Оцінювання потреби банку в ліквідних коштах

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

кафедра банківської справи

заочна  форма навчання 
 
 
 
 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий  менеджмент у банку»

Варіант № 1 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ-2005 
ЗМІСТ

1. Завдання 1 – реферат …………………………………………………… 3
2. Завдання 2 – тестове завдання ………………………………………….12
3. Завдання 3 – практичне завдання ………………………………………14
4. Завдання 4 – практичне завдання ………………………………………16

Список  літератури …………………………………………………………..17

 

Завдання 1

Оцінювання  потреби банку  в ліквідних коштах

     Для ефективного вирішення дилеми «ліквідність - прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту. Загальна потреба банку в ліквідних коштах визначається як сума очікуваної потреби у грошових коштах для обслуговування депозитних і не депозитних зобов’язань та потреби в наданні ліквідних кредитів.

     У практичній діяльності менеджмент банків застосовує кілька методів оцінювання потреб банку в ліквідних коштах:

• метод фондового пулу (оцінювання грошових потоків);
• метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);
• метод показників ліквідності.

    Кожний  з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу.

    Менеджер  з управління ліквідністю має  постійно оцінювати потребу в  ліквідних коштах на основі наданої інформації. Зрештою дії менеджменту щодо управління ліквідністю переважно ґрунтуються на результатах оцінювання потреб у ліквідних коштах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів. Тому обраний керівництвом банку метод оцінювання потреби у ліквідних коштах має важливе значення для в процесі управління ліквідністю.

На практиці більшість банків створюють резерви  ліквідних коштів, які складаються з двох частин:

1. операційних резервів для підтримування ліквідності за короткостроковими прогнозами;
2. планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні кошти.

    Операційні  резерви можуть перевищувати або  дорівнювати реальній потребі в ліквідних коштах, залежно від того, якої загальної стратегії управління банком додержує керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку.

  Розглянемо  більш детально один із методів оцінювання потреб банку у ліквідних коштах, такий як метод показників ліквідності.

     Ліквідність - це спроможність банку забезпечити своєчасність виконання своїх грошових зобов’язань. Тому одним із найважливіших завдань управління банком є забезпечення відповідного рівня його ліквідності, тобто оцінювання потреби банку в ліквідних коштах. Банк вважається ліквідним, якщо він має доступ до коштів, що можуть бути залучені за розумною ціною і саме тоді, коли вони потрібні. Це означає, що банк або володіє необхідною сумою ліквідних коштів, або може швидко їх отримати за допомогою позик чи продажу активів. Ліквідність банку визначається збалансованістю між статтями і сумами погашення активів і статтями й сумами виконання зобов’язань банку.

      Потреби банку в ліквідних коштах можна  розглянути з точки зору попиту і пропозиції. Вони можуть бути з таких причин виникнення у банку потреби у ліквідних коштах:

 

     Ці  різноманітні джерела попиту і пропозиції ліквідних коштів у сумі визначають нетто-ліквідну позицію (НЛП) кожного банку в будь-який момент часу, яка розраховується за формулою:

     НЛП = ПЛК - СЛК.

     Коли  НЛП < 0, тобто коли сукупний попит на ліквідні кошти (СЛК) перевищує їх сукупну пропозицію (ПЛК), керівництво банку має бути готовим до дефіциту ліквідних коштів (ДЛК) і при цьому вирішити, як і в які строки отримати додаткову кількість ліквідних коштів. У той же час, якщо в будь-який момент сукупна пропозиція ліквідних коштів (ПЛК) банку перевищить сукупний попит на них (СЛК), тобто НЛП > 0, то керівництво банку має бути готовим до надлишку ліквідних коштів (НЛК) і при цьому вирішити, як і в які строки інвестувати цей надлишок до того моменту в майбутньому, доки він не знадобиться для покриття попиту на ліквідні кошти.

     При аналізі слід ураховувати, що вирішальне значення в управлінні ліквідністю мають строкові характеристики. Деякі потреби в ліквідних коштах банку є невідкладними. Наприклад, настання строків виплати по великих депозитах, які клієнти побажають отримати. Для задоволення таких негайних потреб у ліквідних коштах банк повинен використовувати джерела коштів, що можуть бути задіяні відразу, скажімо, позики за рахунок резервних коштів у інших банках.

     Довгостроковий  попит на ліквідні кошти залежить від сезонних, циклічних і трендових факторів. Для покриття цих потреб у коштах банки можуть використовувати: кошти від продажу нагромаджених ліквідних активів (наприклад векселі казначейства), широку рекламу послуг, що надаються банком по залученню коштів, договори з іншими банками про здійснення договірних позик. Крім того, на час виникнення потреби в коштах просто може надійти необхідна сума нових вкладів або погашення кредитів клієнтами тощо. Тому банки мають точно знати, як, коли і звідки можна отримати необхідні ліквідні кошти.

