Проблеми і перспективи розвитку комплексу хімічних виробництв України

* Чинники, що впливають: + + + вирішальне; + + значно; + мало; - несуттєво.

3. СИРОВИННА БАЗА  ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних видів мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів).

Україна має практично  невичерпні запаси кухонної солі (понад 10 млрд. т), більше ніж половина яких припадає на Артемівсько-Слов'янське родовище Донбасу. Соляні пласти залягають тут на глибині від 80 до 500 м, їх потужність місцями досягаг 20—28 м. Вони розробляються шахтним способом шляхом «вилуження» солі з наступним викачуванням розсолу. Соляні пласти цього родовища виходять далеко на північ за межі Донбасу — переважно на територію Харківської області. Тут найбільший інтерес у майбутньому може мати Єфремівське родовище. З них з давнини розробляється Солотвинське родовище (шахтний видобуток). Значну цінність для хімічної промисловості мають запаси солей Північного Криму. Вони представлені як самосадочною сіллю, так і ропою Сивашських озер. В складі останніх розчини солей натрію, магнію, брому, йоду, титану та інших цінних елементів. Широке освоєння солей Криму почалося тільки у повоєнні роки.

У Прикарпатті є  ряд родовищ калійних солей, що йдуть  на виробництво безхлорних добрив і  магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має дуже великі родовища самородної сірки, що відриті у повоєнний час в Прикарпатті. Це такі родовища, як Роздольське, Яворівське, Немирівське (Львівська область), Глумаєвське (Івано-Франківська область) та ін. На базі перших двох створені великі промислові підприємства. Використовуються також відходи коксохімічної промисловості.

Що стосується розвіданих запасів фосфоритів, які йдуть  на виробництво фосфатних добрив, то, як вже як зазначалося вище, вони обмежені, а їх використання до останнього часу оцінювалося як малоефективне. Так, найбільше Кролевецьке родовище в Сумській області через глибоке залягання фосфоритів придатне лише для розробки дорогим підземним способом. Разом з тим, якщо родовище розробляти комплексно (видобувати глибоко розташовані фосфорити і цементну сировину, що її прикриває), то воно може мати промисловий інтерес. Як фосфорна сировина можуть бути використані апатитові руди, широко представлені в межах українського кристалічного щита, і насамперед в межах Дніпропетровської і Житомирської областей. При цьому витрати на її розробку можуть бути нижчими, ніж на імпорт кольських (Росія) апатитів. В Україні е у наявності реальні геологічні і економічні передумови для виявлення і використання нових родовищ фосфорної сировини.

На території України  розвідано кілька великих родовищ  титанових руд. Як правило, вони належать до металургійної сировини, але водночас їх слід розглядати і як хімічну сировину, тому цо вони значною мірою використовуються для виробництва пігментного двоокису титану. Основні родовища титанових руд є в Житомирській і Дніпропетровській областях. Сировиною для виробництва титанових барвників є й солі Сивашських озер.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у  багатьох місцях країни (Причорномор'я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість  використовує в значних обсягах  як сировину і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо. Великі коксохімічні заводи збудовані поблизу основних споживачів коксу — металургійних заводів — у багатьох містах Донбасу і Придніпров'я: Горлівці, Донецьку, Макіївці, Авдіївці, Алчевську, Стаханові, Єнакієві, Маріуполі, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі.

Комбінування коксохімічного і металургійного виробництва дає  значний економічний ефект, оскільки при цьому доменні гази використовують для обігріву коксових печей, а високоякісні гази — на технологічні потреби  сталеварних і прокатних цехів  металургійних заводів, підприємств хімічної промисловості і газифікації населених пунктів.

Важливим постачальником сировини для хімічної промисловості може служити нафтопереробна промисловість. При відносно невеликому видобутку нафти в країні (приблизно 4 млн. т) в ній є значно більші потужності нафтопереробної промисловості (приблизно 60 млн. т на рік). Великі нафтопереробні заводи, що працюють головним чином на імпортній нафті, розташовані у Лисичанську, Кременчуці, Одесі, Херсоні. Разом з тим їх потужності для цілей хімічної промисловості використовуються ще недостатньо.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних поставок сировини (природних газів, апатитових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

4. СУЧАСНИЙ СТАН  ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ КОМПЛЕКСУ  ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ УКРАЇНИ

Однією з провідних  підгалузей хімічної промисловості  України є виробництво мінеральних  добрив (табл. 51).

В цілому її частка становила  понад 20% в колишньому Радянському  Союзі. В країні вироблялись усі три основних види добрив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше облялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийшли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 p.).

Таблиця 51

ВИРОБНИЦТВО МІНЕРАЛЬНИХ  ДОБРИВ В УКРАЇНІ

у 1990—1997 pp., тис. т*

* Статистичний щорічник  України за 1997 рік. — К.: Українська  енциклопедія, 1998. — С. 121.

Азотні добрива (аміачна  селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних  добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т провини), їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і !)десі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були 'шатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова (Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегулярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочення виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті  у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріаломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом. Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди. Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургійній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сировиною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті домішки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сірки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні підприємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при виплавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокислотного виробництва до останнього часу значна її частина — сірчані колчедани — все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва  соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного розсолу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Продукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, поварній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості, побутових потреб населення.

Провідне місце  в структурі хімічної промисловості  України у новітні часи стало  посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних пластмас, синтетичного волокна, тощо. Виробництво це дуже складне. Для нього використовується значна кількість спеціально виробленої вуглеводневої сировини, електроенергії, тепла і води.

Синтетичні смоли  і пластмаси виготовляються в  районі знаходження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синтетичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також  переважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною І трудомісткістю і зосереджене  в районах, добре забезпечених трудовими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної промисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хімічних волокон, що виготовляються в країні, використовується на технічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розвинута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється инне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка-Іуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобудуванням, особливо з автомобільною промисловістю — головним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Ситру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, то виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кременчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцерківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї газі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо. Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її частка, становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, штетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, статньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби, розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготовляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві, Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Одесі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розвивається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барвники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості, її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що мають значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фарма-цевтична промисловість, її центри — Київ, Житомир, Харків, Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна  промисловість набула розвитку в  усіх економічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації. В Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов'янський промисловий вузол. У межах Придніпров'я хімічна промисловість набула розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівський, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокальський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр).