Управління оборотними активами підприємства

Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте шляхом інвестування у  високоліквідні фінансові інструменти (грошові та фондові). Водночас, підприємство може перейти до зберігання тимчасово  вільних грошових коштів на комбінованих банківських рахунках які дають можливість поєднати поточне зберігання грошових коштів підприємства з виплатою депозитного відсотка (забезпечує проти інфляційний захист грошових активів і підвищує рентабельність їх використання). Іншим аспектом підвищення ефективності використання грошових активів є мінімізація сукупних витрат на їх утримання і зворотну конвертацію короткострокових фінансових вкладень у готові засоби платежу.

Вирішується це завдання за допомогою  знаходження оптимального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжнародній практиці фінансового менеджменту використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.

Модель Баумоля аналогічна моделі управління запасами Уілсона і використовується у випадку, коли у зв'язку з невизначеністю майбутніх платежів важко розробити детальний план надходження і витрат грошових коштів. Згідно з цією моделлю поповнення грошових коштів за рахунок конвертації високоліквідних цінних паперів потрібно здійснювати в той момент, коли повністю використано запаси грошових коштів. При цьому мінімальний залишок грошових коштів вважається нульовим, а оптимальний залишок є одночасно максимальним. Використання моделі Баумоля дає змогу знайти таку оптимальну величину разової конвертації, за якої мінімізуються сукупні витрати: на здійснення конвертаційних операцій та можливі (альтернативні) витрати або недоотриманий дохід через вилучення інвестицій.

Розглянемо модель Баумоля, згідно якої залишки грошових активів (ГА) на майбутній період визначаються у таких розмірах:

1. мінімальний залишок грошових активів приймається нульовим;
2. оптимальний (він же максимальний) залишок розраховується за формулою:

                                                (6.6)

 

де: ГАmax – оптимальний залишок ГА у плановому періоді;

Вк – середня сума витрат з обслуговування однієї операції з короткостроковими фінансовими вкладеннями;

Вга – загальні витрати грошових активів у наступному періоді;

СПкфв – ставка проценту по короткострокових фінансових вкладеннях у періоді, що розглядається.

3. середній залишок грошових активів планується як половина їх оптимального (максимального) залишку.

Модель Баумоля добре працює в умовах, коли підприємства повністю використовують свої запаси грошових коштів. Однак у реальному житті це відбувається не так часто. Як правило, процес руху грошових коштів має стохастичний характер. В одні періоди підприємство може отримувати значні суми за оплаченими рахунками і, відповідно, має надлишок грошових коштів. В інші періоди, навпаки, потрібно розраховуватися з кредиторами і витрачати значні суми грошових коштів.

Модель  Міллера-Орра

Відповідь на питання, як управляти запасом  грошових коштів, якщо не можна точно  передбачити їх щоденне прибуття і вибуття, дає модель Міллера-Орра. На відміну від моделі Баумоля вона є більш складною і реалістичною.

Відповідно  до моделі Міллера-Орра необхідно визначити:

• нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів;
• точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів;
• верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів.

Як показує світовий досвід, для  великих фірм обсяг операційних витрат на конвертацію не такий важливий, як можливі (альтернативні) витрати на зберігання вільного залишку грошових коштів. Так, якщо фірмі надійшло на рахунок 5 млн грн, а ставка процента дорівнює 15 % річних, або приблизно 0,041% удень, то величина отриманих в день процентів з усієї суми становитиме 2050 грн. Навіть якщо операційні витрати з конвертації високі і становлять 200 грн. на операцію, фірма краще заплатить їх, щоб купити високоліквідні державні цінні папери сьогодні та продати завтра, ніж тримати 5 млн. грн.. у вигляді вільних грошей. Звичайно, така тактика доцільна лише в умовах стабільного і ліквідного ринку цінних паперів.

Якщо у підприємства виникає  потреба у грошових коштах у короткостроковому  періоді, а конвертувати фінансові  інструменти важко або дорого, можна взяти короткостроковий банківський кредит. Але при цьому потрібно враховувати, що ставка банківського відсотка буде вищою, ніж той процент, який можна отримати за цінними паперами.

Фінансові менеджери фірми завжди стоять перед дилемою. Адже для того, щоб збільшити рентабельність використання грошових активів, потрібно підтримувати залишок грошових коштів на мінімальному рівні і збільшувати обсяг поточних фінансових інвестицій. Але при цьому збільшується імовірність потреби в короткострокових банківських кредитах для здійснення непередбачених платежів.

Західні економісти рекомендують просте правило для максимізації віддачі  від використання грошових коштів, згідно з яким регулювати залишок  грошових коштів потрібно доти, доки імовірність виникнення потреби у позиці не стає для підприємства критичною.

Витрати за залишками грошових коштів — це ті проценти, що втрачаються  у випадку, якщо не інвестувати вільні грошові кошти у цінні папери. Так, якщо очікувана ставка доходу за цінними паперами становить 18 %, а короткостроковий кредит у банку можна взяти під 22 %, то зменшувати залишок грошових коштів шляхом купівлі цінних паперів доцільно доти, доки імовірність виникнення потреби у короткостроковому кредиті не досягає значення 0,82 (18 : 22).

Тобто, якщо короткострокові кредити  набагато дорожчі порівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, фінансовий менеджер повинен бути впевненим, що потреба у додатковій позиці не виникне.

Відчуваючи впевненість у майбутніх  грошових потоках, можна тримати менший залишок грошових коштів на поточних рахунках. І, навпаки, якщо існує значна невизначеність обсягу майбутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок грошових коштів, щоб бути впевненим, що банківська позика не знадобиться.

ІІІ. Управління дебіторською заборгованістю.

В умовах кризи неплатежів особливо зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження безнадійних боргів. При цьому слід пам'ятати, що політика управління дебіторською заборгованістю є одночасно складовою не лише фінансової, а й маркетингової стратегії підприємства. Адже шляхом пом'якшення умов розрахунків з покупцями продукції можна розширити обсяги її реалізації і тим самим збільшити доходи і прибутки від основної діяльності.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

• визначення обсягу інвестицій у  дебіторську заборгованість за комерційним  і споживчим кредитом;

• формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;
• визначення кола потенційних дебіторів;
• забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;
• прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Іноді помилково вважають, що завдання управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до збалансування її обсягів з кредиторською заборгованістю підприємства. Насправді, зовсім недостатньо, щоб сума дебіторської заборгованості не перевищувала суму кредиторської заборгованості. Адже підприємство зобов'язано розрахуватися за своїми боргами перед кредиторами незалежно від того, отримує воно борги від своїх дебіторів чи ні. Більш принципове значення, з погляду фінансового менеджменту, має забезпечення доброякісної дебіторської заборгованості та прискорення її оборотності.

Обґрунтовуючи доцільність надання  відстрочок платежу покупцям продукції, необхідно оцінити, яким чином збільшення інвестицій у дебіторську заборгованість вплине:

• на загальний рівень дебіторської заборгованості підприємства (її частку в сукупних оборотних активах);
• коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості (її частку в загальній дебіторській заборгованості);
• середній період інкасації та кількість оборотів дебіторської заборгованості;
• обсяг додаткових доходів, поточних витрат і прямих фінансових втрат.

У процесі прийняття рішень щодо надання комерційного кредиту покупцям продукції необхідно зважити всі плюси і мінуси такої тактики та визначити загальний ефект від інвестування коштів у дебіторську заборгованість.

До переваг широкого застосування кредитної політики у відношеннях з покупцями продукції слід віднести збільшення реалізації продукції та збільшення доходів і прибутку підприємства в умовах високої ринкової конкуренції. Недоліками кредитної політики є: можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості; додаткові фінансові витрати у випадку залучення короткострокових банківських кредитів для компенсації 
дебіторської заборгованості; можливі (альтернативні) витрати у зв'язку з 
відволіканням грошових коштів з обороту.

Для отримання більш достовірних  результатів рішення про надання  комерційного кредиту має базуватися на оцінювання імовірності повернення боргів кожним конкретним дебітором.

Виконання зобов'язань дебітором  означає, що в результаті цього підприємство-продавець  отримає додаткову виручку (реалізаційний  дохід) і за рахунок нього компенсує  додаткові поточні витрати, пов'язані з проведенням кредитної політики. Чистий дохід в цьому випадку дорівнює приведеній (теперішній) вартості від величини перевищення доходів над витратами.

У випадку, якщо дебітор не розрахується за боргами, підприємство-продавець буде мати збиток в обсязі понесених витрат, який також приводиться до теперішньої вартості. Для визначення загального ефекту рішення про надання відстрочки платежу сумуються результати за двома альтернативами з урахуванням імовірності їх настання.

Залежно від рівня дохідності та ризику можуть застосовуватися різні стратегії кредитної політики: консервативна, поміркована та агресивна (Таблиця 6.2).

Вибір конкретного типу кредитної  політики має здійснюватися з урахуванням ряду факторів. Важливим моментом в управлінні дебіторською заборгованістю є підвищення її якості. Досягти цієї мети управління можна шляхом: всебічного оцінювання фінансового стану потенційних кредиторів, їх платоспроможності, репутації, терміну існування, кон'юнктурної стадії в галузі, де партнери здійснюють свою діяльність; диверсифікації клієнтури; визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості); використання різних форм забезпечення повернення боргу 
(застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформлення забезпеченим векселем тощо); підвищення дієвості штрафних санкцій щодо боржників.

Таблиця 6.2

Характерні особливості окремих  типів кредитної політики підприємства по відношенню до його покупців

 

Тип кредитної політики	Механізм реалізації	Можливі негативні наслідки
Консервативна (жорстка) кредитна політика	• Скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок виключення груп підвищеного ризику. • Мінімізація  строків надання відстрочок платежів • Мінімізація  величини комерційного кредиту. • Встановлення жорстких умов надання кредиту. • Підвищення вартості комерційного кредиту. • Жорстка процедура  інкасації дебіторської заборгованості	• Ускладнюється формування стійких господарських зв'язків з покупцями продукції. • Повільніше зростають  обсяги діяльності в умовах низького попиту на продукцію
Поміркована (зважена) кредитна політика	• Підтримка середнього рівня ризику при продажу в кредит. • Встановлення зважених умов проведення кредитної політики	Практично немає
Агресивна (ліберальна) кредитна політика	• Розширення кола дебіторів за рахунок  більш ризикових груп. • Збільшення строків  надання відстрочки платежів. • Збільшення величини наданого кредиту. • Зниження вартості надання кредиту, • Пом'якшення  умов повернення дебіторської заборгованості {можливість її пролонгації)	• Може призвести до надмірного вилучення  фінансових ресурсів. • Є загроза  зниження платоспроможності. •Можливе збільшення витрат на стягнення боргів. • Зменшення рентабельності активів

Для визначення складу платоспроможних  дебіторів доцільно здійснювати  періодичні обстеження (особливо великих і сумнівних замовлень).

У процесі управління дебіторською заборгованістю з метою прискорення  розрахунків доцільно використовувати  сучасні форми її рефінансування.

Під рефінансуванням розуміють  переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства (грошові кошти або високоліквідні цінні папери) з метою прискорення розрахунків. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості можна віднести: спонтанне фінансування, факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг.

Незалежно від виду операції рефінансування її використання базується на єдиних принципах: