Контрольная работа по "Финансовому менеджменту"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни „Фінансовий  менеджмент”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Оцінка  операційного левереджу. Концепція  "рівень левереджу".  3

1.2 Політика  антикризового фінансового управління підприємством при   загрозі банкрутства          8

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА               

2.1 Задача 7                  13

2.2 Задача 18                  14

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА               16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Оцінка операційного левереджу. Концепція "рівень левереджу".

 

Особливе місце серед  чинників, що визначають підприємницький  ризик, посідає так званий операційний  леверидж (operating leverage). Він відображає залежність прибутку від рівня постійних  фіксованих витрат виробництва. До них відносять платежі за оренду приміщень, устаткування, страхування майна, платню адміністративному персоналу та ін. Високий рівень постійних витрат звичайно спостерігається у високоавтоматизованих, капіталомістких виробництвах. Крім того, в наукоємних виробництвах з високою часткою висококваліфікованої робочої сили постійні витрати вищі через те, що в роки спаду виробництва надлишкова робоча сила не звільняється й оплачується. Прибуток корпорації з високою часткою постійних витрат чутливіший до коливань продажу.

За решти рівних умов чим вищі постійні витрати корпорації, тим  вищий підприємницький ризик, оскільки навіть невелике підвищення витрат понизить дохід від основної діяльності. Фактор операційного левериджу використовується під час бюджетування капіталу. На вибір проекту інвестицій впливають багато чинників, у тому числі і розміри постійних витрат корпорації.

Змінні витрати залежать від  обсягу продажу. До них відносять  витрати на сировину, матеріали, послуги, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, оплату робочої сили та ін. Поділ витрат на постійні і змінні є умовним. Постійні витрати можуть змінюватися за певних обставин, наприклад за умов, коли корпорація переглянула договір про оренду, витрати на оплату оренди у витратах виробництва знизилися. Водночас змінні витрати можуть не змінюватися протягом тривалого часу незалежно від обсягу продажу.

Спеціальні служби, що здійснюють контроль над витратами, дотримуються двох золотих правил. Перше золоте правило полягає в тому, що змінні витрати треба контролювати як частку в обсязі діяльності: у разі збільшення витрат на 50 % змінні витрати також повинні зрости на 50 %, або навпаки.

Друге золоте правило полягає в  тому, що постійні витрати слід контролювати як абсолютний розмір, а не як частку в обсязі продажу. Вони не змінюються ні у випадку зростання продажу, ні за його скорочення.

Поняття «операційний леверидж» розкриває  операційну залежність зростання прибутку від постійних активів і пов’язаних з ними постійних витрат виробництва. Для визначення такої залежності використовується метод, відомий у літературі як побудова графіка беззбитковості і знаходження точки беззбитковості (break-even-point).

Точка беззбитковості визначається за формулою:

,

де FC — постійні витрати;

Р — ціна одиниці виробу;

VC — змінні витрати на одиницю  виробу;

Р – VC — (contribution margin) частка постійних витрат у доларі продажу.

На підставі графіка беззбитковості 1 (рис. 1.1) точка беззбитковості дорівнюватиме:

Це означає, що за реалізації 5000 одиниць виробів за ціною 10 дол. за кожний виріб обсяг продажу становитиме 50 000 дол. за витрат 50 000 дол. Оскільки прибуток дорівнює нулю, то в ціні одиниці виробу постійні витрати становитимуть 6 дол. (30 000 / / 5000), змінні — 4 дол. (10 дол. – 6 дол.).

Рисунок 1.1 - Графік беззбитковості.

Побудова графіка беззбитковості передбачає кілька припущень. По-перше, до постійних витрат відносять такі витрати, які не змінюються протягом певного часу. По-друге, змінні витрати на одиницю продукції не змінюються в разі зміни суми реалізації продукції корпорації. По-третє, сума реалізації одиниці продукції однакова за будь-якого випуску продукції.

Графік беззбитковості показує залежність прибутку від обсягів продажу і витрат виробництва продукції, що, у свою чергу, визначаються співвідношенням постійних і змінних витрат.

На осі абсцис графіка (рис. 1.1) міститься інформація, що характеризує підприємницьку діяльність корпорації. Це можуть бути показники випуску одиниць виробу або використання виробничих потужностей (у %). На осі ординат зазначаються суми (в тис. дол.) для вимірювання обсягів продажу, валових, постійних і змінних витрат виробництва, прибутку і збитків.

Лінія сукупного виторгу  від продажу виходить із нульової точки і зростає в міру зростання продажу одиниць продукції. Лінія сукупних витрат виходить із точки 30 тис., що відповідає сумі постійних витрат. Точка перетину двох ліній називається точкою беззбитковості, коли корпорація не має ні прибутку, ні збитку (деякі автори називають її «мертвою точкою», або порогом рентабельності). Зліва внизу розташована зона збитків, вона розширюється, з одного боку, у міру зниження обсягів сукупної реалізації, з іншого — у міру погіршання співвідношення між постійними і змінними витратами, тобто з падінням питомої ваги змінних витрат. Угорі праворуч міститься зона прибутків, вона розширюється в міру поліпшення співвідношення між постійними і змінними витратами. Чим вища питома вага змінних витрат, тим вищий прибуток. На графіку точка беззбитковості відповідає виробництву 5 тис. одиниць виробів або 50 % використання виробничих потужностей. За умови ціни виробу 10 дол. обсяг продажу становить 50 тис. дол. Припустимо, що корпорація планує виробити 7 тис. одиниць виробу, тоді сума реалізації становитиме 70 тис. дол., а сукупні витрати — 58 тис.; корпорація отримає прибуток 12 тис. дол.

Побудова графіка беззбитковості виробництва і реалізації продукції  дає змогу фінансовим менеджерам визначити «межу, далі якої — ні кроку назад». У найгірші для корпорації часи необхідно утриматися на критичній точці. У випадку різких змін кон’юнктури, ослаблення конкурентної позиції фінансові менеджери мусять визначити точку відліку, після якої корпорація входить у зону збитків. У цих умовах фінансові аналітики корпорації повинні розробити й запропонувати рішення, які б допомогли зупинитися «на мертвій точці», а потім перейти в зону одержання прибутку.

Операційний леверидж, тобто  залежність обсягів продажу і  прибутків від постійних витрат, створює можливість появи операційного ризику.

Чим вищий коефіцієнт операційного важеля, тим вищий його вплив на зростання прибутку. Але  водночас зростає ризик неотримання  планованого прибутку або одержання  збитку.

Визначимо коефіцієнти  операційного левериджу для двох корпорацій з різним співвідношенням прямих і змінних витрат. На графіку 1 (рис. 1.1) використана інформація компаній з високим рівнем постійних витрат. До них входять сталеливарні, транспортні й інші корпорації з високими рентними платежами, платежами податків на майно, відрахуваннями на амортизацію. Пряма сукупного виторгу перетинає пряму сукупних витрат під великим кутом. На практиці це означає, що зі збільшенням обсягу реалізації продукції прибуток зростає швидкими темпами. Проте якщо відбувається зниження обсягів реалізації продукції після проходження точки беззбитковості, збитки зростатимуть також швидкими темпами.

Рисунок 1.2 - Графік беззбитковості.

На графіку беззбитковості 2 (рис. 1.2) зображена корпорація з низькими постійними витратами. Дві лінії після точки беззбитковості відходять одна від одної під невеликим кутом порівняно з корпорацією 1, тому прибуток зростає повільнішими темпами, але це компенсує менший ризик. До них звичайно відносять невеликі інноваційні компанії.

При застосуванні методу операційного левериджу необхідно  враховувати ряд особливостей:

• позитивний вплив операційного левериджу може бути досягнутий лише за умови переходу підприємством порогу рентабельності основної діяльності;
• ніж вище значення коефіцієнта операційного левериджу, тим вищим буде його ефект при збільшенні приросту обсягу реалізації продукції;
• за умови зниження обсягу реалізації продукції значною мірою знижуватиметься валовий прибуток;
• ефект операційного левериджу може повністю виявлятись лише в короткотерміновому періоді.

Використовуючи механізм операційного левериджу, підприємства можуть цілеспрямовано управляти постійними й змінними витратами з метою визначення такої їх комбінації, за якої б утримувався найбільший з усіх можливих прибутків.

 

1.2 Політика  антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства

 

У будь-якому суспільстві  та його окремих сферах час від  часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними, оскільки воно є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони не здатні отримувати прибуток, в результаті це може привести до банкрутства, що має негативні наслідки не тільки для його кредиторів, а й для усіх субєктів макроекономічної системи, і на сьогодні є однією з найактуальніших проблем в економіці.

Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних  та зарубіжних вчених: П. Баренбойма, С. Брукса, Е. Контремена, К. Мастерса, Т. Мітчелла, Н. Тримбела, М. Білик, І. Бланка, М. Білухи, О. Терещенка, Є. Мниха, В. Загорського, О. Бондар, Л. Лігоненко.

На сучасному етапі економічного розвитку постає проблема управління фінансово нестабільними підприємствами. Для успішного управління і виходу підприємств з фінансової кризи  необхідна ефективна система антикризового управління, яка має в своєму розпорядженні механізми фінансової стабілізації.

Згідно Господарського кодексу України, банкрутство є  неспроможністю продовження суб'єктом  своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості.

Головними чинниками  фінансової кризи на підприємстві можуть бути: спад кон’юнктури в економіці в цілому, зменшення купівельної спроможності населення, значний рівень інфляції, нестабільність господарського та податкового законодавства, посилення конкуренції в галузі, посилення монополізму на ринку та інші.

Проте, досвід показує, що існують і інші не менш важливі чинники фінансової кризи, а саме: низька якість менеджменту, низький рівень кваліфікації персоналу, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції, брак інновацій, дефіцити у фінансуванні та інші.

Можна виділити такі основні наслідки впливу названих факторів на фінансово-господарський стан підприємства як:

•  зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

•  неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

•  зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру  неліквідних оборотних засобів  та наявність понаднормових запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності  кадрів

Процес виведення підприємств  з кризового стану має відбуватися не хаотично та безсистемно, він має бути належним чином організований та скоординований. Розуміння цього обумовлює доцільність визначення основних документів, що повинні розроблятися у процесі антикризового управління підприємством. Основний документ, який мають розробити на підприємстві, що опинилося в кризовому стані, є антикризова програма. Антикризова програма – це спеціальним чином підготовлений внутрішній документ, у якому систематизовано викладається перелік основних заходів, що планується здійснити в межах підприємства, його структурних підрозділів та функціональних служб для досягнення поставленої мети – виведення підприємства з кризового стану. 

Антикризове управління – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді або сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення. Антикризове управління підприємством має здійснюватися поетапно та передбачати послідовність дій.

Під механізмом антикризового  управління слід розуміти сукупність засобів та методів впливу на об'єкт  управління – кризові явища. Основні принципи, на яких грунтується механізм антикризового управління, це:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства.

2. Діагностика кризових явищ на початкових етапах фінансової діяльності підприємства.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємтсва.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства.

5. Адекватність реагування підприємтсва на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі.

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану.

Дані принципи відображають швидкість, адекватність і позитивність реагування керівництва на прояви у  господарській діяльності кризового періоду стану підприємства. Тому при загрозі банкрутства необхідно вибирати основні механізми антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масштабів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності або ж за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації, а у випадку неможливості фінансового оздоровлення підприємства, припинити господарську діяльність і почати процедуру ліквідації.