Финансовый анализ

Капітальні  трансферти інших  секторів — це інвестиційні субсидії, передача права власності на основний капітал, спадок на користь некомерційних організацій-нерезидентів з метою фінансування валового накопичення основного капіталу (наприклад, на будівництво приміщення бібліотеки); грошові перекази мігрантів (перекази у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання); податки на спадок у формі капітальних трансфертів інших секторів.

Придбання/реалізація нефінансових активів  — придбання/реалізація землі та її надр, а також активів нематеріального характеру (патентів, авторських прав, ліцензій, торгових знаків).

До статті «Прямі інвестиції» належать операції з придбання інвестором контрольного пакета акцій, з тим щоб мати вирішальний голос в управлінні підприємством, розташованим за межами країни-інвестора. Зауважимо, однак, що інвестор може бути й одноосібним власником підприємства.

Капітал у формі прямих інвестицій — це: 1) капітал, вкладений прямим інвестором у зарубіжне підприємство прямого інвестування; 2) капітал, отриманий прямим інвестором від такого підприємства.

Облік прямих інвестицій провадиться за принципом їх спрямованості (інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку).

Прямі інвестиції можуть набувати таких форм. Акціонерний капітал — капітал відділень, акції дочірніх та асоційованих підприємств, крім «неголосуючих» привілейованих акцій, а також інші капіталовкладення (capital contributions) прямого інвестора, що збільшують статутний фонд підприємства прямого інвестування.

Реінвестований  прибуток являє собою ту частину прибутку підприємств прямого інвестування, що належить прямому інвестору і не підлягає розподілу. Цей прибуток збільшує розмір іноземних активів держави, резидентом якої є прямий інвестор.

Інший капітал у формі прямих інвестицій («міжфірмовий борг») охоплює всі операції із залучення коштів і кредитних ресурсів, що мають місце між прямим інвестором і підприємствами прямого інвестування. За цією позицією також враховуються «неголосуючі» привілейовані акції дочірніх і асоційованих підприємств, що не дають права на участь у додаткових прибутках. Вкладення коштів у нерухоме майно приватними особами (наприклад, у будівництво дачних та інших будівель для власного використання та здавання в оренду) теж належить до цієї категорії.

У статтю «Портфельні інвестиції» входять операції з тими акціями та іншими борговими цінними паперами, що не належать до прямих інвестицій і перетинають кордон країни.

Стаття портфельні інвестиції рахунку фінансових операцій включає операції з акціями, іншими цінними паперами та похідними фінансовими інструментами, за винятком тих випадків, коли ці операції належать до прямих інвестицій чи резервних активів. Характерною рисою цих інструментів є те, що вони можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.

Операції з  портфельними інвестиціями можна розділити  на дві групи: операції з фінансовими  активами (зарубіжні цінні папери) та з фінансовими зобов'язаннями (вітчизняні цінні папери).

За видом фінансового  інструмента розрізняють такі операції з портфельними інвестиціями:

— операції з цінними паперами, які дають право на участь у ка 
піталі, тобто операції з акціями різних типів, сертифікатами участі, 
які замінюють акції, всіма видами капіталовкладень у довірчі това 
риства та інвестиційні фонди.

— операції з борговими цінними паперами: 1) з облігаціями та 
іншими довгостроковими або безстроковими борговими зобов'язан 
нями; 2) з інструментами грошового ринку (борговими цінними па 
перами, термін погашення яких з моменту їх випуску становить рік 
або менше року — казначейські зобов'язання, векселі, банківські 
акцепти, короткострокові депозитні сертифікати); 3) з похідними 
фінансовими інструментами (опціони, варранти).

Стаття «Інші інвестиції» охоплює операції, що стосуються різних видів інвестицій, таких як торговельний кредит, інші види зовнішніх позик, валюта й депозити, використання кредиту МВФ тощо.

«Інші інвестиції»  — це категорія фінансових операцій, які не ввійшли до статей «Прямі інвестиції», «Портфельні інвестиції» та «Резервні активи».

Як і портфельні інвестиції, інші інвестиції розподіляються на «інші інвестиції — активи» та «інші інвестиції — пасиви» відповідно до їхньої належності до фінансових активів чи фінансових зобов'язань країни.

За видом фінансового  інструмента операції з іншими інвестиціями класифікуються так.

Торговельні (комерційні) кредити — це вимоги та зобов'язання, що виникають внаслідок того, що продавець надає кредит безпосередньо покупцю товарів, або покупець здійснює попередню оплату (банківські позики на фінансування зовнішньоторговельних операцій до цієї категорії не належать, вони враховуються разом з позиками).

Позики  — це пряме надання кредитором боржнику певної суми коштів; крім того, до категорії позик входять платежі за угодами РЕПО (Repurchase agreement), виплата основної суми боргу за фінансовим лізингом. Залежно від початкового терміну погашення позики поділяються на довгострокові та короткострокові.

Довгострокові позики — це кредити МВФ та інших міжнародних організацій, гарантовані або негарантовані державні кредити, довгострокові кредити, що надходять за прямими кредитними лініями, інші позики, початковий термін погашення яких становить понад рік.

Короткострокові позики — банківські кредити, в тому числі на фінансування зовнішньоторговельних операцій, платежі за угодами РЕПО, інші види позик та авансів (включаючи іпотечні кредити), що передбачають початковий термін погашення менший за один рік або виплачуються за першою вимогою.

Депозити  — ліквідні депозити (депозити до запитання) та інші види депозитів, кошти за трастовими угодами, депозити в кредитних спілках, будівельних товариствах тощо.

Інші  активи (пасиви) — інші інвестиції, що не ввійшли до трьох зазначених вище категорій.

Резервні  активи — це іноземні фінансові активи, які фактично належать органам грошово-кредитного регулювання, перебувають у розпорядженні цих органів та можуть бути реально використані, якщо в цьому з'явиться потреба. Ці фінансові активи контролюються монетарною владою і призначені для фінансування і регулювання дефіциту платіжного балансу та для інших чітко обумовлених цілей. Основні складові резервних активів: монетарне золото, спеціальні права запозичення (SDR), резервна позиція в МВФ, іноземна валюта, інші фінансові вимоги. Зміна стану резервних активів означає, що проводяться фінансування дефіциту платіжного балансу, офіційна інтервенція на валютному ринку, метою якої є вплив на курс національної валюти та інші операції.

У платіжному балансі  відбиваються зміни міжнародних резервів протягом певного періоду. Зміни мають місце, якщо провідні грошово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов'язання.

Фактори, що впливають  на стан платіжного балансу  

Платіжний баланс прямо і зворотно пов’язаний з  процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

циклічні коливання  економіки;

зростання закордонних  державних витрат;

мілітаризація економіки і військові витрати;

посилення міжнародної  фінансової взаємозалежності;

зміни у міжнародній  торгівлі;

валютно-фінансових фактори;

інфляція (негативно);

торговельно-політична  дискримінація певних країн;

надзвичайні обставини  — неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Серед факторів, що впливають на стан платіжного балансу  держави, особлива роль належить економічним, серед який необхідно виділити:

темп інфляції;

реальне зростання  ВВП;

процентні ставки;

валютний курс «спот».

Розглянемо окремо вплив названих економічних факторів на стан платіжного балансу країни.

Так, вплив темпів інфляції на платіжний баланс полягає  у тому, що коли відбувається надмірне підвищення цін на національні товари та послуги, то це знижає їхню конкурентоспроможність і ускладнює експорт. Одночасно імпортні товари стають більш привабливими для покупців, і внаслідок цього збільшується обсяг імпортних операцій.

Якщо спостерігається  реальне зростання ВВП, збільшуються обсяги імпорту товарів і послуг. Це пов’язано з тим, що за умови  зростання ВВП відбувається підвищення рівня прибутків у країні, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи зростання ВВП, навпаки, ведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.

Рівні процентних ставок за депозитами впливають на потоки капіталу грошового й інвестиційного ринків. Підвищення процентних ставок у країні за депозитами веде до збільшення припливу капіталу в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти інвестиційного і грошового ринків. І навпаки, у разі зниження процентних ставок, очікується відплив капіталу, бо приваблюють інвесторів країни з високими процентними ставками за депозитами.

Вплив валютного  курсу «спот» на платіжний баланс держави полягає в тому, що від  нього залежить відносна вартість імпортних  товарів порівняно з вартістю національних товарів. А також відносна вартість експортованих національних товарів порівняно з товарами інших країн у країнах-імпортерах. Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє здійсненню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

Платіжний баланс і його макроекономічне  значення. Фактори  та наслідки дефіциту платіжного балансу

