Управління ризиками у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання

Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Марта 2013 в 16:41, курсовая работа

Описание работы

Адекватність та ефективність моделі фінансового менеджменту на підприємстві потребам ринкового середовища передбачає органічну інтеграцію до структури такої моделі функціонально-організаційного блоку, на який буде покладено завдання управління сукупністю ризиків, що виникають у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єктом господарювання, при цьому управління такими ризиками спрямоване, перш за вcе, на забезпечення стабільності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, а також підтримання

Содержание

Вступ
Умови виникнення ризиків у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання.
Види ризиків та їхня характеристика.
Моделювання управління ризиками підприємства.
Характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками.
Основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками.
Нейтралізація фінансових ризиків у підприємницькій діяльності суб’єктів господарювання.
Поняття нейтралізації та толерантності ризику.
Стратегія уникнення ризику.
Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків.
Диверсифікація як засіб зменшення величини фінансового ризику
Стратегія хеджування ризиків.
Висновки
Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

КУРСОВА РОБОТА.doc

— 282.00 Кб (Скачать)

де: covx,y – коваріація між цільовими показниками X та Y;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

X– абсолютне значення цільового показника Х в і-му періоді;

Y – очікувана величина цільового показника Y (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

Y– абсолютне значення цільового показника Y в і-му періоді;

n – кількість періодів, що аналізуються і передують плановому;

· коефіцієнт кореляції між окремими цільовими показниками, наприклад господарськими операціями, окремими видами ризиків або ж факторами їх формування; коефіцієнт кореляції використовується (подібно до коваріації) для встановлення взаємозалежності між цільовими показниками і розраховується за такою формулою:

де: ρх,у – коефіцієнт кореляції між цільовими показниками Х та Y;

covх,у – коваріація між цільовими показниками Х та Y;

σх – середнє квадратичне відхилення для цільового показника Х;

σу – середнє квадратичне відхилення для цільового показника Y;

· стандартизована змінна як змінна Z, середня арифметична якої дорівнює нулю, а середнє квадратичне відхилення – одиниці:

де: Xі – і-те спостереження цільового показника;

Х – очікувана величина цільового показника Х (розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів);

σ – середнє квадратичне відхилення цільового показника;

· функція щільності  розподілу ймовірності, яка визначає розподіл імовірності настання того чи іншого випадку:

Найтиповішим застосуванням  кількісних показників оцінки фінансових ризиків є портфельне інвестування, зокрема, в цінні папери.

Важливе місце в інструментарії управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання посідає портфельний аналіз (portfolio analysis), що має ряд функціонально-організаційних модифікацій і може використовуватися як для виявлення, ідентифікації, оцінки, так для вибору та обґрунтування методів нейтралізації конкретного ризику. Серед найбільш поширених у сучасні фінансово-економічній літературі є такі модифікації портфельного аналізу:

Управлiння фiнансовими ризиками

· аналіз портфеля цінних паперів або інших ринкових активів (тобто активів, що володіють активним ринком їх вторинного обігу) використовується для узгодження базових характеристик  портфеля (як правило, рівня його дохідності та ризику) шляхом диверсифікації; сьогодні існує значна кількість теоретичних моделей для аналізу портфеля активів (зауважимо, що переважна більшість їх розроблялася для цінних паперів, однак може вільно застосовуватися для інших ринкових активів) – формування оптимального портфеля інвестицій (модель Марковіца, модель Шарпа та ін.);

· управління ризиками на основі портфельного аналізу у формі  портфельних матриць, зокрема (1) матриця  Бостонської консалтингової групи (портфель позиціонування суб’єкта господарювання на цільовому ринку ”зростання – частка ринку”) та (2) матриця Мак-Кінзі (McKinzie) (портфель позиціонування суб’єкта господарювання на цільовому ринку ”привабливість – конкурентні переваги”).

Портфельний аналіз використовується для ідентифікації та оцінки як якісних характеристик ризику в рамках операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб’єкта господарювання (аналіз портфельних матриць), так і кількісних параметрів відповідних груп ризиків (аналіз цільового портфеля).Крім того, функціонально-організаційні особливості портфельного аналізу дають змогу використовувати його для взаємоузгодженого одночасного аналізу різних видів фінансових ризиків, у тому числі у разі необхідності поєднання тих ризиків, що піддаються кількісній оцінці, та ризиків, що не можуть бути оцінені кількісно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Нейтралізація фінансових ризиків

 

Нейтралізація ризиків  як результуючий етап реалізації моделі управління сукупним та частковими ризиками суб’єкта господарювання передбачає визначення теоретико-методологічних та практичних основ управління ризиками суб’єкта господарювання. Загалом, вивчення теоретико-методологічних та практичних основ управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання на стадії їх нейтралізації передбачає опрацювання сукупності питань, які можна об’єднати в такі узагальнюючі групи:

· визначення поняття  нейтралізації ризику та аналіз явища  толерантності;

· обґрунтування базових  цілей нейтралізації ризику, а  також визначення фінансово-правових наслідків такої нейтралізації;

· обґрунтування якісних  та кількісних параметрів реалізації стратегії уникнення ризику;

· використання страхування  для нейтралізації фінансових ризиків  суб’єкта господарювання;

· аналіз критеріїв диверсифікації та її вплив на величину фінансових ризиків, що утримуються суб’єктом  господарювання;

· особливості обґрунтування та реалізації стратегій хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Розглянемо кожне із зазначених питань детальніше

 

4.1. Поняття нейтралізації та толерантності ризику

Нейтралізація фінансових ризиків як функціонально-організаційний елемент моделі управління фінансовими ризиками суб’єкта господарювання являє собою фінансово-математичну технологію обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівня операційного, інвестиційного та фінансового ризиків як складових сукупного ризику підприємства.

Будь-яка стратегія  нейтралізації фінансових ризиків суб’єкта господарювання включає принаймні один (або кілька) методів нейтралізації ризиків, що засновані на фінансових, математичних та статистичних технологіях. Загалом, у сукупності таких методів нейтралізації фінансових ризиків можна виділити кілька основних методів:

· страхування фінансових ризиків;

· диверсифікація фінансових ризиків;

· хеджування фінансових ризиків на основі похідних цінних паперів.

Для кількісної оцінки толерантності  ризику суб’єкт а господарювання може використовуватися така модель:

де: τ – кількісна оцінка толерантності ризику суб’єкта господарювання;

X– середня дохідність діяльності (ринку і т.п.);

X– очікувана величина цільового показника X(розраховується як математичне очікування абсолютних значень цільових показників за n попередніх періодів) ;

Xrƒ – абсолютне значення цільового показника Х, що характеризується відсутністю ризику;

σ– дисперсія цільового показника Х.

Управління фінансовими  ризиками на етапі їх нейтралізації  передбачає, як уже зазначалося, реалізацію сукупності управлінських фінансових рішень превентивного характеру  для зменшення або нівелювання потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається ризиком. Відтак можна стверджувати, що централізація ризиків має здійснюватися із дотриманням сукупності певних критеріїв та принципі, серед яких необхідно виділити такі:

· інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне  надання фінансової інформації, необхідної для адекватної нейтралізації фінансового  ризику;

· адекватність як форма  обґрунтованого використання методу нейтралізації  фінансового ризику відповідно до його базових характеристик й потреб моделі управління ризиками підприємства та фінансового менеджменту взагалі;

· ефективність нейтралізації  ризику шляхом максимального попередження (мінімізації) потенційних негативних наслідків, імовірність настання яких визначається фінансовим ризиком, у просторі та часі (наприклад, попередження збитків або збільшення затрат суб’єкта господарювання);

· інші принципи, які визначаються специфікою моделі управління фінансовими  ризиками та основними цілями фінансового менеджменту.

Отже, на основі визначених вище принципів та критеріїв нейтралізації  фінансових ризиків можна обґрунтувати головні цілі та завдання такої нейтралізації, що є типовими для моделей управління фінансовими ризиками суб’єктів  господарювання в умовах невизначеності і ринкового середовища. Такі цілі і завдання передбачають досягнення певних результатів, а саме:

· розроблення та обґрунтування  загальної стратегії нейтралізації  фінансових ризиків, а також стратегії  нейтралізації конкретного виду ризику, у тому числі – (1) стратегія уникнення ризику та (2) стратегія утримання ризику (страхування фінансових ризиків; диверсифікація фінансових ризиків; хеджування фінансових ризиків);

· інформаційне та методологічне  забезпечення прийняття управлінських фінансових рішень у рамках інших функціонально-організаційних блоків (наприклад, управління грошовими потоками, управління структурою капіталу або фінансове планування), у тому числі через розроблення альтернативних сценаріїв розвитку підприємства та оцінки ймовірності їх виконання;

· координація та інтеграція з антикризовим фінансовим управлінням  суб’єктом господарювання з метою  попередження його неплатоспроможності, запобігання фінансової крихи та банкрутства суб’єкта господарювання.

Управлiння фiнансовими ризиками

Методологічним забезпеченням  виконання зазначених вище завдань  нейтралізації фінансових ризиків  на основі використання фінансово-математичних моделей є сукупність специфічних методів та систем. Найважливіші розглянемо нижче.

 

4.2. Стратегія уникнення ризику

Забезпечення нейтралізації  фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції – покриття потреби у капіталі на основі обліку векселя, факторингу, банківського кредит у чи комерційного кредиту) з метою визначення без ризикового сценарію із наступним прийняттям його як основного.

З огляду на викладене  вище для суб’єктів господарювання управління фінансовими ризиками на основі стратегії уникнення ризику пропонуємо здійснювати за такою схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

· визначення, обґрунтування  та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику для суб’єкта господарювання – R(існування без ризикових альтернативних сценаріїв, як уже зазначалося, є проблематичним);

· зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику n альтернативних сценаріїв, що розглядаються, — Ri, і [1; n];

· зіставлення рівня  фінансового ризику за і-м альтернативним сценарієм із максимально прийнятною величиною фінансового ризику Rm;

· відхилення тих сценаріїв  реалізації господарських операцій, рівень фінансового ризику за якими  перевищує максимально прийнятну  величину;

· вибір із сукупності альтернативних сценаріїв, що відповідають критерію максимально прийнятного рівня ризику, варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Загалом для оцінювання інвестиційної привабливості окремої  господарської операції з позицій  її ризиковості на основі стратегії  уникнення ризиків можна використати таку фінансово-математичну модель:

Стратегію уникнення  ризиків можна ідентифікувати також  як пасивну стратегію управління ризиком, адже суб’єкт господарювання абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на попередження негативних наслідків для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.

 

4.3. Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків

Прийняття суб’єктом  господарювання певної величини фінансового  ризику на утримання як форми нейтралізації  таких ризиків ставить проблему попередження настання ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб’єкта господарювання. Це попередження передбачає реалізацію активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

· диверсифікація фінансових ризиків;

· хеджування фінансових ризиків;

· страхування фінансових ризиків.

У свою чергу, у рамках страхування ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній);

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резервних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб’єкта господарювання – децентралізованих фондів страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб’єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів.

Резервний капітал підприємства являє собою одну із форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття можливих у майбутньому збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликаних дією сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів. Загалом, як уже зазначалося вище, резервний капітал має виключно цільовий характер і може використовуватися для таких цілей:

· покриття збитків від  господарської діяльності;

· виплата боргів у  разі ліквідації підприємства;

Информация о работе Управління ризиками у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання