Портрет перекладача: Михайло Тадейович Рильський

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

 

 

 

 

 

Портрет перекладача:

Михайло Тадейович Рильський

 

 

 

 

 

 

                                                                            Виконала:

                                                                            студентка V курсу

                                                                            факультету іноземних мов

                                                                             групи ЯА – 52

                                                                             Байбекова Людмила

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харкіов 2012

 

 

Максим Тадейович  Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. 

Батько поета, Тадей Рильський - український культурний діяч демократичного напряму, автор ряду етнографічних та економічних праць («К изучению украинского народного мировоззрения», «Студії над основами розвитку багатства» та ін.). Він був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької [3:124].

Один з  предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем, інший — генеральним губернатором Білоцерківського староства в часи Коліївщини.

Мати Максима  Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Вона передала синові рідну мову, пісню, той особливий ліризм, яким пройнята вся творчість поета [ 1: 67].

Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім  — у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив [7: 4].

Деякий час  він жив і виховувався в  родинах М. Лисенка та О. Русова. Він не знав злиднів, любив природу, захоплювався мисливством.

Після приватної  гімназії Рильський у 1915-1918 роках  навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім  — на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив.

Займався  самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також  у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти [9: 438].

Перша збірка його поезій «На білих островах»  вийшла 1910 року. У 1920-х роках Рильський  належав до мистецького угруповання  «неокласиків», переслідуваного офіційною  критикою за декадентство, відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Протягом  десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

1931 року Рильського  заарештовує НКВС,  і він майже  рік просидів у 

Лук'янівській  тюрмі в Києві.

Його товариші-неокласики Д. Загул, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

З 1931 року творчість  Рильського зазнає змін, він, не в змозі  виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію йому на службу. Його творчість ділиться на дві частини — офіційну та ліричну, в останній йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.

У радянську  добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед  яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства [2: 128].

1943 року його  обрано академіком. У 1944-1964 роках  Максим Рильський був директором  Інституту мистецтвознавства, фольклору  та етнографії АН України. 

За великий  вклад у розвиток поезії, в теорію і практику перекладу, у розвиток літературознавства, фольклористики, мовознавства і мистецтвознавства Максима Рильського обрано 1958 року дійсним членом Академії наук.

1960 року йому  було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 - державну премію СРСР.

Він був головою  правління Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН

УРСР [ 4: 60 ].

Колосальною за обсягом була його праця на терені художнього перекладу, головним чином  поетичного. Особливої уваги заслуговує дiяльнiсть М. Т. Рильського як поета -перекладача, її значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалi в розвитку української культури. Особливо скептично ставились i росiйськi реакцiонери, i українськi лiберали до перекладiв на українську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто українцi не можуть читати їх у росiйському оригiналi? М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного руйнування цих мало не вiкових передсудiв.

Максим Рильський - неперевершений перекладач і глибокий теоретик перекладацької справи. За своє життя він переклав на українську мову понад двісті тисяч поетичних рядків. Крім того, перекладав повісті, романи, п’єси. Йому належать наукові праці «Проблеми художнього перекладу», «Художній переклад з однієї слов’янської мови на іншу», «Пушкін українською мовою» та ряд інших. Поет вважав переклади важливою політичною і культурною справою: «Це - знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями, знаряддя зміцнення і зросту інтернаціональної свідомості». Найголовніші ознаки радянського перекладацького стилю в розумінні Рильського - точність у передачі змісту і форми оригіналу, гармонійна єдність ідеї й художнього образу, примат змісту над формою [8: 10].

Максим Рильський підкреслював, що перекладач повинен у кожного великого поета знайти творчу домінанту - те найхарактерніше, найсуттєвіше, що властиве тільки його творчості. В практиці перекладача це означає - передати іронію Генріха Гейне і Анатоля Франса, гнівний пафос Тараса Шевченка і Миколи Некрасова, сарказм Володимира Маяковського і т. д. Щоб досягти цього, перекладач повинен мати якусь спорідненість з автором оригіналу, бути творцем, що відбирав собі оригінал для перекладу. Завдання перекладача, за словами Рильського - зберегти національну специфіку образів, побут, культуру, уподобання того народу, з якого перекладав. «Негр, - пише Рильський, - порівнює кохану дівчину з стрункою пальмою, росіянин - з білокорою березою, українець - з гнучкою тополею. А як же бути перекладачеві негритянських, російських, українських пісень? Зрозуміла річ, не підмінювати пальму березою чи тополею, але довести образ пальми до свідомості і уяви читачів…». Якщо ж неможливо передати українською мовою той чи інший образ, Рильський прагне замінити його рівноцінним або наближеним.

В перекладах Рильського на нас, «як рідний», повіяв геній Пушкіна і Міцкевича, Лєрмонтова і Словацького, Мольєра і Шекспіра та багатьох інших видатних письменників. Рильський мав повне право пишатися своєю перекладацькою діяльністю, звітуючи нею перед народом: «Я много переводил и перевожу. Горд, что в своем переводческом активе могу назвать произведения Пушкина («Евгений Онегин», «Мєдний всадник» идр.), Мицкевича («Пан Тадеуш», балади, сонети), Корнеля («Сид»), Вольтера («Орлеанская девственница»), Буало («Искус-ство поззии»), Расина («Федра»), Мольєра («Мизан-троп»), Гіого («Зрнани» и «Король веселится»), Шекспира («Король Лир», «Двенадцатая ночь»), переводил также прозу - Мопассана, Бедье («Тристан и Изольда»), Гоголя («Майская ночь»)… многие стихотворения поэтов Советского Союза также печатаны в моих переводах. Кроме того, я перевел ряд опер для украинских театров»

До 100-річчя загибелі О. Пушкіна працювали над перекладами його геніальних творів. Це було важке, але почесне завдання. У статті «Пушкін українською мовою» Рильський писав, що переклади творів Пушкіна - «це прекрасний спосіб вигострити свою мовну зброю, піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку. Переклади Пушкіна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезію, літературу взагалі» .

Робота над перекладами творів Пушкіна (як і інших великих письменників братніх літератур) - це патріотичний подвиг Рильського, який приклав багато зусиль, щоб донести в повній красі геніальні твори великих світочів літератури до свого народу.

Ми  всі чимало доложили

Свого уміння, хисту й сили,

Щоб передати, як уміли,

Величну пушкінську красу,

писав Рильський у вірші  «Напис на українському двотомнику Пушкіна».

Поетичні  успіхи в роботі над перекладами Пушкіна приносили поету велику творчу радість, наснажували його на нові творчі дерзання. «Вспоминаю,- писав Рильський,- и не стыжусь признаться в том,- что среди ночного безмолвия я заплакал от счастья, когда мне удалось, как мне кажется, довольно верно передать изумительные строки:

Шипенье пенистых бокалов

И пунша пламень  голубой…

Працюючи  над власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн писав: "Українськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i говорять українською мовою, отже, значить, переклади є трамплiн до дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезiю, лiтературу взагалi". 

Роботу над  поетичними перекладами М. Рильський ставить не нижче вiд оригiнальної творчостi. Це не тiльки змагання поета однiєї нацiональностi з поетом iншої, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдної мови, створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна, Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiальної поеми, створеної Київською Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та iнших, як спiвавтора перекладачiв першої частини славетної поеми Данте i комедiї Грибоєдова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших генiальних i талановитих творiв свiтової лiтератури.

Після російської і білоруської Рильський-перекладач найбільше уваги приділяв польській літературі. Він чудово переклав на українську мову багато творів великих польських поетів - А. Міцкевича та Ю. Словацького. В 1949 році вийшов українською мовою в перекладі М. Рильського (друга редакція) роман у віршах А. Міцкевича «Пан Тадеуш», який вважається енциклопедією життя Польщі другої половини XVIII - початку XIX ст. Здійснивши перше видання «Пана Тадеуша» українською мовою ще в 1927 році, М. Рильський знову повернувся до роботи над перекладом, бо справедливо бачив в Адамі Міцкевичі «полум’яного польського патріота і послідовного поборника дружби народів».

Дійсністю стали благородні мрії А. Міцкевича. Його твори читають не тільки вільні польські робітники і селяни. Завдяки чудовим перекладам Рильського та інших українських поетів твори Міцкевича стали доступними для робітників і колгоспників  України. Народна артистка  Наталія Ужвій у «Листі до поета» з почуттям глибокої вдячності зізнається: «Наш театр імені Івана Франка з особливим почуттям працює над п’єсами, перекладеними із інших мов, коли їх перекладає Максим Рильський… Ваш переклад «Сірано де Бержерака» в своїй витонченій майстерності і дотепності змагається з оригіналом» [5: 167].

Особливо  багато і блискуче перекладав М. Рильський з слов’янських літератур. «Для нього слов’янські мови, - каже Микола Тихонов, - що шумлять, як швидкі свіжі ріки, давали справдешню радість, і він поринав у їхні співучі глибини, перекладав,   досліджував,   насолоджувався цим багатством. І які перемоги здобував він, перекладаючи українською Пушкіна й Міцкевича, наприклад!». Максим Рильський був залюблений у книги. Художні твори багатьох народів і віків допомагали йому пізнати життя далеких часів, заповіти попередніх; поколінь, мрії й ідеали людей праці.

Красою і  художньою майстерністю його переклади часто змагаються з оригіналом. «Зроблене ним, - писав Л. Булаховський, - для зближення української культури з російською та іншими - французькою, польською - культурами є справжній поетичний подвиг, вагу якого аж ніяк не можна переоцінити: мало літератур можуть похвалитися такою силою блискучих перекладів, з таким вийнятковим хистом виконаних працею одного майстра, як українська - невтомною працею Рильського». Чудові переклади поета, як він того і бажав, служать двом великим цілям - справі розвитку української соціалістичної культури і братерському єднанню народів.

Нездiйсненним здалось би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких  класикiв XVII столiття з їх математично  точною i сповненою абстрактних понять мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi труднощi Рильський поборов. Вiн умiє засобами рiдної мови (як треба знати її в усьому її невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!) вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера ("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди дає високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю української лiтератури. Iнодi, вiдмiннiсть граматичного строю не дозволяє точно передати оригiнал. Тодi поет майстерно змiнює образ, не руйнуючи його, - як вiн сам висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi рядки: