Особливостi навчання монологiчному мовленню

повідомлення, опис, розповідь. Слід зазначити, що повідомлення характеризується хронологічною послідовністю, опис - фактологічною,  
а розповідь – сюжетно-фабульною послідовністю. Такий характер мовлення вимагає від учнів адекватних умінь: правильно складати одну завершену фразу; комбінувати різноструктурні фрази; трансформувати, розширювати, доповнювати вже засвоєні мовленнєві зразки згідно з цілями та умовами спілкування; вільно викладати свої думки; обговорювати факти, події; розкривати причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ.

       У процесі формування таких умінь  необхідно вчити учнів вживати  зв’язкові елементи речень, головним чином прислівники часу та послідовності: later, then, after that, at first, firstly, secondly, in the second place, а також прислівники причин та наслідку: that’s why, so.

       Слід  навчати також вживання сполучників, порядку слів у реченні  
і т. і.

       Метою навчання монологічного мовлення у  школі є формування певних монологічних умінь, а саме: правильно з погляду  мовних засобів, логічно й послідовно, з достатньою повнотою, комунікативно  вмотивовано і творчо користуватися  засвоєним мовним матеріалом для  вираження своїх думок іноземною  мовою. Всі ці якості монологічних умінь  формуються у процесі виконання  відповідних вправ.

       Для навчання монологічного мовлення використовуються: підготовчі (мовні й умовно-мовленнєві) та мовленнєві вправи.

       Підготовчі  вправи можуть бути такого характеру:

       1) імітативні (відтворення зразка, імітація  його);(Додаток 1)

       2) підстановчі (відтворення зразка шляхом зміни його лексичного складу);(Додаток 2)

       3) комбінаційні (побудова висловлювання  шляхом з’єднання даних елементів  речення);(Додаток 3)

       4) трансформаційні (зміна чи перетворення  граматичних форм).(Додаток4)

       Призначення підготовчих вправ – цілеспрямована активація мовного матеріалу, результатом  якої повинна бути навичка оперування відповідними фонетичними, лексичними та граматичними елементами  
і цілими реченнями. Суть подібних вправ – у багаторазовому  
і варіативному повторенні іншомовної форми, яка відповідає заданому змісту. Увага при цьому спрямовується на мовну форму. Таким чином, підготовчі вправи мають своєю метою навчити учнів компонентів монологічного мовлення: складання фраз, їх розширення, трансформації, комбінування, з’єднання фраз між собою. Слід пам’ятати, що початком роботи над монологічним мовленням є міцне засвоєння лексичних одиниць у граматичних структурах.

       Мовленнєві  вправи спрямовані на формування таких  умінь: повідомляти про який-небудь факт, описувати природу, (погоду, квартиру, зовнішність людини); розповідати  про певні події (канікули, відвідання театру, музею, кіно); розмірковування  про які-небудь події, факти; доводити які-небудь твердження; переказувати, коментувати прочитаний чи прослуханий  текст.

       Призначення мовленнєвих вправ – нерегульована, конкретно не спрямована активізація  мовного та мовленнєвого матеріалу  в умовах

мовленнєвої практики з метою розв’язання  комунікативних завдань, коли увага  учнів зосереджується на змісті висловлювання, а не на його формі.

       Серед мовленнєвих вправ виділяють  такі:

       1) запитання-відповіді;

       2) ситуативні (побудова висловлювання  на основі навчально-мовленнєвої  ситуації);

       3) репродуктивні (переказ прослуханого  чи прочитаного тексту);

       4) дескриптивні (опис з опорою на  ілюстративну наочність);

       5) ініціативні (рольові ігри);

       6) перекладні.

       Якщо  в процесі виконання  підготовчих  вправ формуються мовленнєві лексико-граматичні та фонетичні навички, то мовленнєві вправи формують мовленнєві уміння говорити.

       Враховуючи  необхідність постійного ускладнення  і розширення навчального мовного  матеріалу, методика навчання іноземних  мов виділяє три етапи формування монологічних умінь.

       В основу кожного з них покладена  нова якість висловлювання учнів, причому  ця якість обов’язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем. Завдання першого  етапу зводяться до того, щоб міцно засвоїти і закріпити мовний матеріал до теми; навчитися висловлювати на його основі одну завершену думку; об’єднувати 2-3 фрази в одну понадфразову єдність. Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо

вони  відповідають темі і грамотно оформлені  у мовному відношенні.

       Вже на цьому етапі виховується самостійність  висловлювання: вчитель лише називає  тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишає  вільним.

       Завдання  другого етапу полягають у  тому, щоб навчити учнів переходити від одного мовленнєвого зразка до іншого, домагаючись при цьому  логічного зв’язку речень згідно з виучуваною темою. Кожне наступне речення повинно доповнювати, розкривати чи уточнювати думку, висловлену у першій фразі.

       Наприклад: My father is not old. He is 30 years old. He works at the factory.

       На  цьому етапі від учнів потрібно домагатися обов’язкової різноструктурності моделей. Це допомагає розвивати  думку, уміння формулювати висловлювання  згідно з певним логічним планом. Навчання монологічного мовлення в цей період здійснюється за допомогою вправ з використанням різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

       В ролі зображувальної опори можуть виступати  окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній  дошці, кодограми. Ситуації, які вводяться  в опорі на зображальну наочність, мотивують висловлювання учнів.

       Важливим  видом вербальної зорової опори  є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв’язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів  для побудови власного висловлювання.(Додаток 5)

       Завдання  другого етапу полягають у тому, щоб навчити учнів переходити від одного мовленнєвого зразка до іншого, домагаючись при цьому логічного зв’язку речень згідно з виучуваною темою. Кожне наступне речення повинно доповнювати, розкривати чи уточнювати думку, висловлену у першій фразі.

