Продуктивність праці: економічна суть, методи вимірювання та планування росту за техніко-економічними факторами

* за послідовного впровадження заходів, спрямованих на еконо-мію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упро-вадження попередніх заходів.

Вплив вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора визначаємо:

де Еі -- економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Чп -- умовна чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

Езаг -- економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб;

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисель-ності по цехах різнитиметься:

Ечп = Чбаз · Коб · Чп

де Ечп -- відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;

Чбаз -- чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;

Коб -- коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у пла-новому періоді;

Чп -- умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищен-ня технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комп-лексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровад-ження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів

Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення про-дуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами:

· удоско-налення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу);

· збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку;

· зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки;

· впровад-ження прогресивних форм організації праці;

· зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Вплив на зростання продуктивності праці зміни обсягу і струк-тури виробництва здійснюється за такими напрямами, як зміна об-сягу виробництва продукції, зміна питомої ваги окремих видів про-дукції тощо. Необхідно наголосити, що пропорційно до збільшення обсягу виробництва коливається лише чисельність основних робіт-ників, і значно меншою мірою -- чисельність інших категорій про-мислово-виробничого персоналу.

Даний метод планування зростання продуктивності праці є до-сить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розраху-нок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше за-вищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.

У методиці планування необхід-но подолати існуючі вади, а головне -- зробити її не статичною, а засобом установлення оптимального плану, який би забезпечував необхідне зростання продуктивності праці за мінімальних затрат. Доцільно було б розширити практику планування підвищення про-дуктивності праці на основі розрахунку ефективності організацій-но-технічних заходів, спрямованих на зниження трудомісткості і по-ліпшення використання робочого часу.

Під час планування зростання продуктивності праці за таким методом можна використовувати показники зниження технологіч-ної трудомісткості і зміни частки основних робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу; зниження повної трудомісткості.

Основними техніко-економічними показниками, які використо-вуються під час планування підвищення продуктивності праці, мо-жуть бути:

* нормована, фактична і планова трудомісткість усієї виробничої програми, а також розрахованої на одиницю продукції, що випус-кається;

* зниження трудомісткості від упровадження запланованих органі-заційно-технічних заходів;

* чисельність працівників за категоріями;

* баланс робочого часу працівників у базисному і плановому пе-ріодах.

Визначається залежність між показниками годинного, денного і річного виробітку, а також між виробітком робітників і працюючих.

де Іпг -- індекс годинної продуктивності праці;

Ттехнол -- трудомісткість технологічна планового обсягу робіт, роз-рахована за фактичними затратами праці;

Тз -- зниження затрат праці від упровадження організаційно-техніч-них заходів.

Розраховуючи місячну і річну продуктивність праці, слід ураху-вати середню кількість відпрацьованих годин за зміну середньо-обліковим працівником, а також середню кількість явочних днів од-ного середньооблікового працівника в плановому і базисному пе-ріодах.

Індекс зростання річної (місячної) продуктивності праці визна-чається за формулою:

Іпр = Ірг · Ізмф · Іяв дн,

де Іпр -- індекс річної продуктивності праці;

Ізмф -- індекс використання змінного фонду робочого часу;

Іяв дн -- індекс зміни кількості явочних днів за рік у середньооб-лікового працівника.

При цьому:

де Фпл і Фб -- відповідно середня кількість відпрацьованих годин за зміну середньообліковим працівником у плановому і базово-му періодах, год.;

Щоб розрахувати денну або річну (місячну) продуктивність праці на основі повної трудомісткості, необхідно індекс годинної продук-тивності праці скоригувати на індекс використання змінного і річного фонду робочого часу працюючих. Визначаючи підвищення продук-тивності праці працівників за годинною продуктивністю, яка розра-хована на основі виробничої, або технологічної, трудомісткості, необхідно врахувати вплив зміни структури кадрів виробничих або основних робітників.

4.ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОЄМНОСТІ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ

ПРОГРАМИ

Для того, щоб знайти трудоємність програми по видах і розрядах робіт слід помножити обсяг річної програми на трудоємність виробу певного розряду кожного виду робіт.

Результати розрахунків заносимо в таблицю 1.

Таблиця 1

Трудоємність річної виробничої програми

ВИСНОВКИ

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товарів, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється в одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється в одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це призводить до зміни співвідношення затрат живої і уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності праці є важливим показником економічного зростання країни.

Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. .Шегда А.В. ,Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. Економіка підприємств. - К.: 2000

2. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. Нормування праці. -- К., 1995.

3. Абрамов В. М., Данюк В. М., Колот А. М. Мотивація і сти-мулювання праці в умовах переходу до ринку. -- Одеса, 1995.

4. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1996.

5. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечен-ня за ринкової економіки. -- К.: Основа, 1995.

6. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной эко-номики -- К.: Знание, 1991.

7. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных сис-тем. -- К.: Наукова думка, 1990.

8. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. -- М.: Эконо-мика, 1991.

9. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рын-ка. -- К.: МАУП, 1995.

10. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. -- Краматорськ: Нац. Центр продуктивності, 1995.

11. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. -- К., 1997.

12. Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персона-лу. -- К.: КНЕУ, 1998.

13. Лукьянченко Н. Д. Управление трудом в промышленных предприятиях. -- Донецк, 1996.

14. Летюха В. М. Основи ринкової економіки.. -- К.: Уро-жай, 1995.

15. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом из-мерении. -- К.: Наукова думка, 1992.

16. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умо-вах. -- К.: Знання, 1993.

17. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. -- К., 1997.

18. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга дело-вого человека. -- К.: Урожай, 1995.

19. Прокопенко И. И. Управление производительностью. -- К.: Техніка, 1990.

20. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. -- М., 1996.

21. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. -- К.; Вища школа, 1993.

Рекомендуем!