Гоголевский текст в Украинском переводе

ГОГОЛІВСЬКИЙ  ТЕКСТ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ (ОСОБЛИВОСТІ СИНТАКСИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ)

Проблематика перекладу, і власне художнього перекладу, не нова. І хоча погляди на переклад склалися в струнку систему лише в останні  десятиліття, історія європейської культури налічує безліч спроб викласти ці погляди у міру їхнього накопичення.

Більшість дослідників  вважають, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. При цьому під процесом перекладу вони звичайно розуміють  міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст на іншій мові. Такі перетворення обов'язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим часом процес перекладу не є проста заміна одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов є завжди діяльність людини. В ньому акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук, не говорячи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої немає необхідності доводити.

Основне питання перекладознавства можна сформулювати таким чином: чи можливо цілком точно і повно передати на одній мові думки, виражені засобами іншої мови? З цього питання в науковому середовищі традиційно висловлювалися дві протилежні точки зору, зокрема в роботах А.В. Федорова [12], Л.С. Бархударова [1-2], В.Н. Комісарова [5-8] та інших вчених.

Актуальність дослідження  визначається потребою в розробці еквівалентного російсько-українського перекладу, у  зв'язку з широкими віковими культурними  контактами російського та українського народів. Вибір матеріалу дослідження також є цікавим, оскільки творчість М.В. Гоголя вважається надбанням обох літератур.

Об'єктом дослідження  є синтаксичні структури в  збірці повістей Гоголя М.В. «Вечори на хуторі біля Диканьки» [13] та їхнього перекладу А. Хуторяна, І. Сенченка, М. Рильського, С. Васильченка, Остапа Вишні [14]. Предмет дослідження – способи перекладу синтаксичних конструкцій з російської мови на українську.

Мета – дослідження  типів трансформацій синтаксичних структур на матеріалі повістей М.В. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» та їхніх перекладів.

Основним поняттям перекладу  і головною його метою є перекладацька  еквівалентність. Від того, як уявляє собі еквівалентність перекладу  перекладач, залежать результати його практичної роботи, якість перекладу. Іншими словами, процес перекладу має на увазі осмислення початкового тексту з подальшим його розчленовуванням на складові частини з метою аналізу, оскільки перетворення граматичних структур і лексичних одиниць на етапі аналізу дозволяють здійснити «перемикання», тобто перехід до ядерних структур і семантичних компонентів мови перекладу [3,4].

Таким чином, для досягнення семантичної  еквівалентності потрібні різноманітні перекладацькі перетворення (трансформації  або заміни). На рівні компонентної еквівалентності в основному використовуються трансформації, що торкаються граматичної структури вислову. Рівень денотативної еквівалентності вимагає складніших лексико-граматичних трансформацій, що спричиняють за собою зміни в семантичній структурі вислову.

Вчені по-різному визначали перекладацькі  трансформації. Так, наприклад, Я.І. Рецкер визначає трансформації як «прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення слова вихідної  мови в контексті і знаходимо йому відповідність в мові перекладу» [11, 216]. Л.Т. Латишев, іменує перекладацькі трансформації як «відступ від структурного і семантичного паралелізму між вихідним текстом і текстом перекладу на користь їхньої рівноцінності в плані впливу» [9, 27].

У перекладознавстві існує безліч класифікацій видів перекладацьких трансформацій, але всі вони діляться на три основні групи: лексичні, граматичні і лексико-граматичні. Синтаксичні трансформації вважаються досить нейтральними відносно змісту, який передається і полягають у заміні одного типу синтаксичної конструкції іншим [10, 254].

Аналізуючи вислови різних лінгвістів, можна зробити загальний висновок, що синтаксичні трансформації полягають  в перетворенні структури речення  в процесі перекладу відповідно до норм мови перекладу. Ми виділимо типи синтаксичних трансформацій як складову частину граматичних трансформацій, а саме:

- синтаксичне уподібнення;

- перестановки;

- заміна членів речення;

- зміна предикатів при перекладі;

- перетворення активних конструкцій  в пасивні і навпаки;

- розчленовування речення;

- об'єднання ;

- заміна типу синтаксичного  зв'язку;

- опущення;

- доповнення.

