі з народними героями Максимом  Залізняком і Іваном Гонтою, яке охопило і Волинь.

Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. В селі Кодня, в сімнадцяти кілометрах від Житомира, було страчено коло трьох тисяч учасників повстання. На одному з курганів, де захоронені загиблі, встановлено пам’ятний знак.

Пройшли роки іноземного панування. В 1793 році Житомир у складі Правобережної України знову з’єднався з Росією. Це сприяло закріпленню економічних і культурних зв’зків з російським народом.

Яким же Житомир був у 18 столітті? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, дезараз знаходяться вулиці Пархоменко, Московська, Пушкінська, Короленко, був центр міста забудований переважно невеликими одноповерховими цегляними і дерев’ними будинками. Тут же, в центрі, знаходились чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.

В 1804 році за наказом царського уряду Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.

 

3.2 Геологічні пам’ятки  природи

 

В області багато цікавих геологічних  пам’яток природи. Серед унікальних геологічних феноменів-Словечансько-овруцький кряж. Це Поліське диво розташоване на півночі Житомирської області,-справді дивовижне місце, яке хвилювало й хвилює вчених,-геологів,географів, біологів. При виїзді з Словечного, на південно-західній околиці його,обабіч шляху раптом «виростають» круті схили, зарослі ліщиною, крушиною, старими соснами та кленами. А піднявшись на узвишшя, ви побачите, як ці схили, то забираючись вище, то опускаючись нижче, тягнуться далі й далі, аж поки не зникнуть за видноколом.

Вони простяглися із сходу на захід більш як на 50 кілометрів, часом сягаючи в ширину 17-20 кілометрів.

Все це,щотепер має назву Словечансько-Овруцького кряжа, своєю історією сяга у далеке минуле, від якого нас відділяє принаймі 1200 мільйонів років.

Про це диво природи відомий дослідник  Полісся академік П. А. Тутковський писав:»...Словечансько-Овруцький кряж з ййого оточченням був довгий час якоюсь легенддаарною, таємничою країною, про яку існували лише чутки та перекази;ще з давнини чутки ці та перекази цікавиливчених, але дістатися до цієї малодоступної легендарної країни було надто важко. Ця країна справді містить у собі знамените скупчення оригінальних, своєрідних, величних, особливо геологічних і географічних явищ-ціле скупчення чудес природи, що нагадує в мініатюрі знаменитий Ієлоустонський парк(у штаті Каліфорнія, США). Країна ця варта докладного дослідження з боку природників, географів і археологів.»

П. А. Тутковський з 1900 по1922 роки докладно вивчав геологію Словечансько-Овруцького кряжу і присвятив йому десятки  своїх наукових праць.

Словечансько-Овруцький кряж з  його своєрідною, мальовничою та різноманітною  природою справді є чи не найцікавішим куточком Житомирського Полісся. Він, наче острів, загубився серед безкраїх просторів Поліської низовини.І  ми маємо змогу протягом короткого часу тут, як ніде, мовби побувати в різних геологічних епохах, побачити дивовижні речі.

Не менш цікавим витвором природи  є скеля «Голова Чацького», яка  розмістилась на схилах Тетерева. Багато легенд і переказів існує про  цей геологічний пам’ятник природи. Згідно однієї з них назва скелі пов’язана з нещасливим коханням. Мов би сотні років тому жив тут польський граф, пан Чацький, який до нестями кохав свою красуню-дружину. Але вона зраджувала йому, і в припадку розпачу лицар розігнав свого коня на верхівку скелі і разом з конем кинувся у річку. Частина скелі звалилась разом з ним, а відтак верхівка її стала схожою на людську голову.

Але найвирогіднішою є версія, висунута в кінці 19 століття краєзнавцем М.Трипольським. Він доводить, що назва скелі пов’язана  з реальною земною людиною і названа на честь відомого всій Волині просвітителя Чацького.

Волинян Тадеуш Чацький - педагог, історик  та вчений-правознавець, засновник  Волинської гімназії в Кременці - першого  вищого закладу на Волині. Т. Чацьккий був однією з найосвіченіших постатей свого часу. Ось про яку людину нагадує геологічна пам’ятка над сивим Тетеревом - скеля «Голова Чацького». Це пам’ятка, як і скелі «Чотири брати» на Тетереві, «Баранячі лоби»,»Велетенські котли», «Ольжині купальні» на Ужі та скеля «Крашевського» на Гнилоп’яті, належать до геологічних пам’яток загальнодержавного значення й охороняються законом.

 

3.3 Місця, які пов’язані  з іменами видатних діячів  минулого і сучасного

 

У Житомирі є багато історичних місць, зв’язаних з іменами видатних діячів науки і культури минулого і сучасного.

У Глухому провулку є одноповерховий будинок, на якому меморіальна дошка  свідчить про те, що 27 липня 1853 року тут народився російський письменник В. Г. Короленко. У Житомирі він закінчив чоловічу гімназію.

Про свої дитячі роки, проведені на Волині, розповів письменник в автобіографічному творі «Історія мого сучасника».

Широкою відомістю користується Літературно-меморіальний музей  В. Г. Короленка, відкритий  в 1973 році до 120-ліття з дня його народження. Експозиція розміщена в будинку, де він народився і прожив 13 років.

Музей широко відображає життєвий і  творчий шлях письменника-гуманіста, якого Максим Горький назвав «совестью русской литературы». В семі залах експонуються особисті речі, фотодокументи, портрети В. Г. Короленка, його літературних сучасників, прижиттєві видання творів письменника, ілюстрації до них.

Один з розділів музею розповідає про літературні традиції міста, розвиток культури, мистецтва і літератури. Великою популярністю користуються вечори-зустрічі з письменниками, художниками, музикантами, актерами, які проводяться в музеї.   

       По Київській  вулиці з листопада 1897 року  по березень 1898 року жив і працював  у губернській газеті «Волынь»  український письменник-демократ М. М. Коцюбинський.

З Житомиром зв’язана творчість  О. І. Купріна - визначного російського  прозаїка. У 1909 році, проживаючи по Хлібній  вулиці письменник працював над повістю «Яма».

У Житомирі почав трудове життя  кінорежисер і письменник О. П. Довженко. У 1914-1917 роках він учителював у другому Житомирському вищому початковому училищі.

Близько семи років у Житомирі працював польський письменник-гуманіст Юзеф Крашевський - один з засновників  Житомирського театру. На його сцені  гастролював український народний театр П. К. Саксаганського, у трупі якого грав його брат, корифей українського театру І. К. Карпенко-Карий. Своє пристрасне мистецтво житомирським глядачам демонстрували творці української сцени М. К. Садовський, М. Л. Кропивницький, М. К. Заньковецька, відомі російські актори Г. М. Федотова, і Л. В. Собінов, тут гриміла «Дубинушка» у виконанні великого російського співця Ф. І. Шаляпіна. Бував тут композитор А. Г. Рубінштейн.

У Житомирі народився композитор Б. М. Лятошинський, жив і творив композитор М. А. Скорульський - автор балету «Лісова пісня».

Протягом 1918-1929 років у Житомирі жив і творив композитор В. С. Косенко. «Я ніколи не забуду Житомира», - писав  Косенко в одному з своїх листів. Він викладав у музичному технікумі, виступав з відомим на той час  Волинським хором, яким керував Михайло Гайдай. У Житомирі композитор створив багато пісень, романсів, концертів.

З 1914 по 1934 рік у Житомирі жив  і творив український драматург  І. А. Кочерга, у невеличкому будиночку  на Подільській вулиці він створив  історичні драми «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», комедію «Майстри часу», що увійшли до золотого фонду української драматургії.

Місцем, яке пов’язане з початком космічної ери, є невеликий будиночок  під білими берізками на вулиці Леваневського. В цьому будинку народився Головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. Зараз на цьому місці відкритий Меморіальний музей С. П. Корольова. Сюди приїжджають з різних куточків світу. Часто бувають тут вчені і космонавти.

До експозиції музею належать більш  ніж дві тисячи експонатів. Багато з них були свідками життєвого  і творчого шляху вченого. В кімнатах меморіальної частини музею за спогадами  матері Сергія Павловича Марії Миколаївни Баланіной створена атмосфера  тих далеких часів. Стіл, стільці, письмовий стіл, полиця з улюбленими книгами, буфет, дитяча колиска маленького Сергія, посуд, рідкісні фотознімки, родинні реліквії - все це викликає великий інтерес у відвідувачів.

Експонати музею розповідають про  життя і научну діяльність С. П. Корольова. Вже в юнацькі роки він займався планеризмом, повітроплаванням, інженерною справою. Захопленний ідеями К.Є.Ціолковського, С.П. Корольов став одним з організаторів групи вивчення реактивного руху, яка поклала початок відчизняній космонавтиці. Під його керуванням ще в 1933 році створюється перша радянська ракета 09, а пізніше-212 і ракетоплан РП-318. Навкруги корольова збирається група талановитих інженерів-конструкторів у складі Ф.А.Цандера, М.К.Тихонравова та інших, які поступово вели науковий пошук.