Лексико-стилістичні аспекти при перекладі

 

                                                                 ВСТУП

 

Незважаючи на відносно молодий  вік теорії перекладу або перекладознавства  як науки, нині існує безліч робіт, присвячених  перекладацьким трансформаціям. Цей  аспект є одним з центральних, і знання його теоретичних основ  надзвичайно важливе в роботі перекладача. Питанням перекладацьких трансформацій займались такі фахівці  як Фітерман А.М., Левицька Т.Р., Швейцер  А.Д., Рецкер Я.І., Комісаров В.Н., Бархударов Л.С., Латишев Л.К., Шевнін А.Б., Сєров  Н.Б. та інші.

Проте слід зазначити, що фахівці  в області теорії перекладу так  досі і не прийшли до загальної  думки відносно самої суті поняття  трансформації.

Невідповідності в структурі  різних мов призводять до труднощів, пов'язаних зі збереженням і передачею  значень слів при їх перекладі  іншою мовою. Слово, як лексична одиниця, є частиною лексичної системи  мови. Смислова, або семантична структура  слова унікальна для кожної конкретної мови, а тому може не співпадати в  лексичних системах іноземної мови та мови перекладу. Тут на перший план виходять так звані лексичні трансформації, які можна визначити як "відхилення від словникових відповідностей" [6, c.57].

У сучасній лінгвістиці поняття трансформації використовується як важливий засіб досягнення адекватності перекладу. Трансформації допомагають подолати ті чи інші існуючі лексичні труднощі у перекладі. Трансформація полягає у зміні формальних або семантичних компонентів при збереженні інформації.

Активність вивчення обумовлюється  як високою частотністю застосування лексичних трансформацій, так і  їх недостатньою вивченістю.

Велика кількість досліджень присвячена проблемам перекладацьких трансформацій у теорії та практиці перекладу.

Дослідження лексичних та стилістичних трансформацій є актуальним та потребує спеціального розгляду. Актуальність даної роботи полягає у необхідності дати цілісну інтерпретацію поняття трансформацій, виокремити основні види, розглянути причини, що викликають трансформації і в практичній частині проаналізувати випадки застосування перекладацьких трансформацій, дослідити, яким чином вони реалізуються при перекладі.

 

1. Дослідження сутності перекладу

 

"Переклад - діяльність, що полягає в передачі змісту тексту на одній мові засобами іншої мови, а також результат такої діяльності. Її теоретичним осмисленням і оптимізацією займається дисципліна, що називається наукою про переклад і що включає декілька напрямів, серед яких виділяються теорія перекладу, аналіз перекладу, методика навчання перекладу. Особливе місце займає машинний переклад наукова і одночасно технологічна дисципліна, пов'язана і з наукою про переклад, і з комп'ютерною лінгвістикою. Як і багато інших розділів прикладної лінгвістики, переклад по суті міждисциплінарний - він пов'язаний не лише з наукою про мову, але і з літературознавством, когнітивними науками, культурною антропологією тощо" [10].

"В процесі перекладу  початковими є одиниці тексту  оригіналу, а кінцевими - одиниці  тексту перекладу. Таким чином,  ми маємо справу як з текстами  на початковій мові і на  мові перекладу, так і з процесом  перетворення тексту оригіналу  в текст перекладу. Але і  такий підхід виявився недостатнім. "Перекладацька діяльність по  визначенню носить посередницький  характер, оскільки її мета полягає  в тому, щоб зробити доступним  для читачів перекладу повідомлення, зроблене автором оригіналу на  іншій мові" [5, с.40].

"Загальна теорія перекладу  досліджує універсальні закономірності  збереження інформації, яка виражена  засобами однієї мови при її  інтерпретації засобами іншої  мови. Загальна теорія перекладу,  спираючись на поняття структурної  лінгвістики та теорії інформації, розглядає переклад як міжмовну  комунікацію, а сам процес перекладу  як такий, що складається з  двох основних етапів - аналізу  (розуміння повідомлення) і синтезу  (творення повідомлення).

Положення загальної теорії перекладу конкретизується на матеріалі  двох мов, які вступають між собою  в контакт у процесі перекладу. Окремі теорії перекладу аналізують лексичні, морфологічні, синтаксичні  особливості двох мов і дають  рекомендації щодо найбільш ефективних способів перекладу текстів. З окремими теоріями перекладу взаємодіють  стильові теорії перекладу, які узагальнюють практику перекладу текстів, що належать до певного функціонального стилю. Таким чином, маємо теорії перекладу  наукових та технічних текстів, офіційно-ділових  текстів, газетно-інформаційних повідомлень, публіцистики.

Різниця граматичного ладу мов, з точки зору перекладу, виражається  в двох категоріях перекладацьких проблем: проблеми перекладу в умовах схожості граматичних властивостей мовних одиниць  та проблеми перекладу в умовах розходження  граматичних властивостей мовних одиниць  у вихідній мові та мові перекладу. Крім того, специфічні ускладнення  пов'язані з перетворенням окремих  граматичних одиниць (морфологічні перетворення на основі словоформ) і  складових граматичних одиниць (синтаксичні  перетворення на основі словосполучень, речень і надфразових єдностей)" [5, с.46].

"Спільність між граматичними  властивостями мов задається  їхньою спільною належністю до  мовної сім'ї і виявляється в наявності спільних граматичних значень, категорій і функцій." [5, с.150].

Оскільки художній переклад є витвором мистецтва слова, то його аналіз має бути підпорядкованим  естетичним критеріям і кожна  його деталь повинна осмислюватися  у плані виявлення ідейно-художніх настанов автора оригіналу. Починати аналіз перекладу треба не з нього  самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з суспільним життям тієї країни й тієї епохи, які його породили і які в ньому відбилися. Треба також знати, яке місце  посідає оригінал у творчості  його автора та яку роль він відіграв у розвитку літератури.

Знання всього цього створює  необхідний фон, на якому сприйматиметься  першотвір, створює належні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад. Лише після цього  можна переходити до розгляду оригіналу  як певної ідейно-художньої цінності, естетична своєрідність якої полягає  в способі втілення задуму автора за допомогою стилістичних засобів  мови. Для того, щоб встановити цю своєрідність, треба дослідити діалектичний зв'язок елементів змісту й форми  художнього твору на всіх рівнях його структури - лексико-семантичному, морфологічному, синтаксичному, ритміко - інтонаційному, фонетичному. Зіставлення одержаних  в результаті такого дослідження  наслідків, усвідомлення ролі окремої  деталі в художньому цілому творі, виділення  провідного й другорядного в ньому  веде до вироблення естетичної концепції  оригіналу. Після цього перед  дослідником розкриваються два  шляхи. Можна аналогічним способом проаналізувати переклад і потім  зіставити одержані наслідки з даними аналізу оригіналу. А можна порівнювати  переклад з першотвором, рівень за рівнем, щоразу встановлюючи моменти тотожності чи розбіжності перекладу від  оригіналу.

Головна мета перекладу - досягнення адекватності. Адекватний, або як його ще називають, еквівалентний переклад - це такий переклад, який здійснюється на рівні необхідному і достатньому  для передачі незмінного плану змісту при дотриманні відповідного плану  вираження, тобто норм мови перекладу. За визначенням А.Б. Федорова, адекватність - це "вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально-стилістична  відповідність йому" [9, c.79].

"Невідповідності в  структурі різних мов призводять  до труднощів, пов'язаних зі  збереженням і передачею значень  слів при їх перекладі іншою  мовою. Слово, як лексична одиниця,  є частиною лексичної системи  мови. Смислова, або семантична структура  слова унікальна для кожної  конкретної мови, а тому може  не співпадати в лексичних  системах іноземної мови та  мови перекладу. Тут на перший  план виходять так звані лексичні  трансформації, які можна визначити як "відхилення від словникових відповідностей" [6, с.45].

"Основним завданням  перекладача при досягненні адекватності  є вміле застосування різноманітних  перекладацьких трансформацій для  того, щоб текст перекладу якомога  точніше передавав всю інформацію, що міститься в тексті оригіналу,  за умови дотримання відповідних  норм мови перекладу.

Трансформація – основа більшості прийомів перекладу і вона полягає в зміні формальних (лексичні чи граматичні трансформації) чи семантичних (семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту за збереження інформації, настановленим передачі" [4, c.98]. Я.И. Рецкер визначає трансформації як "прийоми логічного мислення, з допомогою що їх розкриваємо значення іншомовного слова у тих і знаходимо йому російське відповідність, не збігалася зі словниковим" [7, с.38]. Лексичний елемент, як відомо, перекладається не окремо, сам по собі, в ізоляції від речення та тексту, де він вживається, а в сукупності його контекстуальних зв'язків та функціональних характеристик. Знання словникових відповідників є необхідною, але недостатньою умовою адекватного перекладу лексики. Крім цього, важливим є вміння підібрати контекстуальні відповідники, що не завжди фіксуються у перекладних словниках. Важливим способом вибору контекстуального відповідника слова є перекладацька лексична трансформація конкретизації значення, що зумовлена розбіжностями у функціональних характеристиках словникових відповідників лексичних елементів оригіналу та традиціях мовлення.