Синтаксичне уподібнення, або дослівний  переклад – такий переклад, при  якому синтаксична структура  оригіналу перетворюється в абсолютно аналогічну структуру мови перекладу. Наприклад:

- Как упоителен, как  роскошен летний день в Малороссии! [13, 13]. – Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! [14, 68].

- Тут он отворотился,  насунул набекрень свою шапку  и гордо отошел от окошка, тихо перебирая струны бандуры [13, 53]. – Тут він одвернувся, зсунув набакір свою шапку і гордо відійшов од вікна, тихо перебираючи струни на бандурі [14, 112].

Як ми бачимо, тут відбувається максимально близьке  відтворення синтаксичної конструкції і лексичного складу оригіналу. Такий переклад можливий, тому що російська та українська мови є близькоспорідненими.

Досить часто зустрічається  наступна трансформація – заміна простого речення складним. Частотність  подібних змін викликана причинами, які зумовлені системно. Звичайно такі трансформації застосовуються при перекладі простих російських речень, ускладнених дієприкметниками, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами.

Просте речення  в російському тексті перетворюється в складні структури при перекладі на українську мову і перетворюється на складнопідрядне речення, рідше – складносурядне речення. Наприклад:

- Свежесть утра веяла над  пробудившимися Сорочинцами. [13, 31]. – Ранковий холодок віяв над Сорочинцями, що прокинулися від сну [14, 87].

У даному варіанті просте речення замінене складнопідрядним.

- Черевик от радости стал  неподвижен, глядя вслед уходящему Грицьку [13, 35]. – Черевик з радості остовпів, дивлячись услід Грицькові, що пішов собі [14, 91].

Обидва складнопідрядні  речення утворилися за допомогою сполучника що, який часто вживається в українській мові.

Досить нечасто у тексті зустрічалися заміни складного речення простим. При художньому перекладі тип даної синтаксичної трансформації викликаний, в основному, нормативно-стилістичними причинами.

- Вот вам и другая книжка, а лучше сказать, последняя! [13, 11]. – Ось вам і друга книжка, остання [14, 71].

- Много казаков обкосилось, обжалось; много казаков, поразгульнее других, и в поход потянулось [13, 44]. – Багато казаків обкосилися, завзятіші за інших і в похід подалися [14, 102].

У даних варіантах два складносурядні речення замінені простими.

Розчленовування речення, коли одне вихідне речення перетворюється в два та більше, також є актуальним для художнього перекладу і зумовлене нормативними причинами. Часто речення російських текстів, а особливо це стосується тексту творів М.В. Гоголя, можуть бути переобтяжені інформацією, або об'єднувати декілька незалежних думок. Наприклад:

- Нахватают, напросят, накрадут всякой всячины, да  и выпускают книжички не толще  букваря каждый месяц или неделю, - один из этих господ и выманил у Фомы Григорьевича эту самую историю, а он вовсе не позабыл о ней. [13, 45]. – Нахапають, напросять, накрадуть усякой всячини, та й випускають книжкечки, не товщі за буквар, кожного місяця або тижня. Один з цих панків і вимагав у Хоми Григоровича цю саму історію, а він зовсім і забув про неї [14,106].

- Мне один конец:  та недостойная жена, которая  живет после своего мужа; Днепр,  холодный Днепр будет мне могилою... [13, 47]. – Мені один кінець: негідна та дружина, котра живе після свого чоловіка. Дніпро, холодний Дніпро буде мені могилою [14,108].

Дані складнопідрядні речення трансформуються в складнопідрядні та прості речення. Розчленовування призводить до зменшення довжини речення при перекладі. Розбиття громіздких конструкцій на самостійні елементи веде і до спрощення структури речення.

Об'єднання речень полягає в перетворенні двох (або більше) самостійних речень в одне речення. Наприклад:

- Я нарочно и не  помещал их сюда. Еще напугаешь  добрых людей так, что пасичника,  прости Господи, как черта,  все станут бояться [13, 54] – Я навмисно і не вміщував їх сюди: ще налякаєшдобрих людей так, що пасічника, пости Господи, як черта всі почнуть боятися [14,115]

- Да что вы думаете?  Право скучно: рассказывай да  рассказывай, и отказаться нельзя! [53,194]. – Бо що ви думаєте?  справді скучно: кажи та й кажи, і відчепитися не можна [14, 255].

Приклади свідчать про те, що компоненти актуального розчленовування вислову, не зважаючи на об'єднання внутрішньої  структури, залишилися незмінними, зміст  передається без відхилень.

- Что, Грицько, худо мы сделали своё дело? – сказал высокий цыган спешившему парубку [13, 35]. – «Що, Грицько, погано ми зробили своє діло?» - спитав високий циган парубка, що поспішав [14, 91].

Наведені приклади демонструють найбільш розповсюджений вид трансформації  дієприкметникового звороту в означальне речення за допомогою сполучника "що" і початкового дієслова.

Наступні приклади демонструють інший  варіант трансформації:

- На конце стола  курил люльку один из сельских  десятских, составлявших команду головы, сидевший из почтения к хозяину в свитке [13, 63]. – В кінці стола палив люльку один із сільских десяцьких, які складали каманду голови, що сидів задля пошани до господаря у свитці [14, 123].

- Тут брякнул он  с бесовскою усмешкою кожаным, висевшим у него возле пояса, кошельком [13, 43]. – Тут брякнул він з бісівською посмішкою шкіряним гаманом, який висів у нього біля пояса [14, 101].

У даних парах речень дієприкметникові звороти замінюються при перекладі  на українську мову означальними реченнями  зі сполучником "які" або "який". Така варіативність дозволяє трансформувати два дієприкметникові звороти в рамках одного речення без повтору сполучника, що ми спостерігаємо в наступних прикладах:

- С сердцем, только  что не хотевшим выскочит из груди, собрался он в дорогу и бережно спустился густым лесом в глубокий яр, называемый Медвежьим оврагом [13,44]. – Серце, яке мало не вискакивало з грудей, збирався він у дорогу, і обережно спустився густим лісом у глибокий яр, що називався Ведмежим [14, 102].

- …но у него был  в это время гость, винокур, присланный строить винокурню помещиком, имевшим небольшой участок земли между вольными казаками [13, 63].–... та в нього саме гість, винокур, що його прислав будувати винокурню поміщик, який мав невеликий шматок землі між вольними козаками [14, 122-123].

В деяких випадках трансформація відбувається з опущенням вихідного дієслова. Як в російській, так і в українській мові речення можуть з'єднуватися один з одним як за допомогою сурядного, так і за допомогою підрядного зв'язку. Проте загалом у російській мові переважають сурядні конструкції. Порівняємо речення:

- Разбудивши приставшего  к ним третьего казака, дед  напомнил ему про данное товарищу  обещание [13, 82]. – Розбудивши третього козака, що пристав до них, дід нагадав йому, що вони обіцяли, що ніч не спати[14, 143].

Як ми бачимо, відбуваються наступні трансформації: дієприкметниковий  зворот у російському реченні  при перекладі на українську мову переходить в означальне речення. Звертаємо увагу, що заміна підпорядкування узгодженням в більшості випадків поєднується із заміною сполучного  зв'язку безсполучниковим.

- Это проворная, видно,  птица! – сказал винокур, которого  щеки в продолжение всего этого  разговора беспрерывно заряжались  дымом, как осадная пушка, и  губы, оставив коротенькую люльку, выбросили целый облачный фотан [13, 69]. – «Це справжній, видно, птах!» - сказав винокур, щоки в нього за всю розмову безперестанно заряджались димом, як тяжка гармата, на цім же слові губи, звільнивши люльку, викинули цілий хмаровий фонтан [14,129].

У наступному прикладі відбувається заміна сурядного зв'язку підрядним.

- Только зарание прошу  вас, господа, не сбивайте с  толку: а то такой кисель  выйдет, что совестно будет и  в рот взять [13, 79]. – Тільки заздалегіть прошу вас, панове, - не перебаранчать, бо щоб не вийшло такого киселю, що соромно буде і в рот його взяти [14, 139].

Таким чином, ми дійшли висновку, що в українській мові більше конструкцій  з підрядним зв'язком, ніж із сурядним, за рахунок трансформацій дієприкметникових  зворотів в означальні речення. Можна  припустити, що для української мови характерним є більший ступінь експлікації логічного зв’язку та змістовних відношень.