Зовнішньоторговельна  діяльність країни враховується у вигляді  платіжного балансу. Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну  інформацію із зовнішньоторговельних  операцій господарських суб'єктів  країни і закордону за певний період (як правило, за рік). Вартісне вираження платіжного балансу відбиває співвідношення між вартістю, отриманою країною, і вартістю, вивезеною за її межі. 
Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.  
Платіжний баланс має такі розділи: 
• торговий баланс – фіксує всі торгові операції між країною і закордоном. Показує експортні доходи й імпортні витрати; 
• баланс послуг – включає фрахт, виплату ліцензій, страхові, туристичні і брокерські послуги, чистий прибуток на інвестиції (відсотки і прибутки на закордонні активи господарських суб'єктів і громадян країни за відрахуванням прибутків іноземців на активи, якими вони володіють у даній країні); 
• баланс переказів – фіксує безоплатні постачання товарів і допомоги у вигляді грошових переказів; 
• баланс руху капіталу – фіксує купівлю/продаж активів (акції, облігації), тобто імпорт/експорт капіталу. Позитивне сальдо балансу руху капіталу означає притік капіталу, а негативне сальдо – відтік.  
Рахунок поточних операцій включає торговий баланс і баланси послуг і переказів. Дефіцит рахунку поточних операцій поповнюється за рахунок чистого притоку капіталу. На розмір рахунку поточних операцій впливає темп економічного росту країни – збільшення темпу економічного росту викликає дефіцит рахунку поточних операцій. Сальдо рахунку поточних платежів відбиває чистий експорт країни. 
Сальдо платіжного балансу є сума сальдо поточних рахунків і сальдо балансу руху капіталу. Активне сальдо платіжного балансу означає заборгованість закордону країні і веде до підвищення курсу національної валюти. Дефіцит/надлишок платіжного балансу впливає на валютні резерви країни і, отже, на пропозицію грошей. Відсутність впливу спостерігається тільки при змінному валютному курсі. Країна повинна рухатись до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи: 
• валютні інтервенції; 
• обмеження зовнішньоекономічних зв'язків; 
• зміна внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики; 
• зміна валютного курсу. 
Для утримання постійної рівноваги платіжного балансу треба підтримувати на незмінному рівні обсяг резервів. Якщо поточні диспропорції автономних угод не компенсуються операціями з резервами, вони коригуються ринковими силами, і часто – в напрямку скорочення обороту зовнішньої торгівлі. Додатне сальдо автономних угод нейтралізується підвищенням валютного курсу і скороченням чистого експорту переважно за рахунок зменшення експорту. Від'ємне сальдо автономних угод компенсується зниженням обмінного курсу та збільшенням чистого експорту, в тому числі – за рахунок скорочення імпорту.  
Отже, у короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Але при пасивному платіжному балансі слід запобігати збільшенню дефіциту автономних операцій і дефіциту фінансування платіжного балансу. Дефіцит фінансування платіжного балансу є перевищенням дефіциту автономних операцій над обсягом валютних резервів або над бажаним обсягом їхнього скорочення. Наслідками дефіциту фінансування платіжного балансу можуть бути:  
• збільшення товарних кредитів; 
• зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємств країни;  
• збільшення іноземних і внутрішніх позик та процентних ставок по них;  
• прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і сум його обслуговування;  
• припинення імпортних поставок через відмову постачальників;  
• передача виробленої продукції, землі, майна, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості. 
Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом  
3-х місяців. 
При недостатньому обсягу резервів обов'язковими умовами попередження дефіциту фінансування платіжного балансу є фінансова дисципліна держа¬ви й контролювання умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансо¬ва дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, перебирання на себе приватних зобов'язань, зокрема від надання гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмову від субсидування імпорту. Мета контролю за розрахунками – забезпечення балансу валютних надходжень і платежів у автономних розрахунках по експорту й імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції. 
На рівновагу платіжного балансу впливають різноманітні кон'юнктурні, сезонні, циклічні, структурні та інші фактори. Найважливішими довгостроковими факторами є структурні особливості національного господарства: галузева структура, ефективність, експортно-імпортна орієнтація виробництва; якість та імпортомісткість продукції, місце країни в міжнародному поділі праці; ступінь її залежності від певних ринків збуту та постачання, схильність населення до споживання імпортних товарів та послуг. Основними чинниками короткострокового впливу є зовнішні шоки й заходи економічної політики, які діють на платіжний баланс через реальний обмінний курс, процентні ставки, заощадження та інвестиції.  
Різноманітність обставин і заходів економічної політики, довгострокова динаміка платіжних балансів багатьох країн виявляє спільну історичну тенденцію і характеризується певною циклічністю. В процесі історичного розвитку більшість індустріальних країн пройшли свого часу або проходять зараз одну з чотирьох стадій платіжного балансу: 
• молода, зростаюча нація-боржник з пасивним торговельним балансом і дефіцитним балансом поточних операцій. Країна купує більше, ніж продає, витрачає більше, ніж одержує, інвестує більше, ніж заощаджує, позичає більше, ніж віддає в позичку. Окремі країни отримують у цей період значні поточні й капітальні трансферти. Позичені кошти інвестуються в економіку, яка інтенсивно розвивається; 
• зріла нація-боржник з додатним або врівноваженим торговельним балансом, але від'ємним балансом поточних операцій в цілому. Країна експортує більше, ніж імпортує, і витрачає на внутрішні потреби менше, ніж дозволяє доход. Але вона сплачує відсотки за позичками минулих років, тому сальдо поточних операцій в цілому від'ємне; 
• нова нація-кредитор з активним торговельним балансом і додатним сальдо поточних операцій. Країна розвивається власними силами, пожинає плоди розвитку й допомагає іншим країнам. Вона інвестує за кордон набагато більше, ніж позичає, перетворюючись на міжнародного чистого кредитора і донора. Баланс чистих зовнішніх трансфертів стає нульовим або від'ємним; 
• зріла нація-кредитор має пасивний торговельний баланс, але додатне сальдо поточних операцій в цілому. Чисті доходи від закордонних інвестицій перекривають дефіцит зовнішньої торгівлі товарами та послугами. Країна споживає доходи від капіталу. Баланс трансфертів – від'ємний.