Лескика загального та обмеженого вживання

Діалектна лексика виділяє  найдрібніші деталі явищ, предметів, реалій навколишньої дійсності, що дає  широкі можливості в художньому стилі  для максимального наближення до дійсності; для опису життя з  усіма подробицями, відтворення місцевого колориту й типізації характерів. Місцева лексика в художньому творі виправдана лише тоді, коли вона потрібна для кращої характеристики зображуваного, зрозуміла читачам і вживається з почуттям міри і кількісно не порушує художньо-естетичних рис тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, за сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на дві групи: загальновживана, або загальнонародна, лексика; та лексика обмеженого вживання.

До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних

мовних сферах і зрозумілі  будь-якому носієві мови незалежно  від того, де він живе, професії, способу життя. Загальнонародна мова становить основу української мови.

Спеціальна лексика (лексика  обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній. До лексики обмеженого вживання відносять такі групи: науково-термінологічну, професійно-виробничу та емоційно-експресивну лексику.

Також у складі лексики  обмеженого вживання виділяють діалектизми.

Власнелексичні діалектизми  – це слова, що за значенням збігаються з літературними нормативними, загальновживаними, але виражені абсолютно іншою основою Це своєрідні дублети загальновживаних слів Найпомітніше представлені вони у системі повнозначних частин мови (чічка – квітка, крумплі – картопля, кибель – відро, стрий - дядько).

Семантичні діалектизми, до яких зараховують слова, які однакові щодо вираження з загальновживаними, але відмінні від них за значенням (вага – колодязний журавель; вино - виноград; губа - гриб; пасіка – просіка; хвиля – гарна погода; берег – гора, схил гори; іти – їхати; підлий –поганий; верх – димар; гостинець – шлях; година – гарна погода).

Етнографічні діалектизми  – назви місцевих реалій і понять, що не відомі або не використовуються поза межами певного говору. У побуті, матеріальній культурі, характері занять і трудової діяльності, у звичаях і традиціях жителів певної території є місцеві особливості, які і відбито у повсякденному словнику. Етнографічні діалектизми не мають відповідників у загальнонародній мові і пояснити їх можна лише опосередковано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Кононенко П. П., Кадомцева  Л. О., Мацько Л. і. Українська  мова. —   К.: Либідь, 1992.

2. Пономарьов О. Д. Сучасна українська мова. — К.: Либідь, 2001.

3. Шевчук С В. Українське ділове мовлення. — К.: Літера 2003.

4. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 149-154.
5. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1973; Стилістика. – 1973. – С. 55-210.
6. Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. – С. 202-227.
7. Українська мова: Підручник: Ч.1 / Т.К. Бурлака, В.О. Горпинич, П.С.Дудик та ін.; За ред. П.С. Дудика. - К.: Вища шк., 1993. - 415 с.: іл.
8. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь, 1992.
9. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - 2-ге вид., стер. - К.: Либідь, 1996. - 432 с.