 

2. Дослідження поняття перекладацької трансформації

 

"Переклад має давню історію, і своїми коріннями він сягає тих давніх часів, коли прамова почала розпадатися на окремі мови, і коли з’явилась необхідність в тлумачах – людях, які знали декілька мов і були здатні виступати в ролі посередників під час спілкування представників різних мовних середовищ.

Зараз переклад представляє  собою окрему самостійну науку, яка  постійно розвивається, має свою теоретичну базу, концепції, методи дослідження  та власну систему термінів.

Перекласти – це виразити вірно і повно засобами однієї мови те, що вже існує на мові оригіналу, тобто якомога ближче познайомити читача з текстом на мові оригіналу. В задачу перекладу, таким чином, входить не тільки точний виклад змісту думок, повідомлених мовою оригіналу, але і відтворення засобами мови перекладу всіх особливостей стилю і форми повідомлення. Саме це – відтворення єдності змісту і форми – відрізняє переклад від інших способів передачі повідомлення на іншій мові: переказу, реферування і т.п." [3, c.56].

Перетворення, за допомогою  яких здійснюється перехід від одиниць  оригіналу до одиниць перекладу, називаються перекладацькими трансформаціями, які мають особливе значення у  художньому перекладі.

Розбіжності в структурі  двох мов незмінно викликають необхідність граматичних трансформацій. Ці розбіжності  бувають або повними (в тих  випадках, коли в мові, на яку здійснюють переклад, відсутня граматична форма, яка є в мові оригіналу), або  частковими (граматична категорія існує  в обох мовах, але збігається не в  усіх формах).

Порівнюючи англійську та українську мови, помічаємо, насамперед те, що вони різняться своєю граматичною  будовою, тому граматичні трансформації  є першорядними в художньому перекладі. Однак проблема перекладу починається  з вибору слова, тому здійснюються комплексні лексико-граматичні трансформації з переходом від лексичних одиниць до граматичних і навпаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Види перекладацьких трансформацій та їх причини

 

"Існують такі види  перекладацьких трансформацій (далі  ПТ) запропонованих різними авторами. Розглянемо окремі. Л.К. Латишев  дає класифікацію ПТ характером  відхилення від міжмовних відповідностей, коли всі ПТ поділяються на:

1) Морфологічні - заміна однієї  категоріальної форми на другий  або кількома;

2) Синтаксичні - зміна  синтаксичної функції слів і  словосполучень;

3) Стилістичні - зміна  стилістичній забарвлення відрізка  тексту;

4) Семантичні - зміна як  форми висловлювання змісту, а  й змісту, саме, тих ознак, з  допомогою яких описана ситуація;

5) Змішані - лексико-семантичні  і синтаксико-морфологічні" [6, с.131-137].

"У класифікації К.  С Бархударова ПТ різняться  за формальними ознаками: перестановки, додавання, заміни, опущення. При  цьому К.С. Бархударов підкреслює, що таке розподіл в значною  мірою приблизними і умовним.  Перестановками називаються зміни  розташування (порядку прямування) мовних елементів з тексту  перекладу проти текстом оригіналу.  Під замінами маю на увазі  як зміни під час перекладу  слів, частин промови, членів пропозиції, типів синтаксичної зв'язку, і  лексичні заміни (конкретизація,  генералізація, антонімічний переклад, компенсація).

Додавання припускає використання у перекладі додаткових слів, які  мають відповідностей в оригіналі. Під опущенням мають на увазі  опущення розв'язання тих чи інших  слів під час перекладу:

• диференціація значень;
• конкретизація значень;
• генералізація значень;
• розвиток значень;
• антонімічний переклад;
• цілісне перетворення" [1, с. 190-231].

"Латишев Л.К. виділяє  наступні лінгвістичні трансформації:

• Лексико-семантичні заміни – конкретизація, генералізація, смисловий розвиток або модуляція;
• Антонімічний переклад;
• Цілісне перетворення" [7, с.31-32].

"Конкретизацією називається заміна слова або словосполучення вихідної мови (далі ВМ) з ширшим предметно-логічним значеним словом і словосполученням мови перекладу (далі МП) з вужчим значенням. В результаті застосування цієї трансформації створювана відповідність і початкова лексична одиниця опиняються в логічних стосунках включення: одиниця ВМ виражає родове поняття, а одиниця МП - видове поняття, що входить в неї.

У ряді випадків застосування конкретизації пов'язане з тим, що у МП відсутнє слово з таким  широким значенням. Іноді родова назва на мові перекладу не може бути використана із-за розбіжності  конотативних компонентів значення.