Країнознавча характеристика Італії

ПЛАН 
 
 

Вступ

1. Географічне положення
2. Історичні витоки та основні етапи розвитку нації і державності
3. Державний устрій, адміністративно-територіальний поділ, політична система та політичний розвиток
4. Зовнішньоекономічні зв’язки
5. Промисловість
6. Населення
7. Культура

Висновок

Додатки

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Італія, Італійська Республіка — держава  на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську  рівнину, південні схили Альп, острови  Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі  та Словенією на північному сході.

    На  території Італії розташовані також  такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.

    Рим, столиця Італії, була протягом століть  політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місце Святого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних  нападів інших народів, від германських  племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала  місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу, надзвичайно  продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід Європейської думки.

    Більшу  частину пост-римської історії Італія була поділена на численні королівства  та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське  герцогство), але об’єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду  своєї історії відомого як "Відродження". В кінці 19-го століття, протягом Першої світової і до Другої світової війни  Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію, Додеканес  та на концесію в Тяньцзіні.

    Італія  — член ООН, НАТО, ЄС. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Географічне положення

    Італія  є однією із найдревніших держав світу. Ще в II-І тисячоліттях до Христа на Апеннінському півострові жили племена італіків, які заснували Рим. Пізніше цією територією володіла Візантія, завойовували її франки та інші племена. У середньовіччі Італія була роздрібнена. Як єдина держава постала в 1870 р.

    Італія  розташована на півдні Європи, у  басейні Середземного моря. її територія  складається із трьох географічно окреслених частин — материкової, куди входить Паданська низовина і схили Альпійської гірської дуги; Апеннінського півострова, що розташований між Адріатичним і Тірренським морями; островів Сіцілія, Сардінія та ін.                                             

    На  території Італії розташовані дві  карликові держави: Республіка Сан-Маріно і держава-місто Ватикан як центр  римо-католицької церкви.

    Італія  — морська держава. Близько 80% державних  кордонів омиває Середземне море, що сприяє вигідним міжнародним зв'язкам. Через порти Генуя, Венеція і Трієст здійснюється перевезення міжнародних вантажів. Сухопутні кордони Італії проходять через Альпи, тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією і Словенією.       

    У післявоєнний період Італія встановила сучасні сухопутні кордони з  Францією (1947 p.), а відтак — з колишньою  Югославією.

    Нині  Італія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом ВНП вона вийшла на третє місце у Європі (1152 млрд доларів СІНА, 1998 р.) після Німеччини і Франції, випередивши Великобританію і всі інші країни Європи. Свого сусіда по макрорегіону Іспанію вона перевищує більш ніж удвічі, а в розрахунку на одного жителя — майже на одну п'яту. 

