Аналіз роботи Т. Мальтуса «Дослідження закону народонаселення» та її значення для соціальної географії

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

ГЕОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ  ГЕОГРАФІЇ І РЕГІОНОЗНАВСТВА

ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему: «Аналіз  роботи Т. Мальтуса «Дослідження закону народонаселення» та її значення для соціальної географії»

 

 

 

 

Виконала:

студ. 3 курсу  ГГФ       Н.В. Звєрєва

групи ГЦ-32

 

Перевірила:        Ю.Ю. Заволока

доцент

 

 

Харків – 2011

Томас Роберт Мальтус народився 13 січня 1766 р. поблизу м. Гілфорд у сім’ї англійського дворянина. Батько вченого, Деніел Мальтус, був послідовником Давида Юма і Жан-Жака Руссо (з обома він був особисто знайомий). У 1788 р. він закінчив Джезус-коледж Оксфордського університету. Цього ж року був посвячений у духовний сан англіканської церкви, що в ті часи не вимагало навіть формальної віри в Бога. У 1796 він став священиком в м. Олбері, в Англії тих років це означало всього лише державну посаду зі скромною зарплатою і не особливо обтяжливими обов'язками. З 1805 р. і до кінця життя Т. Мальтус – завідувач кафедри сучасної історії та економії в коледжі Ост-Індської компанії. Томас Мальтус помер 23 грудня 1834 р. і був похований в абатстві міста Бат. Протягом всього свого життя Мальтус жив дуже скромно, щоб не сказати бідно, але послідовно і принципово відмовлявся як від високих державних посад, які йому пропонував уряд, так і від церковної кар'єри, вважаючи головною справою свого життя наукову роботу. Він був обраний одночасно членом Королівського товариства і членом Французької Академії (честь, якої удостоювалися лише деякі вчені) став засновником Клубу Політичної Економії і одним із засновників Лондонського статистичного товариства.

Основні ідеї Т. Мальтуса найшли відображення у таких  його найбільш відомих працях як „Дослідження закону народонаселення” (1798), „Дослідження про наслідки хлібних законів” (1814), „Дослідження про природу і зростання ренти” (1815), „Основи політичної економії” (1820), „Міра цінності” (1823), „Визначення в політичної економії” (1827). Усі праці Т. Мальтуса полемічні, основним його опонентом був Д. Рікардо, який до поглядів Т. Мальтуса ставився скептично.

Вивчаючи демографічні проблеми суспільства, Т. Мальтус заснував і збагатив багато теорій класичної  політичної економії. Однак в історію економічної думки він увійшов насамперед як автор теорії народонаселення, концепції мальтузіанства. У теорію народонаселення Т. Мальтус заклав ідею залежності добробуту суспільства від чисельності і темпів приросту населення. Вона зводить причину бідності до простого співвідношення темпу приросту населення з темпом приросту життєвих благ, які визначають прожитковий мінімум.

У 1798 році він  опублікував свою книгу Essay on the Principle of Population ("Дослідження закону народонаселення"). Три основні тези "Дослідження…":

1. Через біологічної здатності людини до продовження роду його фізичні здібності використовуються для збільшення своїх продовольчих ресурсів.
2. Народонаселення строго обмежена засобами існування.
3. Зростання народонаселення може бути зупинений лише зустрічними причинами, які зводяться до морального стриманості або нещасть (війни, епідемії, голод).

Теорія народонаселення  базується на наступному:

• теорії рівноважного стану;
• закону спадної родючості ґрунтів, що розробив Анн Тюрго;
• біологічного закону розмноження;
• закону спадної віддачі ресурсів, який сам сформулював.

Згідно теорії рівноважного стану:  

• суспільство знаходиться у рівноважному стані, якщо виробляє достатню кількість продовольства для споживання відповідною чисельністю населення;
• при порушенні у суспільстві цієї рівноваги підключаються регулятивні сили природи (хвороби, війни тощо), які повертають його до рівноважного стану. Знаючи про катастрофічні наслідки природного регулювання (злигодні, голод тощо), суспільство може і повинно втручатись і регулювати самий процес зростання народонаселення. Для стримання процесу зростання населення Т. Мальтус пропонував використовувати економічні важелі та різноманітні превентивні заходи – примусові та упереджувальні;
• ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції.

   Розвиваючи  закон спадної родючості ґрунтів  А. Тюрго, згідно якого кожне  додаткове вкладення праці й  капіталу в обробіток землі  з певного моменту супроводжується  зниженням додаткової врожайності,  Т. Мальтус дав йому своє трактування. За міркуванням вченого, суть закону спадної родючості землі полягає в тому, що додаткові вкладення праці й капіталу в обробіток землі за певною межею не супроводжуються відповідним зростанням кількості сільськогосподарської продукції, їх ефективність, навпаки, знижується. На підставі цього Т. Мальтус зробив висновок, що земля не зможе прогодувати населення планети, яке швидко зростає.

   Згідно  біологічного закону розмноження,  збільшення засобів існування  сприяє розмноженню живих істот і навпаки, зменшення засобів існування – стримує. На думку Т. Мальтуса, існує постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускається кількістю засобів існування, що знаходяться в їх розпорядженні. Виходячи з біологічного закону розмноження, здатність рослин і тварин до безмежного розмноження стримується нестачею місця для проживання і харчів. З точки зору цього закону надлишок населення об’єктивно приречений на злидні, голод та вимирання. Суть сформульованого Т. Мальтусом закону спадної віддачі ресурсів полягає в тому, що в умовах обмеженості можливостей кожен додатковий приріст одного з виробничих ресурсів (капіталу, праці, землі) за незмінної кількості інших з певного моменту призводить до зменшення приросту виробленого продукту. Таке має місце і тоді, коли приріст всіх ресурсів відбувається непропорційно. Вирощуючи, наприклад, пшеницю, фермер з 1 га землі без культивації ґрунту отримує 30 ц зерна. Перший обробіток ґрунту дасть змогу підняти урожай до 40 ц з 1 га; другій – до 45, третій – до 48, четвертий до 50. Подальший обробіток забезпечить незначну, навіть нульову віддачу, отже, внесок у продуктивність землі знизиться.

   Зменшення  приросту продукту пов’язується  з тим, що зростаючий обсяг  кожного з виробничих ресурсів поєднується з фіксованим обсягом інших. Отже, згідно цього закону зростаюча віддача ресурсів, тобто зростання їх корисного ефекту, можлива лише за умов їх якісного поліпшення і зростання ефективності виробництва.

   На основі  теорії народонаселення Т. Мальтус сформулював однойменний закон, який на його думку, є загальним, великим і вічним, та тісно пов’язаним із людською природою. Суть закону народонаселення полягає в тому, що за сприятливих обставин, зростання населення відбувається у геометричній прогресії, тоді як засобів існування – в арифметичній. За розрахунками Т. Мальтуса, якщо населення буде зростати кожні 25 років у 2 рази (в геометричній прогресії – 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256 ), а виробництво продовольства – в арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ), то в результаті через два сторіччя кількість населення буде співвідноситись до засобів існування як 256 до 9, через три сторіччя – як 4096 до 13, а по завершенню 2000 років це відношення було б безмежним і незліченим.

Рис. 1. Графічне відображення закону народонаселення Т. Мальтуса

За рис. 1. на осі ординат представлено зростання народонаселення і продовольства, а на осі абсцис – роки. Використовуючи розрахунки Т. Мальтуса отримуємо дві лінії. Лінія ОА характеризує зростання народонаселення, лінія ОВ – зростання продуктів харчування. У першому і другому році вони майже співпадають, а потім дуже швидко віддаляються одна від одної.

   Виходячи з міркувань Т. Мальтуса:

• головна і постійна причина бідності – у несприйманні суспільством природних законів і в людських пристрастях, у надмірно швидкому розмноженні людей;
• розв’язання проблеми бідності не залежить від суспільної системи, способу розподілу майна, допомогти не можуть ніякі революції і соціальні реформи;
• подолати бідність можна лише за рахунок скорочення чисельності населення, регулювання природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Засобами проти надмірного розмноження можуть бути або „моральне приборкання” (свідоме утримування від шлюбів незаможних, відмову бідного населення від народжування дітей ), або – пороки і всілякі нещастя (виснажлива праця, голод, злиденність, хвороби, стихійні лиха, епідемії, війни тощо).

Теорія народонаселення  Т. Мальтуса була сприйнята в суспільстві  неоднозначно. Одні економісти її критикують, називають цинічною, людиноненависницькою, недостатньо коректною, інши розвивають. Критики (в основному, марксисти) вважають, що теорія Т. Мальтуса сфальсифікована.

Мінуси теорії з сучасної точки зору:

1. Мальтус використовував некоректну міграційну статистику: геометрична прогресія виводиться із статистичних даних зростання населення у США в ХVI – XVIII ст. Вона ігнорує те, що зростання відбувалося насамперед за рахунок імміграції з Європи, а не народжуваності
2. Мальтус не бере до уваги механізми саморегуляції чисельності людства, що призводять до демографічного переходу. Проте за часів Мальтуса це явище спостерігалося лише у великих містах, в яких проживало меншість населення, тоді як в даний час воно охопило цілі континенти (у тому числі всі без винятку розвинуті країни).
3. Закон спадної родючості грунту: арифметична прогресія зорієнтована виключно на екстенсивні можливості у зростанні виробництва предметів споживання, і не враховує досягнення науково-технічного прогресу у землеробській галузі.
4. Закон народонаселення у тлумаченні Т. Мальтуса може діяти лише для тваринного і рослинного світів і до того ж не повністю. Людина ж є не тільки біологічною, а й соціальною істотою.
5. Т. Мальтус вважав, що дія сформульованого ним закону поширювалася на весь період існування людства. Хоча даних про виробництво продуктів харчування у масштабі планети до 1700 р. немає, проте відомості про зростання чисельності населення не підтверджують зроблених ним висновків. Так, Т. Мальтус стверджував, що приріст населення здійснюватиметься кожні 25 років у геометричній прогресії. Якщо б його прогноз, зроблений на початку XVIII ст., був правильним, то відношення кількості населення до кількості їжі становило б на початку 30-х років XXI становив 512:10.

Разом з тим, теорія Мальтуса досить коректно описує закономірності економіко-демографічної  динаміки доіндустріальних суспільств.

Ідеї ​​Мальтуса справили потужний позитивний вплив на розвиток біології, по-перше, через їх вплив на Дарвіна, а, по-друге, через розвиток на їх основі математичних моделей популяційної біології, починаючи з логістичної моделі Ферхюльста.

Стосовно до людського суспільства думку  Мальтуса про те, що скорочення чисельності  населення веде до збільшення середнього доходу на душу населення, спричинило формування в 1920-х теорії оптимальної чисельності населення, при якому дохід на душу населення максимальний. Проте в даний час теорія малозастосовна у вирішенні реальних соціально-економічних завдань, але хороша в аналітиці, так як дозволяє судити про недо- або перенаселення.

Сучасні послідовники Мальтуса, неомальтузіанці, так говорять про сучасні малорозвинені країни: "Народжуваність в них висока, як в аграрних країнах, а смертність низька, як в індустріальних через медичної допомоги більш розвинених країн». Вважають, що перш, ніж допомагати їм, треба вирішити проблему контролю народжуваності.

Сучасні прибічники Т. Мальтуса, "неомальтузіанці", прагнуть відновити його концепцію, дещо змінивши її. Але сутність цієї концепції  залишається незмінною: людство, на їхню думку, принципово не може збільшити обсяги засобів існування для задоволення потреб населення, що зростає. Навіть назви праць неомальтузіанців свідчать про негативне ставлення до зростання народонаселення. Так, соціолог У. Фогт пише книгу під назвою "Люди! Закликаю до урятування" (1960), французький соціолог Г. Бутуль – "Перенаселеність" (1964), "Відкладене дітовбивство" (1970).

Як і Мальтус, його послідовники єдину можливість позбутися перенаселення вбачають у регламентації шлюбів, скороченні дітонародження, але лише серед трудящих мас та в країнах низького індустріального розвитку.

Мальтузіанці абсолютизують біологічний фактор, але вони не беруть до уваги соціальний аспект народонаселення. Адже від стану суспільства, його соціальної політики, рівня економічного стану, культури, освіти, виховання тощо значною мірою залежить зростання чи гальмування темпів зростання населення.

Народонаселення, його зростання, густота, тобто демографічний  фактор, постає як передумова та суб'єкт  історичного процесу. Він відіграє надзвичайно велику роль у суспільному житті. Надмірна чисельність населення, безумовно, може викликати великі суспільні труднощі. Проте, і повільність зростання його може спричинити старіння нації, нестачу робочих рук.

Мальтузіа́нство (Malthusianism) пояснює становище населення перш за все природним законом народонаселення, в якому йдеться про те, що населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, тоді як засоби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії.

На думку  мальтузіанців, війна — це необхідний спосіб природного відбору сильніших  та здоровіших людей.

У цілому, теорія Мальтуса продемонструвала свою високу пояснювальну здатність стосовно доіндустріальних товариств, хоча ніхто не ставить під сумніви той факт, що для ефективного використання її для пояснення динаміки сучасного суспільства (навіть у країнах третього світу), вона потребує найсерйозніших модифікацій. Втім, з іншого боку, теорія Мальтуса продемонструвала саму високу здатність адаптуватися до подібних модифікацій і вбудовуватися в них.