Діалекти сучасної німецької мови

         

 

 

План:

 

1.Вступ.

2.Розділ 1:Лексика сучасної німецької мови.

3.Розділ 2:Діалекти сучасної німецької мови.

4.Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Природу мови можна глибше пізнати й адекватно пояснити лише з огляду на природу людини та середовища, в якому вона проживає. Останнім часом лінгвістика все більше зосереджує увагу на комунікативній ролі мови, функціональних можливостях її одиниць, зв’язках із ментальністю народу, соціальної групи, індивіда. Саме тому антропоцентричний підхід став визначальним у процесі вивчення передусім лексичного складу, оскільки слово посідає центральне місце в мові і тісно пов’язане з одиницями всіх інших мовних рівнів. Лексичний шар виступає не тільки засобом пізнання та репрезентації мовної картини світу, а й слугує для вираження багатоаспектної палітри емоцій, почуттів, оцінок, усього, що пов’язане з емоційно-психічною діяльністю людини.

У зв’язку з антропоцентричною спрямованістю сучасного мовознавства вчені все більше уваги приділяють саме емоційному фактору в мові, оскільки існування людини не можна уявити без вираження у повсякденному житті емоцій, вербалізованих і невербалізовних, засобами яких є різні рухи, міміка тощо.

В останні десятиріччя  сучасна німецька мова зазнала активного  впливу суспільних трансформацій. Особливо чутливою до цього процесу виявилася  її лексико-семантична система, яка  значно розширила ресурси своїх  емоційно-експресивних засобів за рахунок  запозичення з інших мов, професійних  арго, соціолектів, неологізмів.

 

 

 

 

 

Розділ 1:Лексика  сучасної німецької мови

Дослідження емоційно-оцінної  лексики сучасної німецької мови займає вагоме місце в дослідженні  категорії емоційного в мові. Визначення сутності категорії емоційного в мові досить складне, оскільки воно нерозривно пов’язане з таким складним психологічним феноменом як «емоція». На основі емоцій формується сприйняття індивідом навколишнього світу, складається мовна картина світу людини, в якій у вербальній формі представлений наявний досвід індивіда, соціуму, нації, людства. Емоції складають мотиваційну основу для людської діяльності .

          Емоційно-оцінна лексика німецької мови багата та різноманітна за своїм лексико семантичним складом. Результати досліджень дозволяють стверджувати, що вона має багаторівневу ієрархічну структуру. Так, на основі вибірки емотивної лексики з тлумачного словника німецької мови та словника німецької розмовної мови , яка проводилась як з маркуванням слів «емоційної лексики» у словниках (наприклад: Arschloch, Fresse, Vollidiot, Scheiße, Schlampe) так і інтуїтивним шляхом, наприклад, у випадку з «лексикою емоцій» відповідного семантичного значення (так, слова Ärger, Haß, Liebe, Glück не мають маркувань типу груб., фам., вульг. і можуть не використовуватись під час вираження емоцій, але самі позначають емоційні стани) було відібрано 1941 та 1712 лексичних одиниць відповідно.

          Основними категоріальними типами емоційно-оцінних слів (згідно з репрезентацією емоційно-оцінного-компонента в їхньому значенні та його співвідношенням з іншими компонентами) утворюють адекватні семантичні класи.

           Один з найчисельніших семантичних класів утворюють слова з емоційно-оцінним компонентом в денотативній частині значення. Проте тут слід розрізняти денотативні лексичні одиниці (herrlich, geil, fett, faszinierend) та лексичні одиниці з формально вираженим емоційно-оцінним компонентом (unfreundlich, zügellos, Männlein).

           Наступний досить значний шар емоційно-оцінної лексики репрезентують слова, які поєднують в своєму конотативному значенні емоційно-оцінний компонент з експресивним, образним, стилістичним ідеологічним або ж будь-яким іншим компонентом.

           Зараховуючи лексичні одиниці, в значенні яких емоційно-оцінний компонент поєднується з експресивним (тобто емоційно-експресівні слова), до класу емоційно-оцінних слів в широкому розумінні, ми вважаємо, що їх не слід ані ототожнювати, ані протиставляти одне одному, оскільки вони, маючи низку відмінних диференційних ознак, в той самий час, мають одну спільну ознаку, а саме ознаку емотивності, що дозволяє розглядати їх в якості складових елементів емотивного вокабуляру. Емоційно-експресивні лексеми – це переважно слова з граничною семантикою, тобто інтенсиви (brilliant, reizend entzüclend). Лексичні одиниці з семою «екстенсивність» порівняно не чисельні (winzig, stillschweigend).

          Велику і семантично гетерогенну групу емоційно-оцінних лексем представляють слова, в значенні яких емоційно-оцінний компонент поєднується з образним компонентом (це емоційно-образні слова або слова з метафоричним значенням). Їх репрезентують різноманітні семантичні типи лексичних одиниць: емоційно-забарвлені антропоніми (Windbeutel – легковажна людина, Sack – товста людина), зооніми (Fuchs – хитра людина, Bär – сильна або груба людина), сакроніми (Engel – добра людина), оніми (Josef – чемна людина) і таке інше. Їхня семантична специфіка полягає в тому, що вони вживаються переважно в метафоричному значенні. Такі слова мають, як правило, адгерентну конотацію. Зазвичай їхнє конотативне значення вже зафіксоване в словниках.

         У складі емоційно-оцінної лексики важливе місце займають емоційно-стилістичні слова, тобто слова, які мають у тлумачних словниках сучасної німецької мови помітки типу: „abwertend“, „derb“, „salopp“, „umgangssprachlich“, „figural“, „gehoben“, „dichterisch“, які вказують на цю їхню емотивно-стилістичну ознаку (емоційно-оцінні слова із стилістичним компонентом значення). Особливе місце серед них належить емоційно забарвленій розмовній мові. Саме функціональне призначення розмовних слів передбачає їхній вжиток, головним чином, у кваліфікативних цілях: вони використовуються зазвичай для вираження позитивної або ж негативної оцінки, при чому переважно негативної; з метою вираження дистанціювання, наочності та образності, перебільшення або зменшення, посилення та послаблення, завишення або заниження.

         Певний прошарок серед них складає стилістично знижена лексика, наявність якої серед емоційно-оцінних одиниць пояснюється її семантико-функціональною специфікою: вона використовується у функції безпосереднього маркера (маніфестатора) емоцій, які виражаються мовцем, і служить для емоціонального впливу на суб’єкт, тобто з метою вербальною агресії. Для реалізації цих цілей служать різні емотивні кліше: погрози, прокльони, вигуки та інше, які можне розглядати як емоційно-оцінні слова та вирази.

         Склад емоційно-оцінної лексики значно розширюється за рахунок включення до нього емоційно-ідеологічних слів (Ossi, Wessi), емотивність яких обумовлена перш за все соціальними, ідеологічними, політичними факторами. Серед них слід виділити так звані слова-хронофакти . Емотивність є одною з їхніх релевантних ознак. В значенні таких слів емоційно-оцінний компонент поєднується з ідеологічним компонентом.

          Зазначені вище типи слів складають основу, ядро емоційно-оцінного вокабуляру сучасної німецької мови. Разом з тим слід виділити слова з потенційно вираженою емотивністю (слова з модальною оцінністю). Склад таких слів досить різноманітний. Хоча вони складають свого роду периферію емоційно-оцінного вокабуляру, тим не менш їхня роль досить велика у мові, зокрема, в мові художньої, газетно-публіцистичної літератури, а також у розмовній мові. До слів з потенційно вираженою емотивністю можна зарахувати асоціативно-емоційні слова, під якими слід розуміти нейтральні лексичні одиниці, в значенні яких міститься асоціативно-емоційна оцінка, яка зафіксована в свідомості носіїв мови. Такі слова викликають асоціації, які походять від різного роду людських емоцій, наприклад: Paradies. Досить суттєву роль такі слова відіграють у текстах художньої літератури з описом різноманітних психологічних станів людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2:Діалекти сучасної німецької мови

Діалекти Німеччини давно  стали об'єктом наукового інтересу німецьких мовознавців. Вони узагальнено  описали основні особливості  німецьких діалектних ареалів. Відомі російські германісти В. М. Жирмунський  та Н. І. Філічева теж присвятили свої наукові праці дослідженню німецьких діалектів. Українські германісти приділяють незаслужено мало уваги дослідженню цієї лінгвістичної проблеми. Між тим, багаточисельні діалекти є однією із форм існування сучасної німецької мови. Поряд зі стандартною та розмовною формами вони є засобом спілкування у родині та у колі друзів або знайомих. Вважаємо, що не можна повною мірою оволодіти іноземною мовою, не маючи знань про її діалекти. З огляду на викладене вище, дослідження особливостей конкретного діалекту німецькомовного ареалу є важливим і необхідним.

           Професор О. О. Селіванова розглядає діалект як форму існування, що використовується як засіб безпосереднього повсякденного побутового спілкування на певній обмеженій території й характеризується відповідною єдністю різних мовних рівнів системи й відповідними відбитками культурних традицій. За О. О. Селівановою, головними рисами діалекту є територіальна обмеженість, відсутність стильової диференціації, переважно усний характер репрезентації, не кодифікованість, структурна підпорядкованість певній мові. Діалект протиставляється іншим діалектам однієї мови, а також може мати з ними і спільні ознаки. Групи близьких діалектів утворюють наріччя.

           М. П. Кочерган говорить, що діалект є «різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, професійно, соціально». У ракурсі діахронії мови діалекти служили підґрунтям для формування мов, як і койне (інтердіалект) — міждіалектна, переважно побутова форма існування мови, створена на базі одного з групи близьких йому діалектів із їхніми можливими ознаками, що служить торговельним, військовим, культурним, судовим потребам змішаного складу населення певного регіону. У донаціональний період койне головного міста країни нерідко ставало підґрунтям літературної мови етносу. Отже, проблемами вивчення різновидів мови займається така наука як діалектологія. О. О. Селіванова зазначає, що «діалектологія — це мовознавча дисципліна, що вивчає територіальні діалекти певної мови».

           Напрямами діалектології є описова, яка досліджує сучасний стан діалектного членування мови, встановлює характер особливостей місцевих діалектів на різних мовних рівнях; історична, що реконструює історію утворення діалектів, пояснює еволюційний характер фонетичних, словотвірних, лексичних особливостей, територіальне поширення й утворення на базі діалектів національних і споріднених мов. Діалектологія тісно пов'язана з етнографією, історією мови, лінгвокультурологією, етнолінгвістикою і соціолінгвістикою. Складником діалектології є діалектографія — галузь лінгвістичної географії, спрямована на створення діалектних атласів різних мов, фіксацію різних діалектних особливостей на географічній карті. Діалекти сучасної німецької мови утворюють піраміду, що сходиться в уніформованій писемній нормі літературної мови. Основою піраміди є сільські говори, в яких спостерігаються найзначніші розходження; в міських говорах піраміда звужується; у розмовній мові у більшій чи меншій уніфікованій відповідності з писемною нормою піраміда сходиться ще ближче, але на цій стадії мовного розвитку Німеччини все ще не досягає безумовної єдності.

         Звертаючись до класифікації сучасних німецьких діалектів слід передусім відзначити класифікацію В. М. Жирмунського, що грунтується на географічно-племінному принципі:

А. нижньонімецькі :

 

1. Нижньофранкський

2.Пфвнічносаксонський

3. Шлезвігський

4. Гольштінський

5. Вестфальський

6. Остфальский

7. Мекленбурзький

8. Північнобранденбурзький

9. Південнобранденбурзький

 

 Б. середньонімецькі :

 

1. Рипуарський

2. Мозельський

3. Пфальцський

4. Гессенський 

5.Східносередньонімецький

 

В. Південнонімецькі

 

1. Верхньоалеманський (швейцарський)

2. Гірськоалеманській (південноалеманський)

3. Нижньоалеманський

4. Швабський 

5.Східнофранкський

6.Південнофранкський

7.Північнобаварський

8.Середньобаварський і Середньоавстрійський

9.Південноавстрійський або південнообаварський

       Існує ще і група «Г», до якої В. М. Жирмунський відносить Фризька . Г. Рейс у своїй класифікації дотримується строго географічного критерію. Він виділяє наступні групи діалектів: південнонімецький, який поділяється на верхнефранкський, алеманський і баварський; західнонімецький, Тюрінгський і східносередньонімецький віднесені до верхньонімецького; ніжньофранкський, нижньосаксонський і східно-нижньонімецький - до нижньонімецького.

       Як у  Г. Рейса, так і В.М. Жирмунський середньо німецькі та південнонімецькі діалекти зараховують до верхньонімецької групи мов, нижньонімецький і фризький до нижньонімецької.

       І.О. Москальська також дотримується цього поділу і розглядає нижньонімецький (Niederdeutsch, Plattdeutsch) і верхньонімецький (Hochdeutsch), який у свою чергу ділиться на середньонімецький (Mitteldeutsch) і верхньонімецький(Oberdeutsch).

Різниця у фонетичному ладі верхньонімецького і нижньонімецького діалектів велика. В її основі лежить так званий «другий перебій згодних», званий також староверхньонімецьким пересуванням приголосних (Zweite oder althochdeutsche Lautverschiebung), який виділив староверхньонімецький із групи інших германських мов. Він полягає в пересуванні вибухових беззвучних приголосних (tenues) p, t, k до подвійних спірантів ff, zz, і hh (на письмі часто як ch) у поствокальній позиції або на кінці слова і до Co-art pf, z [ts], kch ( на листі часто як cch) на початку слова після приголосного або ж на місці німецького приголосного подвоєння (germanische Konsonantengemination). Також у «другому перебої згодних» брав участь німецький вибуховий звучний дентальний (media) d, який перетворився на вибуховий беззвучний дентальний (tenuis) t .Ці перетворення, що збереглися до наших днів у верхньонімецькими діалектах, ми можемо прослідкувати на таких прикладах:

p> ff: Mittelfrдnk.: helpen; Rheinfrдnk. / Oberdeutsch: helfen

p> pf: Mittelfrдnk. / Rheinfrдnk.: plegen; Oberdeutsch: pflegen

t> zz: Sachs.: water; Oberdeutsch: wasser

k> hh: Sachs.: ik \ Oberdeutsch: ihh> ich

k> kch: Sдchs. / Mittelfrдnk. / Rhemfrдnk: kind; Oberdeutsch: kχ / ind / kind;

Саме «другий перебій  згодних» є головним лінгвістичним  критерієм, за яким відбувається розподіл між верхньо-і нижньонімецьким діалектами. Географічним критерієм прийнято вважати річку Бенрат (при цьому прийнято говорити про так званий «Benrather Linie»), яка, цілком можливо, могла служити природною перешкодою на шляху поширення внутрішньомовних змін, що почалися в баварсько-алеманськиих землях. Другим лінгвістичним критерієм їх відмінності прийнято вважати і верхньонімецьке дифтонгування.