Контрольна робота з дисципліни: «Фінансовий менеджмент»

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

 

 

 

 

Факультет туристичного менеджменту

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

З дисципліни: «Фінансовий менеджмент»

Варіант 12

 

 

 

                                                                                                           студентки V курсу

заочного відділення

Бикадорової Л. О.

 

 

 

 

 

Київ – 2012

1. Види та джерела фінансової інформації

 

Види фінансової інформації за різними ознаками:

1. за джерелом одержання: зовнішня та внутрішня;
2. за формою відображення: візуальна (графіки, таблиці, табло та ін.), аудіо інформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку);
3. за формою подання: цифрова, буквена і кодована;
4. за порядком виникнення : первинна і похідна;
5. за характером носіїв інформації: документована і недокументована;
6. за призначенням: директивна (розпорядча), звітна і довідково-нормативна;
7. за напрямом руху: вхідна і вихідна;
8. за стабільністю: умовно-перемінна, умовно-постійна;
9. за способом відображення: текстова (алфавітна, алфавітно-цифрова) і графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки);
10. за способом обробки: що піддається і що не піддається механізованій обробці.

Джерела фінансової інформації – сукупність зовнішніх і внутрішніх джерел інформації, які забезпечують цілеспрямоване формування інформаційної бази фінансового менеджменту. Формування системи інформаційних показників залежить від галузевих особливостей підприємств, їх організаційно-правової форми господарювання, обсягу й рівня диверсифікації господарської діяльності та інших чинників.

Сукупність показників інформаційної  бази фінансового менеджменту класифікують за такими групами:

1. Показники, джерелом формування яких є зовнішня інформація.

1. Показники, що характеризують загальноекономічний розвиток держави і використовуються для аналізу зовнішнього середовища та прогнозування умов функціонування підприємства у разі прийняття стратегічних рішень щодо його фінансової діяльності (стратегія розвитку активів і капіталу, здійснення інвестицій тощо):

• показники макроекономічного рівня: сума доходів і видатків державного бюджету, розмір бюджетного дефіциту, обсяг емісії грошей, грошові доходи населення, вклади населення в банках, індекс інфляції, облікова ставка центрального банку;
• показники розвитку галузі, до якої належить підприємство: обсяг виробництва (реалізації) продукції, загальна вартість активів та їх структура, загальна сума використовуваного капіталу (в т.ч. власного), сума балансового і чистого прибутку, ставки оподаткування діяльності підприємства, індекс цін на продукцію.

2. Показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку і використовуються для прийняття управлінських рішень щодо формування портфеля довготермінових фінансових інвестицій, здійснення короткотермінових фінансових вкладень та розв'язання інших проблем фінансового менеджменту:

• показники кон'юнктури фондового ринку: види основних інструментів фондового ринку, їх котирувальні ціни, обсяги угод з основними фондовими інструментами, зведений індекс цін фондового ринку;
• показники кон'юнктури грошового ринку: депозитні та кредитні ставки комерційних банків, офіційні валютні курси, курси купівлі-продажу валют комерційними банками.

3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів. їх використовують для прийняття управлінських рішень з питань оперативної фінансової діяльності. Основними об'єктами інформаційних досліджень є банки, страхові компанії, постачальники продукції (сировини, матеріалів), покупці продукції, конкуренти. Склад інформації для кожного об'єкта визначається конкретними завданнями фінансового менеджменту, обсягом господарських операцій, тривалістю партнерських взаємин із конкретними контрагентами.

4. Нормативно-регулюючі показники. Показники цієї групи формуються, як правило, в розрізі таких блоків:

• нормативно-регулюючі показники по різним напрямкам фінансової діяльності підприємства;
• нормативно-регулюючі показники з питань функціонування окремих сегментів фінансового ринку.

2. Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формуються із внутрішніх джерел. Поділяється на три групи:

1. Показники, що характеризують фінансовий стан і результати фінансової діяльності по підприємству в цілому. Система інформативних показників цієї групи широко використовується як зовнішніми, так і внутрішніми користувачами. Вона застосовується в процесі фінансового аналізу, планування, розробки фінансової стратегії і політики по основним аспектам фінансової діяльності, дає найбільш агреговане уявлення про результати фінансової діяльності підприємства. Формування системи показників цієї групи засноване на даних фінансового обліку підприємства.

 Перевагами показників  цієї групи є їх уніфікованість, тому що вони базуються на  загальноприйнятих стандартизованих  принципах обліку (що дозволяє  використовувати типові технології  і алгоритми фінансових розрахунків  по окремим аспектам формування  і розподілу фінансових ресурсів, а також порівнювати ці показники  з іншими аналогічними підприємствами).

 В той же час,  інформаційна база, яка формується  на основі фінансового обліку, має і окремі недоліки, основними  з яких є: відображення інформативних  показників лише по визначенню  в цілому (що не дозволяє використовувати  її при прийнятті управлінських  рішень по окремим сферам фінансової  діяльності); низька періодичність  розробки (як правило, один раз  у квартал, або в рік); використання тільки вартісних показників (це утруднює аналіз впливу зміни цін на формування фінансових ресурсів).

 До складу цієї групи  показників входять:

• показники, які обов'язково відображаються в балансі підприємства;
• показники, які відображаються в звіті про фінансові результати;
• показники, які відображаються в звіті про власний капітал і в звіті про рух грошових коштів.

2. Показники, що характеризують фінансові результати діяльності окремих структурних підрозділів підприємства. Формування системи показників цієї групи будується на даних управлінського обліку, що має бути організований на підприємстві.

 Цей вид обліку отримав  розвиток у зв’язку з переходом  підприємств нашої країни до  загальноприйнятої в міжнародній  практиці системи бухгалтерського  обліку, який дозволяє суттєво  доповнити облік фінансовий. Він  представляє собою систему обліку  всіх необхідних показників, які  формують інформаційну базу оперативних  управлінських рішень і планування  діяльності підприємства в наступному  періоді.

 В порівнянні з фінансовим управлінський облік має слідуючи переваги: він відображає не тільки вартісні, але й натуральні значення показників (а тому і тенденції змін цін на сировину, продукцію); періодичність надання результатів управлінського обліку повністю відповідає потребі в інформації для прийняття оперативних управлінських рішень; цей облік може бути структуризований в будь-якому розрізі – по центрам відповідальності, видам фінансової діяльності та ін. Результати цього обліку є комерційною таємницею підприємства і не повинні надаватись зовнішнім користувачам.

Показники групуються за такими ознаками:

• за сферою діяльності підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова);
• за центрами відповідальності;
• за географічним розташуванням;
• за видом кінцевої продукції тощо.

3. Нормативно-планові показники, які пов'язані з фінансовим розвитком підприємства. Ці показники формуються безпосередньо на підприємстві по таким двом блокам:

 а) система внутрішніх  нормативів, що регулюють фінансовий  розвиток підприємства. В цю систему  включаються нормативи окремих  видів активів підприємства, нормативи  співвідношення окремих видів  активів і структури капіталу, нормативи питомих витрат фінансових  ресурсів і витрат і т.ін.;

 б) система планових  показників фінансового розвитку  підприємства. До складу показників  цього блоку включається вся  сукупність показників поточних  і оперативних фінансових планів усіх видів.

 Використання всіх  представлених показників, що походять  із зовнішніх і внутрішніх  джерел дозволяє створити на  підприємстві цілеспрямовану систему  інформаційного забезпечення фінансового  менеджменту, орієнтовану як на  прийняття стратегічних фінансових  рішень, так і на ефективне  поточне управління фінансами  підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Підходи до  вибору оптимальної структури  капіталу підприємства

 

Підходами до вибору оптимальної  структури  капіталу  підприємства є: традиційний, підхід  М. Міллера та Ф. Модильяні (концепції індиферентності) компромісний, протиріччя інтересів.

Традиційний підхід до визначення оптимальної структури капіталу, який значною мірою знайшов підтвердження  в практиці фінансового менеджменту, полягав у тому, що вартість капіталу підприємства залежить від його структури.

Більш низька вартість позичкового  капіталу відносно власного пояснюється  різним рівнем ризику, властивого цим  капіталам. Рівень доходності позичкового  капіталу в усіх його формах носить детермінований характер у зв’язку  з тим, що ставка процента по ньому  є фіксованою та визначеною заздалегідь. Рівень доходності власного капіталу невизначений і залежить від фінансових результатів діяльності підприємства.

Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу (ПК) в співставленні з власним (ВК), існує оптимальна структура капіталу, при якій середньозважена вартість капіталу (СЗК) має мінімальне значення, а отже ринкова вартість підприємства буде максимальною (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Традиційний  підхід до залежності вартості та структури  капіталу

В основу концепції індиферентності  покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації  середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута в 1958 р. М. Міллером та Ф. Модильяні, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку з функціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепції функціонування ринку капіталу має певні обмеження:

• ринок є досконалим;
• на ринку діє єдина для всіх безризикова ставка відсотка;
• усі підприємства можливо класифікувати за рівнем ризику діяльності на підставі показників розміру очікуваного доходу та ступеня вірогідності його отримання;
• вартість залученого капіталу не пов’язана з діючою системою оподаткування прибутку;
• до розрахунку вартості окремих елементів капіталу не включено витрати, пов’язані з його купівлею-продажем.

Вартість підприємства визначають його очікувані доходи, а вартість капіталу визначають вартість ресурсів подібних підприємств (які мають  однакові рівень доходу та рівень ризику), а також рівень фінансового левериджу. При цьому вартість власного капіталу економічно залежного підприємства, яке використовує у своїй діяльності позикові кошти, дорівнює сумі вартості власного капіталу економічно незалежного  підприємства, та премії за ризик, що визначається різницею вартостей власного та позичкового  капіталу, а також рівнем фінансового  левериджу даного підприємства:

= + ( - ПК)×;                              (2.1)

де  – вартість власного капіталу економічно залежного підприємства;

      – вартість власного капіталу економічно незалежного підприємства;

      ПК – позичковий капітал.

Автори теорії шляхом математичних розрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням  положень і базових умов дана концепція  передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена  вартість його капіталу не залежить від  структури капіталу. Вона залежить лише від сукупної вартості активів (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Підхід Ф. Модильяні та М. Міллера

 

Але у подальших своїх  дослідженнях, усунувши низку обмежень, автори цієї концепції змушені були визнати, що механізм формування ринкової вартості підприємства перебуває в  певному зв'язку зі структурою його капіталу.