Істричні аспекти розвитку фінансового менеджменту

ВСТУП 

     В сучасних умовах докорінного реформування відносин власності, організаційно-господарських  перетворень та змін у соціальній сфері нашого життя, які взаємодіють  і впливають на результати діяльності підприємств, важливе значення має  адаптація до зовнішнього середовища. Це стає можливим за умов прийняття  та реалізації обґрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на проведення стратегічних змін у виробничій, маркетинговій та фінансовій діяльності підприємства, підвищення її ефективності.

     Конкурентоспроможність  підприємства можна забезпечити  правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами.

     Фінансовий  механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

     Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства.

     Метою роботи є дослідження історичних аспектів розвитку фінансового менеджменту в світі та Україні.

       Цільова спрямованість дослідження  обумовила постановку і вирішення  таких завдань: 

     - вивчення етапів розвитку фінансового менеджменту;

     - дослідження базових концепцій та моделей фінансового менеджменту ;

     - вивчення етапів становлення  вітчизняного фінансового менеджменту.

1.ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Історія розвитку фінансового менеджменту  налічує не одну сотню років.

     Як  і багато інших наук, фінансова  народилася з практики. Тисячоліттями  чисельні господарства з успіхом  і без успіху вирішували різноманітні фінансові задачі, навіть не помічаючи, що вони мають пряме відношення до фінансів.

     Так, відомо, що деякі думки, які стосуються фінансового предмета, висловлювали у своїх роботах ще Ксенофонт  і Аристотель. Ксенофонт пропонує у якості джерел державних надходжень використовувати здачу в оренду державного майна, невільників, а також мито і податки [8, с. 6]. У період розвитку острівної Греції у IV ст. до н.е. держава Родос досягла неабиякого розквіту завдяки гнучкій і послідовній торговельній і фінансовій політиці. Головним джерелом державних доходів були зовнішні торговельні операції, які підтримувались місцевими банками.

     Єгипет  до еллінської епохи не використовував металевих грошей. Тільки з 305 р. до н.е. Птолемей I Сотер починає карбувати  перші монети Птолемеїв. У III і II ст. до н.е. на заміну золотим і срібним монетам почали випускати мідні, вага яких поступово зменшувалася. У країну надходять монети інших держав. Птолемей Філадельф забороняє обіг іноземних монет. Поруч з цим банки розвивають функцію обміну грошей. Вони, крім цього, позичали гроші з розрахунку від 10% до 24% річних. Банки також тримали рахунки своїх клієнтів. З’явилися перші фінансові інструменти обігу – перевідні векселі і чеки [6, с. 66].

     Разом з приватними банками, якими переважно  володіли вигнанці афіняни у деяких містах, наприклад у Мілеті, були міські банки. Банки розвивалися і при храмах. Саме жерцям першим прийшла думка про можливість отримувати дохід від священних багатств. Птолемеї створили також і державні банки, монополія яких дуже часто здавалася в оренду. У них була подвійна роль: з одного боку, виконувати для приватних осіб ті ж операції, що і приватні банки, з іншого, забезпечувати регулярні надходження від податку на громадські каси з обов’язком для орендатора збільшувати царське багатство і здійснювати громадські платежі [6, с. 67].

     У середньовіччі з’являються загальні міркування з приводу фінансової моралі, що зустрічаються у різноманітних  теологічних, філософських, політичних і юридичних творах схоластів [8, с. 7].

     Фінансисти (управлінці фінансами) досить рано зайняли  провідну роль в управлінні державою. Це пояснюється тим, що їх діяльність так чи інакше була пов’язана з фіскальною системою та з пошуком різних джерел надходжень у державний бюджет. З самого початку поняття “фінансист” відносилося до людей, які займалися державними коштами, на відміну від банкірів – їх предметом були кошти клієнтів. “У дійсності жоден фінансист не обмежувався тільки фінансовим ремеслом. Він займався ще чим-небудь – наприклад, банком, і це щось включалося у глобальну гру, часто дуже велику і різнобарвну” [1,с.541].

     Нові  часи настали для фінансистів, коли замість того, щоб позичати гроші  своїй державі, вони почали пропонувати  послуги за кордоном. Цей міжнародний  тип фінансиста високого класу розвинувся широко у XVIII столітті у Генуї, Женеві і ще більше в Амстердамі. Першою великою державною позикою було запозичення Австрією півтора мільйона флоринів у фірми “Дойц” у 1695 роц [1, с. 542]. Можна побачити швидкий розвиток цієї галузі, чому сприяла поява великої кількості агентів по продажу цінних паперів та субагентів, які розміщували цінні папери серед публіки, отримуючи за це комісійні. Коли підписку на позику бувало “закрито”, цінні папери надходили до біржі. Починалася звичайна гра: дочекатися підвищення й ліквідувати цінні папери за ціною вище номіналу і потім зайнятися аналогічною операцією.

Саме  таким шляхом величезному банку  Генрі Хоупа, який виконував роль позичальника Катерини II, вдалося у 1787-1793 розмістити 19 російських позик  на суму 3 млн. флоринів кожний, тобто  всього на 57 млн. флоринів [1, с. 542]. Ці голландські гроші дозволили Росії відвоювати у Туреччині величезну територію до самих берегів Чорного моря. Подібні фінансові ігри зазнавали й поразок. Наприклад, австрійська позика 1736 року, заподіяна під доходи з Сілезії, потерпіла крах у зв’язку із завоюванням Сілезії Фрідріхом II у 1763 році.

     Починаючи з XIV століття майже всі держави  Європи знаходилися у залежності від того чи іншого фінансового угруповання. Іспанія Габсбургів тривалий час була під владою південно-германських купців, Франція протягом століть була здобиччю італійських негоціантів, Англію XIV століття експлуатували луккські і флорентійські банкіри-позичальники.

     Англія  першою почала націоналізацію фінансів. У 1747 і 1748 роках державні позики були відкриті не через посередників, а безпосередньо для публічної підписки. Однак значна частина цінних паперів все ж таки опинилася в руках крупних фінансових кіл, які продовжили грати на курсах.

     У Франції XVI-XVII століть фактично не було державних фінансів. Відсутність  централізованої системи не давала змоги щось планувати і передбачати. Функцію збирання податків виконували міста, провінції, відкупники та дольники, які брали на відкуп певний податок або його частку. Практично більша частина податків проходила через каси королівської скарбниці. Король, якому потрібно було здійснити розходи, відносив їх на ту чи іншу касу. Касами керували збиральники податків, які купували свою посаду, авансуючи податкове відомство короля за рахунок тих сум, що повинні були принести до каси збори податків.

     Найбільшого розквіту досягла система відкупів у 1726-1776 рр. Вона підготувала кадрову, матеріальну, а також практичну базу розвитку фінансів та фінансового менеджменту.

     Вже на початку XIX століття в фінансовій науці почали відокремлюватися певні  напрями, які у той же час взаємопов’язані  між собою:

− ринки  грошей і капіталів – сфера, що має пряме відношення до багатьох тем макроекономіки;

− інвестиції, об’єктом яких є рішення індивідуумів і фінансових інституцій щодо формування інвестиційного портфеля;

− фінансовий менеджмент або корпоративні фінанси, що охоплюють питання прийняття  рішень всередині фірм.

     Провідною країною у розвитку фінансів стали  на початку XIX століття США. Стрімкий прогрес економіки країни обумовив і спрямування фінансової практики і, відповідно до цього, досліджень. Наголос робився на злиття (mergers), консолідацію діючих фірм і створення нових. Індустріалізація зробила головною проблемою пошук джерел накопичення капіталу для розширення виробництва. Ринок капіталів у той час був дуже примітивним і не забезпечував вільного трансферту фондів від індивідуального інвестора до виробництва.

     Крім  того, доходи і вартість активів, про  які звітували компанії, не були достатньо надійними. Операції, що здійснювалися  на біржах, у зв’язку із спекуляцією інсайдерів (insiders) і маніпуляторів призводили до значних коливань цін. Це робило інвесторів незацікавленими у купівлі акцій i облігацій. Як результат, у період до 30-х років фінансова теорія розвивалася у напряму дослідження питань, що мали відношення до випуску цінних паперів і визначення їх вартості. Радикальні зміни відбулися внаслідок депресії 30-х років. Економічна криза пересунула фокус фінансів до проблем банкрутства і

реорганізації, а також до питань корпоративної  ліквідності і регулювання урядом ринку цінних паперів.

     Після перших проявів подолання депресії увагу стали привертати також  проблеми максимізації прибутку фірм і цін на їх зобов’язання. Далі еволюція фінансів просувалася у напряму  зміни акцентів від правої частини  балансу (джерел) до управління активами. У вирішенні питань управління запасами, готівкою, дебіторською заборгованістю почали застосовуватися комп’ютери.

     Зміною  наголосу у фінансових дослідженнях відзначилися 60-70-ті роки. Знову увагу  почали звертати на джерела формування активів:

     1) визначення оптимальних шляхів фінансування фірми;

     (2) закономірності прийняття рішень  інвесторами – теорія формування  портфеля.

     2. БАЗОВІ КОНЦЕПЦІЇ  ТА МОДЕЛІ ФІНАНСОВОГО  МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Як  наука фінансовий менеджмент має  предмет та метод свого вивчення. Предмет – це те, що вивчається в  рамках науки – фінансові відносини, фінансові ресурси та їх потоки.

     Метод фінансового менеджменту представлений  такими складовими: категоріями; базовими концепціями та науковим апаратом фінансового  менеджменту.

     Базові  концепції фінансового менеджменту  визначають логіку організації фінансового  менеджменту та використання його прикладних прийомів та методів на практиці.

     До  основних концепцій фінансового  менеджменту належать: концепція  грошового потоку, концепція вартості грошей у часі, концепція компромісу між ризиком і доходом, концепція  вартості капіталу, концепція ефективності ринку, концепція асиметричності інформації, концепція альтернативних витрат, концепція  агентських угод, концепція часової  необмеженості функціонування підприємств.

     В основі фінансового менеджменту  лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча слід відмітити, що окремі питання в  сфері теорії управління фінансами  розроблялись в рамках класичної  теорії – концепції ідеальних  ринків капіталу. В неокласичній економічній  теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної  структури суспільства, яка покликана  сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У  фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової  та фінансової політики, вибір тих  чи інших видів контрактів, система  розрахунків тощо.[5, с. 29-34]

     Інша  концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної  контрактної форми, яка зменшує  трансакційні витрати. Безумовно, і  в жодній країні світу немає цілком оптимальної системи правового  і нормативного забезпечення господарської  діяльності, але необхідно прагнути підвищувати ефективність роботи даних  інститутів при мінімізації витрат. В основі трансакційного підходу  лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.

     Поява таких понять, як “невизначеність”, “ризик”, які неможливо виміряти трансакційними методами, вимагало створення  адекватного математичного апарату. До того ж всі фінансові рішення  пов’язані з прогнозуванням майбутніх  надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей  метод в управлінні фінансами  корпорацій для моделювання ціни власного капіталу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість  і капітал”. Ця концепція базується  на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.