       Наприклад: My father is not old. He is 30 years old. He works at the factory.

       На  цьому етапі від учнів потрібно домагатися обов’язкової різноструктурності моделей. Це допомагає розвивати  думку, уміння формулювати висловлювання  згідно з певним логічним планом. Навчання монологічного мовлення в цей  період здійснюється за допомогою вправ з використанням різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

       В ролі зображувальної опори можуть виступати  окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній  дошці, кодограми. Ситуації, які вводяться  в опорі на зображальну наочність, мотивують висловлювання учнів.

       Важливим  видом вербальної зорової опори  є підстановча таблиця, яка здатна забезпечити логічний зв’язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів  для побудови власного висловлювання.

       У навчанні монологічного мовлення широко використовується така ефективна вербальна  опора як логіко-структурна схема, яка  забезпечує логічну послідовність  висловлювання і створює можливості для варіювання змісту в залежності від реальних обставин. Наприклад: Розкажіть про себе і свою сім’ю, користуючись цією схемою. ( Додаток 6)

       Поряд з такими таблицями і схемами  застосовуються також ілюстративні невербальні опори, які лише підказують тематику, певний зміст і послідовність  висловлювань. Різновидом повної вербальної опори може служити висловлювання  – зразок у звуковому (фонограма, мовлення вчителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.

       З метою навчання усного мовлення доцільніше використовувати звуковий зразок (фонограму), в якому після кожної фрази  передбачена пауза для висловлювання  учнів за аналогією. Проте слід пам’ятати, що поступово опори обов’язково  знімаються.

       Підготовчі  вправи, які були описані вище, далі поступаються місцем мовленнєвим вправам з такими, наприклад, завданнями: Розкажіть про себе і свою сім’ю (про свій робочий день, рідне місто, природу, погоду сьогодні і т. п.).

       Головне завдання третього етапу – навчити  учнів створювати монологічні висловлювання  текстового рівня різних функціонально-смислових  типів в такому обсязі, який передбачено  програмою для даного класу. Третій етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь  виражати своє особисте ставлення до фактів чи події, про які висловлюється  учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого  факту; включати до всього мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно  повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні  заздалегідь, у домовленнєвих вправах, засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення to my mind, there is no doubt, it’s quite clear. I am not sure, people say, etc.

       Включення подібних словосполучень до монологічного  висловлювання дає можливість учням  передати словами своє особисте ставлення  до обговорюваних подій та фактів.

       Завдання  до вправ на цьому етапі формуються таким чином, щоб у процесі  їх виконання учень не міг обмежитися двома-трьома реченнями. (Додаток7)

       Виконуючи такі вправи, учні вчаться розвивати  думку, передавати її засобами іноземної  мови, доводити правильність своїх  тверджень.

       Для форсування умінь монологічного  мовлення на третьому етапі необхідні  стимули, які б могли забезпечити  учням достатньо самостійне висловлювання. Одним із таких стимулів може бути прослуханий чи прочитаний текст, якщо пропонується завдання передати його основний зміст кількома реченнями, висловити своє ставлення до нього. У цьому випадку від учнів  вимагається велика творча самостійна робота щодо визначення головного, найсуттєвішого у прослуханому (прочитаному) тексті; робота, що пов’язана з відбором адекватних мовних засобів, і, нарешті, побудова висловлювання. У процесі  роботи учень може скласти свої опори  для висловлювання (звичайно, цього  треба навчити). Такими опорами будуть ключові слова, план розповіді, окремі важливі речення.

       Не  слід нехтувати і такою ефективною вправою, як переказ прослуханого чи прочитаного тексту. Текст може служити  схемою, планом, тезами висловлювання, що допомагає учням будувати своє усне мовлення. Небажаний переказ  тексту пишеться в тому випадку, коли

робота  над ним зводиться до заучування напам’ять  і творча діяльність учнів заміняється мнемонічною. Текст використовується як ситуативна основа для бесід та обговорення  викладених в ньому проблем.

       Робота  розвитку навичок та вмінь монологічного  мовлення викликає інтерес в учнів, активізує їх мовленнєву діяльність у тому випадку, якщо завдання є посильним  для них, якщо вони бачать кінцеву  мету і необхідність її досягнення, якщо висловлювання обмежене певними рамками і даються точні орієнтири, які забезпечуються чіткими інструкціями і необхідним обсягом мовного матеріалу, достатнім для реалізації запропонованого завдання. Ці фактори створюють умови, у яких учні можуть досягти певної міри успіху.

       Впевненість учнів у своїх силах зумовлюється відповідним підкріпленням, а також  почуттям задоволення, яке вони відчувають від успіху виконаного мовленнєвого завдання. Головним джерелом підкріплення є вчитель, який, слухаючи учнів, усім своїм ставленням до їх висловлювань показує, що його цікавить те, про що вони говорять. Вчитель може сказати: “Справді?”, “Як цікаво!”, “А що далі?”, або  
“Невже так?”, “Я сумніваюсь”. Можна похвалити учня: “Молодець!”, “Добре!”, “Чудово!”. Така реакція є підкріпленням правильних мовленнєвих дій учнів. Вона свідчить про те, що комунікація відбувалася, а це надає вправам у мовленнєвій діяльності характеру живого, природного спілкування. Підкріплення, так як і сам інтерес, є позитивним фактором, який слід враховувати і практикувати у школі.