Україна в ліриці Т. Шевченка останніх років життя і творчості

Колєснік О. С.

(Луганський національний  університет імені Т. Г. Шевченко)

Україна в ліриці Т. Шевченка останніх років життя і творчості

Тарас Шевченко був не лише поетом та художником, а й активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах. Шевченкові ніколи не було «однаково» щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи, навіть до боротьби або відверто, або опосередковано, коли головна тема ніби зовсім інша. Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.

Мета моєї роботи простежити своєрідність зображення України в житті і творчості Шевченка останніх років його життя. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної й соціальної самосвідомості  українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.

 

На Україну Шевченко потрапив уперше за довгі дванадцять років у тисяча вісімсот шістдесят дев’ятому році, коли йому дозволили виїхати на Батьківщину, але встановили суворий таємний  нагляд. Кілька днів Шевченко жив неподалік  Канева та в Кирилівці, бачився з  близькими. В цей період він написав  чимало поезій та картин. Якщо докладніше говорити про перебування поета на Україні, то можна сказати, що Він відвідує свого друга Михайла Максимовича — першого ректора Київського університету, який жив на хуторі неподалік Канева на лівому березі Дніпра. В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім дубом, який зберігся до сьогодні і називається «дубом Шевченка». Звідти він милувався канівськими горами. Був Шевченко і в містах та селах повіту: Пекарях, Луці, Межиріччі. Намалював пейзажі «Коло Канева», «В Межиріччі».

Поет мріяв поселитися на одній  з канівських гір. Тут, сподівався Шевченко, залишать його недуги. Він навіть намалював  кілька проектів хати з широкою світлицею. Відомо 2 фасади, п'ять схематичних планів хати та один — комори. Всі написані Шевченком власноруч. Але мрії про одужання та придбання землі не здійснилися. Після повернення в маєток Максимовича Шевченка втретє заарештували, а після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. На Україні, як ми бачимо, він був не тривалий час в останні роки життя. Помер Шевченко не на Батьківщині, тільки після смерті друзі одразу стали клопотати про виконання поетового заповіту. На сьогоднішній день Шевченко невід’ємна частина кожного справжнього українця.

Щодо творчості, то свого ворожого ставлення до царату та методів його правління не змінив поет,незважаючи на десятилітнє заслання, яке мало бути карою за його революційні думки та погляди. У «Неофітах» (1857) знову вдарив Шевченко всією силою свого поетичного слова по російському царатові. Поема була написана у тисяча вісімсот п’ятдесят сьомому році в Нижнім Новгороді, де мусив півроку затриматися й чекати на подальший дозвіл їхати в Петербург. Поема «Неофіти» є політичною алегорією. Поет бере тему з римської історії та оповідає про переслідування християн Нероном, однак під Нероном розуміє всіх тиранів, що давлять усякі прояви вільної думки, особливо Миколу I (таку алегорію поет використовує і в ранніх творах, наприклад «Холодний Яр»):

Перед Нероном,

Перед Юпітером новим,

Молились вчора сенатори

І всі патриції, і вчора

Лилася Божа благодать,

Кому чи чином, чи грошима,

Кому в аренду  Палестину,

Байстрятам дещо. А кому

Самі підложницю в супруги,

Хоча й підтоптану. Нічого,

Аби з-під кесаря. А в  кого

Сестру благоволили  взять

У свій гарем. І се нічого,

На те він Бог, а ми під Бога

Себе повинні підкладать,

Не тілько сестер.[1, с.563-564 ]

 

У цьому творі простежується й релігійна тема і опис смерті Христа, ніби він помер ні за що, коли люди дозволяють так ставитися до себе:

Той назорей, той син  єдиний

Богом із бранної Марії,

Що він зробив їм? І  за що

Його, святого мордували,

Во узи кували.

І главу його честную

Терном увінчали?

І вивели з злодіями

На Голгофу-гору;

І повісили меж ними – 

За що?Не говорить

Ні сам сивий Верхотворець,

Ні його святії –

Помощники, поборники,

Кастрати німіє![1, с.559 ]

 Шевченко ясно дає зрозуміти,  що стан пригніченого українського  народу дуже його хвилює. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета.

 

Можна сказати незакінчена поема  «Юродивий» (1857) гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі Миколи I та його сатрапів в Україні. Читаючи цей твір можна одразу відчути ставлення, наприклад у цих рядках:

Ведеш мене з тюрми, з  неволі,

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над  ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла… 

Безбожний царю! Творче зла!

Чого накоїв на земля?[1, с.572 ]

В кожному рядку Шевченко передає  свій гнів до Миколи I, своє незадоволення  станом українського народу.

 

Тарас Григорович й далі підпорядкував  ідейне спрямування своєї політичної і особистої лірики меті пробудження  національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характеристичну для його творчості мистецьку форму «подражанія», поет прорікає у вірші «Осія, глава XIV» неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України – російськими царями:

Спочивши, скорбная, скажи,

Прорци своїм лукавим  чадам,

Що пропадуть вони, лихі,

Що їх безчестіє, і зрада

І криводушиє огнем,

Кровавим, пламенним мечем

Нарізані на людських душах,

Що крикне кара невсипуща,

Що не спасе їх добрий цар,

Їх короткий, п’яний господар,

Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,

Не дасть коня вам  охляп сісти

Та утікать;не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть,

І на хресті отім без ката

І без царя вас, біснуватих,

Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,

І вашей кровію, собаки,

Собак напоять…[1, с.629]

 

Напрошується такий висновок, що цей період творчості відрізняє  Україна виступає заляканою, багатостраждальною, пригніченою, поневоленою, не здатною до боротьби – це ми яскраво бачимо у вище зазначених творах. Від себе хочу додати, що впродовж усього життя Україна була невід’ємною частинкою душі Тараса Григоровича Шевченка, а на сьогоднішній день Шевченко є великою частиною України.

Література:

1)Кобзар. Тарас Шевченко – К.:Видавничий  центр «Просвіта»,2004.