Формування раціональної структури джерел коштів підприємства

      Відокремлення витрат у вигляді  собівартості дає  можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування коштів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в  розпорядженні підприємства - це багатоцільове

джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції

розподілу прибутку на нагромадження  і споживання визначають перспективи

розвитку  підприємства.

     “Прибуток від реалізації продукції – представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції”.

      Виторг  від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках – по мірі  надходження фінансових коштів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою – по надходженням коштів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів.

      Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів.

      В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії “виторг від реалізації продукції” використовується категорія “товарооборот”. Зміст товарообороту становлять економічні відносини , пов”язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна “виторг” термін “валовий доход”.

     Прибуток від іншої реалізації – представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб”єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д.

      Прибуток  від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від релізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів,

нематеріальних  активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова  вартість – це балансова вартість за мінусом зноса.         

              Доходи від позареалізаційних операцій включають:

¨     доходи, отримані від  дольової участі в діяльності інших господарюючих

суб’єктів, дивіденди по акціям, доходи по облігаціям і іншим цінним паперам,

належачих господарюючому суб’єкту;

¨       доходи від здачи  майна в аренду;

¨       доходи від дооцінки виробничих запасів  і готової продукції;

¨       присуджені або визнані  боржником штрафи, пеня, неустойка, інші види

санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від

відшкодування спричинених збитків;

¨       прибуток минулих  років, виявлений  у звітньому році;

¨       позитивні курсові різниці по валютним рахункам, а також операції в

іноземній валюті;

¨       суми коштів, отримані безоплатно від інших  підприємств при

відсутності спільної діяльності;

¨       інші доходи від операцій, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом

і реалізацією продукції;

      Балансовий  прибуток – представляє  собою суму прибутків  від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них.

      При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

      Господарюючий суб’єкт самостійно визначає напрями  використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

    

    

    

    

    

     Таблиця №1.

     Схема розподілу балансового прибутку:

    

 

        Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припенення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованності. Він є обов’зковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.

           Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість.

     Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку

недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства – не менше 15%.

      Фонди нагромадження і фонди споживання – це фонди спеціального

призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими  документами.

      Фонд  нагромадження представляє собою джерело коштів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.

          Фонд споживання представляє собою джерело фінансових коштів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колектива. До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:

• суми, нараховані на оплату праці;
• доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно

     господарюючого  суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;

• сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг;

          “Амортизація – економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням коштів для відтворення основних засобів”.

     Амортизація є грошовим виразом  фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті. Сума амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, часу їх використання, витрат на модернізацію. Амортизація нараховується відповідно до балансової вартості основних фондів, вона є елементом виробничих витрат, включається в собівартість продукції і відшкодовується при її реалізації.

     В умовах ринкових відносин амортизаційні відрахування є сталим джерелом формування фінансових ресурсів, розмір яких істотно впливає на економіку підприємства. Практика свідчить, що висока питома вага відрахувань збільшує витрати виробництва, знижує конкурентноспроможність продукції, зменшує обсяг прибутку і скорочує можливості підвищення економічного рівня розвитку підприємства.

     З іншого боку, знижена  питома вага відрахувань  продовжує строк

обігу засобів, вкладених  у придбання основних фондів, і, як наслідок, знижує

конкурентноспроможність продукції, призводить до втрати позицій  підприємства на ринку.

     Все майно, яке підлягає амортизації об”єднано  в чотири категорії:

     1)    будівлі, споруди,  їх структурні  компоненти та  передавальні пристрої;

     2)    транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

     3)    інші основні фонди, що не ввійшли до попередніх груп;

     4)    нематеріальні активи;

     Річні норми амортизації  встановлюють у процентах  до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початку звітнього періоду в таких розмірах: 1-ша категорія – 5%, 2-га – 25%, 3-тя – 15%. При цьому проводиться щоквартальна індексація при інфляціїї понад 102,5%. У відношенні до нематеріальних активів амортизаційні відрахування відбуваються рівними частками на протязі строку існування цих активів. У випадку якщо строк використання активів встановити неможливо, строк амортизації встановлюється на десять років.

     Прибуток  і амортизаційні  відрахування є результатом  кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів

підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

     Оптимальне  використання амортизаційних відрахувань і  прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

     Призначення амортизаційних відрахувань  – забезпечувати  відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

     Амортизаційні відрахування і частина  прибутку, що спрямовуються  на

нагромадження, складають грошові  ресурси підприємства, використовувані  на

його  виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п.

      Інша  частина прибутку, використовувана  на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

     У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

     Оскільки  фінанси підприємства як відносини є  частиною економічних  відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб:

• самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування,
• зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності,
• відповідальність за її результати, контроль за фінансово – господарською діяльністю підприємства.