     Більша  частина проблем у банківській сфері, пов’язаних із ліквідністю, виникають через зовнішні причини та клієнтів, тобто проблеми ліквідності клієнтів трансформуються в проблеми ліквідності їх банків. Так, якщо суб’єкт господарювання відчуває брак ліквідних коштів, він буде звертатися в банк за позичкою або зніме залишок коштів зі своїх депозитів. Отже, у будь-якому з цих випадків банку, клієнтом якого є даний суб’єкт господарювання, доведеться знайти додаткові кошти. Сутність проблем управління (отже й аналізу) ліквідними коштами банків може бути визначена двома критеріями:

•     попит на ліквідні кошти банку рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу. Банк має постійно займатися або дефіцитом ліквідних коштів (ДЛК), або їх надлишком (НЛК);
•     існує дилема між ліквідністю і прибутковістю банку. Більша частина банківських ресурсів призначається для задоволення попиту на ліквідні кошти, менша частина - для досягнення бажаної прибутковості банку (при інших незмінних факторах).

     Таким чином, забезпечення оптимального рівня ліквідності є постійною проблемою в управлінні банком і завжди направлене на збільшення його прибутковості.

Розроблено  декілька загальних підходів до вирішення  проблем ліквідності банків:

- забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління ліквідністю через   управління активами);

- використання, переважно, позикових ліквідних коштів для задоволення попиту в грошових коштах (управління пасивами);

- збалансоване управління ліквідністю (активами і пасивами).

     Управління  ліквідністю через управління активами здійснюється шляхом нагромадження ліквідних коштів у виді ліквідних активів - головним чином, грошових коштів і цінних паперів, які можна швидко реалізувати. Коли виникає потреба в ліквідних коштах, вибіркові активи продаються доти, доки не буде задоволено попит на готівку. Такими активами можуть бути векселі казначейства, депозити в інших банках, облігації муніципальних властей тощо. Хоча банк може підвищити рівень ліквідності за рахунок збільшення ліквідних активів, він при цьому не обов’язково буде ліквідним, оскільки на рівень ліквідності також впливає попит на ліквідні кошти.

     Управління  ліквідністю через управління пасивами допускає використання позикових коштів, що швидко реалізуються, в кількості, достатній для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні кошти. Основними джерелами позикових ліквідних коштів для банку є великі депозитні сертифікати, що знаходяться в обігу, угоди про покупку цінних паперів із наступним викупом по обумовленій ціні та ін.

     Позика  ліквідних коштів є найбільш ризикованим  способом вирішення банком проблем ліквідності через зміну процентних ставок грошового ринку та доступності кредиту. Через ризик, притаманний управлінню позиковими ліквідними коштами, і високу вартість зберігання ліквідних коштів у активах багато банків вибирають збалансоване управління ліквідністю, а саме: управління і активами, і пасивами. Згідно збалансованому методу управління ліквідністю частина очікуваного попиту на ліквідні кошти нагромаджується як цінні папери, що швидко реалізуються, і депозити в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються попередніми угодами про відкриття кредитної лінії з банками-кореспондентами або іншими постачальниками коштів. Неочікувані потреби в ліквідних коштах звичайно покриваються короткостроковими позиками. Розмір довгострокових потреб у ліквідних коштах може бути спрогнозований, а кошти для їх задоволення можуть зберігатися у вигляді короткострокових позик і цінних паперів, які при потребі в ліквідних коштах можна швидко перевести на готівку.

     При оцінюванні потреби банку в ліквідних коштах, передусім, дається оцінка дотримання економічних нормативів, установлених НБУ. Ці нормативи визначаються як співвідношення активів, які можуть бути джерелом для погашення зобов’язань банку. Комерційні банки повинні дотримуватися показників миттєвої (Н5) і загальної (Н6) ліквідності, а також нормативу співвідношення високоліквідних активів і робочих активів (Н7). Подальший аналіз має направлятися на визначення кількісного впливу факторів на виявлені відхилення, тобто на вивчення причин цих відхилень шляхом факторного аналізу. Однак в Інструкції НБУ немає розрахунків визначення нормативних показників, тому розкрити причини відхилення фактичних рівнів показників від нормативних неможливо. Вирішення цього завдання можна здійснити при вивченні динаміки цих показників.

     Для прикладу використаємо показник миттєвої ліквідності (Н5), що визначається за формулою

Н5 =

* 100 %.

  За даними балансу розрахуємо фактичний рівень Н5 на початок періоду, що аналізується:

Н5 =

* 100 % = 18,9 %;

на кінець періоду, що аналізується:

Н5 =

* 100 % = 23,7 %.

     Наведені  розрахунки свідчать, що рівень нормативу  Н5 підвищився на 4,8 процентні пункти. Для з’ясування причин цієї зміни необхідно провести факторний аналіз. За допомогою якісного аналізу визначаються фактори, що впливають на зміну рівня Н5, якими є:

- збільшення (зменшення) залишку коштів на кореспондентському рахунку і в 
касі (1 417 - 1 531 = -114 тис.грн.);

- збільшення (зменшення) залишків коштів на поточних рахунках клієнтів банку (5 974 - 8 105 = -2 131 тис.грн.).

     Шляхом  кількісного аналізу, використовуючи прийоми факторного аналізу (при функціональних причинно-наслідкових зв’язках), можна визначити величину впливу кожного фактора на зміну рівня нормативу Н5 (табл. 1).

Таблиця 1. Розрахунок впливу факторів на зміну рівня миттєвої ліквідності банку повним прийомом ланцюгових підстановок