Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Февраля 2012 в 00:24, курсовая работа
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю.
Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три груп:
1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
ЗМІСТ
ВСТУП
1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ „ПРОДУКТИВНІСТЬ” І „ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ”.
2. ПОКАЗНИКИ І МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ.
3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ.
4. ВИЗНАЧЕННЯ ТРУДОЄМНОСТІ РІЧНОЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
ВСТУП
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
* виробіток на одну відпрацьовану людино-годину -- годинний;
* виробіток на один відпрацьований людино-день -- денний;
* виробіток на одного середньооблікового працівника -- річний (квартальний, місячний).
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.
Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між цими показниками може бути виражена так:
1)Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;
2)Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).
Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).
Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.
Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базуєть-ся на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності пе-регляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого тех-нологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково об-грунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.
У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про-дуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, то-варна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чи-ста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).
Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремо-му підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товар-ною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки поля-гають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обу-мовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і тру-домісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавер-шеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину про-дуктивності підприємства, яке її використовує.
3. ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
У ринковій економіці підвищення продуктивності праці -- основ-ний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соці-альних, природнокліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях прак-тично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі влас-тивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показ-ників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
* розрахунок основних техніко-економічних показників виробни-чо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і по-рівняння варіантів проекту плану;
* найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
* визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших ви-робничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
* аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Планування росту продуктивності праці здійснюється такими методами:
· Методом прямого рахунку;
· Пофакторним методом;
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці за формулою:
де Qпл. - запланований обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;
Чпл. - планова чисельність промислово-виробничого персоналу
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є пофакторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.
Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.
Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:
І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.
Усі техніко-економічні фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
1) підвищення технічного рівня виробництва;
2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окре-мих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
3) удосконалення управління організації виробництва і праці;
4) зміна обсягу виробництва продукції;
5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.
Підвищення технічного рівня виробництва.
Економія робочої сили під впливом цього фактору обчислюється так:
де t1 і t2 - трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;
Nпл. - плановий обсяг випуску продукції;
Фд. - дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році;
Квн. - коефіцієнт виконання норми;
Кч. - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.
Структурні зрушення у виробництві.
Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою:
де Тб. і Тпл. - відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;
Qпл. - обсяг випуску продукції по плану.
Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперативних поставок обчислюють за формулою:
де Ппл. і Пб. - питома вага кооперативних поставок в базовому і плановому періодах;
Чб. - базова чисельність робітників,
Удосконалення управління організації виробництва і праці.
Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається:
де ?ЧСб. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.
?ЧСнорм. - сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол.
Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити:
де Дб. і Дпл. - число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;
Ч'пвп - вихідна чисельність ПВП, скорегована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол..
Проб. - питома вага робітника в базовій чисельності ПВП, %.
Зміна обсягу виробництва продукції.
Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою:
де Чб.ум-пости - базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники),чол.;
?Q - приріст обсягу виробництва, %
?Чум-пост - приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %.
Галузеві фактори.
Відносна економія робочої сили по даній групі факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою:
де tб. і tпл. -трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-годю;
Nпл. - плановий обсяг виробництва, натур. один;
Фпл. - плановий фонд робочого часу одного робітника, год.
Введення в дію і освоєння нових об'єктів.
Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.
Загальна економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.
ІІ. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді:
де Ко - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %
ІІІ. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період(Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).
ІV.Розрахунок приросту продуктивності праці(?Пп.пл.) в плановому періоді:
Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:
де ?Пп. - можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому періоді, %
?Тпрогр. - процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді:
де Ероб.часу - економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;
Тпрогр.б. - трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.
Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:
де ?Qпп. - приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;
?Ч - приріст чисельності, %;
?Q - приріст обсягу виробництва, %
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисель-ності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Вихідним показником всіх планово-економічних розра-хунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланова-ного обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в ціло-му визначається за допомогою показника умовної планової чисель-ності, зменшеної за рахунок усіх факторів.
Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чин-ників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні прин-ципи цих розрахунків:
* необхідність урахування поправки на строк упровадженого за-ходу;
* в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робіт-ників у загальній їх чисельності;