Видатки бюджету на науку

Київ 2010 

    Тема 13. Видатки бюджету  на науку 

    

1. Значення  і склад видатків на науку.
2. Джерела фінансування видатків на науку.
3. Особливості фінансового планування та фінансування науково-дослідних організацій.

 
    

4. Використана література

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Значення і склад видатків на науку. 

    В сучасних умовах виробництво потребує не тільки досконалих технічних засобів, а й постійного розвитку головної виробничої сили суспільства - людини. Без високої загальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

    На  розвиток системи народної освіти направляються  значні матеріальні та фінансові  ресурси. Основним джерелом фінансування витрат на народну освіту, науку і культуру є державний бюджет.

    Роль  науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витрачати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

    Значні  бюджетні кошти щороку спрямовуються  на фінансування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють державі розвивати систему освіти, культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

    1. Бюджетне фінансування - це безповоротне, безвідплатне виділення коштів  з бюджету. Основна суть бюджетного  фінансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами, - з іншого, з точки зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

    На  сьогодні державний бюджет України  характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому витрати були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків.

    Однією  з проблем, пов'язаних з функціонуванням  механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати витрати, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

    Наука це – специфічна галузь економіки, яка виділилася у самостійну сферу  діяльності в результаті суспільного поділу праці. Як будь-яка інша галузь, вона ґрунтується на економічних взаємовідносинах між людьми з приводу виконання певних завдань, пов’язаних з обслуговуванням виробництва, торгівлі та інших сфер виробничої і невиробничої діяльності.

    У проблематиці економіки науки виключно важливе місце посідає фінансування науково-дослідної діяльності. Нині фінансування наукових установ за рахунок бюджетних коштів поки що не досягло встановлених законодавством розмірів і проводиться переважно з окремих пріоритетних для держави проблем. Причиною такого становища є не тільки нестача коштів, а й неефективне їх використання.

    Витрати на науку з розрахунку на одного дослідника в Україні зросли із 700 дол. У 1996 році до 3,2 тис.дол. у 2006 році, тоді як у Росії вони становлять 9,6 тис.дол., тобто в 3 рази вищі. Водночас відповідні показники в Південній Кореї і США становили відповідно 60 тис.дол. та 180 тис.дол. Для країн Європейського союзу рекомендована частка видатків на науку з коштів бюджету у ВВП з 2006 року становить 3%, в Україні вона становить 1,18%.

    Найменша  частка фінансування припадає на науку  вищих навчальних закладів – 4,5% від загального обсягу, тоді як у зарубіжних країнах вона складає 30,5%. Низькою є частка академічної науки – 23, 6%; заводської – 7,0%.

    Проблемою бюджетного фінансування науки й  інновацій є питання ефективного витрачання обмежених бюджетних ресурсів через розширення принципів конкурсного відбору проектів і удосконалення системи державних пріоритетів. Важливого значення при цьому набуває встановлення найпріоритетніших напрямів науково-технічної діяльності й розроблення переліку критичних технологій як інструментів оптимізації витрачання обмежених бюджетних ресурсів.

    Дослідження показало, що у діючій структурі  фінансового забезпечення науково-технічної діяльності в Україні практично немає бюджетних цільових капітальних вкладень у розвиток наукової інфраструктури.

    У світовій практиці набула розвитку особлива форма організації процесу «освіта – наука – виробництво – споживання» - науково-технічні парки. Наукові парки сьогодні існують практично при всіх американських університетах, більшості великих університетів Європи. Наукові парки є свого роду візитною карткою прогресивної економіки, заснованої на інноваціях.

    На  сьогодні в Україні функціонує 8 технологічних парків. У 2005 році в рамках 8 діючих технопарків було ухвалено 11 нових проектів, з них 9 інноваційних та 2 інвестиційних. За результатами виконання цих проектів передбачається додатково забезпечити надходження до Державного бюджету на суму понад 63 млн. грн., залучити іноземних інвестицій на суму понад 51 млн. грн., а також створити 2700 робочих місць.

    Обсяг інноваційної продукції, виробленої технопарками, продовжує зростати: за період 2001-2005 років він склав 1,82 млрд. грн., разом з тим до державного бюджету та державних цільових фондів за цей період було перераховано 52,5 млн. грн.

    Дані  показники свідчать про недостатній  контроль з боку держави щодо руху фінансових ресурсів технопарків України.

    Вітчизняні  наукові парки на відміну від зарубіжних недостатньо фінансуються, що ставить їх вкрай в невигідні умови. Так, навіть в умовах розвиненої економіки науковий парк протягом 5-6 років потребує фінансування. В зарубіжних країнах основну частину фінансування парки одержують від держави: у Великій Британії – 62%, ФРН – 78%, у Франції – 74%, у Бельгії – 90%.

    Прискорення розвитку наукоємних галузей багато в чому залежить від ефективності функціонування інноваційного ланцюга: освіта – наукова ідея – промислова технологія – виробництво. Важливу роль у цьому ланцюгу відіграють заклади освіти, які поки що недостатньо приймають участь в інноваційній та освітньо-просвітницькій діяльності.

    Завдання  останньої полягає в якісному науковому забезпечення економіки інноваційного типу, формування інноваційної культури в суспільстві.

    Важливим  показником, що об’єктивно характеризує рівень суспільних витрат на науково-технічну інноваційну діяльність у загальному балансі національного господарства, є наукомісткість валового внутрішнього продукту й, зокрема, витрати на дослідження і розробки у відсотковому відношенні до ВВП. Для порівняльного аналізу простежимо динаміку цього показника у розвинених країнах світу і в Україні. 

  Таблиця 1

  Фінансове забезпечення науки розвинутих країн (частина витрат на НДДКР у ВВП %) 

 

  *Прогнозована  величина.

    Дані  таблиці показують, що в останнє  десятиріччя показники загальної  науко місткості ВВП розвинених країн стабілізувалися при збереженні невеликих щорічних коливань.

    В Україні за даними державного комітету статистики, видатки на науку мали динаміку представлену у таблиці 3. 

    Таблиця 2

    Національні витрати на дослідження й розробки в Україні, % до ВВП (у фактичних  цінах) 

 
 

    2. Джерела фінансування видатків на науку.

    Основним  джерелом фінансування витрат на освіту, науку і культуру є Державний  бюджет.

    Фінансування  науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

    І. Заклади Академії наук України.( код 6540000)

    Це  наукові установи, які виконують  державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.

    II. Відомчі заклади. 

    При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень (код 0301080), Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки, код 1200000), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.