2.  Історичні витоки  та основні етапи  розвитку нації  і державності

    В епоху первісно-общинного ладу, між 1200-1100 рр. до н.е., на територію сучасної Італії прийшли племена італіків. Дещо пізніше з'явилися іллірійці, згодом, близько 900-800 рр. до н.е., - етруски  і, нарешті, з VIII ст. до н.е. - греки, які  селилися переважно на півдні Апеннінського  півострова і на Сицилії. Справжня історія  Італії почалася із зміцнення могутності Риму і римлян. У 753 р. до н.е., згідно з легендою, Ромул заснував Рим. Приблизно у 500 р. до н. е. в Римі встановлено республіку. У 133 р. до н.е. Рим затвердив своє панування на всьому Середземномор'ї. З 27 р. до н.е. розпочалася епоха Римської імперії - період найбільшого розширення кордонів. За часів правління імператора Костянтина I (306-337) християнство стає державною релігією Римської імперії. У 395 р. відбувся поділ Римської імперії на Західну і Східну (Візантію). У V ст. Західна Римська імперія впала під натиском німецьких племен. З 568 р. на більшій частині території Італії існувало Лангобардське королівство, яке було завойоване Карлом Великим у 774 р. На зміну Західній Римській імперії прийшла імперія Карла Великого. У VIII-XI ст.ст. в Південній Італії утворюються морські республіки Амальфі, Гаета і Неаполь, а в Північній Італії зміцнюються республіки Генуя, Піза і Венеція. Арабів (сарацинів) витісняють з Південної Італії та з Сицилії. У 1072 р. за часів правління Рожера I починається панування норманів у Південній Італії. У 1194 р. норманські області переходять під владу німецького короля та імператора Священної Римської імперії Генріха VI. Після правління династії Штауфенів, що тривало до 1268 р., настає період територіальної роздробленості. У 1442 р. Альфонс V, король Арагону, стає "королем обох Сицилій". Аж до 1713 р. Неаполітанське і Сицилійське королівства підкоряються іспанській короні. У 1449-1492 рр. у Флоренції править Лоренцо Прекрасний, при дворі якого процвітають мистецтва епохи Відродження. У XVI ст. династія Габсбургів веде війну з Францією за вплив у роздробленій на дрібні держави Північній Італії. У 1527 р. Карл V захопив і пограбував Рим. У XVII ст., коли в боротьбу з Габсбургами вступає династія Бурбонів, папський престол укладає союз з Францією. У 1705 р., в результаті перемоги принца Євгена в битві під Туріном, вся Ломбардія (Міланське герцогство) відходить до Австрії, яка здобула домінуючу владу в Італії. У 1713 р., внаслідок війни за іспанську спадщину, Австрія за умовами Утрехтського миру отримує Неаполітанське королівство і острів Сардинія. Сицилія відходить Савойї. У 1738 р. за умовами Віденського миру Карл VI, австрійський ерцгерцог та імператор Священної Римської імперії, поступається Неаполем і Сицилією Іспанії. Коли у Флоренції помирає останній представник роду Медічі, Велике герцогство Тосканське відходить Австрії. У 1797 р. укладено Кампоформійський мирний договір між Францією та Австрією: італійськими землями Австрія поступається Франції. Пізніше Наполеон I скасовує Папську область і приєднує її до Франції. У 1806 р. Жозеф Бонапарт стає неаполітанським королем, його спадкоємцем стає Йоахим Мюрат. Після розгрому Наполеона Віденський конгрес (1814-1815) передає Ломбардію і Венецію Австрії. Австрійські війська входять у Неаполь і на Сицилію. Відновлено Папську область. У 1831 р. Джузеппе Мадзіні в Марселі створює підпільну організацію "Молода Італія", мета якої - звільнення та об'єднання Італії. Починається Рісорджименто - епоха возз'єднання Італії. У 1838 р. Сардинське королівство оголошує війну Австрії, але зазнає поразки. У 1861 р., після того як Гарібальді визволяє значні райони Південної Італії, що приєдналися раніше до Сардинського королівства, сардинський король Віктор Еммануїл II приймає титул короля Італії. У 1866 р. Італія оголошує Австрії війну, в якій була переможеною. Прусія, союзниця Італії, завдає австрійцям поразки в районі Садові. Ломбардія і Венеція відходять до Італії. У 1870 р. звільнено Рим, світська влада Папи скасовується, Рим стає столицею об'єднаної Італії. У 1882 р. італійський король Умберто I укладає Троїстий союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Однак у 1915 р. Італія вступає в Першу світову війну на боці Антанти. У 1919 р. за умовами Сен-Жерменського мирного договору Італія отримує від Австрії Південний Тіроль, Істрію і Трієст. У 1922 р. Беніто Муссоліні створює фашистську державу, і в 1929 р. підписанням Латеранських угод покладено край конфлікту між церквою і державою. Утворилася суверенна церковна держава Ватикан. У 1935-1936 рр., незважаючи на санкції Ліги Націй, Італія завойовує Абіссінію (Ефіопію). У 1940 р. Італія вступає у Другу світову війну на боці Німеччини. У 1943 р. англо-американські союзницькі війська висаджуються в Південній Італії і визволяють Сицилію. Муссоліні скинуто, оголошується беззастережна капітуляція Італії. З цього часу антифашистські війська воюють проти Німеччини. Німецькі парашутисти визволяють Муссоліні з полону в Гран-Сассо. Він створює республіканський уряд у районі озера Гарда. У 1945 р. німецькі війська капітулюють. Муссоліні стратили італійські патріоти. У 1946 р. королем проголошений Умберто II. Однак на референдумі про форму правління країни більшість населення проголосувала за республіку. Король залишає Італію. У 1949 р. Італія приєднується до НАТО.  

3. Державний устрій, адміністративно-територіальний поділ, політична система та політичний розвиток

    Італія - республіка. Чинна Конституція  Італійської Республіки, ухвалена 22 грудня 1947 р.; набрала чинності 1 січня 1948 р. Глава держави - президент республіки, який обирається на спільному засіданні  двох палат парламенту за участі представників  областей. Строк повноважень президента - 7 років. Обов'язки президента в усіх випадках, коли він неспроможний їх виконувати, покладаються на голову сенату. Законодавчий орган - парламент, який складається з двох палат: палати депутатів і сенату республіки. Згідно з Законом про вибори, ухваленим 4 серпня 1993 р., в Італії запроваджено змішану виборчу систему. Законом про вибори в палату депутатів передбачається, що голосування проводиться протягом одного дня за уніномінальною системою в один тур. Місця між партіями розподіляються на основі кількості голосів, зібраних кожною з них на всій території країни. Термін повноважень палати депутатів і сенату - 5 років. Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів. Президент призначає голову Ради Міністрів і за її пропозицією - міністрів. Уряд приносить присягу президенту і повинен отримати довіру обох палат парламенту. Конституційний суд складається з 15 суддів, які призначаються на 9 років: 5 членів обираються національним парламентом, п'ять - призначаються президентом, п'ять - висуваються вищими судовими та адміністративними органами. Вища рада магістратури (ВРМ) - верховний орган самоврядування суддів Італії. Головою за посадою є президент Італії. Складається з 30 членів; 10 членів обираються під час спільного засідання двох палат парламенту, решта 20 обираються самими суддями.

    Італія  поділяється на 20 областей (див. Додаток 2), області поділені на 110 провінцій. Провінції в свою чергу поділяються на коммуни. Загальна кількість коммун — 8101. Області із особливим статусом (автономії) мають власні парламенти — областні ради та уряди — джунти — які мають спеціальні повноваження в питаннях місцевого самоврядування. 

4. Зовнішньоекономічні зв’язки

    За  своїм економічним потенціалом Італія відноситься до групи найрозвиненіших країн світу "великої сімки", до якої, крім Італії, належать США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада. У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. За останнє десятиліття, поруч із легковими автомобілями і деякими видами верстатів, обладнанням для целюлозно-паперової промисловості, легкої, харчової і поліграфічної промисловості, що вивозяться, виросла частка виробів швейної, текстильної, взуттєвої промисловості, хімікатів, продовольчих товарів, зокрема овочів, фруктів, цитрусових, вин; зменшилась питома вага енергоносіїв, будівельних матеріалів, руд чорних і кольорових металів. В 1996 р. експортовано продукції на суму 233,8 млрд. доларів.

    В імпорті головне місце займають машини і обладнання, перш за все  складне (майже 33%), а також хімікати (12,5%), чорні і кольорові метали (11%). Завозять італійці також продовольчі  товари, паливно-енергетичні ресурси, зокрема нафту, кам'яне вугілля, природний газ; сільськогосподарські машини, бавовник. Імпорт в 1996 р. становив 193 млрд. доларів. Отже, італійська економіка в середині 1990-х років досягла активного торговельного балансу. Так, у 1999 р. — 45,8 млрд. дол.

    Для збільшення позитивного сальдо торговельного  балансу важливе значення мають  валютні надходження від туризму, перекази від сезонних робітників, що виїжджають на заробітки у багатші  європейські країни і у країни Північної Америки, а також від  емігрантів, що постійно проживають за межами Італії. Останніми роками спостерігається доволі значний приплив іноземного капіталу у вигляді інвестицій і займів.

    Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США. 

5. Промисловість

    В Італії забезпечується понад 40% національного доходу. В ній зайнята значна кількість економічно активного населення — разом із будівництвом понад 32%. Для галузевої структури промисловості характерна висока питома вага обробних галузей (приблизно одна третя), які є основою італійської індустрії. Саме в цих галузях зосереджені найбільш кваліфіковані трудові ресурси і здійснюється основне виробництво валового національного продукту.

    У структурі галузей обробної промисловості провідне місце займає машинобудівний комплекс, куди відносяться загальне машинобудування, виробництво транспортних засобів, випуск електротехнічного і електронного обладнання, виробництво деталей. Друге місце належить хімічній промисловості. Далі ідуть харчова, текстильна, взуттєва і швейна промисловість.

    Розвиток  паливно-енергетичної промисловості Італії залежить від імпорту сировини. Країна щорічно ввозить близько 100 млн т нафти і лише 10% загальної потреби видобувається в Італії (острів Сіцілія, район Мілана).

    Кам'яне  вугілля для енергетичних потреб теж завозиться. Головними його постачальниками  є США.

    Виробництво електроенергії переважно зосереджене  на теплових електростанціях, які працюють на привозному вугіллі і відходах великих нафтопереробних підприємств. Самі електростанції тяжіють до великих промислових центрів, зокрема, до нафтопереробних комплексів.

    Атомна  енергетика згорнута і не подає струму з 1987 р. Невеликі потужності ГЕС зосереджені на альпійських притоках р. По.

    Італія  володіє потужною нафтопереробною  промисловістю, яка задовольняє не лише внутрішні потреби, значна кількість нафтопродуктів експортується у сусідні європейські країни. Нафта в Італію доставляється танкерами із країн Південно-Західної Азії, Північної Африки та з інших регіонів і країн світу. Нафтопереробні підприємства збудовані поблизу морських портів, що розташовані вздовж берегової лінії Апеннінського півострова і на острові Сіцілія. У Північну Італію та за межі країни (до північних сусідів) прокладено розгалужену мережу нафтопродуктопроводів, що наближує нафтопереробні підприємства до споживачів нафтопродуктів.

    Чорна металургія майже повністю зорієнтована на використання імпортної сировини (залізної, марганцевої руди, руд легованих металів), металобрухту. Коксівне вугілля повністю ввозиться, в основному зі США. Тому великі металургійні підприємства (комбінати повного циклу) розміщені у портових містах Генуї, Неаполі, Таранто, куди морем доставляється необхідна сировина, або у великих центрах машинобудування, тобто у місцях збуту продукції. Окремі види продукції чорної металургії, зокрема стальні труби і листову сталь, Італія експортує.

    Кольорова металургія базувалась до кінця 1980-х pp. переважно на місцевій сировині. Розміщення її галузей має свою специфіку. Так, виробництво міді, цинку та алюмінію зосереджене переважно у Північній частині Італії, свинцю — на південно-західній частині острова Сардінія, ртуті — в Тоскана. За кількістю виплавленої ртуті Італія займає одне із перших місць у світі.

    Машинобудування. Основна кількість підприємств цієї галузі розміщена на Півночі, де вдосталь кваліфікованої робочої сили, а також надійне сусідство з індустріально розвиненими країнами, що входять до Європейського Союзу.

    У структурі галузі домінує транспортне  машинобудування: виробництво легкових автомобілів, локомотивів і вагонів, двигунів для суден і авіації.

    Первістком  автомобілебудування в Італії є  концерн "Фіат" з центром у  Турині. Другим важливим центром автомобілебудування  є Мілан, де знаходяться компанії "Альфа-Ромео", "Лація" і "Брескія".

    Суднобудівна  промисловість розвивається в Генуї, Трієсті, Спеції, Ліворно, Таранто.