Фразеологія як наука

Як і слова, фразеологізми  є базою словотворення (оскалювати зуби – оскалюватися), виконують номінативну функцію (соромитися – пекти раків), вступають у синонімічні (бити на сполох, піднімати на ноги), антонімічні (акції підвищуються – акції падають),

Омонімічні ( пускати півня – видавати пискливий звук, або пускати півня - підпалювати щось) та інші системні зв’язки . Їм притаманні парадигматичні форми як вияв їхньої здатності здійснювати комунікативну функцію ( вільний козак, вільного козака, вільні козаки). Подібно до слів вони  засвідчують співвідносність із морфологічними (субстантивні, ад’єктивні, адвербіальні та ін.) і синтаксичними (підметові, присудкові, додаткові, обставинні) класифікаційними групами.

Фразеологізмам, як  і  словам, поряд з історичною змінністю «у вищій мірі притаманна певна гнучкість і діалектичність, що виявляється у живому функціонуванні» [18, с. 6].

Та слово і фразеологізм – усе ж якісно різні одиниці.

Протягом тривалого часу підтримувалася  ідея їхньої еквівалентності, висунута вперше Ш. Баллі. «Найзагальніша ознака, яка замінює собою всі  інші, - це можливість або неможливість підставити замість одного даного звороту  одне просте слово», - писав у «французькій стилістиці» швейцарський дослідник, орієнтуючись саме на стилістичні параметри  ФО. Ознака ця, одначе, пізніше була перенесена  й на онтологічний аспект ФО.

Дійсно, є ряд ФО, що в  словниках ідентифікуються одним  словом: в один голос «одностайно»,  вчорашній день «минуле», серед білого дня «удень» («Словник української мови» 11т.) Однак їх зовсім мало. За даними О. Куніна, в англійській мові таких ФО всього 2 %. Очевидно, приблизно стільки ж і в українській мові. Так, із 186 зворотів на букву «С», поданих у двотомному фразеологічному словнику Г. Удовиченка (1984), та лише 5 тлумачиться однослівним еквівалентом: слізьми умиватися – «плакати», стояти на заваді – «перешкоджати», страху нагнати – «налякати», стусанів надавати – «побити», сум взяв – «засумувати», що становить близько 3%.  Частіше ж вони передаються або кількома синонімами – саме враз «найвідповідальніше, якраз, точно», сидіти як на голках « нервувати, переживати» склепити очі « задрімати, заснути», або тлумачаться розгорнуто – сім раз відмір «перед виконанням якоїсь роботи треба все зважити, обдумати всі обставини, врахувати їх; скласти руки «споглядати, нічого не роблячи». Здавалось, фраземи спину гнути – «працювати», як оселедців у бочці – «близько». Однак вони екскплікуються більш розгорнуто: «важко працювати», «дуже тісно». Прогортаймо будь-який тлумачний словник – і в нас «зарябіє в очах» від уточнюючих слів дуже, сильно, надто, зовсім, цілком і под.: хоч тікай кудись на край світу «заходити кудись дуже далеко», як двічі по два «дуже просто, цілком зрозуміло», співати дифірамби «надмірно вихваляти», дрібні сльози лити «гірко плакати».

Така квантативна (кількісна) експресивність, ускладнюючи смислову структуру ФО, утруднює семантизацію ФО, що наочно засвідчують різні  словники.

У ФО, по-перше, виявляється  щось «над словом», «більше слова», якийсь «доважок»; по-друге, складність її смислової структури не рідко вимагає розгорнутого тлумачення. Кількість семем при компонентному аналізі в різних авторів не збігається. Крім того, ідентифікація ФО з граматичною структурою речення одним словом взагалі утруднена: язик свербить у когось «хтось має нестримне бажання розповісти що-небудь», руки опускаються у когось «хтось впадає в апатію, стає пасивним, бездіяльним». Пор. ще: ноги ломить, нога не ступить , ноги прикипіли  до землі.

Коротко проаналізуємо й  інші диференційні риси слова й ФО. І слово і ФО належать до різних мовних рівнів – лексичного і фразеологічного; у слова лексичне, а у фразеологізму своє специфічні фразеологічне значення, що створюється поєднанням компонентів із повністю чи частково переосмисленими значеннями. Семантика слова контекстно обумовлена, тоді як семантика ФО здебільшого не залежить від контексту, бо вона зв’язана за своєю природою. Взагалі у ФО спостерігається тенденція до однозначності, у слів – до багатозначності, тобто «асиметрії плану вираження і плану змісту слова протистоїть тенденція до симетричного співвідношення цих двох планів фразеологізму [посилання на Плотнікова основи семасіології]. Слово – просте і складне – одиниця цілісно оформлена, фразеологізм – нарізно оформлена. Компонентність ФО спричинює складність семантичної структури стійкого звороту.

Фразеологізм, як бачимо, суттєво  відрізняється від слова. Йому притаманна сукупність ознак. Якщо взяти до уваги  його семантику, форму, характер функціонування, спосіб представлення денотата, то визначальним, крім компонентності, (що, сласне, й не дискутується) є цілісність значення, відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність. Всі інші так чи інакше пов’язані з названими.

Цілісність значення – формується внаслідок переосмислення словосполучення-прототипу, деактуалізації компонентів, які різною мірою втрачають предметну направленість. Розглядаючи один із способів психологічного аналізу, коли ціле розпадається на елементи, проф. Л. С. Виготський порівнював його з хімічним розщепленням води на водень і кисень. В результаті одержуємо продукти, писав відомий психолог, чужорідні воді як цілому [131, с 13-14].

Щось подібне відбувається й зі словами у складі ФО. Окремі значення компонентів ніби розчиняються у всій фразеологічній сполуці, формуючи нове, «синтетичне» значення.

Відтворюваність ФО в мовленні пояснюється ти, що вони вже в мові (в свідомості, в пам’яті) існують як готові блоки, з яких ми майстерно конструюємо речення і які використовуємо в процесі образної номінації предметів, явищ, властивостей. Вони не створюються, а відтворюються як готові цілісні одиниці з фіксованим значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізно оформленість залежить від етимологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізм не перетворюється в складні слова. З другого боку , їх цілісність постає внаслідок метафоризації, де актуалізації компонентів, які тільки разом зберігають зміст, відтворюючись у мовленні.

М. М. Шанський вважає, що ця ознака властива і словам, але не характерна сполученню морфем, з яких виникають слова під час говоріння [148, с 21]. Проте, очевидно, має рацію Л. І. Ройзензон, коли вводить поняття «фразеологічна відтворюваність», яка притаманна тільки 1) подільним мовним одиницям і тільки 2) тим одиницям, складові частини яких можуть функціонувати як самостійні об’єкти. Цим фразеологічна відтворюваність відрізняється від морфем і слів.

Відносна стійкість  компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного, інваріантного і змінного, варіативного. Теоретично її можна інтерпретувати як діапазон вирівнювання в межах норми. Фразеологізми представлені в літературній мові у вигляді таких найуживаніших типів варіантів: лексичних. Фонетичних, словотворчих, граматичних, квантативних.

Варіанти зумовлені : 1) природою семантики ФО 9цілісність значення при компонентному складі), 2) системністю  зв’язків у лексиці (взаємозаміна йде  за ознакою синонімічних зіставлень, метонімічного зближення, тематичної належності, варіантності лексем, тощо). 3) розвитком (рухом. «життям») самої фразеологічної системи, 4) протяжністю структури (еліпсис, факультативність та ін.).

Експресивність  ФО базується насамперед на основі образності, тобто на імпліцитному зіставленні фразеологічного і вільного омонімічного сполучення, слово комплексу прототипу з найбільш частотними переважно нейтральними їх складниками і цілісною метафоричною  одиницею. Крім того, влучність характеристики, сконденсованість мислі, відчутна оцінна функція пояснюється почасти самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць.